Ухвала суду № 51436088, 23.09.2015, Апеляційний суд Волинської області

Справа № 161/10102/13-ц Головуючий у 1 інстанції: Івасюта Л.В. Провадження № 22-ц/773/240/15 Категорія: 27 Доповідач: Здрилюк О. І.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 вересня 2015 року місто Луцьк

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Волинської області в складі:

головуючого - судді Здрилюк О.І.,

суддів - Стрільчука В.А., Бовчалюк З.А.,

при секретарі - Шугаловій О.М.,

з участю позивача - ОСОБА_1,

пр-ка позивача - ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» про визнання кредитних договорів та договорів іпотеки недійсними за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 на рішення Луцького міськрайонного суду від 17 грудня 2014 року,

В С Т А Н О В И Л А :

12 червня 2013 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом, який, уточнивши, мотивує тим, що між ним та ЗАТ «ОТП Банк», правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк», 07.09.2007 року було укладено кредитний договір № МL-601/28/2007 та додаткові угоди до нього від 07.09.2007 року та від 07.03.2012 року, згідно умов якого банк надав позивачу кредит у розмірі 80876 швейцарських франків на купівлю нерухомого майна. Сторони домовилися, що для розрахунку процентів за користування кредитом буде використовуватись плаваюча процентна ставка, яка складається із фіксованого відсотка - 4,99% річних та FIDR.

В день укладення кредитного договору для забезпечення виконання зобов'язань за цим договором між ОСОБА_1 та банком було укладено договір іпотеки № PSL-601/64/2007, за яким позивачем в іпотеку банку передано житлове приміщення - квартиру АДРЕСА_1.

15.08.2008 року між ОСОБА_1 та ЗАТ «ОТП Банк» було укладено кредитний договір CrL-SME A00/109/2008 та в подальшому додаткові угоди до нього від 14.09.2011 року та 20.03.2012 року, згідно умов якого банк надав позивачу 239000 швейцарських франків на споживчі цілі. Сторони домовилися, що для розрахунку процентів за користування кредитом буде використовуватись плаваюча процентна ставка, яка складається із фіксованого відсотка - 6,0% річних та FIDR.

З метою забезпечення виконання зобов'язань позичальником за цим кредитним договором, між сторонами 15.08.2008 року було укладено договір іпотеки № PM-SME A00/109/2008, за умовами якого ОСОБА_1 передав в іпотеку банку житловий будинок, земельну ділянку площею 0,0844 га, земельну ділянку площею 0,0107 га, що знаходяться в АДРЕСА_2

Вважає, що при укладенні вказаних договорів істотно порушені його права як споживача банківських послуг. Як перед укладенням договорів, так і в ході їх виконання банк не надав йому в письмовій формі повної інформації про умови кредитування, зокрема сукупну вартість кредитів. Умови щодо внесення змін, доповнень, розірвання договорів врегульовані лише в односторонньому порядку, лише в інтересах банку та з боку банку. Договір від 15.08.2008 року не містить графіку погашення платежів. Обидва договори передбачали видачу кредитів у швейцарських франках, однак у такій валюті кредити ним не отримувалися. Банком не надано жодного первинного документа про видачу кредитів у швейцарських франках. Проценти визначені у формі зі змінними величинами. Банком використовувався FIDR, розмір якого договором не визначався. Заміна ставки FIDR проводилася без його письмового повідомлення та ставки не відповідають ставкам, які зазначені у листах банку. За обома договорами відповідач не здійснював продажу на міжбанківському валютному ринку. Кредитні договори не містять попереджень щодо валютних ризиків.

Уточнивши позовні вимоги, позивач ОСОБА_1 просив визнати недійсними усі вищевказані кредитні договори і договори іпотеки та виключити з державного реєстру іпотек записи про державну реєстрацію договорів іпотек № PSL-601/64/2007 від 07.09.2007 року та № PM-SME A00/109/2008 від 15.08.2008 року; виключити з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна записи про державну реєстрацію заборони відчуження нерухомого майна ОСОБА_1 за зазначеними договорами іпотеки (т.1 а.с.133-138, 192-202, т.2 а.с.75-78).

Виправленим ухвалою Луцького міськрайонного суду від 23 січня 2015 року рішенням Луцького міськрайонного суду від 17 грудня 2014 року в позові відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач просить скасувати це рішення та ухвалити нове - про задоволення позову.

Вважає, що допущено невідповідність висновків суду обставинам справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, порушення і неправильне застосування норм матеріального та процесуального права.

В судовому засіданні позивач та його представник апеляційну скаргу підтримали із наведених у ній підстав та просять її задовольнити.

Відповідач, будучи належним чином повідомлений про день та годину розгляду справи, свого представника у судове засідання не направив.

Заслухавши осіб, які беруть участь у справі, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість рішення суду, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду залишенню без змін з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох і більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтями 6, 627 цього Кодексу передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно із ч.1 ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст.1054 цього Кодексу за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Із матеріалів справи вбачається, що між позивачем та ЗАТ «ОТП Банк» 07.09.2007 року та 15.08.2008 року було укладено два кредитних договори, згідно яких позичальнику ОСОБА_1 банком було надано кошти відповідно у розмірі 80876 швейцарських франків та 239000 швейцарських франків. Сторони домовилися, що для розрахунку процентів за користування кредитами буде використовуватись плаваюча процентна ставка, яка складається із фіксованого відсотка - відповідно 4,99% річних і 6,0% річних та FIDR. На виконання зобов'язань за цими договорами позичальник передав в іпотеку банку належні йому на праві власності квартиру АДРЕСА_1 та житловий будинок, земельну ділянку площею 0,0844 га, земельну ділянку площею 0,0107 га, що знаходяться по АДРЕСА_2, про що укладено 07.09.2007 року та 15.08.2008 року договори іпотеки, які нотаріально посвідчені та зареєстровані у реєстрах під № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2. Заборона відчуження нерухомого майна зареєстрована у реєстрах відповідно під № 240 та №№ 20270016, 20270211, 20270306 (т.1 а.с.7-11, 12-13, 14-16, 17-20, 21, 22-23, 24-29, 30-31).

Кредити надавалися на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності.

Згідно із ч.1 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Позивач ОСОБА_1 у своїх вимогах недійсність кредитних договорів обґрунтовував тим, що вказані правочини не відповідають положенням ч.2 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів», що виразилося у ненаданні йому відповідачем у повному обсязі інформації про умови кредитування та у несправедливості умов договору.

Однак такі доводи позивача спростовуються дослідженими судом доказами та положеннями законодавства.

Частинами 1, 2 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» в редакції, що діяла на момент укладення оспорюваних договорів, договір про надання споживчого кредиту укладається між кредитодавцем та споживачем, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов'язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов'язується повернути їх разом з нарахованими відсотками. Не вважається пропонуванням споживчого кредиту застереження про можливість надання його під час придбання продукції. Перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про особу та місцезнаходження кредитодавця; кредитні умови, зокрема: а) мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; б) форми його забезпечення; в) наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача; г) тип відсоткової ставки; ґ) суму, на яку кредит може бути виданий; д) орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов'язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); е) строк, на який кредит може бути одержаний; є) варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; ж) можливість дострокового повернення кредиту та його умови; з) необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; и) податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; і) переваги та недоліки пропонованих схем кредитування. У разі ненадання зазначеної інформації суб'єкт господарювання, який повинен її надати, несе відповідальність, встановлену статтями 15 і 23 цього Закону.

В частині 4 статті 11 даного Закону зазначено, що договір про надання споживчого кредиту укладається у письмовій формі, один з оригіналів якого передається споживачеві. Обов'язок доведення того, що один з оригіналів договору був переданий споживачеві, покладається на кредитодавця. Споживач не зобов'язаний сплачувати кредитодавцеві будь-які збори, відсотки або інші вартісні елементи кредиту, що не були зазначені у договорі. У договорі про надання споживчого кредиту зазначаються: сума кредиту; детальний розпис загальної вартості кредиту для споживача; дата видачі кредиту або, якщо кредит видаватиметься частинами, дати і суми надання таких частин кредиту та інші умови надання кредиту; право дострокового повернення кредиту; річна відсоткова ставка за кредитом; інші умови, визначені законодавством. У договорі про надання споживчого кредиту може зазначатися, що відсоткова ставка за кредитом може змінюватися залежно від зміни облікової ставки Національного банку України або в інших випадках. Про зміну відсоткової ставки за споживчим кредитом споживач повідомляється кредитодавцем письмово протягом семи календарних днів з дати її зміни. Без такого повідомлення будь-яка зміна відсоткової ставки є недійсною.

Судом встановлено, що умови укладених між банком та позивачем кредитних договорів і договорів про внесення змін до них були погоджені сторонами у встановленому законом порядку і позичальник проти них не заперечував, тобто договори зі змінами до них є результатом домовленості сторін і відповідають загальним засадам цивільного законодавства, встановленим ст.3 ЦК України.

Як у кредитному договорі від 07.09.2007 року так і в договорі від 15.08.2008 року з додатками до них передбачені всі істотні умови такого виду договорів відповідно до вимог законодавства. У кредитних договорах вказана сума кредиту, дата видачі кредиту, річна відсоткова ставка та її вид, умови повернення кредиту, нарахування та сплати відсотків, право дострокового виконання зобов'язань за договором та його умови. Позичальник був ознайомлений з умовами кредитування, сторони мали необхідний обсяг цивільної дієздатності і волевиявлення учасників договору було вільним.

Виконання банком зазначених умов підтверджено позивачем, який особисто підписав кредитні договори, чим засвідчив свою згоду з їх умовами, в тому числі щодо валюти кредитування та плаваючої процентної ставки. На момент укладення договорів ОСОБА_1 не навів жодних зауважень щодо змісту цих правочинів, не звертався до банку з пропозиціями щодо викладення у певній редакції чи зміни умов договорів.

Навпаки, у договорах позивач ствердив про попереднє ознайомлення з вимогами чинного законодавства України щодо недійсності правочинів, розуміння значення своїх дій та добровільну дію при укладенні договорів.

Наведеним спростовуються доводи апелянта про те, що при підписанні кредитних договорів банком були порушені його права позичальника як споживача, що умови договорів були несправедливими, що споживач не був повідомлений про умови надання кредитів належним чином.

Згідно з підписаними ОСОБА_1 кредитними договорами від 07.09.2007 року і 15.08.2008 року з додатками до них та договорами іпотеки від цього ж числа позичальнику надано інформацію про умови кредитування, ці відомості є повні, вичерпні та зрозумілі для позичальника. Крім того, в день підписання зазначених кредитних договорів ОСОБА_1 отримав примірники даних договорів, що надавало йому додаткову можливість детально вивчити їх умови і в разі необхідності звернутися за правовою допомогою до спеціалістів, та у випадку незгоди з умовами кредитного договору - відмовитися від надання йому фінансових послуг.

Однак, позивач не тільки не відмовився від кредитів, але й на протязі певного часу виконував свої зобов'язання за кредитними договорами (том.1 а.с.142), що є підтвердженням його повного усвідомлення наслідків укладених ним договорів.

Покликання апелянта на ту обставину, що відсутні первинні документи про отримання ним кредитів саме у валюті «швейцарський франк», а також про отримання не кредиту, а просто коштів банку у євро і у меншому розмірі, ніж еквівалент швейцарського франка - не заслуговують на увагу, оскільки умовами договорів було обумовлено отримання кредиту після конвертації в іншу валюту 1-ї групи класифікатора (долари США чи євро) і видача коштів відбувається за сумою, зменшеною на утриману комісію банку у визначеному тарифами розмірі, а тому отримання позичальником грошових коштів по кредитах саме у валюті «швейцарський франк» договорами не передбачалася.

Також умовами договорів передбачені застереження щодо покладення на позичальника обов'язків при здійснення погашення кредитів платежами у валюті кредитів придбати необхідну суму коштів у валюті кредиту за національну валюту в касі банку або на Міжбанківському валютному ринку України чи конвертувати в касі банку чи на Міжбанківському валютному ринку України необхідну суму валюти 1-ї групи класифікатора (долари США чи євро) у валюту кредиту. При здійсненні таких операцій передбачена чинним законодавством України сплата обов'язкових платежів відбувається за рахунок позичальника.

Зазначені умови договорів спростовують покликання апелянта, що кредитні договори не містять попереджень щодо валютних ризиків із-за чого він при погашенні кредитів безпідставно сплачував зайві грошові кошти.

Покликання апелянта на недійсність правочинів із-за відсутності графіка платежів до одного з кредитних договорів - не заслуговують на увагу, оскільки умовами самих договорів визначено строки погашення кредиту та зазначено, що щомісячне погашення відбувається рівними частинами з нарахуванням процентів на залишок заборгованості.

Відразу при укладенні договорів визначити точний розмір процентів у грошовому виразі, який мав би бути сплачений до закінчення строку дії цих договорів неможливо, оскільки сторонами визначена саме плаваюча процентна ставка, при якій конкретно визначено лише фіксований відсоток, а щомісячний FIDR є змінною величиною, інформація про який розміщується на сайті банку, а також у приміщенні банку на інформаційних стендах, про що обумовлено в договорах.

Покликання апелянта на те, що при ухваленні судами України судових рішень щодо кредитних договорів згадуються інші розміри FIDR, ніж ті, які названі у листах банку на ім'я позивача - не заслуговують на увагу, оскільки розмір FIDR впливає лише на правильність визначення суми коштів, необхідних для сплати кожного окремого місяця і відповідно підлягає перевірці у випадку вирішення питання про стягнення цих коштів, а не є умовою недійсності правочину при укладенні договору.

Невірне, на думку позивача, визначення розмірів, необхідних для сплати коштів за кредитними договорами не може бути підставою для визнання договорів недійсними.

Покликання апелянта на ту обставину, що банком фактично купівля-продаж швейцарських франків на Міжбанківському валютному ринку не здійснювалася - не заслуговують на увагу, оскільки кінцевим обов'язком банку було надання кредитів позивачу після конвертації в іншу валюту 1-ї групи класифікатора (долари США чи євро) і видача коштів банком та отримання позичальником за сумою, зменшеною на утриману комісію банку у визначеному тарифами розмірі, що і було здійснено за обома кредитними договорами.

Не заслуговують на увагу суду посилання апелянта на те, що у справі відсутні належні та допустимі докази наявності заборгованості та правильності її нарахування, оскільки такі докази можуть стосуватися лише підстав виконання договорів, а не їх укладення.

Крім того, судовими рішеннями уже вирішувалися питання щодо стягнення заборгованості за обома кредитними договорами і ці рішення набрали законної сили, а згідно ч.3 ст.61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Також згідно ч.2 ст.223 ЦПК України після набрання рішенням суду законної сили сторони та треті особи із самостійними вимогами, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судом факти і правовідносини.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, а містять суб'єктивне тлумачення норм законодавства.

В судовому засіданні не встановлено порушення прав та інтересів позивача ОСОБА_1 і ним не доведено, що укладені з банком договори суперечать нормам Цивільного кодексу України, Закону України «Про захист прав споживачів» та інших норм законодавства, у зв'язку з чим відсутні підстави для визнання недійсними оспорюваних кредитних договорів та як наслідок - договорів іпотеки.

Виходячи з наведеного, повно і об'єктивно дослідивши всі обставини справи та давши їм вірну правову оцінку, суд обґрунтовано відмовив у задоволенні позову.

Відповідно до ч.1 ст.303 Цивільного процесуального кодексу України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Доводи апеляційної скарги спростовуються вищенаведеними обставинами страви та не містять встановлених законом підстав для скасування оскаржуваного рішення, ухваленого з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст.303, 307, 308, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 відхилити, а виправленим ухвалою Луцького міськрайонного суду від 23 січня 2015 року рішення Луцького міськрайонного суду від 17 грудня 2014 року в даній справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий

Судді