Ухвала суду № 51371927, 23.09.2015, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 вересня 2015 р.м.ОдесаСправа № 815/3647/15

Категорія: 8.3.1 Головуючий в 1 інстанції: Бойко О.Я.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Крусяна А.В.,

суддів Джабурія О.В., Шляхтицького О.І.,

секретаря Мамедової С.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Суворовському районі м. Одеси ГУ ДФС в Одеській області на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 21 липня 2015 року у справі за адміністративним позовом публічного акціонерного товариства «Північтранс» до Державної податкової інспекції у Суворовському районі м. Одеси ГУ ДФС в Одеській області про скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

25 червня 2015 року публічне акціонерне товариство «Північтранс» звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Суворовському районі м. Одеси ГУ ДФС в Одеській області про скасування податкових повідомлень-рішень №№0000212203; №0000192203; №0000202203 від 18 лютого 2015 року.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 21 липня 2015 року адміністративний позов задоволений.

Не погоджуючись з ухваленим у справі судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить постанову суду скасувати та ухвалити нову про відмову у задоволенні позовних вимог.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість постанови суду в межах апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач зареєстрований та перебуває на обліку в Державній податковій інспекції у Суворовському районі м. Одеси Головного управління ДФС в Одеській області з 30 вересня 1997 року за № 204. /т.1 а.с.55-55а/

Згідно з п.п.20.1.4 п.20.1 ст.20, п.75.1 ст.75, п.п.78.1.1 п.78.1 ст.78, ст.79, п.82.2 ст.82 Податкового Кодексу України, плану - графіка проведення планових виїзних перевірок суб'єкта господарювання та наказу від 17 листопада 2014 року №1108 співробітники Державної податкової інспекції у Суворовському районі м. Одеси Головного управління ДФС в Одеській області провели позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства, валютного та іншого законодавства за період з 01 жовтня 2012 року по 31 грудня 2013 року.

За результатами перевірки податковою складений акт від 28 січня 2015 року №305/15-54-22-01/05523553 «Про результати планової виїзної перевірки публічного акціонерного товариства «Північтранс» з питань дотримання вимог податкового законодавства, валютного та іншого законодавства за період з 01 жовтня 2012 року по 31грудня 2013 року» /т.1 а.с.56-130/, яким встановлено порушення позивачем:

- пп.134.1.1 п.134.1 ст.134, п.п.135.1, 135.2 ст.135, пп.135.5.4 п.135.5 ст.135, пп.135.5.15 п.135.5 ст.135, пп.138.1.1 п.138.1 ст.138, пп.138.1.4 п.138.1 ст.138, п.138.8 ст.138, пп.145.1.1 п.145.1 ст.145 Податкового кодексу України, внаслідок чого занижено податок на додану вартість на суму 2791211грн., у тому числі: за 2012 рік у розмірі 390279грн., у 2013 році у розмірі 2400392грн.;

- ст.16, п.187.1 ст.187, п.п.198.1, 198.2, 198.3, 198.6 ст.198, п.п.201.1, 201.4, 201.6, 201.8 ст.201 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено за грудень 2013 року залишок від'ємного значення з податку на додану вартість у сумі 229690грн.;

- ст.16, п.187.1 ст.187, п.п.198.1, 198.2, 198.3, 198.6 ст.198, п.п.201.1, 201.4, 201.6, 201.8 ст.201 Податкового кодексу України в результаті чого занижено суму податку на додану вартість у сумі 2864746грн., у тому числі: за жовтень 2012 року на суму 398783грн., за грудень 2012 року на суму 243грн., за січень 2013 року на суму 497883грн., за квітень 2013 року на суму 363848грн., за травень 2013 року на суму 488206грн., за червень 2013 року на суму 644674грн., за липень 2013 року на суму 163333грн., за серпень 2013 року на суму 73000грн., за вересень 2012 року на суму 234776грн.;

- п.2.6 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого Постановою правління НБУ від 15 грудня 2004 року №637 та п.1 ст.3 Закону України від 06 липня 1995 року «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій в сфері торгівлі, громадського харчування та послуг».

На підставі акту перевірки відповідачем були прийняті податкові повідомлення - рішення від 18 лютого 2015 року:

- №0000192203 про зменшення залишку від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 229690грн. /т.1 а.с.132/;

- №0000202203 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 4297119грн., у тому числі за основним платежем на суму 2864746грн. та за штрафними (фінансовими санкціями) на суму 1432373грн. /т.1 а.с.133/;

- №0000212203 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 3489014грн., у тому числі за основним платежем в сумі 2791211грн. та за штрафними (фінансовими санкціями) в сумі 697803грн. /т.1. а.с.134/

Перевіривши матеріали справи, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про задоволення позовних вимог виходячи з наступного.

Пунктом 15.1 ст. 15 Податкового кодексу України платника податку визначено як особу, на яку згідно із цим Кодексом, покладено обов'язок із сплати податків та зборів.

Пунктом 36.5 ст. 36 Податкового кодексу України передбачено, що відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку несе платник податків, крім випадків, визначених Податковим кодексом або законами з питань митної справи.

Згідно з пп.134.1.1 п.134.1 ст.134 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Пунктом 138.2 ст.138 Податкового кодексу України визначено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Пунктом 138.4 ст.138 Податкового кодексу України встановлено, що витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім не розподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Собівартість придбаних та реалізованих товарів формується відповідно до ціни їх придбання з урахуванням ввізного мита і витрат на доставку та доведення до стану, придатного для продажу (п.138.6 ст.138 Податкового кодексу України).

Згідно пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Положеннями п.44.1 ст.44 Податкового кодексу України визначено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати валові витрати у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. Документи, які не мають статус первинних, самі по собі не можуть підтверджувати реальність здійснення господарської операції та, відповідно, валові витрати. При цьому неодмінною характерною рисою господарської діяльності в рамках податкових відносин є її направлення на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.

Підстави для виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит, порядок його формування, а також порядок виникнення від'ємного значення, визначено ст. 198, п. 200.1 ст. 200 ПК України.

За умови відсутності законодавчо визначених обставин, які б позбавляли платника податку (покупця) права на формування податкового кредиту, зокрема за відсутністю з боку платника порушення вимог п.198.1, 198.2, 198.3, 198.6 ст.198 ПК України при формуванні податкового кредиту останній має право на податковий кредит, на який зменшується податкове зобов'язання звітного періоду за правилом п.п.14.1.181 п.14.1 ст.14, п.200.1 ст.200 ПК України.

Судом не встановлено фактичного порушення позивачем вимог наведених норм законодавства, яке б позбавляло його права на податковий кредит. Натомість встановлено, що податкові накладні видані особами, які, на час їх видачі, були зареєстровані платниками податку на додану вартість та дієздатними юридичними особами.

За умови реального здійснення господарської операції, яка призвела до об'єктивної зміни складу активів платника податків - покупця, будь-які порушення постачальниками товару податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не можуть бути підставою для позбавлення покупця права на податковий кредит.

Платник податку на додану вартість (покупець товару) не має обов'язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням постачальниками товару вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, дотримання вимог податкового законодавства тощо і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит за можливу неправомірну діяльність будь-кого з контрагентів. Такий платник не повинен притягуватися до відповідальності в тому випадку, якщо він здійснював реальну господарську операцію.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними постачальниками з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару від виконання податкових зобов'язань може слугувати підставою для відмови у праві на податковий кредит. При цьому такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а можуть ґрунтуватися лише на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.

Податковим органом не наведено доводів та доказів того, що позивач діяв без належної обачності та був обізнаним про допущення його контрагентами певних порушень законодавства при створенні підприємства чи веденні господарської діяльності.

Доводи податкового органу щодо нікчемності вчинених позивачем господарських зобов'язань є необґрунтованими, оскільки для цього необхідно встановити наявність у платника податку при вчинені таких зобов'язань мети, суперечної інтересам держави і суспільства. Про наявність такої мети у платника податку (покупця) не можуть свідчили лише факти певних порушень правил ведення господарської діяльності чи оподаткування постачальниками товару.

Для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, на підставі даних, не підтверджених документами.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено загальне поняття та характеристика документу на підставі якого виникає право та обов'язок в платника податків на формування показників податкової, бухгалтерської та фінансової звітності. Таким документом є первинний документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Вимоги до первинного документу встановлені ст.9 цього Закону та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, проведення будь-якої господарської операції підприємства фіксується та підтверджується первинними документами, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік. Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону «Про бухгалтерський облік», на даних бухгалтерського обліку базуються фінансова, податкова, статистична та інші види звітності. Отже, первинні документи по відображенню господарської операції є підставою й для податкового обліку.

Як вбачається з матеріалів справи, судом першої інстанції досліджені наявні первинні документи, встановлено реальність господарських операцій з контрагентами ТОВ «Аксон-групп», ТОВ «Інтерія ЛТД», ТОВ «Еко-Буд-Монтаж», ТОВ «Сармонт Менеджмент Юкрейн», ПП «Сузір'я Альпіонн», ТОВ «Інвестиційні Ініціативи та Модернізація», ТОВ «Глобал Автогруп» та дотримання позивачем спеціальних вимог законодавства щодо документального підтвердження сум податкового кредиту.

Реальність спірних господарських операцій між позивачем та контрагентами підтверджується матеріалами справи, зокрема: договорами поставки товару, надання послуг та підряду; видатковими, податковими накладними; актами передачі-прийняття транспортних засобів; актами здачі-прийняття робіт, надання послуг; відомостями ресурсів; калькуляціями вартості ремонтних робіт; свідоцтвами про реєстрацію транспортних засобів; платіжними документами; ліцензією на виконання робіт; подорожними листами; дорученнями; ліцензійними картками автотранспорту; складськими квитанціями. /т.1 а.с.195-249, т.2 а.с.1-249, т.3 а.с.1-248, т.4 а.с.1-250, т.5 а.с.1-50/

Також, судом встановлено, що за отримання зазначених вище товарів та послуг позивач повністю розрахувався, тобто сторони договору зазнали змін майнового стану. Дані факти підтверджується податковими накладними, які були включені позивачем у податкову звітність з ПДВ у періоді, що перевірявся, а також копіями відповідних документів про оплату продавцю вартості товарів та послуг, які є в матеріалах справи.

Відповідно до пп.14.1.27 п.14.1 ст.14 ПК України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до п.138.1 ст.138 ПК витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Підпунктом 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України передбачено, що не включаються до складу витрат, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Пункт 44.2 ст. 44 Податкового кодексу України передбачає, що для обрахунку об'єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку щодо доходів та витрат з врахуванням положень цього Кодексу.

З наданих позивачем первинних документів вбачається, що вказаними контрагентами надавалися позивачу послуги з постачання товару та надання послуг, а позивач в свою чергу здійснював оплату за ці послуги, що підтверджується матеріалами справи.

Отже, відповідно до наведених правових норм та належним чином оформлених первинних документів колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо правомірності формування позивачем валових витрат, оскільки матеріалами справи підтверджено реальність придбанням товарів (робіт, послуг) позивачем з метою їх використання в своїй господарській діяльності.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає правомірним формування позивачем витрат, які враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податкового кредиту з податку на додану вартість по господарських операціях з ТОВ «Аксон-групп», ТОВ «Інтерія ЛТД», ТОВ «Еко-Буд-Монтаж», ТОВ «Сармонт Менеджмент Юкрейн», ПП «Сузір'я Альпіонн», ТОВ «Інвестиційні Ініціативи та Модернізація», ТОВ «Глобал Автогруп», у зв'язку з чим вимоги позивача про скасування спірних податкових повідомлень-рішень є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Оскільки суд першої інстанції вірно застосував норми матеріального закону та вирішив справу по суті правильно, тому постанова суду першої інстанції в порядку ст.200 КАС України підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - залишенню без задоволення.

Керуючись, ст.ст. 196, 198, 200, 205, 206 КАС України, суд,

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Суворовському районі м. Одеси ГУ ДФС в Одеській області - залишити без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 21 липня 2015 року - залишити без змін.

Ухвала суду набирає законної сили негайно після її проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складання її в повному обсязі

Головуючий: А.В. Крусян

Суддя: О.В. Джабурія

Суддя: О.І. Шляхтицький