Ухвала суду № 51421742, 23.09.2015, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

23 вересня 2015 року

справа № 808/2572/15

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Проценко О.А.

суддів: Дурасової Ю.В. Туркіної Л.П.

за участю секретаря судового засідання: Комар Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів

на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 22.06.2015р. у справі №808/2572/15

за позовом Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів

до Приватного сільськогосподарського підприємства "Агрофірма "Росія"

про стягнення суми адміністративно-господарських санкцій та пені,

ВСТАНОВИВ:

Запорізьке обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі по тексту – позивач) звернулося до суду з позовом про стягнення з Приватного сільськогосподарського підприємства "Агрофірма "Росія" (далі по тексту – ПСП "Агрофірма "Росія", відповідач) суми адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2014 році у розмірі 58977 грн. 41 коп.

На обґрунтування позовних вимог позивач посилався на положення ст.ст.19,20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», зазначаючи при цьому, що відповідач не працевлаштував інвалідів у 2014 році відповідно до встановленого нормативу. Позивач вказував, що порушення норм Закону підтверджується звітом Форми 10-ПІ від 10.02.2007р., тому наполягав на стягненні з відповідача вищезазначених сум у судовому порядку у зв’язку з несплатою адміністративно-господарських санкцій відповідачем добровільно.

Постановою від 22.06.2015 року Дніпропетровський окружний адміністративний суд відмовив в задоволенні позову, зазначаючи при цьому, що відповідач виконав належним чином покладені на нього Законом обов’язки щодо створення робочих місць; підстави для притягнення відповідача до господарсько-правової відповідальності відсутні.

Не погодившись з висновками суду першої інстанції, позивач оскаржує дану постанову в апеляційному порядку. На обґрунтування апеляційних вимог зазначається, що при прийнятті постанови судом першої інстанції не досліджені належним чином докази та не встановлені всі обставини, які мають значення для вирішення справи. Крім того, невірно застосовані норми матеріального права. Апелянт вказує, що відповідачем не виконано норматив, не надано доказів, які б підтвердили виконання ст.ст.19,20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні». За твердженням апелянта, добросовісне виконання усіх заходів для виконання нормативу не виключає обов’язку підприємства у фактичному працевлаштуванні інвалідів, а тому висновки суду щодо відсутності підстав для притягнення відповідача до відповідальності є необґрунтованими. Апелянт вважає судове рішення незаконним, просить скасувати постанову суду та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов.

Перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів зазначає наступне.

Спеціальним законом, який визначає основи соціальної захищеності інвалідів в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними здібностями і інтересами, є Закон України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21.03.91 N 875-ХІІ. Частинами 1 та 3 ст.18 вказаного Закону визначено, що забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємства, установи, організації чи до державної служби зайнятості.

При цьому, підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов’язані:

- виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації;

- забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством;

- надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів;

- звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість і працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно з ст.19 Закону №875-ХІІ для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій, громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, встановлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

З матеріалів справи вбачається, що середньооблікова чисельність працюючих на підприємстві відповідача у 2014 році становить 209 осіб. З урахуванням вимог ст.19 «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» відповідач зобов’язаний працевлаштувати в 2014 році 8 осіб-інвалідів. За звітом відповідача форми №10-ПІ у 2014 році штатних працівників, яким встановлена інвалідність, фактично працювало 6 осіб; середньорічна заробітна плата штатного працівника становить 28713,4грн.(а.с.4). Невиконання відповідачем нормативу в працевлаштуванні 8 осіб-інвалідів стало підставою для нарахування адміністративно-господарських санкцій у розмірі 58977,41грн.

Стаття 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» (далі по тексту – Закон) передбачає, що адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону.

У відповідності до ч.2 ст.20 Закону порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені, яка обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Відповідно до ст.18 Закону, підприємства, які використовують найману працю, зобов’язані виділяти і створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, забезпечують інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

За приписами ст.18 зазначеного Закону працевлаштування інвалідів здійснюється органами Міністерства праці України, Міністерством соціального захисту населення України з урахуванням побажань інваліда, наявних у нього професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи. При цьому слід зазначити, що механізм реалізації вищезазначеної програми працевлаштування передбачає здійснення певних заходів з боку підприємств.

У пункті 2 ст.19 цього Закону визначено право державної служби зайнятості направляти для працевлаштування на підприємства, в установи і організації всіх форм власності при наявності там вільних місць (вакантних посад) інвалідів, які звертаються до служби зайнятості, відповідно до рівня їх освіти і професійної підготовки та рекомендації МСЕК, наявних у них кваліфікації і знань та з урахуванням їх побажань.

З огляду на викладене, обов’язок по працевлаштуванню інвалідів відповідно до встановленого Законом нормативу покладається як на роботодавців, так і на державну службу зайнятості.

Слід зазначити, що з урахуванням норм ст.ст.238,239 Господарського кодексу України заявлена у позові до стягнення сума є адміністративно-господарською санкцією, тому при вирішенні питання про застосування санкцій слід виходити із загальних норм права щодо відповідальності за порушення зобов’язань та встановлення в діях або бездіяльності роботодавця складу правопорушення з метою застосування юридичної відповідальності у вигляді адміністративно-господарських санкцій. При цьому одним з елементів правопорушення є вина. Застосовуючи принцип вини, суд звертається до норм ч.2 ст.218 Господарського кодексу України, згідно з якими учасник господарських відносин відповідає за невиконання правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. Механізм реалізації обов’язку по працевлаштуванню інвалідів полягає в тому, що підприємства повинні інформувати державну службу зайнятості та місцеві органи соціального захисту населення про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватися праця інвалідів, а також вжити передбачених законом заходів для створення в установленому порядку робочих місць у межах нормативу.

Матеріали справи підтверджують, що відповідач протягом спірного періоду здійснював передбачені законодавством заходи з метою виконання нормативу працевлаштування інвалідів, а саме: подавав звітність (форми №3-ПН) щомісяця (а.с.34-74). Крім того, в матеріалах справи міститься відповідь Управління соціального захисту населення Бердянської районної державної адміністрації Запорізької області, в якому останній підтверджує, що ПСП Агрофірма “Росія” повідомляла про наявність створених і вільних робочих місць для працевлаштування інвалідів, але звернень від інвалідів Бердянського району до управління щодо їх працевлаштування у 2014 році не надходило (а.с.16-19). Також, на адресу позивача надійшов лист від Бердянського районного центру зайнятості № 809/01-19 від 03.06.2015, яким повідомлялось, що ПСП Агрофірма “Росія” протягом 2014 року інформувало про наявність вільних робочих місць для працевлаштування інвалідів, але протягом цього періоду не було направлено інвалідів до підприємства оскільки інваліди, які знаходились на обліку в Бердянському районному центрі зайнятості проживають в інших населених пунктах (а.с.140).

З урахуванням фактичних обставин у даній справі, суд першої інстанції вірно визначився щодо відсутності вини відповідача у невиконанні встановленого Законом нормативу. Сам факт відсутності працевлаштованих інвалідів на підприємстві відповідно до нормативу не є безумовною ознакою правопорушення та підставою для відповідальності.

Колегія суддів вважає, що підстави для застосування до відповідача адміністративно-господарських санкцій, а відтак і пені, відсутні.

Враховуючи зазначене, апеляційна скарга не спростовує висновків суду першої інстанції. Суд об’єктивно, повно і всебічно дослідив обставини, які мають значення для справи, висновок суду першої інстанції відповідає фактичним обставинам справи та підтверджуються зібраними по справі доказами. Апеляційна скарга задоволенню не підлягає; судове рішення слід залишити без змін.

Керуючись статтями 195, 196, 198, 200, 205, 206 КАС України, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 22.06.2015р. у справі №808/2572/15 залишити без задоволення.

Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 22.06.2015р. у справі №808/2572/15 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили відповідно до ст.254 КАС України та може бути оскаржена згідно зі ст.212 КАС України.

Головуючий: О.А. Проценко

Суддя: Ю.В. Дурасова

Суддя: Л.П. Туркіна