Рішення № 51407878, 21.09.2015, Господарський суд Житомирської області

УКРАЇНА

Господарський суд

Житомирської області

___________

_______________

10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65, тел. (0412) 48-16-20,

E-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, веб-сайт: http://zt.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Від "21" вересня 2015 р. Справа № 906/1168/15

Господарський суд Житомирської області у складі:

судді Сікорської Н.А.

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1- дов. № 08/9474 від 30.06.2015р.

від відповідача: ОСОБА_2- дов. № 324 від 22.05.2015р.

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу

за позовом Публічного акціонерного товариства "Енергопостачальна компанія "Житомиробленерго"

до Комунального підприємства Новоград-Волинської міської ради "Виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства"

про стягнення 3313910,92 грн.

Позивачем пред'явлено позов про стягнення з відповідача 2452643,29 грн. боргу за спожиту активну електроенергію; 406726,09 грн. пені; 432134,45 грн. інфляційних витрат; 22407,09 грн. 3% річних; 66278,22 грн. судового збору.

Ухвалою господарського суду від 24.07.2015р. порушено провадження у справі та призначено до розгляду на 10.08.2015р.

Ухвалою суду від 10.08.2015р. розгляд справи відкладено на 21.09.2015р.

Представник позивача позовні вимоги позивача підтримав. Разом з тим повідомив, що відповідачем погашено суму основного боргу шляхом проведення заліків та надходження субвенцій з Державного бюджету України та надала довідку про відсутність заборгованості у відповідача станом на день розгляду справи в суді.

Представник відповідача в судовому засіданні вказала, що відповідач не заперечує проти позовних вимог позивача. Заявила клопотання про зменшення розміру пені з посиланням на важке фінансове становище підприємства, збитковість підприємства, а також на те, що відповідач є підприємством комунальної форми власності, яке забезпечує потреби населення, підприємств, установ, організацій різних форм власності.

Просить врахувати, що тарифи на водопостачання не покривають фактичних витрат відповідача. Різниця між фактичною собівартістю послуги та затвердженими тарифами на послуги складає від 18 до 24,5 %.

Зазначає, що територіальною комісією 19.06.2015 року КП Новоград-Волинської міської ради ВУВКГ, було виділено субвенції з Державного бюджету місцевим бюджетам за рахунок джерел, визначених у п.п.8 та 9 ст. 11 Закону України «Про Державний бюджет України на 2015 рік», на погашення заборгованості з різниці в тарифах на послуги з централізованого водопостачання та водовідведення передбачену бюджету Житомирської області відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 375 від 04.06.2015 року в сумі 2 296 218,25 грн.

18.08.2015 року ВУВКГ та ПАТ «ЕК «Житомиробленерго» підписало договір про організацію взаєморозрахунків відповідно до постанови КМУ від 04.06.2015 року № 375 на всю суму виділеної субвенції - 2 296 218,25грн. та 25.08.2015 року провело відповідну оплату.

Звертає увагу суду, що підприємство відповідача є стратегічним об'єктом життєзабезпечення населення міста водою, безперебійно і якісно надає послуги з водопостачання та водовідведення споживачам. А наслідком утворення заборгованості перед позивачем є несвоєчасне виділення коштів з Державного бюджету України на покриття різниці в тарифах.

Представник позивача заперечила проти зменшення розміру пені.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, господарський суд,-

ВСТАНОВИВ:

02.01.2013р. між Новоград-Волинським РЕМ, який діє на підставі положення і є виробничим підрозділом ПАТ "ЕК "Житомиробленерго" (позивач, постачальник) та Комунальним підприємством Новоград-Волинської міської ради "Виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства" (відповідач, споживач) укладено договір № 15 про постачання електричної енергії споживачам (а.с. 8-17).

За п.1 даного договору позивач взяв на себе обов'язок постачати електричну енергію відповідачу, а відповідач взяв на себе обов'язок оплачувати постачальнику її вартість та здійснювати інші платежі згідно з умовами цього Договору та додатками до Договору, що є його невід'ємними частинами.

Пунктом 2.2.3 Договору споживач зобов'язався своєчасно сплачувати за використану електричну енергію, а також вносити всі інші платежі за розрахунковий період відповідно до встановленої системи обліку електроенергії, класу напруги та за діючими на період розрахунку тарифами у грошовій формі та іншими формами розрахунків згідно з чинним законодавством України.

Розрахунковим періодом вважається період з 25 числа по 24 число включно і вказаний період прирівнюється до періоду дії тарифу (календарного місяця).

Відповідно до п.7.3 договору остаточний розрахунок повинен здійснюватись в розмірі фактичного споживання електричної енергії за розрахунковий місяць, з врахуванням сальдо на початок місяця не пізніше 5 операційних днів з дня отримання рахунку, включаючи день його отримання.

Позивач умови договору виконав належним чином, поставивши відповідачу за період з 25.11.2014р. по 24.06.2015р. електричну енергію на загальну суму 3571853,73грн. та виставив на вказану суму рахунки, які містяться в матеріалах справи (а.с.25-32).

Відповідач свої зобов'язання щодо своєчасної оплати за отриману електроенергію в повному обсязі не виконав, у результаті чого станом на 14.07.2015р. у нього утворилась заборгованість перед позивачем за активну електричну енергію в сумі 2452643,29 грн., що також вбачається з підписаного сторонами акту звірки розрахунків (а.с. 37).

Факт неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань став підставою для звернення позивача до суду за захистом порушеного права.

Проте після порушення провадження у справі основна заборгованость була погашена у повному обсязі шляхом проведених взаємозаліків та за рахунок субвенцій загального фонду, що підтверджується наявними в матеріалах справи документами (а.с.163-170 ).

Пунктом 4.2.1 Договору сторони передбачили відповідальність споживача, згідно якого за внесення платежів, передбачених пунктами 7.3 цього договору, з порушенням термінів, визначених додатком, споживач сплачує постачальнику пеню за кожний день прострочення платежу, в розмірі, що не перевищує подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла на момент прострочення платежу.

На підставі вищезазначеного пункту договору позивачем, за несвоєчасне проведення розрахунків за отриману електроенергію, заявлено до стягнення з відповідача за період з 01.01.2015р. по 14.07.2015р. 406726,09 грн. пені.

Крім того, позивач на підставі ст. 625 ЦК України просить стягнути з відповідача на свою користь 22407,09 грн. 3 % річних та 432134,45 грн. інфляційних.

Оцінивши в сукупності матеріали справи та пояснення представників сторін, господарський суд приходить до висновку про часткове задоволення позову з огляду на наступне.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ч.1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше осіб, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ст.509 ЦК України).

Господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку (ст.173 Господарського кодексу України).

Як вбачається з матеріалів справи, правовідносини між сторонами виникли на підставі договору про постачання електричної енергії № 15 від 02.01.2013р.

Відповідно до норм ст.275 ГК України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію споживачеві, який зобов'язаний оплатити прийняту енергію.

Відповідно до ст.ст. 525 і 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як вже встановлено судом, відповідач належним чином і у встановлений договором строк свій обов'язок щодо оплати поставленого товару не виконав, внаслідок чого у нього на момент звернення до суду існувала заборгованість перед позивачем в сумі 2452643,29грн.

Вищевказана заборгованість закрита лише після порушення провадження у справі (а.с.163-170).

Відповідно до статті 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до п.1-1 ч.1 ст. 80 ГПК України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору і між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

Таким чином, суд припиняє провадження у справі в частині стягнення 2452643,29грн. основного боргу за відсутністю предмету спору на підставі п. 1-1 ст. 80 ГПК України.

Щодо заявлених вимог про стягнення пені в розмірі 406726,09 грн. господарський суд враховує наступне.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Стаття 611 ЦК України визначає правові наслідки порушення зобов'язання, зокрема, сплату неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).

Статтею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" встановлено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 даного Закону України визначає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Як вбачається з розрахунку, пеню заявлено періодами, починаючи з 01.01.2015р. по 14.07.2015р. на суму заборгованості, яка існувала у відповідний період, і в сукупності складає 406726,09грн.

Перевіривши первісно поданий позивачем розрахунок пені (а.с.39) судом встановлено, що він є невірним, оскільки при нарахуванні пені позивачем не враховано проведені відповідачем розрахунки за відповідний період.

На виконання вимог суду позивачем подано уточнений розрахунок пені (а.с. 75-76) з врахуванням проведених відповідачем оплат, за яким розмір пені склав 435878,00грн., тобто є більшим ніж заявлено позивачем (а.с. 75-76).

Проте, оскільки позивачем не подано заяву про збільшення розміру позовних вимог, вимога про стягнення з відповідача пені підлягає задоволенню в розмірі 406726,09грн.

Разом з тим, встановивши за результатами розгляду даного спору правомірність заявлених позивачем вимог в частині стягнення 406726,09 грн. пені, суд вважає за можливе зменшити її розмір на 50% до 203363,05 грн., враховуючи наступне.

Відповідно до частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Згідно частини 1 статті 233 Господарського кодексу України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Стаття 83 ГПК України надає господарському суду право, приймаючи рішення, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Юридичний аналіз наведених правових норм свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду.

Вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

При вирішенні питання зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню з відповідача, суд врахував загальну економічну ситуацію в країні, високий ступінь інфляційних процесів в економіці країни та майновий стан відповідача. Судом враховується специфіка роботи відповідача, яка пов'язана із забезпеченням населення, підприємств, установ міста питною водою, прийняттям, пропуском та очисткою стоків.

Суд приймає до уваги пояснення відповідача, що однією з підстав виникнення заборгованості перед позивачем є невідповідність тарифів їх фактичній собівартості. Так, відповідно до Протоколу №2 засідання територіальної комісії з погашення заборгованості підприємств паливно-енергетичного комплексу Житомирської області від 19.06.2015р. обсяг заборгованості за минулі періоди з різниці в тарифах з централізованого водопостачання та водовідведення, що вироблялися, транспортувалися та постачались населенню та/або іншим підприємствам централізованого питного водопостачання та водовідведення, які надають населенню послуги з централізованого питного водопостачання та водовідведення, які надають населенню послуги з централізованого водопостачання та водовідведення склав 11181149,00 грн. (а.с. 175). Встановлений тариф на послуги, що надаються відповідачем покривають лише 76,5% понесених фактичних витрат, що призводить до збиткової діяльності підприємства.

Згідно звіту про фінансові результати за 2014 рік та перше півріччя 2015 року сума збитків по підприємству КП ВУВКГ становить 25971000,00грн. та 23174000,00грн. відповідно (а.с. 180-181).

Крім того, суд бере до уваги той факт, що на момент розгляду справи в суді основна заборгованість перед позивачем погашена в повному обсязі.

З огляду на встановлені в ході розгляду спору обставини господарської діяльності відповідача, враховуючи баланс інтересів сторін, адекватність обсягу і міри відповідальності відповідача, фінансовий стан останнього, той факт, що відповідач є комунальним підприємством, яке створено органом місцевого самоврядування, ступінь вини останнього, причини неналежного виконання зобов'язання, з метою виконання судового рішення, суд, керуючись п. 3 ст. 83 ГПК України, зменшує розмір пені на 50% до 203363,05 грн.

Стягнення 50% від правомірно заявленої неустойки та задоволення позовних вимог в частині основного боргу, трьох процентів річних та інфляційних суд вважає достатнім для забезпечення права позивача на компенсацію за затримку відповідачем оплати отриманої електроенергії.

Щодо вимоги про стягнення з відповідача 22407,09 грн. 3% річних та 432134,45грн. інфляційних нарахувань, суд зауважує наступне.

Відповідно до ч.2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З розрахунку позивача вбачається, що нарахування 3% річних здійснено періодами починаючи з 01.01.2015р. по 14.07.2015р., які складають 22407,09 грн. (а.с. 38).

Перевіривши поданий позивачем розрахунок 3% річних (а.с.38), судом встановлено, що він є невірним, оскільки позивачем при нарахування 3% річних не враховано проведені відповідачем оплати.

На виконання вимог суду позивач надав уточнений розрахунок 3% річних (а.с.77-78), розмір яких становить 20825,44грн. Вказаний розрахунок є правомірним, здійснений у відповідності до норм чинного законодавства, тому вимоги позивача в цій частині підлягають задоволенню в сумі 20825,44грн.

В частині стягнення 1581,65грн. 3% річних суд відмовляє.

Разом з тим, перевіривши первісно поданий розрахунок інфляційних (а.с. 40), які заявлено за період з січня по червень 2015 року на суму заборгованості, яка існувала у відповідному місяці, суд встановив, що позивачем допущено аналогічну помилку, що й при нарахування пені та 3 % річних.

Однак, позивачем подано уточнений розрахунок інфляційних (а.с. 79-80) з урахуванням проведених відповідачем оплат, за яким розмір інфляційних складає 392457,96грн. Перевіривши вказаний розрахунок інфляційних, суд встановив, що їх нараховано арифметично вірно, відповідно до норм чинного законодавства, тому дана вимога підлягає задоволенню в сумі 392457,96грн.

В частині стягнення 39676,49 грн. інфляційних (432134,45грн.- 392457,96 грн.) суд відмовляє за безпідставністю вимог.

Як визначає ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, заявленими відповідно до вимог чинного законодавства та підлягають частковому задоволенню на загальну суму 616646,45грн. з яких: 203363,05 грн.- пеня, 20825,44грн. - 3% річних,392457,96 грн. - інфляційні.

В частині стягнення 203363,05 грн. пені, 39676,49 грн. інфляційних,1581,65грн. 3% річних суд відмовляє.

В частині стягнення 2452643,29грн. основного боргу провадження у справі підлягає припиненню на підставі п.1-1 ч.1 ст. 80 ГПК України.

Пунктом 4.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" визначено, що у разі коли господарський суд на підставі пункту 3 статті 83 ГПК зменшує розмір неустойки (штрафу, пені), витрати позивача, пов'язані зі сплатою судового збору, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено.

Судові витрати по сплаті судового збору на підставі ст. 49 ГПК України покладаються на відповідача пропорційно розміру обгрунтовано заявлених та задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 49, 82-85 ГПК України, господарський суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Комунального підприємства "Новоград-Волинської міської ради" Виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства" (11700, Житомирська область, м. Новоград-Волинський, вул. Червоноармійська, буд. 43, код ЄДРПОУ 03343806)

на користь Публічного акціонерного товариства "Енергопостачальна компанія "Житомиробленерго" (10008, м. Житомир, вул. Пушківнська,32/8, код ЄДРПОУ 22048622)

- 203363,05 грн. пені;

- 20825,44 грн. 3% річних;

- 392457,96 грн. інфляційних;

- 65453,06 грн. судового збору.

3.В частині стягнення 2452643,29грн. основного боргу провадження у справі припинити на підставі п.1-1 ч.1 ст. 80 ГПК України.

4.В частині стягнення 203363,05 грн. пені, 39676,49 грн. інфляційних,1581,65грн. 3% річних відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів з дня його оголошення. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено: 24.09.15

Суддя Сікорська Н.А.

Віддрукувати:

1- в справу

2- позивачу (рек. з повід.)

3- відповідачу (рек. з повід.)