Ухвала суду № 51379704, 22.09.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"22" вересня 2015 р. м. Київ К/800/941/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Іваненко Я.Л., Мойсюка М.І., Тракало В.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_4 до Відділу державної виконавчої служби Харцизького міського управління юстиції в Донецькій області, третя особа - Управління Пенсійного фонду України в місті Харцизьку Донецької області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 6 грудня 2013 року, -

в с т а н о в и л а :

У вересні 2013 року ОСОБА_4 звернулась з позовом до Відділу державної виконавчої служби Харцизького міського управління юстиції в Донецькій області (далі - ВДВС), третя особа - Управління Пенсійного фонду України в місті Харцизьку Донецької області (далі - УПФУ) в якому просила: визнати незаконними дії відповідача щодо винесення ним постанови від 27 серпня 2013 року про закінчення виконавчого провадження (далі - спірна постанова); зобов'язати відповідача скасувати спірну постанову та відкликати її з суду, який видав виконавчий документ; зобов'язати ВДВС відновити виконавче провадження.

В обґрунтування своїх вимог посилалась на те, що у відповідача не було законних підстав для винесення спірної постанови, а тому ОСОБА_4 просила про задоволення позову.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 24 жовтня 2013 року позов задоволено частково та скасовано спірну постанову.

Оскаржуваною постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 6 грудня 2013 року, рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нову постанову про відмову у задоволенні позову.

У касаційній скарзі позивач, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального і порушення норм процесуального права, просить ухвалене ним судове рішення скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Заслухавши доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи колегія суддів, в межах статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, дійшла висновку про задоволення скарги з таких підстав.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову апеляційний суд виходив з того, що виконавчий лист виконано відповідачем в повному обсязі, а тому видаючи спірну постанову ВДВС діяло на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Проте, до такого висновку апеляційний суд дійшов в порушення норм матеріального та процесуального права.

У відповідності зі статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин справи в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судами встановлено, що постановою Донецького окружного адміністративного суду від 10 березня 2009 року, залишеною в силі ухвалою Вищого адміністративного суду України від 21 червня 2012 року, визнано протиправними дії державної податкової інспекції в м. Харцизьку (далі - ДПІ) щодо не включення в довідку для перерахунку пенсії матеріальної допомоги та надбавки за вислугу років відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 12 вересня 1997 року № 1013 «Про Порядок виплати винагороди за вислугу років посадовим особам органів державної податкової служби, які мають спеціальні звання» (далі - постанова № 1013) в розмірі 40 відсотків від посадового окладу з урахуванням доплати за спеціальне звання, зобов'язано ДПІ видати ОСОБА_4 довідку про заробітну плату для нарахування пенсії як державному службовцю з урахуванням матеріальної допомоги та надбавки за вислугу років відповідно до вимог постанови № 1013 в розмірі 40 відсотків від посадового окладу з урахуванням доплати за спеціальне звання. Зобов'язано УПФУ провести перерахунок розміру пенсії ОСОБА_4 відповідно до нової довідки. В іншій частині позову - відмовлено.

В подальшому Донецьким окружним адміністративним судом видано виконавчий лист на виконання вищевказаного судового рішення, однак в цьому документі зазначено лише останній абзац резолютивної частини судового рішення, яким зобов'язано УПФУ провести перерахунок розміру пенсії ОСОБА_4 відповідно до нової довідки.

Постановою ВДВС від 25 червня 2013 року відкрито виконавче провадження.

На виконання судового рішення ДПІ видало довідку № 6094/05 від 24 квітня 2013 року про розмір заробітної плати ОСОБА_4 для здійснення перерахунку її пенсії, проте до неї не включено надбавку за вислугу років, відповідно до вимог постанови № 1013 в розмірі 40 відсотків від посадового окладу з урахуванням доплати за спеціальне звання.

Листом від 22 серпня 2013 року УПФУ повідомило відповідача, що на виконання рішення суду позивачу проведено перерахунок пенсії згідно вищезгаданої довідки про заробітну плату, що надана ДПІ.

На підставі зазначеного листа УПФУ, спірною постановою відповідача закінчено виконавче провадження у зв'язку з фактичним виконанням в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

Так, у відповідності до частини 1 статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов'язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України.

Статтею 46 Конституції України закріплено право громадян на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Частиною 2 статті 3 Конституції України встановлено, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

В свою чергу, згідно статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Крім того, за змістом статей 21, 22 Конституції України усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними.

Права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними.

Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.

При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України (частина 2 статті 6 Конституції України), а згідно приписів її частини 2 статті 8 Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Окрім цього, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, про що вказано у частині 2 статті 19 Конституції України.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначено Законом України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 606-ХІV, в редакції, станом на час винесення спірної постанови ВДВС).

За змістом частини 1 статті 1 цього Закону, виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Частиною 1 статті 6 Закону № 606-ХІV встановлено, що державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.

Обов'язки і права державних виконавців наведено у статті 11 Закону № 606-ХІV.

Положеннями вищезазначеної правової норми, зокрема, її частиною 1, абзацами 1, 2 частини 2, а також пунктами 3, 8 і 9 частини 3 встановлено, що державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення (далі - виконавчий документ), у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.

Державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право: з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від органів, установ, організацій, посадових осіб, сторін та учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, у тому числі конфіденційну; звертатися до суду, який видав виконавчий документ, із заявою про роз'яснення рішення, про видачу дубліката виконавчого документа, про встановлення чи зміну порядку і способу виконання, про відстрочку та розстрочку виконання рішення; звертатися до органу (посадової особи), який видав виконавчий документ, про роз'яснення змісту документа.

Також, за правилами пунктів 1, 2 частини 2 статті 17 Закону № 606-ХІV підлягають виконанню державною виконавчою службою такі виконавчі документи: 1) виконавчі листи, що видаються судами, і накази господарських судів, у тому числі на підставі рішень третейського суду та рішень Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті і Морської арбітражної комісії при Торгово-промисловій палаті; 2) ухвали, постанови судів у цивільних, господарських, адміністративних справах, кримінальних провадженнях та справах про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом.

Водночас, пунктом 4 частини 1 статті 18 цього ж Закону передбачено, що у виконавчому документі, крім іншого, зазначаються резолютивна частина рішення.

При цьому, виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом (пункт 8 частини 1 статті 49 Закону № 606-ХІV).

Колегія суддів звертає увагу і на правову позицію Європейського суду з прав людини, яка зазначена в пунктах 34, 40 його рішення у справі «Бурдов проти Росії» (Case of Burdov v. Russia).

Зокрема, суд наголосив, що пункт 1 статті 6 гарантує кожному право порушити в суді чи відповідному органі будь-який позов, який стосується його цивільних прав та обов'язків; таким чином, пункт передбачає «право на суд», одним з аспектів якого є право доступу до суду, тобто право порушувати в судах позов для вирішення цивільного спору. Однак це право було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним, на шкоду будь-якій стороні. Важко уявити собі ситуацію, якби пункт 1 статті 6 докладно описував процедурні гарантії, які надано сторонам у спорі, - справедливість, відкритість і оперативність проваджень, - і не передбачав би гарантій виконання судових рішень; тлумачення статті 6 як положення, що лише гарантує право на звернення до суду та проведення судового розгляду, могло б призвести до ситуації, несумісної з принципом верховенства права, який Високі Договірні Сторони зобов'язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, виконання судового рішення має розглядатися як невід'ємна частина «судового процесу» для цілей статті 6 (див. «Горнсбі проти Греції» (Hornsby v. Greece), Reports of Judgments and Decisions, 1997-ІІ, с. 510, п. 40).

Суд також наголосив, що «заявлення права» може означати «володіння майном», про яке йдеться в статті 1 Протоколу № 1 Конвенції, якщо є достатні підстави для забезпечення цього права через суд у примусовому порядку (див. рішення у справі «Грецькі нафтопереробні заводи компанії «Стрен» і Стратіс Андреадіс проти Греції» (Stran Greek Refineries and Stratis Andreadis v. Greece) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 301-В, с. 84, п. 59).

Отже, колегія суддів, провівши системний аналіз наведених правових норм Основного Закону України і Закону № 606-ХІ заснованого на спеціально - юридичному способі їх тлумачення з урахуванням їх юридичних зв'язків, врахувавши висновки Європейського суду з прав людини, дійшла висновку, що державний виконавець, при вирішення питання про можливість закінчення виконавчого провадження повинен переконатись у тому, що ним своєчасно і в повному обсязі вчинено усі можливі дії щодо виконання повністю виконавчого документу і рішення, на підставі якого такий документ видано, пересвідчитись у дотриманні під час здійснення ним виконавчого провадження прав, свобод і законних інтересів стягувача, зокрема і тих, які встановлені судовим рішенням, яке перебувало на примусовому виконанні.

Здійснюючи примусове виконання судового рішення державний виконавець також повинен врахувати не тільки зміст виконавчого листа, а і резолютивної частини самого рішення, яке виконується. При цьому, у разі необхідності, державний виконавець зобов'язаний застосувати повноваження, надані йому законом для повного виконання судового рішення і недопущення порушення прав і охоронюваних законом інтересів стягувача.

На переконання колегії суддів Вищого адміністративного суду України, апеляційний суд, відмовляючи у задоволенні позову, допустив ситуацію, коли гарантоване конституцією і підтверджене судовими рішеннями право позивача на соціальний захист було порушене, що є неприпустимим і не відповідає вимогам частини 2 статті 3 Конституції України якою встановлено, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

За таких обставин, висновок суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову і скасування спірної постанови ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права, а тому у апеляційного суду не було підстав для скасування його постанови.

За приписами статті 226 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

Керуючись статтями 223, 226, 231 Кодексу адміністративного судочинства України колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити.

Постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 6 грудня 2013 року скасувати та залишити в силі постанову Донецького окружного адміністративного суду від 24 жовтня 2013 року.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії сторонам і оскарженню не підлягає.

Судді: Я.Л. Іваненко

М.І. Мойсюк

В.В. Тракало