Рішення № 51406790, 10.09.2015, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м.Харків, пр.Леніна, 5

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

10.09.2015р. Справа №905/664/15

за позовом: Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», м.Київ, код ЄДРПОУ 20077720

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче обєднання «Інкор і КО», м.Донецьк, код ЄДРПОУ 31297266

про стягнення 90021,01 грн

Суддя: Паляниця Ю.О.

Секретар судового засідання: Бикова Я.М.

У засіданні брали участь:

від позивача: ОСОБА_1 гол. юрисконс.

від відповідача: ОСОБА_2 за дов.

Згідно із ст.77 ГПК України

в засіданні суду оголошувались перерви з 12.08.2015р. до 21.08.2015р., з 21.08.2015р. до 10.09.2015р.

СУТЬ СПРАВИ:

Позивач, Публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», м.Київ звернувся до господарського суду Донецької області з позовом до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче обєднання «Інкор і КО», м.Донецьк про стягнення основного боргу у розмірі 54423,38 грн, пені 11788,93 грн, 3% річних 733,12 грн, інфляційних втрат 23075,58 грн, загалом 90021,01 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем умов договору №802/14-ТЕ-6/531 від 18.12.2013р. купівлі-продажу природного газу в частині своєчасної та в повному обсязі оплати товару на суму 287195,29 грн (лютий, квітень, грудень 2014 року), що стало підставою для звернення до суду з позовом про стягнення основного боргу у розмірі 54423,38 грн, нарахування інфляційних збитків, 3% річних та пені.

Відповідач у відзиві №1360-15 від 11.08.2015р. зазначив про відсутність претензій з боку продавця в частині сплати неустойки з урахуванням того, що грошові кошти, які надходили від відповідача, за наявності прострочення платежу були зараховані в якості оплати за природний газ, а не в якості, зокрема, пені (як це передбачено п.6.4 договору №802/14-ТЕ-6/531 від 18.12.2013р.).

В частині вимог про стягнення основного боргу відповідач зазначав про відсутність заборгованості в сумі 54423,38 грн з посиланням на лист №925-15з від 16.06.2015р. Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче обєднання «Інкор і КО» щодо зміни призначення платежу, який було здійснено платіжним дорученням №1302 від 05.06.2015р. на суму 317000 грн.

Крім того, за твердженням Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче обєднання «Інкор і КО», позивачем здійснено нарахування інфляційних втрат за період прострочення виконання, який не дорівнює повному календарному місяцю.

Також, у відзиві відповідачем заявлено клопотання про зменшення розміру неустойки, яка підлягає стягненню.

Згідно із ст.75 Господарського процесуального кодексу України судом встановлено, що наявні у матеріалах справи документи є достатніми для прийняття повного та обґрунтованого рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, господарський суд встановив:

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За приписами ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України, ст.174 Господарського кодексу України зобовязання виникають, зокрема, з договору.

Згідно із ст.655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Як свідчать матеріали справи, 18.12.2013р. між Публічним акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче обєднання «Інкор і КО» (покупець) було підписано договір купівлі-продажу природного газу №802/14-ТЕ-6/531.

Згідно із п.1.1 вказаного договору продавець зобовязується передати у власність покупцю у 2014 році природний газ, ввезензий на митну територію України Національною акціонерною компанією «Нафтогаз України» за кодом згідно УКТ ЗЕД НОМЕР_1, а покупець зобовязується прийняти та оплатити цей природний газ.

За приписами п.2.1 договору №802/14-ТЕ-6/531 від 18.12.2013р. продавець передає покупцеві з 01.01.2014р. по 31.12.2014р. газ обсягом до 590,0 тис. куб. м.

За змістом п.5.2 укладеного сторонами правочину ціна за 1000 куб. м природного газу становить 1309,20 грн.

Відповідно до п.11.1 договору №802/14-ТЕ-6/531 від 18.12.2013р. договір набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін, і діє в частині реалізації газу до 31.12.2014р., а в частині проведення розрахунків до їх повного здійснення.

Як свідчать матеріали справи, на підставі договору №802/14-ТЕ-6/531 від 18.12.2013р. позивачем та відповідачем було підписано, зокрема, акти приймання-передачі природного газу у лютому 2014 року на суму 119261,58 грн, квітні 2014 року 23353,51 грн, грудні 2014 року 144580,20 грн.

Згідно із вимогами ст.ст.525, 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобовязання і одностороння зміна умов договору не допускаються.

За приписами ст.526 Цивільного кодексу України зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом ст.193 Господарського кодексу України субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За змістом п.6.1 договору №802/14-ТЕ-6/531 від 18.12.2013р. остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Відтак, зобовязання з оплати газу, який було прийнято у відповідності до актів приймання-передачі природного газу за лютий 2014 року на суму 119261,58 грн, квітень 2014 року 23353,51 грн, грудень 2014 року 144580,20 грн мали бути виконані до 14.03.2015р. включно, 14.05.2014р. включно, 14.01.2015р. включно.

При цьому, як свідчать матеріали справи, фактичне перерахування вартості природного газу на загальну суму 287195,29 грн було здійснено відповідачем з порушенням строків оплати, а саме:

1)поставка лютого 2014 року на суму 119261,58 грн:

-12.02.2014р. 10000 грн,

-24.02.2014р. 90000 грн,

-24.03.2014р. 19261,58 грн;

2)поставка квітня 2014 року на суму 23353,51 грн:

-24.03.2014р. 2229,89 грн,

-13.06.2014р. 21123,62 грн;

3)поставка грудня 2014 року на суму 144580,20 грн:

-03.11.2014р. 156,82 грн,

-24.11.2014р. 90000 грн.

Одночасно, як вказував позивач у позовній заяві, за поставкою грудня 2014 року заборгованість відповідача на момент звернення Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» до суду з розглядуваним позовом становила 54423,38 грн.

Разом з цим, відповідач у відзиві №1360-15 від 11.08.2015р. зазначив про відсутність заборгованості в сумі 54423,38 грн з посиланням на лист №925-15з від 16.06.2015р. Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче обєднання «Інкор і КО» щодо зміни призначення платежу, який було здійснено платіжним дорученням №1302 від 05.06.2015р. на суму 317000 грн, та віднесення грошових коштів у розмірі 54423,38 грн в рахунок оплати газу, що був поставлений у грудні 2014 року.

У судовому засіданні 10.09.2015р. представник позивача надав письмові пояснення, у відповідності до яких на теперішній час основний борг в сумі 54423,38 грн відсутній.

Згідно із п.1 розділу ІІ Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень, які затверджені наказом №958 від 28.11.2013р. Міністерства інфраструктури України, нормативні строки пересилання простої письмової кореспонденції операторами поштового зв'язку (без урахування вихідних днів об'єктів поштового зв'язку):

1) місцевої - Д+2, пріоритетної - Д+1;

2) у межах області та між обласними центрами України (у тому числі для міст Києва, Сімферополя, Севастополя) - Д+3, пріоритетної - Д+2;

3) між районними центрами різних областей України (у тому числі для міст обласного підпорядкування) - Д+4, пріоритетної - Д+3;

4) між іншими населеними пунктами різних областей України - Д+5, пріоритетної - Д+4,

де Д - день подання поштового відправлення до пересилання в об'єкті поштового зв'язку або опускання простого листа чи поштової картки до поштової скриньки до початку останнього виймання;

1, 2, 3, 4, 5 - кількість днів, протягом яких пересилається поштове відправлення.

Відповідно до наявного у матеріалах справи фіскального чеку, лист №925-15з від 16.06.2015р. було скеровано відповідачем на адресу позивача 19.06.2015р. рекомендованим пріоритетним листом.

Відтак, згідно із Нормативами і нормативними строками пересилання поштових відправлень позивач отримав вказаний лист що найпізніше 25.06.2015р. При цьому, розглядувану позовну заяву було скеровано на адресу господарського суду Донецької області 26.06.2015р., про що свідчить штемпель відділення поштового звязку на відповідному конверті.

Тобто, на момент звернення позивача до суду основний борг в сумі 54423,38 грн був погашений відповідачем, внаслідок чого позовні вимоги в цій частині залишаються судом без задоволення.

Одночасно, як було встановлено судом вище, погашення заборгованості на загальну суму 287195,29 грн було здійснено відповідачем з порушенням строків оплати, які встановлені договором №802/14-ТЕ-6/531 від 18.12.2013р.

За змістом ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

За приписами ст.611 зазначеного нормативно-правового акту у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

В силу норм ч.1 ст.230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (ч.2 ст. 551 Цивільного кодексу України).

Частиною 3 ст.549 Цивільного кодексу України передбачено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

У відповідності до п.7.2 договору №802/14-ТЕ-6/531 від 18.12.2013р. у разі невиконання покупцем умов пункту 6.1 договору він у безспірному порядку повинен сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період за який сплачується пеня від суми простроченого платежу.

Відтак, позивачем заявлено до стягнення пеню на загальну суму 11788,93 грн, а саме:

1)за поставкою лютого 2014 року на суму 119261,58 грн за період з 15.03.2014р. по 24.03.2014р. 82,32 грн,

2)за поставкою квітня 2014 року на суму 23353,51 грн за період з 15.05.2014р. по 13.06.2014р. 329,88 грн,

3)за поставкою грудня 2014 року на суму 144580,20 грн за період з 15.01.2015р. по 11.06.2015р. 11376,73 грн.

Здійснивши перевірку розрахунку пені з урахуванням приписів п.1.9 постанови №14 від 17.12.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобовязань» щодо не нарахування пені у день фактичної оплати, суд дійшов висновку, що сума пені за простроченими зобовязання відповідача по оплаті газу, який було поставлено у лютому, квітні, грудні 2014 року (в межах визначених позивачем періодів) становить 11131,10 грн.

Посилання відповідача на відсутність претензій з боку продавця в частині сплати неустойки з урахуванням того, що грошові кошти, які надходили від відповідача, за наявності прострочення платежу були зараховані в якості оплати за природний газ, а не в якості, зокрема, пені (як це передбачено п.6.4 договору №802/14-ТЕ-6/531 від 18.12.2013р.), судом до уваги не приймаються, з огляду на наступне:

За приписами ст.534 Цивільного кодексу України у разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов'язання у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості, якщо інше не встановлено договором: 1) у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов'язані з одержанням виконання; 2) у другу чергу сплачуються проценти і неустойка; 3) у третю чергу сплачується основна сума боргу.

Відповідно до п.6.4 договору №802/14-ТЕ-6/531 від 18.12.2013р. у разі наявності заборгованості за минулі періоди та/або заборгованості зі сплати пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних та судового збору сторони погоджуються, що грошова сума, яка надійшла від покупця, погашає вимоги продавця у такій черговості, незалежно від призначення платежу, визначеного покупцем: 1) у першу чергу відшкодовуються витрати продавця, повязані з одержанням виконання; 2) у другу чергу сплачуються інфляційні нарахування, відсотки річних, пені, штрафи; 3) у третю чергу погашається основна сума боргу.

Як було зазначено судом вище, зобовязання з оплати товару на загальну суму 287195,29 грн було здійснено відповідачем з порушенням строків оплати, які встановлені договором №802/14-ТЕ-6/531 від 18.12.2013р.

За висновками суду, у будь-якому разі вчинення позивачем дій по зарахуванню коштів в іншій послідовності, ніж встановлено п.6.4 укладеного сторонами правочину, не позбавляє позивача права на неустойку, яке передбачено п.7.2 договору №802/14-ТЕ-6/531 від 18.12.2013р. та не свідчить про відсутність у Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» претензій у цій частині.

Твердження відповідача про те, що грошові зобовязання покупця у цій частині вже відсутні через припинення належним виконанням в порядку ст.599 Цивільного кодексу України, ч.1 ст.202 Господарського кодексу України, судом до уваги не приймаються, з огляду на те, що перерахування грошових коштів в сумі 287195,29 грн було здійснено з порушенням строків, встановлених договором №802/14-ТЕ-6/531 від 18.12.2013р., незалежно від того яким чином відбулось зарахування цих коштів позивачем.

У відзиві №1360-15 від 11.08.2015р. Товариством з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче обєднання «Інкор і КО» було викладено клопотання про зменшення розміру неустойки, яка підлягає стягненню.

Згідно із ч.1 ст.233 Господарського кодексу України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому, повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником, майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

За приписами ч.4 ст.551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до ч.3 ст.83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право, зокрема, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

При цьому, правовий аналіз наведених норм свідчить про те, що зменшення розміру неустойки це право суду, а не його обов'язок, при якому повинні враховуватись певні обставини, які в своїй сукупності утворюють винятковість.

Зі змісту п.3.17.4 постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України та п.7.2 постанови №9 від 17.10.2012р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України» вбачається, що під час розгляду заяв про зменшення неустойки чи відстрочення платежу судом, насамперед, повинно бути встановлено, що саме є підставою для задоволення наведеного клопотання, винятковість випадку, ступінь вини боржника, незначність прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків).

Обґрунтовуючи подану заяву відповідач посилається на те, що м.Донецьк (місто реєстрації відповідача) та м.Дзержинськ (місто промислових потужностей) входять до переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження; зниження виробництва продукції у звязку з порушенням комунікацій з постачальниками сировини та одержувачами кінцевої продукції через ушкодження залізничного полотна в Донецькій і Луганській областях; наявність обставин неповернення державою ПДВ на суму 30000000 грн тощо.

На підтвердження своєї заяви відповідачем представлено до матеріалів справи звіт про фінансові результати за січень 2015 року, січень-липень 2015 року.

Проте, за висновками суду представлені відповідачем в обґрунтування свого клопотання докази не свідчать про винятковість розглядуваного випадку та наявність об'єктивних обставин, що виключали б можливість покупця належним чином виконати свої зобов'язання за договором.

Суд зазначає, що заборгованість є наслідком неплатежів боржника за поставлений товар, оплата якого не може пов'язуватись зі взаємовідносинами останнього з іншими учасниками господарських відносин з огляду на те, що відповідач є самостійним суб'єктом господарювання і відповідно до п.7.2 спірного договору прийняв на себе тягар відповідальності за порушення договірних зобов'язань перед постачальником.

До того ж, суд зазначає, що політична, економічна ситуація в країні, в рівній мірі впливає на фінансове становище обох контрагентів за договором, внаслідок чого суд не вбачає можливості в наданні переваги певній стороні за договором №802/14-ТЕ-6/531 від 18.12.2013р.

Згідно зі ст.96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.

Відповідно до ст.167 Цивільного кодексу України та ст.218 Господарського кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

До того ж, за висновками суду, розмір неустойки, що підлягає стягненню з відповідача є співрозмірними з порушенням.

Таким чином, враховуючи у сукупності викладені вище фактичні обставини справи, виходячи з принципів добросовісності та справедливості, суд дійшов висновку, що заява відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій не підлягає задоволенню.

Одночасно, за приписами ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно із п.5.1 постанови №14 від 17.12.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобовязань» кредитор вправі вимагати, в тому числі в судовому порядку, сплати боржником сум інфляційних нарахувань та процентів річних як разом з оплатою суми основного боргу, так і окремо від неї.

З огляду на вищенаведене, позивач нарахував та заявив до стягнення 3% річних в розмірі 733,12 грн, а саме:

1)за поставкою лютого 2014 року на суму 119261,58 грн за період з 15.03.2014р. по 24.03.2014р. 19 грн,

2)за поставкою квітня 2014 року на суму 23353,51 грн за період з 15.05.2014р. по 13.06.2014р. 52,09 грн,

3)за поставкою грудня 2014 року на суму 144580,20 грн за період з 15.01.2015р. по 11.06.2015р. 662,03 грн.

За розрахунком суду, здійсненим з урахуванням того, що у день фактичної оплати відсотки річних не нараховуються, сума 3% річних за простроченими зобовязаннями відповідача дорівнює 695,31 грн.

Крім того, Публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» просить стягнути з відповідача інфляційну складову боргу у розмірі 23075,58 грн, а саме:

1)за поставкою лютого 2014 року на суму 119261,58 грн за березень 2014 року 423,75 грн,

2)за поставкою квітня 2014 року на суму 23353,51 грн за травень 2014 року 802,70 грн,

3)за поставкою грудня 2014 року на суму 144580,20 грн за січень-травень 2015 року 21849,13 грн.

Дослідивши розрахунок інфляційних втрат, здійснений позивачем, суд зазначає про наступне:

За приписами п.3.2 постанови №14 від 17.12.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобовязань» індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Тобто, з огляду на вищенаведене, базою для нарахування інфляційної складової боргу є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, що існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, за який розраховуються інфляційні, є час прострочення з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).

За висновками суду, позивачем при здійсненні розрахунку інфляційних збитків, вказаних правил враховано не було. Зокрема, позивачем здійснено нарахування інфляційних втрат, в тому числі, за періоди прострочення виконання, які не дорівнювали повному календарному місяцю. Відтак, заперечення відповідача у цій частині є правомірними, а позовні вимоги про стягнення 23075,58 грн частково безпідставними.

За розрахунком суду, сума інфляційних втрат за простроченими зобовязаннями відповідача дорівнює 19555,78 грн.

Таким чином, з урахуванням вищенаведеного, зясувавши обставини, повязані з правильністю здійснення позивачем розрахунків пені, 3% річних та інфляційних збитків, здійснивши оцінку доказів, на яких ці розрахунки ґрунтуються, заслухавши пояснення відповідача у цій частині, розглянувши клопотання відповідача про зменшення пені, суд дійшов висновку, що стягненню з відповідача на користь позивача підлягають пеня 11131,10 грн, 3% річних 695,31 грн, інфляційні 19555,78 грн.

Всі інші клопотання та заяви, доводи та міркування учасників судового процесу відповідно залишені судом без задоволення і не прийняті до уваги як необґрунтовані та безпідставні.

Згідно зі ст.49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір в сумі 1827 грн підлягає розподілу між сторонами пропорційно задоволеним вимогам.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», м.Київ до Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче обєднання «Інкор і КО», м.Донецьк про стягнення пені 11788,93 грн, 3% річних 733,12 грн, інфляційних втрат 23075,58 грн, загалом 90021,01 грн, задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче обєднання «Інкор і КО» (83003, м.Донецьк, просп.Ілліча, 93а, код ЄДРПОУ 31297266) на користь Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (01001, м.Київ, вул.Б.Хмельницького, буд.6, код ЄДРПОУ 20077720) пеню 11131,10 грн, 3% річних 695,31 грн, інфляційні втрати 19555,78 грн, а також судовий збір в сумі 636,91 грн.

Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

В іншій частині позов залишити без задоволення.

У судовому засіданні 10.09.2015р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Повне рішення складено 14.09.2015р.

Суддя Ю.О.Паляниця