Ухвала суду № 51372208, 22.09.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 вересня 2015 року м. Київ К/800/35238/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:головуючого суддіБорисенко І.В.суддів Кошіля В.В. Моторного О.А.,розглянувши у попередньому судовому засіданнікасаційну скаргуМаловисківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській областіна постановуКіровоградського окружного адміністративного суду від 10.06.2013та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 18.06.2014у справі № 811/1438/13-аза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Дор-Строй»доМаловисківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області провизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Дор-Строй» звернулось до суду з позовом до Маловисківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області, в якому просить визнати нечинним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0000151112 від 08.04.2013.

Постановою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 10.06.2013, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 18.06.2014, позов задоволено.

Не погоджуючись з вказаними рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог, оскільки вважає, що постанову суду першої та ухвалу суду апеляційної інстанції було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ч.1 ст.220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступне:

- відповідачем проведено позапланову невиїзну перевірку позивача з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати ПДВ на предмет нікчемності правочинів з підприємствами контрагентами за травень 2011, серпень 2011, вересень 2011, жовтень 2011, за результатами якої складено акт перевірки № 2/1520/33708292 від 25.03.2013;

- названим актом перевірки встановлено порушення позивачем вимог п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України та п.п. 1,5 ст. 203, п.п. 1, 2 ст. 215, п. 1 ст. 216, ст.ст. 228, 629, 655, 658, 662 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених позивачем з ТОВ «Крона-Інвест» в період серпень 2011, вересень 2011, з ПП «Таніра» в період вересень 2011, з ТОВ «Торговий дім «Каолін Інвест» в період травень 2011, вересень 2011, в результаті чого позивачем завищено податковий кредит з податку на додану вартість на суму 794 680,68 грн.

- на підставі названого акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000151112 від 08.04.2013, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «податок на додану вартість» на 1 192 021,02 грн. (з яких: 794 680,68 грн. - основний платіж та 397 340,34 грн. - штрафні (фінансові) санкції).

Збільшення позивачу спірної суми грошових зобов'язань відповідач обґрунтовує матеріалами актів перевірок контрагентів позивача, якими зафіксовані допущені контрагентами позивача порушення, а саме, - правочини, які укладалися з його контрагентами, є нікчемними та не створюють юридичних наслідків.

Задовольняючи позов, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку, що поданими позивачем доказами підтверджено факт реального здійснення господарських операцій з його контрагентом.

Судова колегія касаційної інстанції погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій. При цьому, колегія суддів виходить з наступного.

Оскільки згідно зі ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства, то визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Згідно п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

У відповідності до п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Із наведеного випливає, що позивач, як платник податку, самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та внесення ним податку до бюджету відповідно до законодавства України і не може нести відповідальність за несплату податків контрагентом-продавцем товарів та порушення ним правил здійснення господарської діяльності, а визначальним фактором для формування податкового кредиту платником ПДВ є рух товарів (послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи - платника податку та наявність у платника податків виданої йому продавцем товару податкової накладної, оформленої з дотриманням вимог чинного законодавства та яка підтверджує сплату податку на додану вартість у складі ціни товару.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач мав господарські взаємовідносини з ТОВ «Крона-Інвест», ПП «Таніра» та ТОВ «Торговий дім «Каолін Інвест», предметом яких було постачання товарно-матеріальних цінностей, які в подальшому були використані позивачем у власній господарській діяльності.

Дослідивши подані позивачем докази (зокрема, первинні документи, в тому числі, податкові накладні), суди попередніх інстанцій дійшли висновку про підтвердження обставин фактичного виконання умов укладених договорів.

Судами встановлено, що надані позивачем документи, складені за результатами здійснення господарських операцій з названими контрагентами, за змістом і формою є первинними документами та відображають факт здійснення відповідних господарських операцій та використання товарно-матеріальних цінностей у власній господарській діяльності. При цьому, податковим органом не ставиться під сумнів наявність відповідних первинних документів та не висуваються претензії щодо їх змісту та форми, а висновки відповідача щодо безтоварності операцій ґрунтуються лише на відомостях, які містяться в актах перевірок контрагентів позивача.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком судів попередніх інстанцій щодо необґрунтованості посилань відповідача на висновки актів перевірок ТОВ «Крона-Інвест», ПП «Таніра» та ТОВ «Торговий дім «Каолін Інвест», складеними іншими податковими органами, оскільки будь-яких обґрунтувань щодо взаємозв'язку між господарськими операціями позивача з його контрагентами, що викликали сумніви податкового органу щодо реальності їх здійснення, відповідачем не надано.

Крім того, колегія суддів касаційної інстанції зазначає, що судами попередніх інстанцій не встановлено жодного фактичного порушення позивачем вимог законодавства, яким регламентується порядок формування податкового кредиту з податку на додану вартість, яке б позбавляло позивача права на податковий кредит за наслідками здійснення господарських операцій з його контрагентами.

Таким чином, колегія суддів касаційної інстанції вважає правильним, не спростованим доводами касаційної скарги, висновок судів попередніх інстанцій, які, встановивши обставини фактичного здійснення господарських операцій та факт взаєморозрахунків між позивачем та його контрагентами, не знайшли підстав вважати неправомірним формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість на підставі розрахунків, проведених за наслідками реально здійснених господарських операцій.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

Відповідно до ст.224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220, 2201, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Маловисківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області залишити без задоволення.

2. Постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 10.06.2013 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 18.06.2014 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І.В. Борисенко СуддіВ.В. Кошіль О.А. Моторний