Ухвала суду № 51372275, 23.09.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 вересня 2015 року м. Київ К/800/5673/15

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Бухтіярової І.О., Кошіля В.В., Приходько І.В.,за участю секретаря судового засідання Бовкуна В.В.,

представника позивача Євтушенка О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Кам'янець-Подільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Хмельницькій області

на постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 28.11.2014 року

та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 27.01.2015 року

у справі № 822/4550/14

за позовом державного підприємства «Довжоцький спиртовий завод» (далі - позивач, ДП «Довжоцький спиртовий завод»)

до Кам'янець-Подільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Хмельницькій області (далі - відповідач, Кам'янець-Подільська ОДПІ)

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИЛА:

ДП «Довжоцький спиртовий завод» звернулось у жовтні 2014 року до суду з адміністративним позовом до Кам'янець-Подільської ОДПІ про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 14.07.2014 року № 0003711501 та № 0003721501.

Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 28.11.2014 року, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 27.01.2015 року, позов задоволено.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить касаційну скаргу задовольнити, скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Вважає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Позивач у своїх запереченнях на касаційну скаргу зазначає, що рішення судів попередніх інстанцій є законними та обґрунтованими, прийнятими з дотриманням норм матеріального та процесуального права, вважає касаційну скаргу відповідача необґрунтованою, а тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому засіданні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що відповідачем було проведено документальну позапланову виїзну перевірку правомірності нарахування позивачем бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку за березень 2014 року, за результатами якої складено акт № 763/22-09-15-01/23841854 від 27.06.2014 року, яким встановлень порушення позивачем вимог: п. 200.1, 200.3 статті 200 Податкового кодексу України (далі - ПК України), внаслідок чого позивачем завищено суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку за березень 2014 року в сумі 488 642,00 гривні; пп. а) п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188, п. 198.2, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1, п. 200.3, п. 200.10 ст. 200 ПК України, внаслідок чого позивачем завищено від'ємне значення з податку на додану вартість за березень 2014 року на суму 624 497,00 гривень.

На підставі акту перевірки відповідач прийняв податкове повідомлення-рішення № 0003711501 від 14.07.2014 року, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування (у тому числі заявленого в рахунок зменшення податкових зобов'язань) з податку на додану вартість у розмірі 488 642,00 гривні, за березень 2014 року і застосовано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 244 321,00 гривня та податкове повідомлення-рішення № 0003721501 від 14.07.2014 року, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість в розмірі 624 497,00 гривень.

Підставою для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень слугував висновок податкового органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства під час господарських взаємовідносин із товариством з обмеженою відповідальністю Торгово-промисловою компанією «Укрхімекспорт» (далі - ТОВ ТПК «Укрхімекспорт»).

Судами встановлено, що позивач здійснює виробництво спирту та виготовлення дріжджів відповідно до Регламенту виробничого технологічного на виробництво мелясно-спиртової бражки і пресованих хлібопекарських дріжджів ВТР 238418545-2007, розробленого УкрНДІспиртбіопрод 24.04.2007 року.

31.01.2006 року між ДП «Довжоцький спиртовий завод» (виконавець) та ТОВ ТПК «Укрхімекспорт» (замовник) укладено договір переробки давальницької сировини № 111-075-НJ06 від 31.01.2006 року, згідно якого замовник передає виконавцю давальницьку сировину-мелясу, а також необхідні матеріали для випуску дріжджів хлібопекарських пресованих спиртових, а виконавець із отриманої давальницької сировини виконує роботи по переробці меляси і випуску дріжджів хлібопекарських пресованих спиртових. Давальницька сировина зберігається за договором зберігання № 212-040-НJ06 від 31.12.2005 року.

Також між ДП «Довжоцький спиртовий завод» (покупець) та ТОВ ТПК «Укрхімекспорт» (постачальник) укладено договори поставки меляси бурякової зокрема № 129-389-NР13 від 29.11.2013 року та № 129-137-NР14 від 11.03.2014 року, згідно яких постачальник передає, а покупець приймає мелясу бурякову та оплачує її вартість в обумовлені договором строки за встановленою ціною.

Відповідач за результатами перевірки прийшов до висновку, що договором переробки давальницької сировини не передбачено норми витрат матеріалів на виробництво одиниці продукції та відповідно норми виходу готової продукції та висновку про те, що договір поставки меляси складений без наміру створення правомірного юридичного результату і фактично приховує реальну господарську діяльність позивача стосовно купівлі меляси для виробництва спирту і дріжджів.

Суди попередніх інстанцій вирішуючи спір по суті та задовольняючи позовні вимоги, з висновками яких погоджується колегія суддів касаційної інстанції, виходили з наступного.

Судами встановлено, що на підставі зазначених договорів за період з 01.03.2014 року по 31.03.2014 року позивач виготовляв дріжджі із отриманої від ТОВ ТПК «Укрхімекспорт» давальницької сировини виключно із застосуванням двопродуктової схеми, яка передбачає одночасне виробництво спирту та дріжджів на основі сумісної переробки власної та давальницької меляси.

Відповідно до Регламенту виробничого технологічного на виробництво мелясно-спиртової бражки і пресованих хлібопекарських дріжджів ВТР 238418545-2007, розробленого УкрНДІспиртбіопрод 24.04.2007 року, впроваджено у виробництво удосконалену однопотокову схему за якою виробляють спиртову бражку із купленої сировини та хлібопекарські дріжджі пресовані із давальницької сировини.

При відсутності попиту на дріжджі або за наявності дефектної меляси, за відсутності давальницької сировини, завод може працювати виробляючи тільки один продукт-спиртову бражку.

Відповідно до бухгалтерських документів меляса яка закупляється та меляса яка надходить в якості давальницької сировини транспортується, приймається на зберігання та обліковується по масі окремо, але приймається на зберігання в одних ємностях. Виписування меляси для переробки здійснюється окремо і змішується після зважування в процесі підготовки меляси до виробництва.

Для виробництва спирту використовується власна меляса, для виробництва дріжджів використовується давальницька меляса, водночас технологічний процес виробництва кінцевих продуктів передбачає змішування купленої та давальницької меляси.

Судами зазначено, що при проведенні перевірки, відповідач не проводив перевірку дотримання позивачем технологічного процесу. Також, всі первинні документи, що підтверджують господарські операції підприємства з отримання давальницької меляси, її подальшої переробки в дріжджі та передачу замовнику є предметом перевірки, якою не встановлено порушень порядку бухгалтерського та податкового обліку господарських операцій при виробництві продукції та її реалізації і передачі.

Виходячи з викладеного, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про те, що є необґрунтованим штучне розрахункове виділення при проведенні перевірки певної кількості дріжджів як таких, що має належати позивачу в процесі їх виготовлення, оскільки виробництво дріжджів проводиться за Регламентом тільки із давальницької сировини, яка не належить позивачу і взагалі Регламентом не передбачено виробництво дріжджів із власної меляси.

Щодо доводів відповідача про порушення позивачем вимог податкового законодавства в частині формування податкового кредиту в березні 2014 року за податковими накладними № 4 від 03.03.2014 року, № 52 від 14.03.2014 року, № 78 від 21.03.2014 року, то колегія суддів касаційної інстанції погоджується з судами попередніх інстанцій, які зазначили наступне.

Відповідно до п. 201.1 ст. 201 ПК України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) в один з таких способів: у паперовому вигляді; в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та умови реєстрації податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних. У такому разі складання податкової накладної у паперовому вигляді не є обов'язковим.

Пунктом 201.10 ст. 201 ПК України передбачено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до пп. а) п. 198.1, п. 198.2, п. 198.6 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій в тому числі з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Отже, ст. 198 ПК України встановлює право платника податків на віднесення сум податку до податкового кредиту в зв'язку із настанням дати певної події, що відбулася раніше, а не обов'язок платника податку на віднесення суми податку на додану вартість до податкового кредиту в зв'язку із настанням дати певної події, що відбулася раніше, на відміну від дати виникнення податкових зобов'язань згідно ст. 187 ПК України.

Враховуючи те, що позивач отримав податкові накладні № 4 від 03.03.2014 року, № 52 від 14.03.2014 року, № 78 від 21.03.2014 року в березні 2014 року, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку, що позивач цілком правомірно сформував податковий кредит за вказаними податковими накладними у березні 2014 року.

Відповідно до ст. 201 ПК України, при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку-продавець товарів/послуг зобов'язаний надати покупцю податкову накладну та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних та/або порушення порядку заповнення податкової накладної не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту та не звільняє продавця від обов'язку включення суми податку на додану вартість, вказаної в податковій накладній, до суми податкових зобов'язань за відповідний звітний період.

Виявлення розбіжностей даних податкової накладної та Єдиного реєстру податкових накладних є підставою для проведення контролюючими органами документальної позапланової виїзної перевірки продавця та у відповідних випадках покупця товарів/послуг.

У разі відмови продавця товарів/послуг надати податкову накладну або в разі порушення ним порядку її заповнення та/або порядку реєстрації в Єдиному реєстрі покупець таких товарів/послуг має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву із скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум податку до складу податкового кредиту. Таке право зберігається за ним протягом 60 календарних днів, що настають за граничним терміном подання податкової декларації за звітний (податковий) період, у якому не надано податкову накладну або порушено порядок її заповнення та/або порядок реєстрації в Єдиному реєстрі. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку у зв'язку з придбанням таких товарів/послуг або копії первинних документів, складених відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», що підтверджують факт отримання таких товарів/послуг.

Надходження такої заяви із скаргою є підставою для проведення документальної позапланової виїзної перевірки зазначеного продавця для з'ясування достовірності та повноти нарахування ним зобов'язань з податку за такою операцією.

Судами попередніх інстанцій зазначено, що відповідач не надав жодних доказів відсутності факту реєстрації податкових накладних № 4 від 03.03.2014 року, № 52 від 14.03.2014 року, № 78 від 21.03.2014 року в березні 2014 року, доказів порушення порядку заповнення податкової накладної чи доказів відмови продавця товарів/послуг надати податкові накладні.

Крім того, судами встановлено, що в акті перевірки відповідач також зазначає, що згаданий договір зберігання № 212-040-НJ06 від 31.12.2005 року укладений без наміру створення правомірного юридичного результату і фактично приховує реальну господарську діяльність позивача стосовно купівлі меляси для виробництва спирту та дріжджів.

Однак, такі доводи суди попередніх інстанцій правомірно вважають безпідставними, оскільки постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 13.08.2014 року, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 30.09.2014 року, встановлено правомірність договору зберігання № 212-040-НJ06 від 31.12.2005 року, укладеного позивачем з ТОВ ТПК «Укрхімекспорт».

Відповідно ч. 1 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Разом з цим, судами зазначено, що відповідач не зміг належним чином обґрунтувати яким чином договір зберігання № 212-040-НJ06 від 31.12.2005 року впливає на розмір податкового кредиту позивача, оскільки податкові накладні № 4 від 03.03.2014 року, № 52 від 14.03.2014 року, № 78 від 21.03.2014 року отримані позивачем у зв'язку із закупкою та постачанням меляси від ТОВ ТПК «Укрхімекспорт».

Таким чином, колегія суддів касаційної інстанції вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій прийшли до обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.

Отже, доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень судами першої та апеляційної інстанцій було порушено норми матеріального та процесуального права.

Частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального та процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які б могли б призвести до скасування оскаржуваних рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

На підставі викладеного, керуючись статтями 160, 167, 220-231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Касаційну скаргу Кам'янець-Подільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Хмельницькій області - залишити без задоволення.

Постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 28.11.2014 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 27.01.2015 року у справі № 822/4550/14 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки, встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: (підпис) І.О. БухтіяроваСудді: (підпис) В.В. Кошіль (підпис) І.В. Приходько