Рішення № 51370889, 23.09.2015, Господарський суд Чернівецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"23" вересня 2015 р. Справа № 926/1139/15

За позовом товариства з обмеженою відповідальністю РЕНТКОМ, м. Львів

до сільськогосподарського виробничого кооперативу ім. О.Кобилянської, с. Слобода Новоселицького району Чернівецької області

про стягнення збитків у розмірі вартості майна за договором відповідального зберігання зерна на суму 408940,00 грн.

Суддя Т.І. Ковальчук

Представники:

Позивача ОСОБА_1, дов. від 11.03.2015 р.

Відповідача ОСОБА_2, дор. № 12 від 23.09.2015 р.

СУТЬ СПОРУ:

Позивач звернувся з позовом до відповідача про стягнення 408840,00 грн. вартості сої, не повернутої зі зберігання відповідно до договору на відповідальне зберігання зерна № 14/10-15/1 від 25.10.2014 року.

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що на порушення укладеного між сторонами договору зберігання зерна відповідач не зберіг та на вимогу позивача не повернув зі зберігання 44,45 тн зерна сої товарної, в результаті чого позивачеві завдано збитків у вигляді вартості втраченого майна в розмірі 408840,00 грн.

Провадження у справі порушено ухвалою від 09.07.2015 р., справу до розгляду в судовому засіданні призначено на 28.07.2015 р. за участю представників сторін, позивача зобовязано надати докази у підтвердження застосованої для розрахунку ціни позову ринкової вартості сої, копію довідки про включення до ЄДРПОУ, відповідача зобовязано надати відзив на позов та докази в його обґрунтування, копію довідки про включення до ЄДРПОУ.

Ухвалою від 28.07.2015 р. прийнято заяву позивача про уточнення (збільшення) позовних вимог до суми 408940,00 грн. (а.с. 41), розгляд справи в судовому засіданні відкладено на 11.08.2015 р. у звязку з неявкою представника відповідача та неподанням відзиву на позов.

Ухвалою від 11.08.2015 р. строк вирішення спору продовжено на 15 днів (до 23.09.2015 р.) за клопотанням відповідача та відкладено розгляд справи в судовому засіданні на 16.09.2015 р. для підготовки відповідачем відзиву на позов та необхідних для вирішення спору документів, позивача зобовязано надати додаткові докази по справі.

Ухвалою від 16.09.2015 р. розгляд справи в судовому засіданні відкладено на 11-00 год. 23.09.2015 р. у звязку з неявкою представника позивача та відсутністю відзиву на позов.

21.09.2015 р. та 23.09.2014 р. через канцелярію суду відповідачем та позивачем подано додаткові документи по справі.

У судовому засіданні 23.09.2015 р. представники сторін пояснили, що на даний час відповідач здійснює відвантаження сої позивачеві, про що в разі оголошення перерви в судовому засіданні можуть бути надані підтверджуючі документи.

У звязку із наведеним у судовому засіданні оголошувалася перерва до 14-00 год. 23.09.2015 р.

Після перерви в судовому засіданні 23.09.2015 р. представником відповідача надано товарно-транспортну накладну від 23.09.2015 р., згідно з якою вантажоодержувачеві ТОВ РЕНТКОМ відвантажено сою масою брутто 62,110 тн.

Письмового відзиву на позов від відповідача не надійшло.

У судовому засіданні 23.09.2015 р. представник позивача пояснив, що відповідач на порушення умов укладеного з ТОВ РЕНТКОМ договору зберігання зерна не зберіг та на вимогу позивача не повернув 44,45 тон зерна сої, в звязку з чим останній був змушений звернутися з позовом про стягнення вартості втраченого зерна, однак у ході вирішення спору відповідач добровільно відвантажив позивачеві неповернутий залишок сої, в звязку з чим просить стягнути з відповідача відшкодування сплаченого судового збору.

Представник відповідача проти позову заперечив, пояснив, що відповідач пропонував позивачеві повернути решту сої з урожаю 2015 року та фактично повернув зерно в необхідній кількості, що підтверджується товарно-транспортною накладною від 23.09.2015 р., у звязку з чим просить у позові відмовити та не стягувати з відповідача судовий збір.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши матеріали справи, встановивши фактичні обставини справи, дослідивши та оцінивши надані докази в сукупності, проаналізувавши законодавство, що регулює спірні правовідносини між сторонами, суд встановив наступне.

15 жовтня 2014 року між сторонами було укладено договір на відповідальне зберігання зерна № 14/10-15/1, відповідно до якого по акту приймання товару на відповідальне зберігання від 17.10.2014 р. ТОВ РЕНТКОМ (за текстом договору Власник) передав, а СВК ім. О. Кобилянської (за текстом договору Зберігач) прийняв на відповідальне зберігання сою відповідної якості (ДСТУ 4964:2008) в кількості 400 тон та зобовязався забезпечити її зберігання та видачу власнику в строки, встановлені договором, а також надати послуги по відвантаженню зерна (а.с. 12-14).

Згідно з вказаним договором сторони, зокрема, обумовили наступне:

- зберігач несе повну матеріальну відповідальність за якісне та кількісне зберігання продукції власника (п. 3.5);

- зберігач повертає зерно власнику повністю або частково за першою вимогою останнього після 5 днів з дня одержання такої вимоги, враховуючи технічні можливості зберігача (п. 4.1.3);

- зберігач надає власнику послуги по зберіганню зерна в термін до 31 травня 2015 р. (п. 5.1);

- видача зерна (або його частини) здійснюється зберігачем по першій вимозі власника шляхом відвантаження на автомобільний або залізничний транспорт, наданий власником, або шляхом переоформлення складської квитанції на складі зберігача на третю особу на підставі листа власника (п. 6.1);

- розрахунки за надані послуги власник проводить в грошовій формі згідно з тарифами на послуги зберігача (п.п. 7.1, 7.2);

- власник зобовязаний своєчасно розраховуватися за надані йому послуги з приймання, зберігання, відвантаження та наданих додаткових послуг, повязаних із зберіганням зерна (п. 7.6);

- зберігач несе відповідальність перед власником у випадку втрати, псування зерна (п. 8.2).

Як видно з наданих позивачем документів, на підставі рахунку-фактури № 18 від 31.12.2014 р. позивач 16.01.2015 року оплатив відповідачеві вартість послуг зі зберігання сої за жовтень-грудень 2014 року на загальну суму 11003,14 грн. (а.с. 15-17). Спору щодо оплати послуг зі зберігання між сторонами немає.

Згідно з наявними в матеріалах справи актами приймання-передачі товару з відповідального зберігання від 28.10.2014 р., від 29.10.2014 р., від 11.11.2014 р. та від 12.11.2014 р. відповідач повернув позивачеві з відповідального зберігання сою товарну ДСТУ 4964:2008 загальною кількістю 355,55 тон (а.с. 18-22).

У травні 2015 року позивач звернувся до відповідача з листами про відвантаження залишку сої в кількості 44500 кг (а.с. 24, 25).

Листом від 20.05.2015 р. відповідач повідомив позивача, що залишок сої був зіпсований в звязку з форс-мажорними обставинами та списаний згідно акту списання № 1, що призвело до несвоєчасної поставки товару, запропонував розглянути можливість отримати залишок сої в кількості 44,45 тон з нового урожаю 2015 р. (а.с. 23).

Зазначені обставини представник відповідача в судовому засіданні не заперечував.

Таким чином, судом установлено, що при граничному строку зберігання зерна сої згідно з договором № 14/10-15/1 від 15.10.2014 р. до 31 травня 2015 року, відповідач не забезпечив зберігання сої в кількості 44,45 тон і не повернув її позивачеві в звязку з фактичною відсутністю зерна, при цьому відповідач не навів та не довів належними і допустимими доказами наявність форс-мажорних обставин, які б виключали його вину в невиконанні умов названого договору зберігання.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 193 Господарського кодексу України також передбачено, що субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 1 статтею 175 Господарського кодексу України встановлено, що майнові зобовязання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

У відповідності до статей 173 - 174 Господарського кодексу України господарським визнається зобовязання, що виникає між субєктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один субєкт (зобовязана сторона, у тому числі боржник) зобовязаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого субєкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, тощо), або утриматися від певних дій, а інший субєкт (у тому числі кредитор) має право вимагати від зобовязаної сторони виконання її обовязку.

Зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку (ст. 509 ЦК України)

Якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (частина 1 статті 530 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання).

Спірні правовідносини між сторонами випливають з договору зберігання.

Відповідно до ст. 936 ГК України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобовязується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Порядок виконання договору зберігання та відповідальність за його порушення унормована в § 1. Загальні положення про зберігання Глави 66 ЗБЕРІГАННЯ Цивільного кодексу України, зокрема:

- зберігач зобовязаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання (ч. 1 ст. 938);

- зберігач зобовязаний вживати усіх заходів, встановлених договором, законом, іншими актами цивільного законодавства, для забезпечення схоронності речі (ч. 1 ст. 942);

- зберігач зобовязаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості. Річ має бути повернена поклажодавцю в такому стані, в якому вона була прийнята на зберігання, з урахуванням зміни її природних властивостей (ч.ч. 1, 2 ст. 949);

- за втрату (нестачу) або пошкодження речі, прийнятої на зберігання, зберігач відповідає на загальних підставах (ч. 1 ст. 950);

- збитки, завдані поклажодавцеві втратою (нестачею) або пошкодженням речі, відшкодовуються зберігачем у разі втрати (нестачі) речі - у розмірі її вартості (ч. 1 ст. 950);

- зберігач зобовязаний на першу вимогу поклажодавця повернути річ, навіть якщо строк її зберігання не закінчився (ч. 1 ст. 953).

З наведеного слідує, що оскільки відповідач не забезпечив збереження сої та не повернув її позивачеві на його вимогу та з настанням строку повернення, в останнього виникли правові підстави вимагати від відповідача відшкодування вартості втраченої (не збереженої) сої.

Відповідно до ч. 1 ст. 623 Цивільного кодексу України боржник, який порушив зобовязання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Збитки визначаються з урахуванням ринкових цін, що існували на день добровільного задоволення боржником вимоги кредитора у місці, де зобовязання має бути виконане, а якщо вимога не була задоволена добровільно, - у день предявлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з пунктом 14.1.219 ст. 14 Податкового кодексу України ринкова ціна - ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати на добровільній основі, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) у порівняних економічних (комерційних) умовах.

В обгрунтування вартості сої, що не повернута відповідачем зі зберігання, позивач надав Інформаційний бюлетень незалежної громадської експертної ради з питань цінової ситуації на аграрному ринку на 09 липня 2015 року, відповідно до якого рівень цін на сою в Україні станом на 27.05.2015 р. визначено в межах 9200-9400 грн./тн (а.с. 60). За такого ринкова вартість втраченої відповідачем сої складає 408940,00 грн. (44,50 тн х 9200 грн.). При цьому, оскільки в договорі на відповідальне зберігання зерна № 14/10-15/1 від 15.10.2014 р. сторони не визначали заставну вартість переданої на зберігання сої, для визначення ринкової вартості втраченої сої суд не може використовувати ціну, за якою позивач придбав сою у відповідача згідно з договором поставки № 14-43 від 15.10.2014 р. (а.с. 77-81).

Встановивши в ході судового засідання, що позивач правомірно звернувся до господарського суду з даним позовом, суд, тим не менше, встановив інші обставини, які мають значення для правильного розгляду справи та є підставою для відмови у задоволенні позову.

Так, у відповідності до ст. 948 ЦК України поклажодавець зобовязаний забрати річ від зберігача після закінчення строку зберігання.

Враховуючи, що передане на зберігання відповідачеві зерно сої визначено родовими ознаками, відповідач може повернути зі зберігання майно того ж роду і якості, а позивач в силу наведеного вище припису ст. 948 ЦК України зобовязаний його прийняти.

Відповідачем надано докази, що ним закладено на зберігання 60 тон сої урожаю 2015 року і запропоновано позивачеві отримати зерно зі зберігання, 23.09.2015 р. до прийняття рішення у справі, відповідач за згодою позивача відвантажив на адресу ТОВ РЕНТКОМ сою масою брутто 62,110 тон (а.с. 72-76, 86).

Таким чином, на день вирішення справи судом у позивача відсутні реальні збитки у вигляді вартості неповернутої сої, в звязку з чим у позові належить відмовити.

Разом з тим, у відповідності до ч. 2 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору.

Виходячи з наведеного припису закону, враховуючи, що причиною виникнення спору стало неналежне виконання відповідачем своїх договірних зобовязань за договором на відповідальне зберігання зерна № 14/10-15/1 від 15.10.2014 р., а залишок сої повернуто позивачеві лише в день вирішення судом спору по суті, суд вважає за підставне покласти на відповідача відшкодування сплаченого позивачем судового збору.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 1, 12, 49, 82, 84, 116 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

В И Р І Ш И В:

1. У задоволенні позову відмовити.

2. Стягнути з сільськогосподарського виробничого кооперативу імені ОСОБА_3 (60323, с. Слобода Новоселицького району Чернівецької області, код ЄДРПОУ 30560754) на користь товариства з обмеженою відповідальністю РЕНТКОМ (79056, м. Львів, вул. Гайдучка, 1, код ЄДРПОУ 37693601) 8178,81 грн. судового збору.

З набранням судовим рішенням законної сили видати наказ.

У судовому засіданні 23.09.2015 р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення. Повний текст підписано 24.09.2015 р.

Суддя Т.І.Ковальчук