Постанова № 51371226, 23.09.2015, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" вересня 2015 р. Справа№ 910/27162/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Скрипки І.М.

суддів: Гончарова С.А.

Шаптали Є.Ю.

за участю представників сторін:

від позивача: не з'явились

від відповідача: Глушакова Г.В. - дов. № 01-02/09 від 02.09.2013р.

від третьої особи: не з'явились

від прокуратури: Бондарчук І.П. - посвідчення № 026128 від 13.05.2014р.

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Київщина-Капітал» на рішення Господарського суду міста Києва від 18.05.2015р.

у справі № 910/27162/14 (головуючий суддя Грєхова О.А.,

суддя Пукшин Л.Г., Сташків Р.Б.)

за позовом Публічного акціонерного товариства «Акціонерний

комерційний банк «Київ»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова

компанія «Київщина-Капітал»

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Міністерство фінансів України

про визнання частково недійсним договору

за участю Прокуратури Шевченківського району міста Києва

В судовому засіданні 23.09.2015р. відповідно до ст. ст. 85, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частину постанови.

ВСТАНОВИВ:

04.12.2014р. Публічне акціонерне товариство «Акціонерний комерційний банк «Київ» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Київщина-Капітал» про визнання недійсним п. 7.2. договору про відступлення права вимоги від 13.08.2009р., укладеного між сторонами щодо оплати шляхом заліку однорідних вимог грошових коштів.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначав про те, що на дату укладення спірного договору про відступлення права вимоги від 13.08.2009р. у нього не існувало зобов'язань перед відповідачем у сумі 182 871 718, 88 грн., оскільки договори міни від 13.08.2009р., на які містить посилання спірний договір, у судовому порядку були визнані недійсними, а договори відступлення права вимоги від 13.08.2009р. - неукладеними. На підставі викладеного, п. 7.2 договору про відступлення права вимоги від 13.08.2009р., за твердженням позивача, керуючись ст. ст. 203, 215 Цивільного кодексу України, слід визнати недійсним.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.01.2015р. залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Міністерство фінансів України.

Заявою № 66-1031 вих-19 від 30.01.2015р. Заступник прокурора Шевченківського району міста Києва повідомив про вступ у справу.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.05.2015р. у справі №910/27162/14 позов задоволено повністю.

Визнано недійсним п. 7.2 договору про відступлення права вимоги від 13.08.2009 року, укладеного між Публічним акціонерним товариством «Акціонерний комерційний банк «Київ» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Київщина-Капітал» відносно оплати шляхом заліку однорідних вимог грошових коштів.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Київщина-Капітал» на користь Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний банк «Київ» судовий збір у розмірі 1 218, 00 грн.

Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням суду, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове про відмову в позові повністю.

Апеляційна скарга обґрунтована порушенням судом норм процесуального та матеріального права, рішення прийнято з неправильним з'ясуванням фактичних обставин справи, судом не прийнято до уваги заяву відповідача про пропуск позивачем позовної давності.

Відповідно до автоматизованого розподілу справ між суддями апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Київщина-Капітал» 10.06.2015р. передано на розгляд колегії суддів Київського апеляційного господарського суду: головуючий суддя Скрипка І.М., судді Гончаров С.А., Самсін Р.І.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 12.06.2015р. колегією суддів в зазначеному складі прийнято апеляційну скаргу до провадження та призначено до розгляду на 12 год. 15 хв. 08.07.2015р.

У зв'язку з відключенням від електропостачання приміщення Київського апеляційного господарського суду за адресою: м. Київ, вул. Шолуденка, 1 з 15 год. 00 хв. 06.07.2015р. до 10 год. 55 хв. 08.07.2015р. та налагодженням роботи автоматизованої системи «Діловодство спеціалізованого суду» з 11 год. 00 хв. до 13 год. 15 хв. 08.07.2015р., було неможливо у передбачений законом спосіб 08.07.2015р. здійснити заміну члена колегії суддів в даній справі - судді Самсіна Р.І. у зв'язку з його відпусткою.

З огляду на викладене судове засідання у даній справі не відбулося.

Після налагодження роботи автоматизованої системи «Діловодство спеціалізованого суду», розпорядженням секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 08.07.2015р., у зв'язку з перебуванням судді Самсіна Р.І. у відпустці, сформовано судову колегію у складі: головуючий суддя - Скрипка І.М., судді - Гончаров С.А., Шаптала Є.Ю.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 08.07.2015р. колегією суддів в зазначеному складі прийнято апеляційну скаргу до провадження та призначено до розгляду на 08.09.2015р.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 08.09.2015р. у відповідності до ст. 77 ГПК України відкладено розгляд справи на 23.09.2015р., продовжено строк розгляду справи на 15 днів.

Представник відповідача в судовому засіданні апеляційної інстанції 23.09.2015р. підтримав вимоги апеляційної скарги та доповнень до неї, просив її задовольнити, оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове про відмову в позові повністю.

Прокурор в судовому засіданні апеляційної інстанції 23.09.2015р. заперечував проти доводів відповідача, викладених в апеляційній скарзі, просив її відхилити, а оскаржуване рішення залишити без змін.

Представники позивача та третьої особи в судове засідання апеляційної інстанції 23.09.2015р., будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце розгляду справи, не з'явились, причини неявки суду не повідомили, у зв'язку з чим колегія суддів вважає за можливе розглянути справу у їх відсутність за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до частини 1 статті 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу.

Частиною 2 статті 101 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги та перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Згідно статті 99 Господарського процесуального кодексу України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України.

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників апеляційного провадження, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення підлягає залишенню без змін виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 13.08.2009р. між Публічним акціонерним товариством «Акціонерний комерційний банк «Київ» (далі - Банк) та Товариством з обмеженою відповідальністю «КИЇВЩИНА-ІНВЕСТ» було укладено договір міни, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Матюховою Т.П. та зареєстрований в реєстрі за № 2303 (далі - договір міни 1), відповідно до п. 1.1. якого Банк передає ТОВ «КИЇВЩИНА- ІНВЕСТ» у власність належні їй майнові права на нерухоме майно в обмін на належні ТОВ «КИЇВЩИНА- ІНВЕСТ» земельні ділянки. Міна проводиться з грошовою доплатою.

Згідно п. 1.2 договору міни 1 у власність Банку переходить наступне нерухоме майно, а саме 2 земельні ділянки, що знаходиться за адресою: Київська область, Обухівський район, смт. Козин, ТІЗ «ГРІН-ЗУНД», цільове призначення (використання): для ведення особистого селянського господарства.

З урахуванням висновку суб'єкта оціночної діяльності - ТОВ «ТАНДЕМ ЕКСПЕРТ» та згідно домовленості сторін вартість земельних ділянок складає 176 267 730, 00 грн. (пп. 1.2.7 п. 1.2 договору міни 1).

Пунктом 1.3 договору міни сторони погодили, що у власність ТОВ «КИЇВЩИНА-ІНВЕСТ» переходять майнові права на 6 квартир в будинку під номером 4-Б, що будується на вулиці Драгомирова в місті Києві, загальною вартістю 13 197 176, 52 грн. Сторони виконали зобов'язання в повному обсязі.

Оскільки загальна вартість майна, яке передається ТОВ «КИЇВЩИНА-ІНВЕСТ» у власність Банку складає 176 267 730, 00 грн., а загальна вартість майнових прав, що передаються Банком у власність ТОВ «КИЇВЩИНА-ІНВЕСТ» складає 13 197 176, 52 грн., то Банк зобов'язується доплатити ТОВ «КИЇВЩИНА-ІНВЕСТ» в строк до 14.08.2009р. грошові кошти в сумі 163 070 553, 48 грн. (п. 1.4. договору міни 1).

Судом також встановлено, що 13.08.2009р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «КИЇВЩИНА-ІНВЕСТ» (первісний кредитор за договором) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Київщина-Капітал» (відповідач, новий кредитор за договором) укладено в простій письмовій формі договір про відступлення права вимоги, відповідно до умов якого первісним кредитором відступлено новому кредитору право вимоги, належне первісному кредитору, в межах яких новий кредитор стає кредитором за договором міни, укладеним 13.08.2009р. між первісним кредитором на ПАТ «Акціонерний комерційний банк «Київ», на загальну суму 163 070 553, 48 грн.

Крім того, 13.08.2009р. між Публічним акціонерним товариством «Акціонерний комерційний банк «Київ» (Банк) та Акціонерним товариством «Київська пересувна механізована колона-2» укладено договір міни, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Матюховою Т.П. та зареєстрований в реєстрі за № 2304 (далі - договір міни 2), відповідно до п. 1.1. якого Банк передає Акціонерному товариству «Київська пересувна механізована колона-2» у власність належні йому майнові права на нерухоме майно в обмін на належні Акціонерному товариству «Київська пересувна механізована колона-2» квартири. Міна проводиться з грошовою доплатою.

Згідно п. 1.2 договору міни 2 у власність Банку переходить наступне нерухоме майно, а саме квартири під номерами 3, 4, що знаходяться в будинку під номером 140 по вулиці Старокиївській в смт. Козин Обухівського району Київської області загальною вартістю 32 459 429, 28 грн.

Пунктом 1.3 договору міни 2 сторони погодили, що у власність Акціонерного товариства «Київська пересувна механізована колона-2» переходять майнові права на 6 квартир в будинку, що будується в м. Києві по вул. Старонаводницька, загальною вартістю 12 658 263, 88 грн.

Оскільки загальна вартість майна, яке передається АТ «Київська пересувна механізована колона-2» у власність Банку складає 32 459 429, 28 грн., а загальна вартість майнових прав, що передаються Банком у власність АТ «Київська пересувна механізована колона-2» складає 12 658 263, 88 грн., в силу п. 1.4. договору міни 2, Банк до 14.08.2009р. зобов'язується доплатити АТ «Київська пересувна механізована колона-2» 19 801 165, 40 грн.

З матеріалів справи вбачається, що 13.08.2009р. між Акціонерним товариством «Київська пересувна механізована колона-2» (первісний кредитор за договором) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Київщина-Капітал» (новий кредитор за договором) укладено договір про відступлення права вимоги (далі - договір про відступлення права вимоги 2), відповідно до умов якого первісним кредитором відступлено новому кредитору право вимоги, належне первісному кредитору, в межах яких новий кредитор стає кредитором за договором міни 2, укладеним 13.08.2009р. між первісним кредитором на ПАТ «Акціонерний комерційний банк «Київ», на загальну суму 19 801 165, 40 грн.

Таким чином, як вірно встановлено місцевим господарським судом, загальна сума відступленого права вимоги до Банку за вказаними договорами міни 1 та 2 склала 182 871 718, 88 грн., що складається із суми відступленого права ТОВ «КИЇВЩИНА-ІНВЕСТ» на суму 163 070 553, 48 грн. та відступленого права Акціонерного товариства «Київська пересувна механізована колона-2» на суму 19 801 165, 40 грн.

Разом з цим судом встановлено, що 13.08.2009р. між Публічним акціонерним товариством «Акціонерний комерційний банк «Київ» (позивач, первісний кредитор за договором) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Київщина-Капітал» (відповідач, новий кредитор за договором) укладеного договір про відступлення права вимоги (далі - договір про відступлення права вимоги 3), відповідно до умов якого первісний кредитор відступив новому кредитору право вимоги за рядом кредитних договорів, що були укладені між Банком та позичальниками Банку, що перелічені в п.п. 1.2-1.7 даного договору про відступлення права вимоги.

Пунктом 6 договору про відступлення права вимоги 3 сторони погодили, що за відступлення права вимоги новий кредитор сплачує первісному кредитору (Банку) винагороду в сумі 182 871 718, 88 грн.

Згідно п. 7.1. договору про відступлення права вимоги 3 строк оплати складає 1 банківський день з моменту укладення цього договору.

Відповідно до п. 7.2. договору про відступлення права вимоги 3 оплата здійснюється шляхом заліку взаємних однорідних вимог грошових коштів, а саме:

7.2.1. право вимоги первісного кредитора (Банку) грошових коштів у нового кредитора на підставі п. 5 цього договору в сумі 182 871 718, 88 грн.;

7.2.2. право вимоги нового кредитора грошових коштів у первісного кредитора на підставі договору від 13.08.2009р. про відступлення ТОВ «Київщина-Інвест» права вимоги боргу у первісного кредитора (Банку) за договором міни, укладеного 13.08.2009р., посвідченого приватним нотаріусом КМНО Матюховою Т.П. за реєстраційним № 2303, на загальну суму 163 070 553, 48 грн.;

7.2.3. право вимоги нового кредитора грошових коштів у первісного кредитора на підставі договору від 13.08.2009р. про відступлення АТ «Київська пересувна механізована колона-2» права вимоги боргу у первісного кредитора за договором міни, укладеного 13.08.2009р., посвідченого приватним нотаріусом КМНО Матюховою Т.П. за реєстраційним № 2304, на загальну суму 19 801 165, 40 грн.

Також судом встановлено, що 13.08.2009р. між Публічним акціонерним товариством «Акціонерний комерційний банк «Київ» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «КИЇВЩИНА-КАПІТАЛ» укладено договір про зарахування зустрічних однорідних вимог на суму 182 871 718, 88 грн.

Спір у справі виник у зв'язку із оспорюванням позивачем дійсності п. 7.2 договору про відступлення права вимоги-3 від 13.08.2009р., оскільки, як зазначає позивач, на дату укладення спірного договору про відступлення права вимоги від 13.08.2009р. у нього не існувало зобов'язань перед відповідачем у сумі 182 871 718, 88 грн., оскільки договори міни від 13.08.2009р., на які містить посилання спірний договір, у судовому порядку були визнані недійсними, а договори відступлення права вимоги від 13.08.2009р. - неукладеними.

Заперечуючи проти позову, відповідач посилався на пропуск позивачем строків позовної давності, оскільки, на його думку, станом на дату укладення спірного договору про відступлення права вимоги-3 (13.08.2009р.) позивачу було відомо про недотримання сторонами договорів про відступлення права вимоги 1 та 2 форми, оскільки вони не були нотаріально посвідчені, а отже, і відомо про відсутність у відповідача зустрічних грошових зобов'язань, строк виконання яких настав перед позивачем за вказаними договорами про відступлення права вимоги.

Задовольняючи позов в повному обсязі, місцевий господарський суд виходив з невідповідності п. 7.2 договору про відступлення права вимоги-3 від 13.08.2009р. вимогам чинного законодавства.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Враховуючи зміст ст. 129 Конституції України, ст.ст. 4-3, 33, 54 Господарського процесуального кодексу України, при зверненні до суду з вимогами про визнання договору недійсним позивачем повинно бути доведено наявність тих обставин, з якими закон пов'язує можливість визнання угод недійсними.

Згідно пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Статтею 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України одним із способів захисту цивільного права може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

Підставою недійсності правочину, у відповідності до ст. 215 Цивільного кодексу України, є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно п. 2.1. постанови пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013р. «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» правочин може бути визнаний недійсним з підстав, передбачених законом.

Загальні підстави і наслідки недійсності правочинів (господарських договорів) встановлені статтями 215, 216 ЦК України, статтями 207, 208 ГК України. Правила, встановлені цими нормами, повинні застосовуватися господарськими судами в усіх випадках, коли правочин вчинений з порушенням загальних вимог частин першої-третьої, п'ятої статті 203 ЦК України і не підпадає під дію інших норм, які встановлюють підстави та наслідки недійсності правочинів, зокрема, статей 228, 229, 230, 232, 234, 235, 1057-1 ЦК України, абзацу другого частини шостої статті 29 Закону України «Про приватизацію державного майна», частини другої статті 20 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», частини другої статті 15 Закону України «Про оренду землі», статті 12 Закону України «Про іпотеку», частини другої статті 29 Закону України «Про страхування», статті 78 Закону України «Про банки і банківську діяльність», статті 7-1 Закону України «Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності» тощо.

Отже, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Відповідно до п. 2.10. вказаної постанови пленуму в силу припису ст. 204 Цивільного кодексу України правомірність правочину презюмується. Отже, обов'язок доведення наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача (прокурора - в разі подання ним відповідного позову).

Як вбачається з матеріалів справи, постановою Вищого господарського суду України від 13.12.2011р. у справі № 6/151 за позовом ПАТ «Акціонерний комерційний банк «Київ» до ТОВ «КИЇВЩИНА-ІНВЕСТ», за участю Прокуратури міста Києва, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору - Національний банк України та ТОВ «ФК «Київщина-Капітал», визнано недійсним договір міни від 13.08.2009р., укладений між ПАТ «Акціонерний комерційний банк «Київ» до ТОВ «КИЇВЩИНА-ІНВЕСТ».

Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.06.2011 у справі №41/117, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 13.12.2011р., відмовлено в задоволенні позову ПАТ «Акціонерний комерційний банк «Київ» до ТОВ «КИЇВЩИНА-ІНВЕСТ» та ТОВ «ФК «Київщина-Капітал» про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги 1 від 13.08.2009р., укладеного між ТОВ «КИЇВЩИНА-ІНВЕСТ» та ТОВ «ФК «Київщина-Капітал», оскільки даний договір є неукладеним, що виключає можливість визнання його недійсним в судовому порядку.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 19.09.2012р. у справі №5011-62/7737-2012, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 26.11.2012р., позов ПАТ «Акціонерний комерційний банк «Київ» до АТ «Київська пересувна механізована колона-2» задоволено повністю, визнано недійсним договір міни 2 від 13.08.2009р., укладений між ПАТ «Акціонерний комерційний банк «Київ» та АТ «Київська пересувна механізована колона-2».

Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.07.2011р. справі № 51/140, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 26.04.2012р., відмовлено в задоволенні позову ПАТ «Акціонерний комерційний банк «Київ» до АТ «Київська пересувна механізована колона-2» та ТОВ «ФК «Київщина-Капітал» про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги 2 від 13.08.2009р., укладеного між АТ «Київська пересувна механізована колона-2» та ТОВ «ФК «Київщина-Капітал», оскільки даний договір є неукладеним, що виключає можливість визнання його недійсним в судовому порядку.

Згідно ч. 1 статті 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення, що передбачено ч. 1 ст. 236 Цивільного кодексу України.

Оскільки договори на суму 182 871 718, 88 грн. були визнані недійсними в судовому порядку, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про відсутність у позивача грошових зобов'язань за вказаними договорами.

Також, суд звертає увагу на те, що згідно ст. 601 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватись за заявою однієї з сторін.

Отже, закон пов'язує зарахування однорідних зустрічних вимог із наявністю двохсторонніх грошових зобов'язань.

Відтак, за змістом вказаної норми припинення зобов'язання зарахуванням можливе за умов зустрічності вимог, їх однорідності та безспірності (ясності вимог).

Водночас, місцевим господарським судом вірно враховано, що на дату укладання оскаржуваного договору про відступлення права вимоги-3 від 13.08.2009р. у позивача не існувало зобов'язань перед відповідачем у сумі 182 871 718, 88 грн., що випливає з викладених у судових рішеннях по справах № № 6/151, 5011-62/7737-2012 висновків, відповідно до яких договори міни визнані недійсними; по справах № № 41/117, 51/140 встановлено, що договори про відступлення права вимоги є неукладеними.

Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що постановою Київського апеляційного господарського суду від 14.10.2014р. у справі №910/4192/14, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 03.12.2014р., визнано недійсним договір про зарахування зустрічних однорідних вимог від 13.08.2009р., укладений між ПАТ Акціонерний комерційний банк «Київ» та ТОВ «ФК «Київщина-Капітал».

Частиною 5 ст. 203 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею 215 Цивільного кодексу України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

З огляду на вищевикладене, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про те, що п. 7.2 оскаржуваного договору про відступлення права вимоги-3 від 13.08.2009р., внаслідок відсутності у відповідача грошових вимог до позивача, не відповідає вимогам ст. ст. 203 та 215 Цивільного кодексу України.

Під час судового розгляду справи місцевим господарським судом відповідачем було подано заяву про застосування наслідків спливу строку позовної давності.

Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Так, до позовних вимог позивача про визнання частково недійсним договору про відступлення права вимоги-3 від 13.08.2009р, укладеного між ПАТ АКБ «Київ» та ТОВ «ФК «Київщина-Капітал», у відповідності до статті 257 Цивільного кодексу України встановлено позовну давність тривалістю у 3 роки.

Частинами 4, 5 статті 267 Цивільного кодексу України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

При цьому визначення початкового моменту перебігу позовної давності має важливе значення, оскільки від нього залежить і правильність обчислення позовної давності, і захист порушеного права.

Початок перебігу позовної давності визначається відповідно до правил статті 261 Цивільного кодексу України.

За загальним правилом перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Оскільки позивач не був стороною договорів про відступлення права вимоги 1 та 2 від 13.08.2009р., відповідно обставини їх укладення не були відомі Банку, і могли бути встановлені тільки під час відповідних судових проваджень під час їх оскарження.

Так, з урахуванням ч. 5 ст. 85 ГПК України, позивач (Банк) дізнався про те, що договори про відступлення права вимоги 1 та 2 від 13.08.2009р. є неукладеними 13.12.2011р. (рішення Господарського суду міста Києва від 17.06.2011р. у справі № 41/117, яке набрало законної сили 13.12.2011р. (постанова Київського апеляційного господарського суду від 13.12.2011р. № 41/117) та 26.04.2012р. (рішення Господарського суду міста Києва від 18.07.2011р. року, яке набрало законної сили 26.04.2012р. (постанова Київського апеляційного господарського суду від 26.04.2012р. № 51/140).

Отже, про порушення прав Банку, внаслідок укладення оспорюваного правочину, позивачу стало відомо тільки після прийняття і набрання відповідними рішеннями судів законної сили, тобто не раніше 13.12.2011р., відповідно початок перебігу позовної давності слід обраховувати з моменту, коли позивачеві стало відомо про те, що договори про відступлення права вимоги від 13.09.2009р. є неукладеними.

Як вбачається з відбитку штампу канцелярії Господарського суду міста Києва на першій сторінці позовної заяви, позивач звернувся з даним позовом до суду 04.12.2014р.. тобто в межах загального трирічного строку позовної давності.

З огляду на викладене підстав для задоволення заяви відповідача про застосування наслідків спливу позовної давності колегія суддів не вбачає.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про обґрунтованість вимог позивача про визнання недійсним пункту 7.2. договору про відступлення права вимоги-3 від 13.08.2009р., укладеного між ПАТ «Акціонерний комерційний банк «Київ» та ТОВ «ФК «Київщина-Капітал», щодо оплати шляхом заліку однорідних вимог грошових коштів, які доведені позивачем належними та допустимими доказами, відповідачем не спростовані, а тому є такими, що підлягають задоволенню.

Згідно ст. ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь - які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості, що скаржником зроблено не було.

Таким чином, застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права відповідає встановленим обставинам справи, що свідчить про відсутність підстав для скасування або зміни оскаржуваного рішення від 18.05.2015р.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 85, 99, 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Київщина-Капітал» на рішення Господарського суду міста Києва від 18.05.2015р. у справі №910/27162/14 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 18.05.2015р. у справі №910/27162/14 залишити без змін.

3. Матеріали справи № 910/27162/14 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.

Головуючий суддя І.М. Скрипка

Судді С.А. Гончаров

Є.Ю. Шаптала