Ухвала суду № 51379444, 22.09.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"22" вересня 2015 р. м. Київ К/9991/77710/12

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

головуючого - судді суддів:Іваненко Я.Л., Мойсюка М.І., Тракало В.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Райффайзен банк «Аваль» в особі Хмельницької обласної дирекції до Волочиської районної державної адміністрації Хмельницької області, треті особи - ОСОБА_5, ОСОБА_6 про скасування висновку за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Райффайзен банк «Аваль» в особі Хмельницької обласної дирекції на постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 20 вересня 2012 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 15 листопада 2012 року,

в с т а н о в и л а :

У липні 2012 року ПАТ «Райффайзен банк «Аваль» в особі Хмельницької обласної дирекції звернулося до суду з позовом до Волочиської районної державної адміністрації Хмельницької області, треті особи - ОСОБА_5, ОСОБА_6, в якому, з урахуванням уточнень, просило скасувати висновок Волочиської районної державної адміністрації Хмельницької області, як органу опіки та піклування, № 1768 від 06 липня 2012 року про неможливість виселення дитини ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_1, як такий, що не відповідає чинному законодавству України та суперечить вимогам частини 1 статті 40 Закону України «Про іпотеку» та частини 3 статті 109 Житлового кодексу України.

Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 20 вересня 2012 року, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 15 листопада 2012 року, позивачу відмовлено у задоволенні позову.

У касаційній скарзі ПАТ «Райффайзен банк «Аваль» в особі Хмельницької обласної дирекції, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги. В обґрунтування доводів касаційної скарги зазначає, що судами при вирішенні спору помилково не було застосовано до спірних правовідносин норми частини 1 статті 40 Закону України «Про іпотеку» та частини 3 статті 109 Житлового кодексу України.

Перевіривши за матеріалами справи доводи касаційної скарги та правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі у межах доводів касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 15 жовтня 2007 року між ПАТ «Райффайзен банк Аваль» в особі Хмельницької обласної дирекції та ОСОБА_5 (іпотекодавець, майновий поручитель) для забезпечення повернення кредитних коштів фізичною особою - підприємцем ОСОБА_6 за Генеральною кредитною угодою №014/08-11/9081 від 12 жовтня 2007 року укладений іпотечний договір, відповідно до якого в іпотеку банку передано наступне нерухоме майно: житловий будинок площею 316,4 кв. м. та земельна ділянка площею 0,08 га, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 Договір посвідчений приватним нотаріусом Волочиського районного нотаріального округу ОСОБА_9, реєстровий номер - 5874.

Крім того, для забезпечення повернення кредитних коштів ОСОБА_6 між позивачем та ОСОБА_5 укладені договори поруки від 04 березня 2010 року № 012/02-02/011-222, № 012/02-02/011-225 та № 012/02-02/011-228.

У зв'язку з невиконанням позичальником фізичною особою-підприємцем ОСОБА_6 свого обов'язку щодо повернення банку кредитних коштів, 12 жовтня 2011 року Волочиським районним судом Хмельницької області постановлено рішення по справі № 2-364/11, яким звернуто стягнення на житловий будинок № 7 по вул. Парковій, м. Волочинськ, Хмельницька область, що належить ОСОБА_5 та перебуває в іпотеці АТ «Райффайзен Банк Аваль», для погашення заборгованості фізичної особи - підприємця ОСОБА_6 в сумі 1 977 372,08 грн., а 04 серпня 2011 року Апеляційним судом Хмельницької області по справі № 2-27/11 постановлено рішення про стягнення заборгованості з ОСОБА_5 як поручителя в сумі 1 957 080,78 грн.

28 травня 2012 року до служби у справах дітей Волочиської районної державної адміністрації Хмельницької області надійшло клопотання ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та подання Відділу ДВС про надання дозволу на звернення стягнення на житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, у якому зареєстрований неповнолітній ОСОБА_7

18 червня 2012 року до служби у справах дітей звернулася ОСОБА_8 із заявою захистити права її дитини ОСОБА_7, оскільки існує загроза його виселення.

06 липня 2012 року Волочиською районною державною адміністрацією Хмельницької області, як органом опіки та піклування, за результатами проведених обстежень умов проживання, що відображено в актах від 08 червня 2012 року та 12 червня 2012 року, було надано висновок №1768 від «Про неможливість виселення дитини ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1».

Вважаючи такі дії відповідача протиправними, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Відмовляючи позивачу у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що оскаржуваний висновок відповідає вимогам закону, оскільки у разі виселення неповнолітнього ОСОБА_7 з житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, будуть порушені права дитини на житло.

Проте, колегія суддів Вищого адміністративного суду України висновки судів про відсутність підстав для задоволення позову вважає передчасними та такими, що зроблені з неповним з'ясуванням всіх обставин справи з огляду на таке.

Згідно зі статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим, тобто таким, що ухвалене відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувані судові рішення вказаним вимогам не відповідають.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно статті 25 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

Як встановлено статтею 18 Закону України «Про охорону дитинства» держава забезпечує право дитини на проживання в таких санітарно-гігієнічних та побутових умовах, що не завдають шкоди її фізичному та розумовому розвитку.

Діти - члени сім'ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.

Органи опіки та піклування зобов'язані здійснювати контроль за додержанням батьками або особами, які їх замінюють, майнових та житлових прав дітей при відчуженні жилих приміщень та купівлі нового житла.

Згідно з частино 4 статті 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей» від 2 червня 2005 року №2623-IV для вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону. Посадові особи органів опіки та піклування несуть персональну відповідальність за захист прав та інтересів дітей при наданні дозволу на вчинення правочинів щодо нерухомого майна, яке належить дітям.

Відповідно до частин 1, 4 статті 177 Сімейного кодексу України батьки управляють майном, належним малолітній дитині, без спеціального на те повноваження. Батьки зобов'язані дбати про збереження та використання майна дитини в її інтересах. Дозвіл органу опіки та піклування на вчинення правочинів щодо нерухомого майна дитини надається в разі гарантування збереження її права на житло.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди виходили з правомірності висновку Волочиської районної державної адміністрації Хмельницької області, як органу опіки та піклування, № 1768 від 06 липня 2012 року «Про неможливість виселення дитини ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1», оскільки у разі звернення стягнення на житловий будинок, де зареєстрований неповнолітній ОСОБА_7, будуть порушені права дитини на житло.

Проте, судами не з'ясовано чи був зареєстрований і проживав неповнолітній ОСОБА_7 у спірному будинку на момент підписання 15 жовтня 2007 року іпотечного договору та чи не був він прописаний у цьому будинку після підписання вказаного договору.

Крім того, судами не встановлено хто саме був зареєстрований і проживав у спірному приміщенні за адресою: АДРЕСА_1 на момент укладення іпотечного договору та чи давали письмову згоду особи (подружжя), що проживали у спірному приміщенні на передачу в іпотеку нерухомого майна; чи надавався у 2007 році Волочиською районною державною адміністрацією Хмельницької області, як органом опіки та піклування, дозвіл на укладення іпотечного договору, предметом якого є житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1, у випадку проживання там неповнолітнього ОСОБА_7

Судами також не надано оцінки іпотечному договору, укладеному 15 жовтня 2007 року між ПАТ «Райффайзен банк Аваль» в особі Хмельницької обласної дирекції та ОСОБА_5, зокрема не з'ясовано, чи не передбачав вказаний договір обов'язок не здійснювати реєстрацію інших осіб (в тому числі неповнолітніх та малолітніх осіб) за місцем знаходження предмета іпотеки без попереднього письмового дозволу іпотекодержателя.

Більше того, судами не надано належної оцінки наявному в матеріалах справи рішенню Волочинського районного суду Хмельницької області від 12 жовтня 2011 року (а. с. 5), яким було задоволено позов ПАТ «Райффайзен банк Аваль» та звернуто стягнення шляхом продажу з прилюдних торгів за ціною, яка буде визначена в порядку Закону України «Про виконавче провадження», на житловий будинок площею 316,4 кв. м. та земельну ділянку площею 0,08 га, що знаходяться по АДРЕСА_1 і належать ОСОБА_5, для погашення заборгованості ОСОБА_6 в сумі 1977372,08 грн. Як зазначено у вказаному рішенні, 15 жовтня 2007 року ОСОБА_8, яка є матір'ю неповнолітнього ОСОБА_7, та ОСОБА_10 дали нотаріально засвідчену згоду ОСОБА_6 та ОСОБА_5 на передачу в іпотеку належного подружжю нерухомого майна.

Не встановлення в судовому процесі зазначених вище обставин як таких, що мають суттєве значення у справі, призвело до передчасних та необґрунтованих належним чином висновків щодо прав і обов'язків сторін у даному спорі, та відповідно до положень частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства Україниє підставою для скасування ухвалених у справі судових рішень.

Згідно частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Частиною 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

За таких обставин, оскільки судами першої та апеляційної інстанцій допущено порушення норм процесуального права, зокрема статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Райффайзен банк «Аваль» в особі Хмельницької обласної дирекції задовольнити частково.

Постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 20 вересня 2012 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 15 листопада 2012 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, оскарженню не підлягає.

Головуючий: Я.Л. Іваненко

Судді: М.І. Мойсюк

В.В. Тракало