Постанова № 51371290, 16.09.2015, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" вересня 2015 р. Справа№ 910/11099/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Лобаня О.І.

суддів: Майданевича А.Г.

Федорчука Р.В.

за участю представників сторін відповідно до протоколу судового засідання від 16.09.2015 року

розглянувши апеляційну скаргу Міністерства оборони України на рішення господарського суду міста Києва від 22.06.2015 року

у справі № 910/11099/15 (суддя - Бондарчук В.В.)

за позовом приватного акціонерного товариства «Об'єднання «Прогрес»

до Міністерства оборони України

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні

відповідача: Подільське управління капітального будівництва Міністерства оборони

України

про стягнення 31 604,20 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 22.06.2015 року по справі № 910/11099/15 позовна вимоги ПрАТ «Об'єднання «Прогрес» до Міністерства оборони України, третя особа Подільське управління капітального будівництва Міністерства оборони України про стягнення 31 604,20 грн. - задоволено частково. Стягнуто з Міністерства оборони України на користь ПрАТ «Об'єднання «Прогрес» 16 753, 52 грн. заборгованості, 1 321,92 грн. пені, 66,10 грн. 3% річних, 1 809,38 грн. інфляційних втрат та 1 153,34 грн. судового збору. У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції від 22.06.2015 року, Міністерство оборони України звернулось до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою в якій просить рішення господарського суду міста Києва від 22.06.2015 року по справі № 910/11099/15 скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

У відзиві на апеляційну скаргу ПрАТ «Об'єднання «Прогрес» заперечило проти доводів зазначених у апеляційній скарзі Міністерства оборони України. Представник позивача вважає подану апеляційну скаргу безпідставною та необґрунтованою, рішення суду першої інстанції законним та таким, що винесене без порушення норм матеріального та процесуального права.

Представник Міністерства оборони України у судовому засіданні 16.09.2015 року надав суду свої пояснення по справі в яких підтримав подану апеляційну скаргу на підставі доводів зазначених у ній та просив суд апеляційної інстанції скаргу задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення суду яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Представник ПрАТ «Об'єднання «Прогрес» у судовому засіданні 16.09.2015 року також надав суду свої пояснення по справі в яких, заперечив проти задоволення апеляційної скарги на підставі доводів зазначених у відзиві на скаргу. Представник позивача вважає апеляційну скаргу необґрунтованою та безпідставною, а рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим. Представник ПрАТ «Об'єднання «Прогрес» просив залишити скаргу без задоволення а рішення суду першої інстанції без змін.

Представник Подільського управління капітального будівництва Міністерства оборони України у судове засідання 16.09.2015 року не з'явився, про час та місце розгляду справи третя особа була повідомлена належним чином про що в матеріалах справи міститься повідомлення про вручення поштового відправлення. Про причини неявки свого представник, третя особа не повідомила.

Враховуючи викладене, заслухавши думку представників позивача та відповідача, що з'явилися у судове засідання, колегія суддів апеляційного господарського суду з урахуванням ст. 75 ГПК України вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами, оскільки Подільське управління капітального будівництва Міністерства оборони України про дату та місце розгляду справи було повідомлене належним чином на підтвердження чого, в матеріалах справи містяться повідомлення про вручення поштового відправлення. Участь представників третьої особи, що не з'явились, у судовому засіданні 16.09.2015 року, судом обов'язковою не визнавалась, клопотань про відкладення розгляду справи та витребування письмових доказів не надходило. В матеріалах справи міститься достатньо доказів для прийняття рішення по справі. Також, колегія суддів апеляційного господарського суду звертає увагу на те, що у відповідності до ч.2 ст. 102 ГПК України суд апеляційної інстанції обмежений строком розгляду апеляційної скарги на рішення місцевого господарського суду, а продовження зазначеного строку розгляду справи у відповідності до ч. 3 ст. 69 ГПК України без клопотання сторони по справі, не передбачено ГПК України.

Згідно статті 99 Господарського процесуального кодексу України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі XII Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ст. 101 ГПК України, у процесі перегляду справи, апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково наданими доказами, якщо заявник обґрунтував неможливість їх надання суду в першій інстанції з причин, що не залежали від нього, повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення або ухвали місцевого суду у повному обсязі.

Дослідивши наявні в справі матеріали, розглянувши апеляційну скаргу, заслухавши пояснення представника позивача, Київським апеляційним господарським судом встановлено наступне.

17.03.2011 року між ПрАТ «Об'єднання «Прогрес» (в минулому ЗАТ «Об'єднання «Прогрес») та Міністерством оборони України укладено договір № 2 про надання послуг, умовами якого передбачено, що відповідач доручає, а позивач, з метою оперативного вирішення питань, пов'язаних з будівництвом 107 квартирного житлового будинку на розі вулиць Попова-маршала Красовського (шифр 304/1-4) в м. Старокостянтинів Хмельницької області приймає на себе зобов'язання по наданню послуг по виконанню робіт, які належать до функцій відповідача, а саме: забезпечення перерахунку залишку кошторисної вартості невиконаних будівельно-монтажних робіт; організація виконання державної експертизи перерахунку кошторисної вартості залишку невиконаних будівельно-монтажних робіт; організація виконання державної експертизи перерахунку кошторисної вартості залишку невиконаних будівельно-монтажних робіт. Робота за договором виконується на умовах, обумовлених сторонами в даному договорі.

Відповідно до статуту позивача, затвердженого загальними зборами ПрАТ «Об'єднання «Прогрес» (протокол № 1 від 18.04.2012 року) ПрАТ «Об'єднання «Прогрес» є новим найменуванням ЗАТ «Об'єднання «Прогрес» відповідно до вимог Закону України «Про акціонерні товариства».

Розділом 2 договору визначено, що загальна сума договору орієнтовно складає 16 753, 52 грн., в т.ч. ПДВ - 2 792, 25 грн. Вартість робіт визначається на підставі укладених між позивачем та відповідними службами договорів та рахунків, оплачених позивачем власними коштами за послуги, які належать до функцій відповідача.

Відповідно до розділу 3 договору, розрахунки за виконані роботи проводяться на підставі актів здачі-приймання виконаних робіт (послуг), підписаних позивачем та відповідачем.

Оплата проводиться шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок позивача протягом 5 днів з дня підписання акту виконаних робіт (послуг). У платіжних документах відповідач посилається на номер і дату договору.

Згідно розділу 4 договору, виконання робіт оформлюється двостороннім актом здачі-приймання робіт, підписаним відповідальними особами від відповідача та позивача, що є підставою для оплати.

У відповідності до розділу 5 договору, за порушення строків виконання зобов'язань по даному договору винна сторона сплачує іншій стороні пеню з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, діючої на час нарахування пені.

Даний договір вступає в дію з моменту його підписання і діє до виконання сторонами своїх зобов'язань (розділ 7 договору).

Як зазначає позивач, ним були надані послуги згідно умов договору на загальну суму 16753,52 грн., а відповідачем прийняті надані послуги, що підтверджується актом здачі-приймання робіт (надання послуг), який підписаний представниками сторін та скріплений їх печатками. Проте, відповідач за надані послуги не розрахувався, в результаті чого за ним утворилась заборгованість у сумі 16 753,52 грн.

Позивачем на адресу відповідача направлялась претензія № 45 від 12.02.2015 року, в якій позивач просив перерахувати до 28.02.2015 року на розрахунковий рахунок останнього грошові кошти за надані послуги згідно договору. Однак, відповідач відповідь на претензію не надав, заборгованість не сплатив.

Так, у квітні 2015 року приватне акціонерне товариство «Об'єднання «Прогрес» звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Міністерства оборони України про стягнення коштів у розмірі 31 604,20 грн., з яких: 16 753,52 грн. - основний борг, 8 384,27 грн. - інфляційні втрати, 5 031,57 грн. - пеня, 1 434, 84 грн. - 3 % річних. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором № 2 про надання послуг від 17.03.2011 року.

Як зазначалося вище, рішенням господарського суду міста Києва від 22.06.2015 року по справі № 910/11099/15 позовна вимоги ПрАТ «Об'єднання «Прогрес» до Міністерства оборони України про стягнення 31 604,20 грн. - задоволено частково. Стягнуто з Міністерства оборони України на користь ПрАТ «Об'єднання «Прогрес» 16 753, 52 грн. заборгованості, 1 321,92 грн. пені, 66,10 грн. 3% річних, 1 809,38 грн. інфляційних втрат та 1 153,34 грн. судового збору. У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції про часткове задоволення вказаного позову, виходячи з наступного.

Згідно з ч.1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ч.2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Згідно з п.1 ч.2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно із ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У відповідності до ч.1 ст. 202 Господарського кодексу України, ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання, зокрема, припиняється виконанням, проведеним належним чином. Стаття 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з частинами 1, 2 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язання є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених законом або договором.

Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як вірно встановлено судом першої інстанції, та перевірено судом апеляційної інстанції, на виконання умов вищезазначеного договору, позивачем було надано відповідачу послуги за договором на загальну суму 16753,52 грн. Відповідачем надані послуги прийняті, що підтверджується актом здачі-приймання робіт (надання послуг), який підписаний представниками сторін та скріплений їх печатками. Проте, відповідач за надані послуги не розрахувався, в результаті чого за ним утворилась заборгованість у сумі 16 753,52 грн.

Судова колегія звертає увагу на те, що доказів оплати за надані послуги відповідачем, ні під час розгляду справи у суді першої інстанції, ні під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції не надано, а тому, враховуючи строки оплати встановлені договором, судова колегія апеляційного господарського суду вважає, що у відповідача перед позивачем існує заборгованість у розмірі 16 753,52 грн., яка не погашена.

Так, як вірно зазначив суд першої інстанції, відповідно до відстеження пересилання поштових відправлень № 3000002734126, відповідач отримав претензію позивача 25.02.2015 року. Оскільки, зазначена вище претензія отримана відповідачем 25.02.2015 року, останній зобов'язаний був сплати заборгованість за надані послуги до 05.03.2015 року.

Таким чином, враховуючи вищенаведене, судова колегія апеляційного господарського суду погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що сума заборгованості відповідача у розмірі 16 753,52 грн. виникла по спірному договору. Зазначена заборгованість відповідає фактичним обставинам та підтверджена матеріалами справи а тому, підлягає стягненню.

Заперечення відповідача щодо основної суми заборгованості з посиланням на наказ Міністерства фінансів України № 309 від 02.03.2012 р. «Про затвердження Порядку реєстрації та обліку бюджетних зобов'язань розпорядників бюджетних кошів та одержувачів бюджетних коштів в органах Державної казначейської служби України», відповідно до якого документи, що підтверджують факт взяття бюджетного зобов'язання повинні братися на облік, судова колегія вважає необґрунтованим, оскільки, як вірно вказав суд першої інстанції, договір про надання послуг укладений між сторонами 17.03.2011 року, в той час як наказ Міністерства фінансів України № 309 видано 02.03.2012 року, тобто майже через рік як був укладений між сторонами договір.

Крім основного боргу, позивач також просить суд стягнути з відповідача пеню у розмірі 5031,57 грн., 8384,27 грн. - інфляційних втрат та 1434,84 грн. - 3 % річних.

Що стосується нарахованої позивачем пені, судова колегія зазначає наступне.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Статтею 612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Відповідно до статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Стаття 549 ЦК України визначає неустойку (штраф, пеню) як грошову суму або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення ним зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Статтею 230 ГК України визначено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми, які учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі неналежного виконання господарського зобов'язання. Цією ж статтею визначено види штрафних санкцій - неустойка, штраф, пеня. При цьому порядок нарахування та розмір санкцій, які можуть бути встановлені договором, встановлені частиною 4 ст. 231 ГК України: у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання, в певній визначеній грошовій сумі, у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів.

Відповідно до п. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язань припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

У відповідності до розділу 5 договору, за порушення строків виконання зобов'язань по даному договору винна сторона сплачує іншій стороні пеню з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, діючої на час нарахування пені.

Таким чином, здійснивши перевірку правильності нарахування та розрахунку пені зробленого судом першої інстанції судова колегія апеляційного господарського суду погоджується, що позивачем проведено нарахування пені за період більше 6 місяців, тобто, як вірно зазначив суд першої інстанції, правильно розрахована пеня є 1321,92 грн. за період з 05.03.2015 року по 21.04.2015 року, а не 5031,57 грн. як просив стягнути позивач.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача 8384,27 грн. - інфляційних втрат та 1434,84 грн. - 3 % річних, судова колегія зазначає наступне.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Так, здійснивши перевірку правильності нарахування та розрахунку 3% річних та інфляційних втрат зробленого судом першої інстанції, судова колегія апеляційного господарського суду погоджується з висновками місцевого господарського суду, що у наданому позивачем розрахунку 3% річних та інфляційних втрат допущені помилки у визначенні моменту прострочення грошового зобов'язання та відповідно у розмірі нарахування штрафних санкцій.

Колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з місцевим господарським судом, що обґрунтовані 3% річних є в сумі 66,10 грн. та інфляційних втрат у розмірі 1809,38 грн., які розраховані з моменту виникнення прострочення виконання грошового зобов'язання, а тому вимоги в цій частині правомірно судом першої інстанції задоволені частково.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, судова колегія апеляційного господарського суду вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку по справі та задовольнив позов частково. Позивачем, як під час розгляду справи у суді першої інстанції так і під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції належним чином доведене порушення його прав зі сторони відповідача.

Відповідно до ст. 22 ГПК України сторони користуються рівними процесуальними правами. Сторони мають право подавати докази, брати участь у дослідженні доказів.

Відповідно до ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Отже, виходячи з вищевикладеного, як в суді першої інстанції так і в суді апеляційної інстанції Міністерством оборони України не було подано належних та переконливих доказів в заперечення заявленого позову. Судова колегія звертає увагу, що доводи та заперечення викладені у апеляційній скарзі на рішення суду першої інстанції не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи судом апеляційної інстанції.

Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що рішення господарського суду міста Києва від 22.06.2015 року, прийняте після повного з'ясування обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, а також у зв'язку з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, є таким що відповідає нормам закону.

Відповідно до ст. 103 ГПК України апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право: 1) залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а скаргу без задоволення; 2) скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення; 3) скасувати рішення повністю або частково і припинити провадження у справі або залишити позов без розгляду повністю або частково; 4) змінити рішення.

Таким чином, в задоволенні апеляційної скарги Міністерства оборони України слід відмовити, а оскаржуване рішення господарського суду міста Києва від 22.06.2015 року залишити без змін.

Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст. 49 ГПК України.

Враховуючи наведене вище та керуючись статтями 49, 99, 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Міністерства оборони України на рішення господарського суду міста Києва від 22.06.2015 року у справі № 910/11099/15 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 22.06.2015 року у справі № 910/11099/15 залишити без змін.

3. Матеріали справи № 910/11099/15 повернути до господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя О.І. Лобань

Судді А.Г. Майданевич

Р.В. Федорчук

Дата підписання 21.09.2015 року