Постанова № 51371315, 23.09.2015, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" вересня 2015 р. Справа№ 911/4671/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Шаптали Є.Ю.

суддів: Гончарова С.А.

Скрипки І.М.

при секретарі судового засідання Д'якова Ю.Ю.

за участю представників:

від апелянта: Юзефович А.О. за дов. № 27/04-15Д від 27.04.2015.

від позивача: Підяш О.С. посвідчення № 028911 від 17.09.2014.

від відповідача-1 : Сенько О.В. за дов. № 2-15/10 від 05.01.2015.

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ДІББ"

на рішення Господарського суду Київської області від 17.12.2014

у справі № 911/4671/14 (суддя Наріжний С.Ю.)

за позовом Заступника прокурора Київської області в інтересах держави

до відповідача-1 Броварської міської ради Київської області

та відповідача-2 Товариства з обмеженою відповідальністю "ДІББ"

про визнання незаконними та скасування пунктів рішень та визнання недійсними договорів.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Київської області від 17.12.2014 у справі № 911/4671/14 за позовом Заступника прокурора Київської області в інтересах держави до відповідача-1 Броварської міської ради Київської області та відповідача-2 Товариства з обмеженою відповідальністю "ДІББ" про визнання незаконними та скасування пунктів рішень та визнання недійсними договорів задоволено в повному обсязі.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "ДІББ" звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Разом з апеляційною скаргою Товариство з обмеженою відповідальністю "ДІББ" звернулось до апеляційного суду з клопотанням про поновлення строку на апеляційне оскарження.

Апеляційна скарга мотивована тим, що місцевим господарським судом задоволено позовні вимоги, через неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга має бути задоволена, а рішення місцевого господарського суду має бути скасоване.

Відповідно до Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.05.2015 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ДІББ" передано на розгляд колегії суддів Київського апеляційного господарського суду у складі головуючого судді Шаптали Є.Ю., суддів Гончарова С.А., Самсіна Р.І.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 18.05.2015 відновлено Товариства з обмеженою відповідальністю "ДІББ" строк на подання апеляційної скарги, прийнято справу № 911/4671/14 до апеляційного провадження у визначеному складі суддів та призначено до розгляду на 09.06.2015.

В судовому засіданні 09.06.2015 Київським апеляційним господарським судом оголошено перерву в розгляді справи до 15.07.2015.

13.07.2015 представник апелянта подав до відділу документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду клопотання про застосування строків позовної давності.

Розпорядженням секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 15.07.2015, у зв'язку з перебування суддів Самсіна Р.І. у відпустці сформовано судову колегію у складі: головуючий суддя Шаптала Є.Ю., судді Гончаров С.А., Скрипка І.М.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 15.07.2015 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ДІББ" прийнято до провадження у визначеному складі суду.

В судовому засіданні 15.07.2015 Київським апеляційним господарським судом оголошено перерву в розгляді справи до 15.09.2015.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 15.09.2015 відкладено розгляд справи на 23.09.2015.

В судовому засіданні 23.09.2015 представник апелянта підтримав доводи викладені в апеляційній скарзі з урахуванням пояснень поданих під час апеляційного провадження та просив задовольнити апеляційну скаргу, а рішення на рішення Господарського суду Київської області від 17.12.2014 у справі № 911/4671/14 скасувати та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

В судовому засіданні 23.09.2015 представник відповідача-1 підтримав доводи викладені в апеляційній скарзі з урахуванням пояснень поданих під час апеляційного провадження та просив задовольнити апеляційну скаргу, а рішення на рішення Господарського суду Київської області від 17.12.2014 у справі № 911/4671/14 скасувати та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

В судовому засіданні 23.09.2015 представник прокуратури заперечив проти доводів викладених в апеляційній скарзі з урахуванням пояснень поданих під час апеляційного провадження та просив рішення Господарського суду Київської області від 17.12.2014 у справі № 911/4671/14 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Київський апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення місцевого господарського суду має бути скасоване, виходячи із наступного.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, рішенням Броварської міської ради №112-08-05 "Про припинення права користування земельними ділянками, надання в оренду земельних ділянок, надання у постійне користування земельних ділянок, надання дозволів на виготовлення технічної документації по оформленню права користування земельними ділянками юридичним і фізичним особам та внесення змін до рішень Броварської міської ради" (далі-рішення №112-08-05 від 21.09.2006р.) було припинено право користування ДП "Радіопередавальний центр" земельною ділянкою площею 30,5337 га по вул. Київській, 225 та зараховано вказану земельну ділянку до земель міської ради у зв'язку з добровільною відмовою ДП "Радіопередавальний центр" згідно листа №269/11 від 06.09.2006р. (підп. 1.4 п. 4 вказаного рішення).

07.12.2006 року Броварською міською радою Київської області прийнято рішення № 175-12-05, відповідно до якого надано ТОВ «ДІББ» дозвіл на виготовлення проекту відведення земельної ділянки орієнтовною площею 4,5 га для багатоквартирної житлової забудови по вул. Київскьій на території 3 міськрайону IVжилового району.

Рішенням Броварської міської ради №221-16-05 від 25.01.2007р. "Про припинення права користування земельними ділянками, надання в оренду земельних ділянок, надання у постійне користування земельних ділянок, надання дозволів на виготовлення технічної документації по оформленню права користування земельними ділянками юридичним і фізичним особам та внесення змін до рішень Броварської міської ради і договорів оренди земельних ділянок" (далі-рішення №221-16-05 від 25.01.2007р.) за рахунок земель міської ради ТОВ "ДІББ" було надано в оренду земельну ділянку площею 4,5 га для розміщення багатоквартирної житлової забудови по вул. Київській на території 3 мікрорайону IY житлового району терміном на 5 років (підп. 2.13 п. 2 вказаного рішення).

На підставі вказаного рішення, 06.04.2007р. між Броварською міською радою та ТОВ "ДІББ" було укладено договір оренди земельної ділянки, відповідно до якого в оренду терміном на 5 років передано земельну ділянку площею 4,5206 га для розміщення багатоквартирної житлової забудови. Кадастровий номер вказаної земельної ділянки 3210600000:00:063:0287.

Договір зареєстровано у Київській регіональній філії Державного підприємства "Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельним ресурсам", про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 06.04.2007р. за №040833800039.

Спірна земельна ділянка була передана Відповідачу-2 згідно акту прийому-передачі земельної ділянки від 28.03.2008 року для розміщення багатоквартирної житлової забудови за рахунок земель міської ради.

В подальшому, 26.11.2009 року Броварськрю міською радою було прийнято рішення № 1309-75-05, яким внесено зміни до Договору оренди земельної ділянки від 06.04.2007 року, укладеного на підставі рішення Броварської міської ради № 221-16-05 від 25.01.2007 року «Про передачу ТОВ «ДІББ» земельної ділянки для розміщення багатоквартирної житлової забудови по вул. Київській на території 3 мікрорайону IY житлового району», а саме: слова «договір укладено строком до 25 січня 2012 року» замінити словами «договір укладено строком до 26 листопада 2021 року».

На підставі зазначеного рішення, 04.02.2010 року між Броварською міською радою та ТОВ «ДІББ» було укладено договір № 1 про внесення змін до договору оренди земельної ділянки від 06.04.2007 року.

Проведеною прокуратурою Київської області перевіркою встановлено, що вказані рішення Броварської міської ради прийнято з порушеннями вимог чинного законодавства, та зазначає, що незаконне надання в користування спірної земельної ділянки порушує інтереси держави у сфері контролю за використанням та охороною земель, ефективного використання земельних ресурсів, у зв'язку з чим рішення мають бути визнано незаконними і скасовано, а договори недійсними.

Згідно ст. 148 Господарського кодексу України, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається та реалізується громадянами, юридичними особами та державою відповідно до Земельного кодексу України та інших законів.

Відносини землекористування врегульовано Земельним кодексом України, Законом України «Про оренду землі», який є спеціальним законом стосовно відносин, пов'язаних з орендою землі, законами України, іншими нормативно-правовими актами, а також договорами оренди землі.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що під час надання земельної ділянки в користування порушено порядок зміни її категорії та цільового призначення,

Однак, з даними висновками місцевого господарського суду колегія суддів погодитись не може, оскільки вони зроблені з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, порушенням та неправильним застосуванням норм права.

Відповідно до ст. 123 Земельного кодексу України проект відведення земельної ділянки погоджується із землекористувачем, органом по земельних ресурсах, природоохоронним і санітарно- епідеміологічним органами, органами архітектури та охорони культурної спадщини і після одержання висновку державної землевпорядної експертизи по об'єктах, які їй підлягають, подається до відповідної державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради, які розглядають його у місячний строк і, в межах своїх повноважень, визначених цим Кодексом, приймають рішення про надання земельної ділянки.

В січні 2007 року на замовлення ТОВ «ДІББ» було розроблено проект відведення земельної ділянки, по якому 25 січня 2007 року на виконання п. 10 Порядку , Київським обласним головним управлінням земельних ресурсів було складено позитивний Висновок №4а-11 державної експертизи землевпорядної документації (а.с. 21).

Правові, організаційні і фінансові основи здійснення державної експертизи землевпорядної документації та порядок її проведення визначений Законом України «Про державну експертизу землевпорядної документації».

Статтею 9 Закону України «Про державну експертизу землевпорядної документації» (в редакції чинній на момент прийняття оскаржуваного рішення № 221-16-05 від 25 січня 2007 р.) встановлено, що проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок підлягали обов'язковій державній експертизі.

Водночас ст. 32 Закону України «Про державну експертизу землевпорядної документації» встановлювала, що при проведенні державної експертизи досліджуються, перевіряються, аналізуються та оцінюються:

питання дотримання вимог законодавства та встановлених стандартів, норм і правил при прийнятті проектних рішень:

відповідність передбачених документацією і матеріалами заходів завданням на проектування, вимогам раціонального використання та охорони земель, а також дотриманню законних прав та інтересів власників земельних ділянок та землекористувачів, держави і суспільства:

еколого-економічна ефективність проектних рішень щодо запобігання їх негативного впливу на стан земельних ресурсів, суміжні земельні ділянки, ландшафт.

Крім того, ст. 35 Закону України «Про державну експертизу землевпорядної документації» встановлюєєється, що позитивні висновки державної експертизи щодо об'єктів обов'язкової державної експертизи є підставою для прийняття відповідного рішення органами виконавчої влади чи органами місцевого самоврядування, відкриття фінансування робіт з реалізації заходів, передбачених відповідною документацією.

З наведеного вбачається, що позитивні висновки державної експертизи щодо об'єктів обов'язкової державної експертизи фактично є документальним підтвердженням відповідності розробленого проекту землеустрою вимогам чинного законодавства, а також підтвердженням наявності всіх необхідних погоджень та узгоджень.

Таким чином поза увагою господарського суду залишилося те, що позитивний висновок державної експертизи землевпорядної документації №4а-11 щодо Проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду ТОВ «ДІББ» для розміщення багатоквартирної житлової забудови в розумінні 35 Закону України «Про державну експертизу землевпорядної документації» був правовою підставою для прийняття Броварською міською радою п. 2.13 рішення № 221- 16-05 від 25.01.2007 р., саме щодо передачі земельної ділянки в оренду ТОВ «ДІББ». Даний висновок державної експертизи в судовому порядку не оскаржувався, доказів цього суду не надано.

Тож наведені вище обставини спростовують доводи прокурора стосовно незаконного розпорядження оскаржуваної земельної ділянки, адже згідно вимог чинного законодавства, саме на підставі висновку Київським обласним головним управлінням земельних ресурсів було складено позитивний Висновок №4а-11 державної експертизи землевпорядної документації, було прийнято рішення Броварською міською радою №221-16-05 від 25.01.2007р. , згідно якого за рахунок земель міської ради ТОВ "ДІББ" було надано в оренду земельну ділянку площею 4,5 га для розміщення багатоквартирної житлової забудови по вул. Київській на території 3 мікрорайону IY житлового району.

Прокурор зазначає, що на підставі рішення від 04.02.2010 року № 1309-75-5 про внесення змін до договору оренди земельної ділянки від 06.04.2007 року, були внесені зміни до договору оренди земельної ділянки, яким визначено, що договір укладено строком до 26.11.2021 року, що по своїй суті є внесенням змін до істотної умови договору. А з метою внесення змін до договору оренди Броварська міська рада мала внести зміни до п. 2.13 рішення від 25.01.2007 року, проте ухвалила нове рішення від 26.11.2009 року, на підставі якого внесено зміни до договору, що свідчить про суперечення чинному законодавству.

Проаналізувавши в сукупності законодавчі норми, що регулюють відносини щодо оренди землі, у реакції, чинній на момент укладання договору про внесення змін до договору оренди земельної ділянки, колегія суддів дійшла висновку, що згідно ч. 1 ст. 30 Закону України «Про оренду землі», зміна умов договору оренди землі здійснюється за взаємною згодою сторін.

Колегія суддів, дослідивши матеріали справи, не погоджується з висновком суду першої інстанції, та вважає, що при прийнятті зазначеного рішення, Київська міська рада діяла в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Згідно ст. 124 ЗК України, передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного орагну місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Згідно ч. 3 ст. 33 Закону України «Про оренду землі» (в редакції, що була чинною на момент укладення змін до договору) у разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди, то за відсутності письмових заперечень орендодавця протягом одного місяця після закінчення строку договору він підлягає поновленню на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Проаналізувавши в сукупності законодавчі норми, що регулюють відносини щодо оренди землі, у редакції, чинній на момент укладання договору про внесення змін до договору оренди земельної ділянки, колегія суддів дійшла висновку, що вищевказані норми встановлюють можливість продовження відносин щодо оренди земельної ділянки між орендодавцем та орендарем, після закінчення дії відповідного договору, виключно шляхом поновлення договору оренди земельної ділянки.

При цьому, за змістом положень Закону України "Про оренду землі" та Земельного кодексу України обов'язковою передумовою поновлення такого договору є відповідне рішення Київської міської ради, прийняте з додержанням порядку, передбаченого законодавством для укладення договорів оренди землі.

Такої ж позиції щодо порядку поновлення договорів оренди землі на підставі ст. 33 Закону України "Про оренду землі" дотримується і Вищий господарський суд України, про що зазначається в Узагальненнях судової практики розгляду господарськими судами справ у спорах, пов'язаних із земельними правовідносинами від 01.01.2010р.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням № 1309-75-05 від 26.11.2009р. внесено зміни до договору оренди земельної ділянки.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

З огляду на вищезазначене, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції, та вважає, що при прийнятті зазначеного рішення Київська міська рада діяла в межах повноважень передбачених законодавством.

Частиною 1 та ч. 4 ст. 202 Цивільного кодексу України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Двостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Частиною 1 ст. 215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені ч. 1-3, 5, 6. ст. 203 ЦК України.

Згідно ч. 3 ст. 215 Цивільного кодексу України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: - зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; - особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; - волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; - правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; - правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; - правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно п. 2.26 постанови Пленуму ВГСУ «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин» №6 від 17.05.2011р. у ч. 1 ст. 15 Закону України "Про оренду землі" встановлено перелік істотних умов договору оренди землі, відсутність однієї з яких згідно з частиною другою цієї статті є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним.

Водночас згідно з ч. 4 ст. 15 Закону України "Про оренду землі" невід'ємними частинами договору оренди землі є: 1) план або схема земельної ділянки, яка передається в оренду; 2) кадастровий план земельної ділянки з відображенням обмежень (обтяжень) у її використанні та встановлених земельних сервітутів; 3) акт визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості); 4) акт приймання-передачі об'єкта оренди; 5) проект відведення земельної ділянки у разі його розроблення згідно із законом.

У вирішенні спорів про визнання недійсними договорів оренди земельної ділянки суди мають з'ясовувати наявність на момент укладення оспорюваного договору оренди рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розроблення проекту відведення земельної ділянки, оскільки його відсутність суперечить вимогам п. 5 ч. 4 ст. 15 Закону України "Про оренду землі" та п. 3 Порядку розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України N677 від 26.05.2004р.

Також, розглядаючи справи у спорах про визнання недійсними договорів оренди, суди повинні з'ясовувати питання чинності рішень (розпоряджень), на підставі яких було укладено такі договори.

Отже з урахуванням того, що Відповідачем-2 отримано всі необхідні висновки та погодження, рішенням органу місцевого самоврядування затверджено проект відведення та надано земельну ділянку в оренду, а в договорах оренди земельної ділянки відсутні умови, які б суперечили положенням ч. 1-3, 5, 6. ст. 203 Цивільного кодексу України, а тому суд першої інстанції дійшов невірного висновку про наявність підстав для визнання спірних договорів недійсними.

У відповідності до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Проте, прокурором у відповідності до ст.ст. 4-3, 33 Господарського процесуального кодексу України, зазначені вище факти належними та допустимими доказами не спростовані.

Прокурором не доведено того, що відповідачем-2 не отримано необхідних висновків для погодження проекту землеустрою, також не доведено, що було невірно визначено цільове призначення земельної ділянки, та, що оскаржуване рішення прийняте з порушенням законодавства. Тож з огляду на викладене суд дійшов висновку, що позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню.

Крім цього, суд першої інстанції, при розгляді даної справи, дійшов висновку про наявність на земельній ділянці площею 4,5 га., переданій у оренду ТОВ «ДІББ» об'єктів державної власності, а саме двох опор-башт Н=110 м. інв.. № 3508 та №3510 на підставі наданого Прокурором листа Державного підприємства «Радіопередавальний центр» від 09 грудня 2014 р. за № 235/05-16.

Колегія суддів вважає такий висновок місцевого суду передчасним, адже судом було неповністю з'ясовано всіх обставин, що мають значення для справи.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Прокурором в порушення норм ст. 33 Господарського процесуального кодексу не надано належних доказів на підтвердження того, що на земельній ділянці по вул. Київській, 225, були розташовані об'єкти нерухомості, що належали Державному підприємству «Радіопередавальний центр».

Більш того, колегія суддів вважає, що наведене відповідачем-2 судове рішення у справі № 911/1222/13 є одним із доказів, в розумінні ст. ст. 32,33 Господарського процесуального кодексу України, що підлягає оцінці у сукупності з іншими наявними у матеріалах справи.

Рішенням Броварської міської ради №112-08-05 "Про припинення права користування земельними ділянками, надання в оренду земельних ділянок, надання у постійне користування земельних ділянок, надання дозволів на виготовлення технічної документації по оформленню права користування земельними ділянками юридичним і фізичним особам та внесення змін до рішень Броварської міської ради" (далі-рішення №112-08-05 від 21.09.2006р.) було припинено право користування ДП "Радіопередавальний центр" земельною ділянкою площею 30,5337 га по вул. Київській, 225 та зараховано вказану земельну ділянку до земель міської ради у зв'язку з добровільною відмовою ДП "Радіопередавальний центр" згідно листа №269/11 від 06.09.2006р. (підп. 1.4 п. 4 вказаного рішення).

В Постанові Київського апеляційного господарського суду від 10 лютого 2014 р. по справі №911/1222/13 за позовом заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Броварської районної державної адміністрації, Державного підприємства «Радіопередавальний центр» до Броварської міської ради Київської області, Приватного підприємства «Делавер», Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІББ» про визнання частково незаконними та скасування рішень, визнання договорів недійсними та скасування державної реєстрації, суд вказує, що «прокурор не надав доказів на підтвердження того, що на земельній ділянці площею 30,5337 га по вул. Київській 225, право користування якою припинено пп. 1.4. п. 1 рішення Броварської міської ради №112-08-05 від 21 вересня 2006 р., були розташовані об'єкти нерухомості, що належали Державному підприємству «Радіопередавальний центр».

Згідно даної Постанови від 10.02.2014 року Київський апеляційний господарський суд у справі № 911/1222/13 відмовив у задоволенні позовних вимог прокурора про визнання незаконним та скасування рішення № 112-08-05.

Також при розгляді даної справи, колегією судді було виявлено, що поштові відправлення, адресовані Відповідачеві-2 у даній справі були декілька разів повернуті відділенням поштового зв'язку, а тому суд першої інстанції неправомірно дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності Відповідача-2, що свідчить про порушення ст. 4-2 Господарського процесуального кодексу.

Крім цього, в ході розгляду справи відповідачем-2 подано заяву про застосування строку позовної давності.

Як зазначив Конституційний Суд України у абзаці п'ятому підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 22 лютого 2012 року N 4-рп/2012, строки звернення до суду як складова механізму реалізації права на судовий захист є однією з гарантій забезпечення прав і свобод учасників правовідносин

Загальні положення щодо позовної давності та порядку її обчислення, що підлягають застосуванню під час вирішення спорів між сторонами у зобов'язаннях, визначені у главі 19 Цивільного кодексу України.

Під позовною давністю розуміється строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 Цивільного кодексу України).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 256 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За загальним правилом, перебіг загальної або спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення свого права. У визначенні моменту виникнення права на позов відображаються як об'єктивні, так і суб'єктивні моменти: об'єктивний - сам факт порушення права, суб'єктивний - особа дізналася або могла дізнатися про це порушення.

Зазвичай ці два моменти збігаються, але це не є обов'язковою обставиною. Тому при вирішенні початку перебігу позовної давності береться момент коли особа фактично дізналась про наявність відповідного порушення. В даному випадку йдеться не про те. коли особа з'ясувала для себе, що певні дії, вчинки, правочини пов'язані з її особою є порушення її прав, свобод чи інтересів, а про те коли вона дізналася саме про фактичне вчинення цих порушень.

Подальшому з'ясуванню підлягає реальна можливість учасника правовідносин дізнатися про наявність порушення з моменту його настання або найближчого часового відрізку від цього моменту.

Перебіг строку позовної давності починається з наступного дня після відповідної календарної дати або з настанням події, з якою пов'язано його початок (ч.1 ст. 253 Цивільного кодексу України).

Згідно ст. 257 Цивільного кодексу України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Як вбачається з позовної заяви прокурор оскаржує рішення Київської міської ради від 2006, 2007 рр, при цьому, позовна заява надійшла до суду в 2014 році.

Колегія суддів зазначає, що прокурор вказує, що про існування оспорюваних рішень Броварської міської ради, договору оренди та додаткової угоди до нього, стало відомо лише «під час здійснення нагляду за додержанням і застосування законів на території Броварського району», дата проведення якого у позовній заяві не зазначена.

Проте, відповідно до ст. 1 Закону України «Про прокуратуру», прокуратура створена й діє саме для додержанням і правильним застосування законів.

Більш того, відповідно до ст. 4 вказаного Закону, діяльність органів прокуратури спрямована на всемірне утвердження верховенства закону, зміцнення правопорядку і має своїм завданням захист від неправомірних посягань, закріплених Конституцією України незалежності республіки, суспільного та державного ладу, політичної та економічної системи, прав національних груп і територіальних утворень; гарантованих Конституцією, іншими законами України та міжнародними правовими актами соціально-економічних, політичних, особистих прав і свобод людини та громадянина; основ демократичного устрою державної влади, правового статусу місцевих Рад, органів самоорганізації населення.

Враховуючи викладене, прокуратура мала можливість та необхідні повноваження здійснити перевірку додержання і застосування законів при надані Відповідачу-2 земельної ділянки в оренду в період 2006-2007 рр. раніше, тому в даному випадку судом береться до уваги можливість учасника правовідносин дізнатися про наявність порушення раніше, аніж вказується, адже прокурором не надано доказів того, що останньому стало відомо про порушення в межах трирічного терміну. Суд погоджується з доводами Відповідача-2 про застосування строків позовної давності, враховуючи ту обставину, що при розгляді справи в першій інстанції, Відповідача-2 було неналежно повідомлено про розгляд справи.

З врахуванням викладеного суд приходить висновку, що прокурором пропущено строк позовної давності.

Згідно зі ст.ст.32-34 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь - які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Статтею 4-3 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Частина 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:

1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що доводи, викладені Товариством з обмеженою відповідальністю "ДІББ" в апеляційній скарзі, знайшли своє підтвердження під час розгляду справи в апеляційному порядку, у зв'язку з чим колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення прийняте з порушенням норм процесуального права, з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, і викладені у ньому висновки не відповідають обставинам справи, а тому підлягає скасуванню, з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ДІББ" на рішення Господарського суду Київської області від 17.12.2014 у справі № 911/4671/14 - задовольнити.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 17.12.2014 у справі № 911/4671/14 - скасувати.

3. Прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог Заступника прокурора Київської області в інтересах держави до відповідача-1 Броварської міської ради Київської області та відповідача-2 Товариства з обмеженою відповідальністю "ДІББ" про визнання незаконними та скасування пунктів рішень та визнання недійсними договорів - відмовити повністю.

4. Матеріали справи № 911/4671/14 повернути до Господарського суду Київської області.

Постанова апеляційного господарського суду набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову апеляційного господарського суду може бути оскаржено до Вищого господарського суду України у порядку та строки, передбачені Господарським процесуальним кодексом України.

Головуючий суддя Є.Ю. Шаптала

Судді С.А. Гончаров

І.М. Скрипка