Ухвала суду № 51372246, 22.09.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 вересня 2015 року м. Київ К/800/65874/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Моторного О.А.

Суддів Борисенко І.В.

Кошіля В.В.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області

на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 07.10.2014

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 04.12.2014

у справі № 816/1466/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Сільгосппродукт"

до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області

третя особа - Приватне підприємство "Компанія "Агро-Лайф"

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИВ:

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 07.10.2014, яка залишена без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 04.12.2014, позов задоволено: визнано протиправними і скасовано податкові повідомлення-рішення Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області від 10.07.2012 № 0010122301/924 та № 0010112301/923.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судами норм матеріального права.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами проведеної податковим органом позапланової виїзної перевірки позивача з питань взаємовідносин з ПП "Агро-Лайф" за період з 01.01.2009 по 31.12.2011, складено акт від 20.06.2012 за № 1854/22-309/13958710, яким встановлено порушення позивачем вимог: пп. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4, пп.5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.1, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", що призвело до заниження податку на прибуток всього в сумі 108 700,62 грн.; пп. 7.2.6 п. 7.2, пп. 7.4.1, пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість в сумі 39 527,50 грн.

На підставі висновків акта перевірки, відповідачем 10.07.2012 були прийняті податкові повідомлення-рішення: № 0010122301, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 49 409,38 грн., в тому числі за основним платежем - 39 527,50 грн. та за штрафними санкціями - 9 881,88 грн.; № 0010112301/923, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 135 875,78 грн., в тому числі за основним платежем - 108 700,62 грн. та за штрафними санкціями - 27 175,16 грн.

Колегія суддів, переглядаючи оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій в касаційному порядку, погоджується з висновками судів про скасування вказаних податкових повідомлень-рішень, враховуючи наступне.

Згідно з пп.5.2.1 п.5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Відповідно до пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно із абзацом третім підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 вказаного Закону, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп. 7.2.6 цього пункту.

Як встановлено судами та підтверджено матеріалами справи, реальність здійснення операцій позивача із ПП "Агро-Лайф" з придбання сої на загальну суму 237 165,00 грн., в тому числі податок на додану вартість - 39 527,50 грн., підтверджується належним чином оформленими первинними документами, зокрема, податковими накладними, видатковими накладними, довіреностями, товарно-транспортними накладними, оборотно-сальдовою відомістю по рахунку.

Відповідно до штатних розкладів, у позивача наявні трудові ресурси для вчинення дій, пов'язаних із виконанням господарських операцій.

Матеріали справи свідчать, що в подальшому придбана соя була перероблена, в результаті чого позивачем отримано макуху та соєве масло, які згодом були реалізовані ТОВ "Арредо груп", ТОВ "Черкаська птахофабрика", ПП "Світ", що підтверджується: договором купівлі-продажу, договором поставки, видатковими накладними, товарно-транспортними накладними та податковими накладними.

Також, встановлено, що на момент здійснення господарських операцій з позивачем, ПП "Агро-Лайф" було зареєстроване в Єдиному державному реєстрі та мало свідоцтво про реєстрацію платником податку на додану вартість.

При цьому, як вірно зазначено судами, подальше припинення юридичної особи та анулювання свідоцтва платника податку на додану вартість не робить виписані ним первинні документи та податкові накладні недійсними та не позбавляють його контрагента права на формування на їх підставі податкового кредиту.

За наведених обставин, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що позивачем правомірно віднесено витрати згідно вказаних операцій до складу валових витрат та відповідно правомірно сформовано податковий кредит на підставі належно оформлених податкових накладних, виписаних контрагентом позивача, та отриманими в ході виконання господарських операцій, що ґрунтується на вимогах чинного законодавства.

Доводи, наведені скаржником в касаційній скарзі, колегією суддів відхиляються, оскільки вони не спростовують обставин, що на підставі належних та допустимих доказів встановлені судами.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій належним чином з'ясовані обставини справи та дано їм відповідну правову оцінку. Порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень судів попередніх інстанцій не встановлено.

Керуючись статтями 220-1, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області - відхилити.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 07.10.2014 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 04.12.2014 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: (підпис) О.А. МоторнийСудді(підпис) І.В. Борисенко (підпис) В.В. Кошіль