Постанова № 51371284, 16.09.2015, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" вересня 2015 р. Справа № 5015/4027/11

Львівський апеляційний господарський суд, в складі колегії:

Головуючого - судді: Данко Л.С.,

Суддів: Галушко Н.А.,

Орищин Г.В.,

При секретарі судового засідання: Кіт М.В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Рівнетранссервіс», б/н від 10.08.2015 р. (вх. № 01-05/3750/15 від 18.08.2015 р.),

на рішення Господарського суду Львівської області від 27 липня 2015 року

у справі № 5015/4027/11 (суддя Мазовіта А.Б.),

порушеній за позовом

Позивача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Рівнетранссервіс», м. Рівне,

До відповідача: Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи (Приватного підприємця) ОСОБА_2, м. Стрий, Львівської області,

Про: стягнення коштів у розмірі 42 526,42 грн. та стягнення судових витрат.

За участю представників сторін:

від апелянта/позивача: Яковлєв Ю.В. - п/к за довіреністю б/н від 10.08.2015 р.;

від відповідача: ФОП ОСОБА_2, ОСОБА_4 - п/к за довіреністю б/н від 07.02.2014 р.;

Права та обов'язки сторін визначені ст. ст. 20, 22, 28 ГПК України. Заяв та клопотань про відвід суддів - не надходило.

Представники сторін, які прибули в судове засідання подали спільне, письмове клопотання про відмову від здійснення технічної фіксації судового процесу.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18 серпня 2015 року, справу № 5015/4027/11 Господарського суду Львівської області розподілено головуючому судді Данко Л.С. та суддям: Кузь В.Л., Орищин Г.В.

Розпорядженням в. о. голови Львівського апеляційного господарського суду від 20.08.2015 р. внесено зміни у склад судової колегії по справі № 5015/4027/11 Господарського суду Львівської області, замість судді Кузя В.Л. (перебування у відпустці) введено суддю Галушко Н.А.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 20.08.2015 року апелянту поновлено строк для подання апеляційної скарги та ухвалою суду від 20.08.2015 р. прийнято апеляційну скаргу ТзОВ «Рівнетранссервіс», б/н від 10.08.2015 р. (вх. № 01-05/3750/15 від 18.08.2015 р.) до провадження та розгляд скарги призначено на 16.09.2015 року, про що сторони були належним чином повідомлені рекомендованою поштою (докази - оригінали повідомлень про вручення знаходяться в матеріалах справи).

В судове засідання, яке відбулось 16.09.2015 р., прибув представник апелянта/позивача, на виконання вимог ухвали суду, через канцелярію Львівського апеляційного господарського суду, подав лист вх. № 01-04/5842/15 від 16.09.2015 р. з копіями: Статуту ТзОВ «Рівнетранссервіс» та Свідоцтва про державну реєстрацію ТзОВ «Рівнетранссервіс».

Представником апелянта надано усні пояснення аналогічні викладеним в апеляційній скарзі, доводи наведені в апеляційній скарзі підтримав, просить рішення Господарського суду Львівської області від 27.07.2015 р. по справі № 5015/4027/11 скасувати та прийняти нову постанову, якою позов задоволити в повному обсязі.

Від відповідача прибув: СПД-ФО ОСОБА_2 та представник відповідача ОСОБА_4, вимог ухвали суду відповідач не виконав, представник відповідача проти апеляційної скарги заперечив, просить рішення місцевого господарського суду залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Заслухавши пояснення представників сторін та враховуючи, що сторін не було позбавлено конституційного права на захист охоронюваних законом інтересів, а також, що сторони своєчасно та належним чином були повідомлені про час та місце розгляду справи та прибули в судове засідання, судова колегія не вбачає підстав для відкладення розгляду апеляційної скарги по справі № 5015/4027/11.

Відповідно до вимог ст. 98 ГПК України, про прийняття апеляційної скарги до провадження господарський суд виносить ухвалу, в якій повідомляється про час і місце розгляду скарги. Питання про прийняття апеляційної скарги до провадження або відмову у прийнятті до провадження апеляційний господарський суд вирішує не пізніше трьох днів з дня надходження апеляційної скарги.

Частиною першою ст. 102 ГПК України визначено, що апеляційна скарга на рішення місцевого господарського суду розглядається у двомісячний строк з дня постановлення ухвали про прийняття апеляційної скарги до провадження.

Як уже було зазначено вище у цій постанові, ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 20.08.2015 року апелянту поновлено строк для подання апеляційної скарги та ухвалою суду від 20.08.2015 р. прийнято апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Рівнетранссервіс», б/н від 10.08.2015 р. (вх. № 01-05/3750/15 від 18.08.2015 р.) до провадження.

Також ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 20.08.2015 р. (п. 4 резолютивної частини ухвали) відповідача (СПД-ФО ОСОБА_2В.) зобов'язано подати письмовий, документально та нормативно обґрунтований відзив (заперечення) на апеляційну скаргу, однак вимог ухвали суду відповідачем виконано не було.

Відповідно до статті 75 ГПК України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

З огляду на наведене колегія суддів не вбачає підстав для відкладення розгляду апеляційної скарги по справі № 5015/4027/11 та прийшла до висновку розглядати справу по суті, оскільки в матеріалах справи зібрано достатньо доказів для правильного вирішення справи по суті.

Відповідно до ст. 101 ГПК України, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Розглянувши та дослідивши матеріали справи та наявні в ній докази, перевіривши правильність застосування матеріального та процесуального законодавства, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що ухвалу місцевого господарського суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, виходячи з наступного.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 27.07.2015 р. по справі № 5015/4027/11 (суддя Мазовіта А.Б.) позовні вимоги задоволено частково (пункт 1-ий резолютивної частини). Cтягнуто з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (82400, АДРЕСА_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Рівнетранссервіс» (33028, м. Рівне, вул. Д.Галицького, 19, офіс 607, ідентифікаційний код 33276798) 8000 грн. 00 коп. - боргу, 79 грн. 99 коп. - державного мита, 41 грн. 46 коп. - витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу (пункт 2-ий резолютивної частини). В задоволенні решти позовних вимог відмовлено (пункт 3-ій резолютивної частини судового рішення) (том ІІІ, а. с.218, 219-226).

Не погоджуючись з рішенням Господарського суду Львівської області від 27.07.2015 р. у справі № 5015/4027/11, апелянт/позивач (Товариство з обмеженою відповідальністю «Рівнетранссервіс») звернувся до Львівського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою (том ІІІ, а. с. 235-236), просить рішення Господарського суду Львівської області від 27.07.2015 р. по справі № 5015/4027/11 скасувати та прийняти нову постанову, якою позов задоволити в повному обсязі.

Апеляційну скаргу мотивує тим, що місцевим господарським судом при прийнятті рішення порушено норми матеріального та процесуального права, а тому підлягає скасуванню.

Так, Скаржник вважає, що, проведення судової експертизи по даній справі є безпідставним, оскільки відповідно до ст. 41 ГПК України господарським судом призначається та проводиться судова експертиза для вирішення питань, які потребують спеціальних знань, які мають бути роз'яснені судовим експертом, у даній справі, як стверджує апелянт, підставою позову є лише відмова Відповідача в оплаті перевезень згідно CMR №№ 002936, 00193, 000429, 002884, 002621, 002898, 002945, згідно яких перевезення вантажу Відповідачем не оспорюється, при цьому вартість перевезень по вказаних CMR підтверджується матеріалами справи, в т.ч. і самим Позивачем в підписаному та завіреному печаткою переліку заявок з вказаною сумою за перевезення.

Крім того, апелянт в апеляційній скарзі зазначає, що місцевим господарським судом безпідставно взято до уваги як доказ, інші CMR, оскільки рахунки по таких перевезеннях оплачені Відповідачем без заперечень і вони не є предметом спору.

За таких обставин, Апелянт вважає, що рішення господарського суду першої інстанції прийняте з неповним врахуванням всіх обставин справи та з невірним застосуванням норм процесуального права, а тому підлягає скасуванню.

Колегією суддів встановлено, що апелянт/позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Рівнетранссервіс» є юридичною особою, ідентифікаційний код юридичної особи: 33276798, місцезнаходження: п. і. 33028, Рівненська обл., м. Рівне, вул. Мазепи, буд. 29, кв. 20, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних особі та фізичних осіб-підприємців серії АД № 0550985 (том І, а. с. 10).

Відповідач: ОСОБА_2 є Суб'єктом підприємницької діяльності - фізичною особою (Приватним підприємцем), реєстраційний номер фізичної особи-підприємця ЄДР: НОМЕР_2, місце проживання: п. і. 82400, АДРЕСА_2, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 04.03.2011 р. серії Ад № 975327 (том І, а. с. 9) та довідкою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 26.09.2011 р. серії АЄ № 665434 (том І, а. с. 39-40).

Як вбачається з матеріалів справи, 18.07.2011 р. ТзОВ «Рівнетранссервіс» звернулося до Господарського суду Львівської області з позовною заявою до Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_2 про стягнення 42 526 грн. 42 коп. заборгованості. Ухвалою суду від 03.10.2011 р. провадження у справі № 5015/4027/11 зупинено та матеріали справи направлено в Прокуратуру Львівської області для проведення відповідної перевірки. Ухвалою місцевого суду від 24.03.2014 р. провадження у справі № 5015/4027/11 зупинено у зв'язку із призначенням судової експертизи, проведення якої доручено Львівському НДІ судових експертиз Міністерства юстиції України. Листом за вих. № 2603 від 13.05.2014 р. Львівський НДІ судових експертиз Міністерства юстиції України повідомив суд про відсутність відповідних фахівців та повернув без виконання ухвалу суду від 24.03.2014 р. з матеріалами справи № 5015/4027/11. 25.06.2014 р. ухвалою місцевого господарського суду провадження у справі № 5015/4027/11 зупинено та призначено судову експертизу, проведення якої доручено Київському науково-дослідному інституту судових експертиз Міністерства юстиції України. Листом за вих. № 8140-14 Київський НДІ судових експертиз повідомив місцевий суд про відсутність фахівців, необхідних для вирішення питань, поставлених судом та повернув без виконання ухвалу суду від 25.06.2014 р. та матеріали справи. З метою повного, об'єктивного та всебічного дослідження обставин даної справи, місцевим господарським судом скеровувались відповідні запити, зокрема, у Донецький, Харківський та Одеський НДІ судових експертиз, Львівську торгово-промислову палату, Асоціацію міжнародних автомобільних перевізників України, щодо наявності фахівців для виконання експертизи по даній справі, проте у штаті вказаних установ відповідні фахівці виявилися відсутніми (том ІІ, а. с. 75-76, 77-78, 79-80, 139-140,141-142,143-144). Також місцевим судом запити щодо можливості проведення експертизи скеровувались судовим експертам: ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14 та ОСОБА_15, що підтверджується ухвалами суду від 13.01.2014 р. та від 25.06.2014 р. (том ІІ, а. с. 90-91, 92-93, 94-95, 96-97, 98-99, 100-101, 102-103, 104-105, 106-107, 108-109, 110-111, 112-113, 114-115, 116-117, 118-119). Ухвалою суду від 23.02.2015 р. провадження у справі № 5015/4027/11 зупинено та призначено судову експертизу, проведення якої доручено Товариству з обмеженою відповідальністю «Незалежний інститут судових експертиз» (том ІІ, а. с. 146-149). 09.04.2015 р. листом вих. № 280 ТзОВ «Незалежний інститут судових експертиз» повідомило місцевий суд про те, що станом на 08.04.2015 р. не оплачено проведення судової експертизи від ТзОВ «Рівнетранссервіс», у зв'язку з чим, повернуло без виконання ухвалу суду від 23.02.2015 р. та матеріали справи.

Колегією суддів встановлено та підтверджено процесуальними документами, що судом першої інстанції вжито всіх заходів передбачених чинним законодавством України, зокрема, Господарським процесуальним кодексом України, для проведення відповідної судової експертизи для повного, об'єктивного та всебічного дослідження обставин справи.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим судом, 31.03.2009 р. між Суб'єктом підприємницької діяльності - фізичною особою (Приватним підприємем) ОСОБА_2 (Замовник - за договором, Відповідач - у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Рівнетранссервіс» (Перевізник - за договором, Позивач/апелянт - у справі) було укладено Договір № 331 на міжнародні автомобільні перевезення вантажів /Договор № 331 на международные автомобильные перевозки грузов/(надалі - Договір) (том І, а. с. 11-14).

Вказаний Договір укладено між сторонами у письмовій формі, підписано повноважними представниками двох сторін, їх підписи посвідчено печатками сторін, що відповідає ст.ст. 207, 208 ЦК України, є правомірним правочином, відповідно до ст. 204 ЦК України.

Зазначений Договір за своєю правовою природою, основними та неосновними (другорядними) ознаками є договором транспортного експедирування у міжнародному сполученні автомобільним транспортом.

У статті 1 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» від 01.07.2004 р. № 1955-ІУ (із змінами і доповненнями) визначено, що:

транспортно-експедиторська діяльність - підприємницька діяльність із надання транспортно-експедиторських послуг з організації та забезпечення перевезень експортних, імпортних, транзитних або інших вантажів;

транспортно-експедиторська послуга - робота, що безпосередньо пов'язана з організацією та забезпеченням перевезень експортних, імпортних, транзитних або інших вантажів;

експедитор (транспортний експедитор) - суб'єкт господарювання, який за дорученням клієнта та за його рахунок виконує або організовує виконання транспортно-експедиторських послуг, визначених договором транспортного експедирування;

клієнт - споживач послуг експедитора (юридична або фізична особа), який за договором транспортного експедирування самостійно або через представника, що діє від його імені, доручає експедитору виконати чи організувати або забезпечити виконання визначених договором транспортного експедирування послуг та оплачує їх, враховуючи плату експедитору;

перевізник - юридична або фізична особа, яка взяла на себе зобов'язання і відповідальність за договором перевезення вантажу за доставку до місця призначення довіреного їй вантажу, перевезення вантажів та їх видачу (передачу) вантажоодержувачу або іншій особі, зазначеній у документі, що регулює відносини між експедитором та перевізником;

учасники транспортно-експедиторської діяльності - клієнти, перевізники, експедитори, транспортні агенти, порти, залізничні станції, митні брокери та інші особи, що виконують роботи (надають послуги) при перевезенні вантажів.

Дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають при транспортному експедируванні вантажів усіма видами транспорту, крім трубопровідного (стаття 2 Закону).

Відповідно до статті 316 Господарського кодексу України (далі за текстом - ГК України) за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.

Аналогічні приписи містить ст. 929 Цивільного кодексу України (далі за текстом - ЦК України).

Слід зазначити, що договір транспортного експедирування, правовідносини за яким регулюються статтею 316 ГК України та статтями Глави 65 ЦК України та договір перевезення вантажів (Глава 64 ЦК України) є суть різними договорами як за предметом, так і за істотними умовами цих правочинів, регулюються різними нормами чинного законодавства. Вказана правова позиція викладена у постановах Вищого господарського суду України від 24.02.2010р. № 11/237, від 22 листопада 2011р. № 5015/1094/11, від 17 квітня 2012р. у справі № 1/93/5022-1253/2011.

Так, пунктом 1.1. Договору визначено, що цей Договір визначає порядок взаємовідносин між Перевізником і Замовником, які виникають при виконанні перевезення в міжнародному сполученні і розрахунках за ці послуги.

Відповідно до п. 2.1. зазначеного Договору, перевезення виконуються у відповідності до даного Договору, Конвенції про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів (КДПГ), Митної Конвенції про міжнародні перевезення вантажів з застосуванням книжки МДП (Конвенції МДП) і іншими міжурядовими угодами і законодавчими документами.

Слід зазначити, що стосується Міжнародної транспортної накладної (CMR), то вона є єдиним документом для списання товарно-матеріальних цінностей у вантажовідправника, оприбуткування їх у вантажоодержувача, а також для складського, оперативного та бухгалтерського обліку. Вантажовідправник і вантажоодержувач несуть відповідальність за всі наслідки неправильності, неточності або неповноти відомостей вказаних у товарно-транспортних документах. При передачі вантажу уповноваженій особі вантажоодержувача за договором, без застережень, перевезення вважається закінченим.

Вимоги до Міжнародної транспортної накладної (CMR) викладені у ст. ст. 5, 6, 9, 11 Конвенції про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів (КДПГ) (Женева, 19 травня 1956р.) та ст. 47 Статуту автомобільного транспорту Української РСР. Як зазначено у п. 1 статті 9 Конвенції, накладна, оскільки не доказано протилежного, служить доказом умов договору і посвідченням прийняття вантажу перевізником (транспортером).

Оглянувши подані позивачем Міжнародні товарно-транспортні накладні (CMR) (том І, а.с. 17, 20, 23, 26, 29, 32, 35), які є предметом спору у даній справі, колегія суддів встановила, що у відповідних графах МТТН (CMR) відсутні будь-які застереження відправника, перевізника та вантажоодержувача щодо вантажу, строків перевезення, типу автомобіля, пропуску строків проходження зазначених у цих накладних автомобілів митного та іншого контролю, строків передачі їх вантажоодержувачу тощо.

Статтями 173, 175 ГК України передбачено, що господарським визнається зобов'язання, що вини кає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з під став, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зо бов'язаний вчинити певну дію господарського чи управ лінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від пе вних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому чи слі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сто рони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодек сом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до вимог ЦК, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту, що звичайно ставляться.

Відповідно до вимог ст.ст. 929, 930 ЦК України, надання послуг транспортного експедирування здійснюється за договором транспортного експедирування.

Аналогічні вимоги викладені у ст. 316 ГК України, які стосуються договору транспортного експедирування.

Статтею 931 ЦК України передбачено, що розмір плати експедиторові встановлюється договором транспортного експедирування, якщо інше не встановлено законом.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною 1 ст. 909 ЦК України передбачено, що за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачу), а відправник зобов'язується сплатити перевезення вантажу встановлену плату.

Частинами 1, 2 статті 929 ЦК України передбачено, що за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу. Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов'язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов'язання, пов'язані з перевезенням. Положення глави 65 ЦК України поширюються також на випадки, коли обов'язки експедитора виконуються перевізником.

Тобто, права та обов'язки перевізника і експедитора є самостійними.

Особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 614 ЦК України).

У п. 1.1. Договору сторони погодили, що даним договором визначаються порядок взаємовідносин між перевізником і замовником, які виникають під час виконання перевезень в міжнародному сполученні і розрахунків за ці послуги.

Відповідно до п. 3.1. Договору для здійснення конкретних перевезень замовником подаються по-факсу або електронній пошті заявки, але не пізніше 24 годин до запланованої подачі автомобіля під завантаження. В заявці, підписаній уповноваженою особою замовника і завіреній печаткою, повідомляється: кількість автомобілів; необхідний рухомий склад (вид напівпричепа); дата і час подачі автомобіля, точна адреса завантаження/розвантаження; назва та адреса відправника і вантажоодержувача; назва та адреса митниці відправлення та призначення; строк доставки вантажу; відомості про вантаж: назва, кількість місць, вага брутто, габарити (об'єм), при необхідності - клас небезпеки); прізвища та імена контактних осіб, відповідальних за завантаження та розвантаження, їх телефони; вартість перевезення та умови оплати; митні переходи, експедиторські фірми по обробці вантажів на митних переходах, особливості перевезення конкретного вантажу та інші додаткові інструкції.

Пунктом 3.2. даного Договору передбачено, що заявки на перевезення вантажу передані по-факсу або електронній пошті, є невід'ємною частиною даного договору та мають юридичну силу.

Згідно п. 7.1. Договору розмір та порядок оплати за транспортні послуги визначається сторонами в додатках або заявках.

Підставою для оплати послуг є надані замовнику після закінчення перевезення оригінали рахунків, акти виконаних робіт, CMR-накладні з відміткою вантажоодержувача про прийняття вантажу та інші документи, вказані в заявці (п. 7.4. договору).

Строк оплати становить 10 календарних днів з моменту отримання замовником документів вказаних в п.7.4. даного договору.

В нашому випадку, перевізник за умовами даного Договору виконує обов'язки експедитора, що не суперечить приписам ст. 929 ЦК України. Як зазначено у частині 2 вказаної статті, положення цієї глави (Глави 65 ЦК України) поширюються також на випадки, коли обов'язки експедитора виконуються перевізником.

Як вбачається з позовної заяви, позивач/апелянт відповідно до заявок від 29.06.2009 року, від 13.07.2009 р., від 17.07.2009 р., від 17.07.2009 р., від 20.07.2009 р., від 23.07.2009р., від 23.07.2009 р. зобов'язувався здійснити перевезення вантажу автомобільним транспортом за маршрутом Україна - Італія: с. Тейсарів, Жидачівського району (7 км. Траса Стрий-Жидачів), Стрий-Львів, Україна /Striy town, the Lvov region, Ukraine - Portogruato (Ve) Italy, Tangeziale E.Mattei 14/D(том І, а. с. 16, 19, 22, 25, 28, 31, 34).

Відповідно до вказаних заявок позивач здійснив перевезення вантажу, що підтверджується належним чином оформленими міжнародними товарно-транспортними накладним (CMR) № 002936 (заявка від 29.06.2009 р.), № 00193 (заявка від 13.07.2009 р.), № 000429 (заявка від 17.07.2009 р.), № 002884 (заявка від 17.07.2009 р.), №002621 (заявка від 20.07.2009 р.), № 002898 (заявка від 23.07.2009 р.), № 002945 (заявка від 23.07.2009 р.) (том І, а. с. 17, 20, 23, 26, 29, 32, 35).

Всупереч вимогам п. 7.4 Договору № 331, відповідачем не оплачено коштів за здійснення перевезення позивачем вантажу, чим спричинено, як стверджує позивач, заборгованість у розмірі 42 526 грн. 42 коп., та слугувало підставою для звернення з відповідним позовом до суду.

Згідно ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст. 11 ЦК України, однією з підстав виникнення зобов'язань, є зокрема договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Як уже було вище зазначено у цій постанові, за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату (ч. 1 ст. 909 ЦК України).

У відповідності до ч. 1 ст. 181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів (ч. 2 ст. 181 ГК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Частиною 2 цієї статті встановлено, що дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 208 ЦК України у письмовій формі належить вчиняти правочини між юридичними особами.

Статтею 207 ЦК України (в редакції, яка діяла на момент організації та здійснення сторонами перевезень) встановлено, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Частиною 3 ст. 909 ЦК України передбачено, що укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем на підтвердження факту перевезення вантажу долучено міжнародні товарно-транспортні накладні (CMR): № 002936, № 00193, № 000429, № 002884, № 002621, № 002898, № 002945 (том І, а. с. 17, 20, 23, 26, 29, 32, 35) без будь-яких зауважень чи застережень.

Відповідно до ст. 9 Конвенції про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів 1956 р. вантажна накладна є первинним доказом укладання договору перевезення, умов цього договору і прийняття вантажу перевізником.

До Конвенції, що підписана в м. Женеві 19 травня 1956 року, Союз РСР приєднався 1 серпня 1983 року, і вона стала чинною для нього з 1 червня 1986 р.

Відповідно до Закону України «Про правонаступництво України» від 12 вересня 1991 року Україна є правонаступником прав і обов'язків за міжнародними договорами Союзу РСР, які не суперечать Конституції України та інтересам республіки. Крім того, на підставі Постанови Верховної Ради України від 17 вересня 2002 року «Про приєднання України до Віденської конвенції про правонаступництво держав щодо договорів» (далі - Віденська конвенція) Україна приєдналася до Конвенції.

Згідно ст. 34 Віденської конвенції, коли частина або частини території держави відокремлюються і утворюють одну або декілька держав, незалежно від того, чи продовжує існувати держава-попередниця, будь-який договір, що був у силі на момент правонаступництва держав стосовно всієї території держави-попередниці, продовжує бути у силі стосовно до кожної утвореної таким чином держави-наступниці.

Законом України «Про дію міжнародних договорів на території України» від 10.12.2001 р. встановлено, що укладені і належним чином ратифіковані Україною міжнародні договори становлять невід'ємну частину національного законодавства України і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства.

Відповідно до частини третьої ст. 4 ГПК України, якщо в міжнародних договорах України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, встановлені інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України, то застосовуються правила міжнародного договору.

Отже, на спірні правовідносини сторін у даній справі поширюються норми як національного законодавства (Закони України «Про зовнішньоекономічну діяльність», «Про транспорт», ЦК та ГК України, інші нормативні акти України), так і положення Конвенції.

Відповідно до положень ст. ст. 638, 639 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір може укладатися у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договору не вимагалася.

Відповідно до ч. 1 ст. 916 ЦК України за перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти стягується провізна плата у розмірі, що визначається за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами. Якщо розмір провізної плати не визначений, стягується розумна плата.

Згідно ч. 1 ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ч. 2 ст. 180 ГК України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Частиною 3 ст. 180 ГК України встановлено, що при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Як встановлено місцевим судом та вбачається з матеріалів справи, відповідачем заперечується вартість перевезення вантажу та кількість заявок.

З матеріалів справи вбачається, що місцевий господарський суд вживав заходів для повного, об'єктивного та всебічного дослідження зазначених обставин справи, та, неодноразово, призначав відповідну судову експертизу, щодо розміру провізної плати, однак така експертиза проведена не була, з підстав зазначених вище у цій постанові.

Як зазначалося вище, умовами Договору № 331 від 31.03.2009 р. передбачено, що заявки на перевезення підлягають підписанню сторонами та скріпленню печатками (п. 3.1. Договору). Вартість перевезення в розумінні ціни договору, безпосередньо у Договорі № 331 від 31.03.2009 р., сторонами, при його укладенні, не визначена, згідно п. 7.1., розмір і порядок оплати за транспортні послуги визначаються сторонами в додатках або в заявках підлягає узгодженню сторонами в заявках перевезення.

Однак, на долучених до позовної заяви заявках від 29.06.2009 р., 13.07.2009 р., 17.07.2009 р., 17.07.2009 р., 20.07.2009 р., 23.07.2009 р., 23.07.2009 р. відсутні підписи уповноваженого представника відповідача та відтиски його печатки.

Крім того, відсутні докази їх надсилання відповідачу, що не спростовано позивачем по справі, оскільки такі докази в матеріалах справи відсутні, позивачем/апелянтом не подані.

У міжнародних товарно-транспортних накладних (CMR) № 002936, № 00193, № 000429, № 002884, № 002621, № 002898, № 002945 /графа 13 CMR/ - відсутнє зазначення про вартість перевезення.

Отже, як встановлено місцевим судом та вбачається з матеріалами справи з чим погоджується колегія суддів, сторонами за Договором, не зазначено істотної умови договору перевезення, а саме: вартості перевезення вантажу.

Крім того, з матеріалів справи також вбачається, у 2009 році, окрім перевезень згідно МТТН (CMR) № 002936, № 00193, № 000429, № 002884, № 002621, № 002898, № 002945, позивачем було також надано відповідачу аналогічні послуги з перевезення вантажів автомобільним транспортом згідно МТТН (CMR) № 002433, № 002258, № 002539, № 002593, № 002564, № 002548, № 002601, № 002602, № 002603, № 002700, № 002699, № 002576, № 002567, № 002676, № 002727, № 002614, № 002615, № 002616, № 002679, № 002611, № 002610, № 002612, № 002772, № 002763, № 002639, № 002613, № 002762, № 002606, № 002607, №002608, № 002609, № 002731, № 002812, № 002740, № 002937, № 002858, № 002849, № 002604, № 002605, № 002791, № 002887, № 002728, № 002902, № 002948, № 002803, № 002767, № 002925, № 002761, № 002843 (том І, а. с. 128, 133, 137, 140, 143, 146, 149, 152, 155, 158, 162, 165,168,171, 174, 177, 180, 183, 186, 189, 192, 195, 198, 201, 204, 207, 210, 213, 216, 219, 222, 225, 228, 231, 234, 237, 240, 243, 246, 248, том ІІ, а. с. 2, 5, 8, 10, 11, 14, 17, 20, 23, 26).

Відповідачем за надані позивачем послуги транспортного експедирування з перевезення вантажів у міжнародному сполученні оплачено 385000 грн. 00 коп., що підтверджується копіями платіжних вимог-доручень (том ІІ, а. с. 29-41).

Однак, Відповідач вважає, що вартість кожного з перевезень була узгоджена сторонами шляхом усних домовленостей та була меншою за вартість, яка відображена позивачем у долучених до матеріалів справи рахунках на оплату.

Крім того, за даними бухгалтерського обліку відповідача з урахуванням усіх здійснених позивачем оплат, заборгованість останнього перед позивачем за надані послуги з транспортного експедирування за Договором № 331 від 31.03.2009 р. становить 8000 грн. 00 коп.

Згідно ч. 1 ст. 916 ЦК України, якщо розмір провізної плати не визначений, стягується розумна плата.

Як уже було вище зазначено у цій постанові, місцевим господарським судом з метою з'ясування розумної вартості кожного окремого перевезення вантажу автомобільним транспортом у міжнародному сполученні та наданих послуг згідно Договору № 331 від 31.03.2009 р., відповідно до заявок і МТТН (CMR), що долучені позивачем до матеріалів справи, було призначено судову експертизу, проведення якої доручалося здійснити Львівському, та, в подальшому, Київському НДІ судових експертиз. Вказаними установами було надіслано повідомлення про неможливість проведення експертизи у зв'язку із відсутністю фахівців, необхідних для вирішення поставлених питань. Також місцевим судом скеровувались відповідні запити, зокрема у Донецький, Харківський та Одеський НДІ судових експертиз, Львівську торгово-промислову палату, Асоціацію міжнародних автомобільних перевізників України, з приводу наявності фахівців для виконання вказаної експертизи, проте у штаті вказаних установ зазначені фахівці виявились відсутні та ухвалою суду від 23.02.2015 р. проведення експертизи було доручено ТзОВ «Незалежний інститут судових експертиз», яка теж не була проведена через неоплату останньої ТзОВ «Рівнетранссервіс».

Відповідно до частини 5 ст. 626 ЦК України, договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Стаття 599 ЦК України вказує на те, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічні вимоги встановлені ст. 193 ГК України.

Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст. 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Слід зазначити, що неможливість отримання доказів (висновку експерта) щодо вартості кожного перевезення вантажу за ТТН (CMR), на які покликається Апелянт/позивач, як на підставу своїх вимог, виникла з вини Позивача/апелянта.

З огляду на все вищезазначене в сукупності, покликання Апелянта в апеляційній скарзі на те, що проведення судової експертизи по даній справі є безпідставним, оскільки відповідно до ст. 41 ГПК України господарським судом призначається та проводиться судова експертиза для вирішення питань, які потребують спеціальних знань, які мають бути роз'яснені судовим експертом, у даній справі, як стверджує апелянт, підставою позову є лише відмова Відповідача в оплаті перевезень згідно CMR №№ 002936, 00193, 000429, 002884, 002621, 002898, 002945, згідно яких перевезення вантажу Відповідачем не оспорюється, при цьому вартість перевезень по вказаних CMR підтверджується матеріалами справи, в т.ч. і самим Позивачем в підписаному та завіреному печаткою переліку заявок з вказаною сумою за перевезення, є суб'єктивним, не підтверджуються в повному обсязі матеріалами даної справи, заперечуються відповідачем, у зв'язку з чим, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду, що позовні вимоги обґрунтовані поданими доказами частково, а загальна сума заборгованості, яка підтверджується матеріалами справи та підлягає до задоволення частково, складає 8000 грн. 00 коп. боргу. В задоволенні решти позовних вимог слід відмовити.

Інші твердження апелянта до уваги не приймаються, оскільки вони не спростовують фактів та обставин встановлених судом.

Згідно ст. 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно із ч. ч. 1, 2 ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

З огляду на встановлені обставини справи та досліджені у справі докази, колегія суддів вважає, що місцевим господарським судом за наявних у справі доказів в цілому зроблено правильні висновки, щодо обставин справи, та не вбачає правових підстав для скасування рішення Господарського суду Львівської області від 27.07.2015 року.

Судовий збір за перегляд рішення в апеляційному порядку покласти на апелянта/позивача.

Керуючись ст. ст. 22, 32-34, 43, 44, 49, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Львівський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення Господарського суду Львівської області від 27.07.2015 р. у справі № 5015/4027/11 залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.

2. Витрати зі сплати судового збору за перегляд судового рішення в апеляційному порядку покласти на апелянта/позивача.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

4. Матеріали справи повернути Господарському суду Львівської області.

Головуючий суддя Данко Л.С.

Суддя Галушко Н.А.

Суддя Орищин Г.В.

16.09.2015 року проголошено вступну і резолютивну частини постанови. Повний текст постанови складено та підписано 21.09.2015 р.