Рішення № 51418750, 17.09.2015, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" вересня 2015 р.Справа № 922/2751/15

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Жигалкіна І.П.

при секретарі судового засідання Гаврильєві О.В.

розглянувши матеріали справи

за позовомПрокуратура Вовчанського району Харківської області, м. Вовчанськ в інтересах держави в особі: 1. Кабінету Міністрів України, м. Київ, 2. Міністерства аграрної політики та продовольства України, м. Київ до 1. Білокодязьку селищну раду Вовчанського району Харківської області, с. Білий Колодязь, 2. Публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України", м. Київ, 3. Комунальне підприємство "Вовчанське бюро технічної інвентаризації", м. Вовчанськ про визнання незаконним та скасування рішення за участю представників:

прокурора - Бобрової С.С. (посв. № 026273 від 15.05.2014 р.)

1-го позивача - Колотілової Н.В. (дов. № 18 від 20.03.2015 р.)

2-го позивача - не з'явився

1-го відповідача - Сердечного В.В. (голова)

2-го відповідача - Андрійчук І.Д. (дов. № 370 від 18.05.2015 р.)

3-го відповідача - не з'явився

ВСТАНОВИВ:

Прокуратурою Вовчанського району Харківської області (надалі - Прокурор) було подано позовну заяву про: - визнання незаконним та скасування рішення виконавчого комітету Білокодязької селищної ради (надалі - 1-й Відповідач) від 06.03.2012 "Про видачу свідоцтва на право власності"; - визнання недійсним свідоцтва серії САЕ №027066 від 13.03.2012 про право власності на нежитлові будівлі, розташовані у Харківській області, Вовчанський район, смт. Білий Колодязь, вул. Хлібороба, 2, видане виконкомом Білоколодязької селищної ради Публічному акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" "Білоколодязький елеватор".

Від Прокурора заяв та клопотань не надійшло. У судовому засіданні позовні вимоги підтримує у повному обсязі.

Від 1-го Позивача заяв та клопотань не надійшло. У судовому засіданні позовні вимоги підтримує та просить суд задовольнити їх у повному обсязі.

Представник 2-го Позивача у судове засідання не з'явився. Про причини своєї неявки суд не повідомив. Вимоги ухвали суду не виконав. Про день та час розгляду справи був повідомлений належним чином.

Від 1-го Відповідача заяв та клопотань не надійшло. У судовому засіданні проти позовних вимог не заперечує.

Від 2-го Відповідача заяв та клопотань не надійшло. Підтримує клопотання про припинення провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 80 ГПК України. У судовому засіданні проти позовних вимог заперечує та просить суд відмовити у їх задоволенні у повному обсязі.

Представник 3-го Відповідача у судове засідання не з'явився. Про причини своєї неявки суд не повідомив. Вимоги ухвали суду не виконав. Про день та час розгляду справи був повідомлений належним чином.

Судом виконано процесуальний обов'язок щодо повідомлення учасників процесу про дату, час та місце розгляду справи відповідно до вимог пункту 2.6. Інструкції з діловодства в господарських судах України, погодженої листом Вищого господарського суду України від 19 лютого 2013 року та затвердженої наказом Державної судової адміністрації України від 20 лютого 2013 року №28, а тому суд вважає можливим розглядати справу за наявними в ній матеріалами, як це передбачено статтею 75 Господарського процесуального кодексу України.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві (роз'яснення Президії Вищого Арбітражного суду України від 18.09.97 № 02 - 5/289 із змінами "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України").

У пункті 11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007р. N 01-8/123 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України (надалі - ГПК України), не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із статтею 93 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Беручи до уваги, що відповідно до статті 33 ГПК України обов'язок доказування і подання доказів покладено на сторони, суд згідно за статтею 75 ГПК України розглядає справу за наявними матеріалами.

З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, заслухавши представника позивача, всебічно і повно дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

Прокурор у позовній заяві зазначає, що ним вивчено стан законності при реєстрації права власності на нежитлові будівлі ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" "Білоколодязький елеватор" та встановлено, що виконавчим комітетом Білоколодязької селищної ради прийнято рішення від 06.03.2012 "Про видачу свідоцтва на право власності", згідно якого виконком Білоколодязької селищної ради вирішив видати свідоцтво про право власності на нежитлові будівлі ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" "Білоколодязький елеватор" згідно акту передачі філії ДП "Державна продовольчо-зернова корпорація України" "Білоколодязький елеватор" - ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" "Білоколодязький елеватор", які розташовані за адресою: смт Білий Колодязь, вул. Хлібороба, 2, Вовчанського району, Харківської області, а саме: зерносховище №9 літер "П-1" загальною площею - 1226,9 м2, зерносховище №10 літер "Р-І" загальною площею - 1230 м2, зерносховище №11 літер "С-1" загальною площею 1239,1 м2, трансформаторна підстанція літер "Ф-І" загальною площею 50,4 м2, будівля топки літер "М-2" зальною площею 135,4 м2, будівля сортувально-очисна літер "Л-3" загальною площею 207,7 м2, приймальна лабораторія з візировкою літер "Е-2" загальною площею 156,3 м2, авто ваги на два проїзди "Ч-І" загальною площею 203,3 м2, контора з лабораторією літер "Г-3" загальною площею 1224,8 м2, сил корпус №1,2,3,4 робоча будівля елеватор літер "К-8" загальною площею 9913,2 м2, відпуск на з/к літер "О-І" загальною площею 42,5 м2, пристрій для авто прийому літер "З-І" загальною площею 43,3 м2, приймальний пристрій зерна з з/к літер "Н-І" загальною площею 210 м2, приймальний пристрій зерна літер "Х-3" загальною площею 1081,2 м2, механічна майстерня потокової лінії літер "Т-1" загальною площею 123,3 м2, підсобний допоміжний корпус літер "Д-2" загальною площею 1049,6 м2, прохідна літер "Ж-1" загальною площею 12,7 м2, гараж для легкових автомобілів на три бокси літер "А-1" загальною площею 60,5 м2, депо тепловоза літер "Б-1" загальною площею 80,6 м2, пожежного депо літер "В-1" загальною площею 165 м2.

Цим же рішенням доручено комунальному підприємству "Вовчанське бюро технічної інвентаризації" виготовити свідоцтво про право власності на нежитлові будівлі, які розташовані за адресою: Харківська область Вовчанський район смт Білий Колодязь, вул. Хлібороба, 2 на ім'я ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" "Білоколодязький елеватор" замість свідоцтва про право власності, що видане Білоколодязькою селищною радою Вовчанського району 08.02.2011 на підставі рішення від 02.02.2011.

Вказане рішення від 06.03.2012 "Про видачу свідоцтва на право власності" прийняте виконкомом Білоколодязької селищної ради за результатами розгляду звернення представника ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" з доданими документами від 20.02.2012 №336, наказу Міністерства аграрної політики та продовольства України №325 від 07.07.2011 та акту передачі філії ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" "Білоколодязький елеватор" - ПАТ "Державна продовольчо - зернова корпорація України" "Білоколодязький елеватор".

Прокурор вважає, що зазначене рішення прийняте із перевищенням повноважень та суперечить вимогам чинного законодавства, оскільки ПАТ "ДПЗКУ" було створено на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 11.08.2010 №764 "Про заходи з утворення державного підприємства "Державна продовольчо-зернова корпорація України". Відповідно до п. 5 даної постанови статутний капітал позивача формується шляхом передачі до нього цілісних майнових комплексів дочірніх підприємств ДАК "Хліб України", що ліквідується, в тому числі і шляхом передачі цілісного майнового комплексу дочірнього підприємства ДАК "Хліб України" "Білоколодязький елеватор", до складу якого входить комплекс нежитлових будівель та споруд, що розташовані за адресою: Харківська область Вовчанський район смт. Білий Колодязь, вул. Хлібороба, 2.

На виконання вказаної постанови філії ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" "Білоколодязький елеватор" було передано згідно передавального акту № 23 від 22.07.2011 необоротні, оборотні активи, зобов'язання ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України".

Зазначений акт підписаний головою правління ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" та директором філії ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" "Білоколодязький елеватор".

Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 06.06.2011 №593 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 11.08.2010 №764 "Про заходи з утворення державного підприємства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" погоджено пропозицію Міністерства аграрної політики та продовольства України щодо перетворення державного підприємства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" у державне публічне акціонерне товариство "Державна продовольчо-зернова корпорація України", повноваження з управління корпоративними правами якого здійснює зазначене Міністерство.

Установлено, що 100 відсотків акцій державного публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України", які випускаються на величину його статутного капіталу, залишаються у державній власності до прийняття окремого рішення Кабінету Міністрів України; державне публічне акціонерне товариство "Державна продовольчо-зернова корпорація України" не може вчиняти дії стосовно майна, переданого до його статутного капіталу, наслідком яких може бути відчуження майна, у тому числі передача його до статутного капіталу інших господарських організацій, передача в заставу тощо. Також, постановлено Міністерству аграрної політики та продовольства здійснити в установленому порядку заходи, пов'язані з перетворенням державного підприємства "Державна продовольчо-зернова корпорація України".

У подальшому, 07.07.2011 Міністерством аграрної політики та продовольства України прийнято наказ № 325, яким реорганізовано державне підприємство "Державна продовольчо-зернова корпорація України" шляхом його перетворення у публічне акціонерне товариство "Державна продовольчо-зернова корпорація України". Згідно вищевказаного наказу установлено, що статутний капітал товариства формується на базі майна державного підприємства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" (п. 4 наказу).

До переліку необоротних активів, що передавались як вклад (внесок) до статутного капіталу публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" увійшли об'єкти нерухомого майна, що знаходяться за адресою: Харківська область Вовчанський район смт Білий Колодязь, вул. Хлібороба, 2.

Згідно зі Статутом Публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" засновником товариства є держава в особі Кабінету Міністрів України (п. 1.4.); акціонерами товариства є, у тому числі, держава в особі Міністерства аграрної політики та продовольства України - до прийняття в установленому порядку рішення про приватизацію акцій товариства (п. 7.1.).

За зверненням ПАТ "ДПЗКУ" №336 від 20.02.2012 про оформлення та видачу свідоцтва про право власності на майновий комплекс (нежитлові приміщення), що розташовані за адресою: Харківська область Вовчанський район смт Білий Колодязь, вул. Хлібороба, 2, виконкомом Білоколодязької селищної ради 06.03.2012 прийнято рішення про видачу вказаного свідоцтва, посвідчивши у такий спосіб право приватної власності ПАТ "ДПЗКУ" "Білоколодязький елеватор" на вказані вище об'єкти.

При цьому відповідно до попереднього свідоцтва про право власності на вищезазначені нежитлові будівлі виданого Білоколодязькою селищною радою ДП "Державна продовольчо-зернова корпорація України" "Білоколодязький елеватор" від 08.02.2011 вбачається, що нежитлові приміщення належать державі на праві державної власності.

Але, на виконання вказаного рішення виконавчим комітетом Білоколодязької селищної ради 13.03.2012 видано ПАТ "ДПЗКУ" "Білоколодязький елеватор" свідоцтво серії САЕ № 027066 про право приватної власності на нерухоме майно, що розташоване у Харківська область Вовчанський район смт Білий Колодязь, вул. Хлібороба, 2.

Вказане рішення та свідоцтво про право власності видані за відсутності документів, що підтверджують зміну форми власності зазначеного майнового комплексу з державної на приватну форму власності.

Оскільки доданими до заяви від 20.02.2012 ПАТ "ДПЗКУ" документами не підтверджено зміну форми власності комплексу, що розташований за адресою: Харківська область Вовчанський район смт. Білий Колодязь, вул. Хлібороба, 2, з державної на приватну форму власності, виконавчий комітет Білоколодязької селищної ради повинен був у відповідності до положень п. 4 ст. 24 "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", відмовити ПАТ "ДПЗКУ" у оформленні та видачі свідоцтва про право приватної власності на нерухоме майно.

Так Прокурор звертаючись до суду з позовом на полягає, що у відповідності до положень Закону України "Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації", Білоколодязький елеватор, що розташований у с. Білий Колодязь Вовчанського району Харківської області, не підлягає приватизації, а у "Переліку об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації, але можуть бути корпоратизовані", зазначене підприємство відсутнє. Таким чином, майно Білоколодязького елеватора, розташованого с. Білий Колодязь Вовчанського району Харківської області, не могло бути приватизоване або корпоратизоване.

Таким чином, порушення інтересів держави в особі Кабінету Міністрів України та Міністерства Аграрної політики та продовольства України полягає у неправомірному вибутті майнового комплексу Білоколодязького елеватора, що розташоване у с. Білий Колодязь Вовчанського району Харківської області, з державної власності та передача його у приватну власність, що покладає на прокуратуру обов'язок щодо їх захисту.

З матеріалів справи вбачається, що Публічне акціонерне товариство "Державна продовольчо-зернова корпорація України" було створено на виконання Постанови Кабінету Міністрів України від 11.08.2010 № 764 "Про заходи з утворення державного підприємства Державна продовольчо-зернова корпорація України" (далі - Постанова 764).

Відповідно до п. 5 Постанови № 764 статутний капітал підприємства формується шляхом передачі до нього цілісних майнових комплексів дочірніх підприємств ДАК "Хліб України", що ліквідується, в тому числі і шляхом передачі цілісного майнового комплексу дочірнього підприємства ДАК "Хліб України" "Ізюмський державний комбінат хлібопродуктів", що знаходиться за адресою: Харківська область, м. Ізюм, вул. Некрасова, 2.

На виконання п. З Постанови № 764 Державному підприємству "Державна продовольчо-зернова корпорація України" було передано згідно Акту приймання-передачі № 24 від 20.01.2011 р. цілісний майновий комплекс ДП ДАК " Хліб України" "Ізюмський державний комбінат хлібопродуктів", що знаходиться і адресою: Харківська область, м. Ізюм, вул. Некрасова, 2.

Зазначений акт приймання-передачі ЦМК підписаний головою ліквідаційної комісії ДП ДАК "Хліб України" "Ізюмський державний комбінат хлібопродуктів", генеральним директором ДП "Державна продовольчо-зернова корпорація України": затверджено Міністерством аграрної політики України на виконання Постанови 764 (копію акту додаємо).

В подальшому, згідно Постанови Кабінету Міністрів України від 06.06.2011р. № 593 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 11 серпня 1 10 р. № 764" та пункту 4 наказу Міністерства аграрної політики та продовольства України від 7 липня 2011 р. № 325 "Про реорганізацію шляхом перетворення державного підприємства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" відбулась корпоратизація підприємства шляхом перетворення державного підприємства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" у ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України".

На виконання цієї Постанови Кабінету Міністрів України від 06.06.2011 р. та у відповідності до ст. 12 Закону України "Про акціонерні товариства", ст. 85 Господарського кодексу України та ст. 115 Цивільного кодексу України - цілісний майновий комплекс, що знаходиться за адресою: Харківська область, м. Ізюм, вул. Некрасова, 2 було передано до статутного капіталу Відповідача, що підтверджується Актом приймання-передачі майна, майнових прав та обов'язків до Публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" від 21.11.2011 р.

Відповідно до п. 50. Порядку реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 червня 2011 №703 для проведення державної реєстрації прав з видачею свідоцтва про право власності на нерухоме майно у зв'язку з внесенням до статутного (складеного) капіталу (статутного фонду) юридичної особи нерухомого майна заявник, крім документів, що зазначені у пунктах 27-29 і 31 цього Порядку, подає органові державної реєстрації прав акт приймання-передачі об'єкта нерухомого майна або інший документ, що підтверджує факт передачі такого майна до статутного (складеного) капіталу (статутного фонду) юридичної особи.

З огляду на це, акт приймання-передачі майна, майнових прав та обов'язків до публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" від 18.11.2011 р. є актом приймання-передачі об'єкта нерухомого майна або статутного (складеного) капіталу (статутного фонду) юридичної особи, а наказ Міністерства аграрної політики та продовольства України № 325 від 07.07.2011 р. є рішенням про внесення нерухомого майна до статутного складеного) капіталу (статутного фонду) юридичної особи, прийняте повноваженим органом управління такої юридичної особи в розумінні п. 50.

Згідно з п. 4.3. Статуту ПАТ "ДПЗКУ" Товариство є власником майна (у тому числі коштів, матеріальних та нематеріальних активів), переданого Товариству засновником та акціонерами як вклади до статутного капіталу Товариства, або в інший не заборонений чинним законодавством спосіб.

Тобто, в установчому документі Товариства, на підставі якого діє ПАТ "ДПЗКУ", і який затверджувався Державою в особі Міністерства аграрної політики та продовольства України, чітко визначено, що таке майно є власністю Товариства.

Відповідно до п. 4.4. Статуту ПАТ "ДПЗКУ", останнє має право володіти, користуватися та розпоряджатися належним йому майном, вчиняючи стосовно нього будь-які дії, що не суперечать законодавству, Статуту та меті діяльності Товариства.

Якщо акти приймання-передачі та положення установчих документів господарського товариства не передбачають застережень про те, що внеском учасника до статутного капіталу товариства є майнові права, у тому числі право користування майном, то майно як внесок учасника до статутного (складеного) капіталу юридичної особи є об'єктом права власності товариства.

Передавши до статутного капіталу Відповідача майно дочірніх підприємств ДАК "Хліб України", держава в особі Кабінету Міністрів України втратила на нього право власності (державне майно перейшло у приватну власність господарського товариства) та отримала у державну власність акції Товариства.

Вже встановлено Вищим адміністративним судом України (ухвала від 21.07.2015 р.), Держава в особі Кабінету Міністрів України, передавши до статутного капіталу Товариства, об'єкти, перелік яких визначено постановою Кабінету Міністрів України від 11.08.2010 р. № 764 "Про заходи з утворення державного підприємства "Державна продовольчо-зернова корпорація України", набула в обмін право власності на 100 відсотків акцій Товариства, а Товариство, відповідно, набуло право власності на передане йому майно.

Зміна форми власності з державної на приватну відбулася в рамках процедури реорганізації шляхом перетворення державного підприємства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" у Товариство (процедура корпоратизації), що здійснювалась на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 06.06.2011 р. № 593 "Про внесення зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 11 серпня 2010 р. №764" у рамках чинного законодавства України.

Таким чином, з моменту внесення зазначеного майна до статутного капіталу Товариства та реєстрації випуску акцій ПАТ "ДПЗКУ" Держава втратила право власності на це майно, отримавши у власність акції Товариства.

Судом встановлено, що поняття "власник майна" та "власник акцій" не є тотожними і не означають, що власник акцій Товариства є в той самий час і власником майна.

Товариство є учасником ряду державних програм у сфері сільського господарства, зокрема, одним з виконавців Меморандуму про взаєморозуміння щодо співпраці в реалізації пріоритетних проектів у галузі сільського господарства, підписаного 28.06.2012 року між Міністерством аграрної політики та продовольства України і Експортно-імпортним банком Китаю, стороною Генерального договору про співпрацю у сфері сільського господарства, укладеного з Китайською національною корпорацією машинної промисловості і генеральних підрядів.

Саме ПАТ "ДПЗКУ", відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 13.08.2012 р. № 857 "Питання надання у 2012 році державних гарантій для фінансування проектів у сфері сільського господарства", отримало змогу залучити запозичення від Експортно-імпортного банку Китаю під державні гарантії в сумі 3 млрд. доларів США для фінансування проектів у сфері сільського господарства і стало одним з головних експортерів зернових українського походження до Китаю.

Товариство, здійснюючи заходи з оформлення права власності на нерухоме майно, передане до його статутного капіталу, зокрема, і на майно, розташоване за адресою: Харківська обл., м. Ізюм, вул. Некрасова, 2, жодним чином не порушило інтересів Держави, а лише реалізувало своє право на отримання правовстановлюючих документів на це майно - майно, в обмін на яке Держава стала акціонером ПАТ "ДПЗКУ" та набула весь обсяг прав з управління юридичною особою, яка уже декілька років досить успішно забезпечує її інтереси в системі закупівлі і використання зерна, створення сприятливих умов для інвестування елеваторної, борошномельно-круп'яної і комбікормової промисловості, виконання державних програм у сфері сільського господарства та здійснення експорту зерна за міжурядовими домовленостями.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши присутніх представників сторін, повністю, всесторонньо, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, оцінивши надані сторонами докази та надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог учасників судового процесу, користуючись принципом об'єктивної істини, принципами добросовісності, розумності та справедливості суд вважає, що у позові слід відмовити в повному обсязі, надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить із наступного.

Згідно ст. 115 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) господарське товариство є власником майна, переданого йому учасниками товариства у власність як вклад до статутного (складеного) капіталу.

Також, ст. 85 Господарського кодексу України (надалі - ГК України) встановлено, що господарське товариство є власником майна, переданого йому у власність засновниками і учасниками як внески.

Відповідно до ст. 117 Конституції України Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов'язковими до виконання.

Згідно ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Статтею 325 ЦК України встановлено, що суб'єктами права приватної власності є фізичні та юридичні особи.

Отже, з аналізу вищезазначених норм та ст.ст. 325-327 ЦК України вбачається, що майно юридичної особи, передане їй у власність як вклад до статутного капіталу, може належати їй тільки на праві приватної власності, так як суб'єктом права державної власності є держава, а права комунальної власності - територіальна громада.

Відповідно до ст. 182 ЦК України державна реєстрація прав за нерухомість є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов'язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом. Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.

Відповідно до ст. 41 Конституції України та ст. 321 ЦК України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності чи обмежений у його здійсненні. Право приватної власності є непорушним.

За ст. 4 ЦК України основу цивільного законодавства України становить Конституція України. Основним актом цивільного законодавства України є ЦК України. Актами цивільного законодавства є також інші закони України, які приймаються відповідно до Конституції України та цього Кодексу. Цивільні відносини можуть регулюватись актами Президента України у випадках, встановлених Конституцією України. Актами цивільного законодавства є також постанови Кабінету Міністрів України. Якщо постанова Кабінету Міністрів України суперечить положенням цього Кодексу або іншому закону, застосовуються відповідні положення цього Кодексу або іншого закону. Інші органи державної влади України, органи влади Автономної Республіки Крим можуть видавати нормативно-правові акти, що регулюють цивільні відносини, лише у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом. Цивільні відносини регулюються однаково на всій території України.

Акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності (ст. 5 ЦК України). Вказані положення ЦК України та Закону визначають та надають відповідь на питання пов'язане із співвідношенням і дією у часі законодавчих та підзаконних нормативно-правових актів на території України в межах визначених виключно законом.

Також суд вважає за доцільне зазначити, що Вищим адміністративним судом України вже встановлено (ухвала від 21.07.2015 р.) що, Держава в особі Кабінету Міністрів України, передавши до статутного капіталу Товариства, об'єкти, перелік яких визначено постановою Кабінету Міністрів України від 11.08.2010 р. № 764 "Про заходи з утворення державного підприємства "Державна продовольчо-зернова корпорація України", набула в обмін право власності на 100 відсотків акцій Товариства, а Товариство, відповідно, набуло право власності на передане йому майно (т. 2 а.с. 170 - 175).

Зміна форми власності з державної на приватну відбулася в рамках процедури реорганізації шляхом перетворення державного підприємства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" у Товариство (процедура корпоратизації), що здійснювалась на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 06.06.2011 р. № 593 "Про внесення зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 11 серпня 2010 р. №764" у рамках чинного законодавства України. А, тому частиною 3 ст. 35 ГПК України встановлено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Закон наголошує на тому, що являють собою корпоративні права. Так, стаття 167 ГК України містить легальне визначення корпоративних прав, відповідно до якої останні це права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. Таке визначення корпоративних прав знаходить своє відбиття й у ч. 1 п. 8 Закону України «Про акціонерні товариства» від 17 вересня 2008 року N 514-VI (надалі Закон про АТ).

Статтею 15 ЦК України закріплено право кожної особи на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також права на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у спосіб, передбачений чинним законодавством (ч. 1 ст. 16 ЦК України). В свою чергу відповідно до ст. 20 ГК України, як спеціального закону по відношенню до ЦК України, кожний суб'єкт господарювання має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом відшкодування збитків. У відповідності до статті 16 ЦК України способом захисту цивільних прав та інтересів, серед іншого, може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Згідно ст. 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відповідно до ст. 80 ЦК України юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді. Юридична особа може бути створена шляхом об'єднання осіб та (або) майна (ст. 80 ЦК України). Юридичні особи можуть створюватися у формі товариств, установ та в інших формах, встановлених законом. Товариством є організація, створена шляхом об'єднання осіб (учасників), які мають право участі у цьому товаристві. Товариства поділяються на підприємницькі та непідприємницькі (ст. 83 ЦК України). Товариства, які здійснюють підприємницьку діяльність (ст. 84 ЦК України) з метою одержання прибутку та наступного його розподілу між учасниками (підприємницькі товариства), можуть бути створені лише як господарські товариства (повне товариство, командитне товариство, товариство з обмеженою або додатковою відповідальністю, акціонерне товариство) або виробничі кооперативи. Кореспондуючі норми з цього приводу також визначені ст. 55 та іншими нормами ГК України.

Суд зазначає, що відповідно до положень діючого цивільного та господарського законодавства господарським товариством є юридична особа, статутний (складений) капітал якої поділений на частки між учасниками. Господарські товариства можуть бути створені у формі повного товариства, командитного товариства, товариства з обмеженою або додатковою відповідальністю, акціонерного товариства (ст. 113 ЦК України). Зазначені положення також знаходять своє відбиття й у ст.ст. 79 та 80 ГК України і ст. 1 Закону України «Про господарські товариства» від 19 вересня 1991 року N 1576-XII (надалі - Закон) та ст. 25 Закону про АТ.

Нормою закону, сьогодні чітко визначено те, що господарське товариство є власником: 1) майна, переданого йому учасниками товариства у власність як вклад до статутного (складеного) капіталу; 2) продукції, виробленої товариством у результаті господарської діяльності; 3) одержаних доходів; 4) іншого майна, набутого на підставах, що не заборонені законом. Вкладом до статутного (складеного) капіталу господарського товариства можуть бути гроші, цінні папери, інші речі або майнові чи інші відчужувані права, що мають грошову оцінку, якщо інше не встановлено законом. Грошова оцінка вкладу учасника господарського товариства здійснюється за згодою учасників товариства, а у випадках, встановлених законом, вона підлягає незалежній експертній перевірці (ст. 115 ЦК України).

Учасники господарського товариства мають право, за ст. 116 ЦК України, у порядку, встановленому установчим документом товариства та законом: 1) брати участь в управлінні товариством у порядку, визначеному в установчому документі, крім випадків, встановлених законом; 2) брати участь у розподілі прибутку товариства і одержувати його частину (дивіденди); 3) вийти у встановленому порядку з товариства; 4) здійснити відчуження часток у статутному (складеному) капіталі товариства, цінних паперів, що засвідчують участь у товаристві, у порядку, встановленому законом; 5) одержувати інформацію про діяльність товариства у порядку, встановленому установчим документом. Учасники господарського товариства можуть також мати інші права, встановлені установчим документом товариства та законом. Майже тотожними за змістом є й положення ст. 88 ГК України і ст 10 Закону та ст. 25 Закону про АТ відносно прав акціонерів власників акцій.

Відповідно до ст. 117 ЦК України учасники господарського товариства зобов'язані: 1) додержуватися установчого документа товариства та виконувати рішення загальних зборів; 2) виконувати свої зобов'язання перед товариством, у тому числі ті, що пов'язані з майновою участю, а також робити вклади (оплачувати акції) у розмірі, в порядку та засобами, що передбачені установчим документом; 3) не розголошувати комерційну таємницю та конфіденційну інформацію про діяльність товариства. Учасники господарського товариства можуть також мати інші обов'язки, встановлені установчим документом товариства та законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 155 ЦК України статутний капітал товариства визначає мінімальний розмір майна товариства, який гарантує інтереси його кредиторів. Він не може бути меншим розміру, встановленого законом. Якщо вартість чистих активів товариства стає меншою від мінімального розміру статутного капіталу, встановленого законом, товариство підлягає ліквідації.

Суд звертає увагу на те, що однією з функцій статутного капіталу є гарантійна функція. Призначення статутного капіталу - гарантувати зобов'язання товариства перед третіми особами та контрагентами за зобов'язаннями. Статутний капітал товариства визначає мінімальний розмір майна товариства, що гарантує інтереси його кредиторів.

Гарантійна функція мінімального розміру статутного капіталу товариства полягає в тому, що вартість чистих активів товариства не може бути менше його розміру. При цьому, чисті активи акціонерного товариства - це величина, обумовлена шляхом вирахування із суми активів товариства, прийнятих до розрахунку, суми її зобов'язань (пасивів), прийнятих до розрахунку. Активи товариства складаються з коштів і майна товариства, а пасиви являють собою зобов'язання товариства перед третіми особами.

Відповідно до ст. 24 Закону, загальна номінальна вартість випущених акцій становить статутний (складений) капітал акціонерного товариства, легальне визначення якого міститься у ст. 152 ЦК України, який не може бути менше суми, еквівалентної 1250 мінімальним заробітним платам, виходячи із ставки мінімальної заробітної плати діючої на момент створення акціонерного товариства. Ця норма Закону кореспондуєтся зі ст. 14 Закону про АТ який визначає порядок створення, діяльності, припинення, виділу акціонерних товариств, їх правовий статус, права та обов'язки акціонерів.

Суд зазначає, що із вказаних приписів норм права, а також із приписів Закону вбачається, що при вирішенні спору господарський суд повинен встановити наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов, а також з'ясувати питання про наявність чи відсутність факту їх порушення або оспорювання. При цьому не можна задовольняти позовні вимоги щодо захисту права, яке може бути порушено у майбутньому і щодо якого невідомо, чи буде воно порушено. Аналогічні приписи містяться і в постанові Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 року N 13 «Про практику розгляду судами корпоративних спорів».

Також, суд зазначає, що Верховний суд України 10 жовтня 2010 року розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Партнер» (далі ТОВ «Компанія «Партнер») про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 19 травня 2011 року в справі № 14/166 за позовом відкритого акціонерного товариства «Рівненський завод тракторних агрегатів» (далі ВАТ «Рівненський завод тракторних агрегатів») до закритого акціонерного товариства «Рівненський ливарний завод» (далі ЗАТ «Рівненський ливарний завод»), ТОВ «Компанія «Партнер», третя особа, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, Фонд державного майна України (далі ФДМУ), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, комунальне підприємство «Рівненське обласне бюро технічної інвентаризації» (далі КП «Рівненське обласне бюро технічної інвентаризації»), про визнання договору купівлі-продажу недійсним та витребування майна зазначив, що відповідно до статті 115 Цивільного кодексу України господарське товариство є власником, зокрема майна, переданого йому учасниками товариства у власність як вклад до статутного (складеного) капіталу, а також іншого майна, набутого на підставах, що не заборонені законом.

Отже саме господарське товариство стає власником майна після вчинення певних дій його засновниками тата учасниками, а останні набувають корпоративні права, передбачені законом та установчими документами товариства. При цьому законом не передбачено права акціонера (учасника) господарського товариства звертатися до суду за захистом прав чи охоронюваних законом інтересів товариства поза відносинами представництва. Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Підсумовуючи викладене, суд вважає за доцільне констатувати, у сторін спору, Позивача і Відповідача, наявність зобов'язальних і речових прав відповідно на майно та корпоративні права за предметом виниклого спору.

Відповідно до ст. 4 Закону України «Про акціонерні товариства» держава в особі органу, уповноваженого управляти державним майном, визнається акціонером акціонерного товариства. Таким чином, у власності держави цілком легітимно може знаходитися певний пакет акцій у розмірі, що коливається від незначного до абсолютного (в останньому випадку у власності держави знаходиться 100 відсотків акцій, емітованих акціонерним товариством). Відповідно, держава в особі уповноваженого органу може одноособово реалізувати всю повноту корпоративного управління в акціонерному товаристві.

Виходячи із загальних положень законодавства про господарські товариства та, зокрема, про акціонерні товариства, внесення майна держави до статутного капіталу господарського товариства повинне мати своїм наслідком перехід права власності на такі внески до господарського товариства, в статутний капітал якого вони здійснені. Таким чином, у випадку внесення державної власності до статутних капіталів господарських товариств по-суті відбувається зміна форми власності, оскільки, як вказано у ч. 1 ст. 325 ЦК України, суб'єктами права приватної власності є фізичні та юридичні особи.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 ГПК України. Судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно постанови Пленуму Верховного суду України «Про судове рішення» від 29.12.76 №11 із змінами, внесеними постановами Пленуму від 24.04.81 № 4, від 25.12.92 № 13, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи з загальних засад і змісту законодавства України. Мотивувальна частина рішення повинна містити встановлені судом обставини, а також оцінку всіх доказів. Визнаючи одні і відхиляючи інші докази, суд має це обґрунтувати. Мотивувальна частина рішення повинна мати також посилання на закон та інші нормативні акти матеріального права, на підставі яких визначено права і обов'язки сторін у спірних правовідносинах.

Відповідно до приписів п. 4.6 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 р. № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України", приймаючи рішення зі справи, провадження в якій порушено за заявою прокурора, господарський суд у разі повного або часткового задоволення позову (скарги) стягує судовий збір з відповідача (повністю або пропорційно задоволеним вимогам), якщо він не звільнений від сплати судового збору; у разі ж повної або часткової відмови в позові судовий збір стягується з визначеного прокурором позивача (так само повністю або пропорційно задоволеним вимогам), за винятком випадків, коли останнього звільнено від сплати судового збору, та коли позивачем у справі є сам прокурор. Стягнення відповідних сум судового збору здійснюється в доход державного бюджету України

Беручи до уваги, що відповідно до статті 33 ГПК України обов'язок доказування і подання доказів покладено на сторони, суд згідно за статтею 75 ГПК України розглядає справу за наявними матеріалами.

Згідно ч. 1 ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи з загальних засад і змісту законодавства України. Мотивувальна частина рішення повинна містити встановлені судом обставини, а також оцінку всіх доказів. Визнаючи одні і відхиляючи інші докази, суд має це обґрунтувати. Мотивувальна частина рішення повинна мати також посилання на закон та інші нормативні акти матеріального права, на підставі яких визначено права і обов'язки сторін у спірних правовідносинах.

Статтею 129 Конституції України зазначено, що судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкорюються лише закону. Змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості - є однією з основних засад судочинства.

На підставі статей 6, 8, 19, 55, 124, 129 Конституції України та керуючись статтями 1, 4, 12, 32, 33, 43, 44-49,82-85 Господарського процесуального кодексу України, ст.ст. 16, 22, 23, 152, 155 Цивільного кодексу України, ст. 20, 79, 80, 91, 167 Господарського кодексу України, Законами України «Про господарські товариства», «Про акціонерні товариства», «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», суд, -

ВИРІШИВ:

В позові відмовити повністю.

Повне рішення складено 22.09.2015 р.

Суддя І.П. Жигалкін