Рішення № 51366397, 07.05.2015, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.05.2015Справа №910/7197/15-г

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «АТЛ», м.Київ, ЄДРПОУ 32312185

до відповідача: Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», м.Київ, ЄДРПОУ 34047020

за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Державної іпотечної установи, м.Київ, ЄДРПОУ 33304730

про визнання договору недійсним

Суддя Любченко М.О.

Представники сторін:

від позивача: Грицик Д.С. - по дов.

від відповідача: Мединський М.М. - по дов.

від третьої особи: Кривошей Є.В. - по дов.

Згідно з приписами ст.77 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 06.05.2015р. оголошувалась перерва до 07.05.2015р.

СУТЬ СПРАВИ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «АТЛ», м.Київ звернулось до господарського суду міста Києва із позовом до відповідача, Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», м.Київ про визнання договору №НКЛ-2005191/1 від 25.03.2011р. кредитної лінії недійсним.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилався на порушення під час укладення спірного правочину приписів чинного законодавства України. Зокрема, на думку заявника, невизначення контрагентами у договорі порядку погашення кредитної заборгованості, вказує на непогодження сторонами всіх суттєвих умов кредитного договору, що свідчить про наявність підстав для визнання договору №НКЛ-2005191/1 від 25.03.2011р. недійсним.

Відповідач у відзиві б/н від 14.04.2015р. та під час розгляду спору у судових засіданнях 06.05.2015р., 07.05.2015р. проти задоволення позовних вимог надав заперечення з огляду на відповідність укладеного між сторонами правочину вимогам чинного законодавства України.

Ухвалою від 14.04.2015р. залучено до участі у розгляді справи в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Державну іпотечну установу.

Третя особа у судовому засіданні 06.05.2015р. проти задоволення позовних вимог надала заперечення з огляду на відсутність підстав для визнання договору №НКЛ-2005191/1 від 25.03.2011р. кредитної лінії недійсним.

Враховуючи, що у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, за висновками суду, справа може бути розглянута по суті за наявними у ній документами відповідно до вимог ст.75 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 07.05.2015р.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін та третьої особи, дослідивши всі представлені учасниками судового процесу докази, господарський суд встановив:

За змістом ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За приписами ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.

Згідно зі ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст.ст.6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

В силу норм ч.2 ст.1069 Цивільного кодексу України права та обов'язки сторін, пов'язані з кредитуванням рахунка, визначаються положеннями про позику та кредит (параграфи 1 і 2 глави 71 цього кодексу), якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 1054 Цивільного кодексу України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною 2 ст.345 Господарського кодексу України встановлено, що у кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту.

Як свідчать матеріали справи, 25.03.2011р. між Публічним акціонерним товариством «Дельта банк» (кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю «АТЛ» (позичальник) було укладено договір №НКЛ-2005191/1 кредитної лінії, відповідно до п.1.1 якого кредитор зобов'язався надавати позичальнику грошові кошти у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання.

Відповідно до ст.628 Цивільного кодексу України, ст.180 Господарського кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За приписом ст.638 Цивільного кодексу України, ст.180 Господарського кодексу України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

При цьому, за змістом п.3 ст.180 Господарського кодексу України при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Як вказувалось вище, у ч.2 ст.345 Господарського кодексу України визначено, що у кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту.

У п.1.1.1 договору №НКЛ-2005191/1 від 25.03.2011р. контрагенти погодили, що надання кредиту буде здійснюватись окремими частинами (транш), а у сукупності транші в межах невідкличної відновлювальної кредитної лінії з максимальним лімітом заборгованості 160 109 093,95 грн., що змінюється у відповідності до графіку зменшення максимального ліміту заборгованості, зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 12% річних та кінцевим терміном погашення заборгованості за кредитом 24.03.2016р.

За умовами п.2.2 вказаного правочину моментом надання кредиту (траншу) вважається день надання траншу з позичкового рахунку позичальника в повній або частковій сумі кредиту.

Пунктом 1.2 спірного правочину визначено, що кредит надається позичальнику для придбання нежитлових приміщень (споруд, будівель), автотранспорту та основних засобів.

У розділі 4 договору №НКЛ-2005191/1 від 25.03.2011р. сторонами було визначено відповідальність сторін за порушення умов кредитного договору.

Забезпеченням позичальником виконання своїх зобов'язань щодо повернення кредиту, сплати нарахованих процентів, можливих штрафних санкцій, а також інших витрат на здійснення забезпеченої заставою (іпотекою) вимоги за правочином, виступає забезпечення, яке не суперечить вимогам кредитора та діючого законодавства України, про що укладаються відповідні договори, а саме: договір іпотеки нежитлового будинку - комерційного центру з блоком сервісного обслуговування (літ.А) загальною площею 3781,1 кв.м, що знаходиться за адресою: м.Київ, вул.Симиренка, буд.36, та буде придбаний позичальником; договір іпотеки будівлі комерційного центру з блоком сервісного обслуговування (літ.Б) загальною площею 4 844,3 кв.м; договір іпотеки комплексу будівель та споруд загальною площею 1174,7 кв.м, що знаходиться за адресою: Полтавська обл., смт.Решетилівка, вул.Фрунзе, 100-а та буде придбаний позичальником; договір застави 29 одиниць автотранспортних засобів, що знаходяться в офісах наведених вище будівель (п.1.3 договору №НКЛ-2005191/1 від 25.03.2011р.).

У додатку №1 до договору №НКЛ-2005191/1 від 25.03.2011р. контрагентами було погоджено графік погашення заборгованості за кредитом та графік зменшення максимального ліміту заборгованості.

Права та обов'язки сторін визначено у ст.2 договору №НКЛ-2005191/1 від 25.03.2011р. кредитної лінії.

Договір набирає чинності з дати його укладання та діє до остаточного виконання стронами прийнятих на себе зобов'язань (п.8.3 договору №НКЛ-2005191/1 від 25.03.2011р.).

За змістом п.2.6 Постанови №11 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено (договір, який не укладено). У зв'язку з наведеним господарським судам необхідно встановлювати, чи є оспорюваний правочин вчиненим та з якого моменту (статті 205 - 210, 640 Цивільного кодексу України, частини друга - п'ята, сьома статті 180 Господарського кодексу України тощо).

Як встановлено судом, оспорюваний правочин було підписано заступником голови ради директорів Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» Масюрою В.О. та генеральним директором Товариства з обмеженою відповідальністю «АТЛ» Гретцевим В.Г.

Враховуючи, що позивач звернувся до суду з позовом про визнання договору договору №НКЛ-2005191/1 від 25.03.2011р. недійсним, керуючись приписами чинного на момент укладання договору цивільного та господарського законодавства України, господарським судом було встановлено, що сторонами було досягнуто згоди щодо всіх істотних умов кредитного договору, а отже, спірний правочин було вчинено 25.03.2011р.

Згідно із ст.1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Захист цивільних прав та інтересів судом здійснюється у спосіб встановлений законом або договором.

Перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів визначається ч.2 ст.16 Цивільного кодексу України, до яких, зокрема, відноситься визнання правочину недійсним. Аналогічні положення містить ст.20 Господарського кодексу України.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст.204 Цивільного кодексу України).

За приписом ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Пунктом 2.1. Постанови №11 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» визначено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.

Відповідно до статей 215 та 216 Цивільного кодексу України суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

За приписами ч.1 ст.207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

За змістом Постанови №9 від 06.11.2009р. Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Згідно із ст.4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст.33 вказаного Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини справи, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

За приписами ст.43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

За таких обставин, приймаючи до уваги положення Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, позивачем при зверненні до суду з вимогами про визнання договору недійсним повинно бути доведено наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними.

Як вказувалось вище, обґрунтовуючи поданий позов, заявник посилався на порушення під час укладення спірного правочину приписів чинного законодавства України. Зокрема, на думку заявника, невизначення контрагентами у договорі порядку погашення кредитної заборгованості, вказує на непогодження контрагентами всіх суттєвих умов кредитного договору, що свідчить про наявність підстав для визнання договору №НКЛ-2005191/1 від 25.03.2011р. недійсним.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, господарський суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.

За приписами ч.1 ст.203 Цивільний кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Наразі, посилання заявника не те, що у спірному правочині не визначено порядку повернення кредитних коштів є необґрунтованими.

Судом вже зазначалось, що наявним в матеріалах справи додатком №1 підтверджується досягнення сторонами згоди щодо графіку погашення заборгованості та графіку зменшення максимального ліміту заборгованості.

Сторонами узгоджено, що повернення кредиту здійснюється у валюті наданого кредиту на рахунок, зазначений у п.2.1 правочину, у відповідності до зміни (зменшення) максимального ліміту заборгованості згідно графіку. Остаточний платіж в рахунок погашення кредиту сплачується у будь-якому випадку в розмірі фактичного залишку заборгованості за кредитом та не пізніше кінцевого терміну повернення коштів, а саме 24.03.2016р. (п.п.1.1.1, 1.1.2 договору №НКЛ-2005191/1 від 25.03.2011р.).

Під час розгляду спору у судовому засіданні 07.06.2015р. було оглянуто оригінали договору №НКЛ-2005191/1 від 25.03.2011р., які було представлено представниками позивача та відповідача.

Під час огляду представлених доказів судом було встановлено, що в оригіналі, який надано Публічним акціонерним товариством «Дельта Банк» у п.п.2.1 та п.2.7 визначено номер позичкового рахунку, на який позичальником повинно бути здійснено повернення кредитних коштів та сплачено проценти за користування кредитом. Одночасно, екземпляр, наданий Товариством з обмеженою відповідальністю «АТЛ», такого реквізиту не містить.

Проте, суд зазначає, що відсутність у примірнику позичальника номеру рахунку, на який повертається кредит, ніяким чином не свідчить про непогодження контрагентами суттєвих умов правочину, а саме порядку повернення кредиту та сплати процентів.

Суд зауважує, у п.2.1 спірного договору йдеться про те, з якого саме рахунку проводиться видача кредиту, а отже, отримавши кредитні кошти на підставі договору №НКЛ-2005191/1 від 25.03.2011р., що підтверджується меморіальними ордерами №10963470 від 28.03.2011р., №10515882 від 25.03.2011р. та банківськими виписками з рахунку Товариства з обмеженою відповідальністю «АТЛ», позичальник фактично був обізнаний щодо номеру позичкового рахунку, на який згідно п.1.1.2 повинно бути грошові кошти повернуто.

Отже, враховуючи наведене вище, з огляду на всі фактичні обставини справи, суд дійшов висновку, що сторонами у договорі №НКЛ-2005191/1 від 25.03.2011р. було погоджено умови щодо порядку повернення кредиту та сплати процентів за користування кредитними коштами, що свідчить про відсутність у суду підстав вважати спірний правочин таким, що не відповідає вимогам чинного на момент його укладання законодавства України.

Крім того, господарський суд наголошує, що невизначення сторонами у договорі однієї з суттєвих умов за своєю правовою природою може свідчити про його неукладення, а ніяким чином не вказує на його недійсність. Аналогічну правову позицію наведено у п.2.6 Постанови №11 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними».

Одночасно, слід зауважити, що у п.2.6 Постанови №11 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» також зазначено, що визначення договору як неукладеного може мати місце на стадії укладення договору, а не за наслідками виконання його сторонами.

За таких обставин, враховуючи, що позивачем не було доведено наявності підстав для визнання недійсним договору №НКЛ-2005191/1 від 25.03.2011р. кредитної лінії, суд дійшов висновку, що позов Товариства з обмеженою відповідальністю «АТЛ» до Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» про визнання договору №НКЛ-2005191/1 від 25.03.2011р. кредитної лінії недійсним, є необґрунтованим та задоволенню не підлягає.

Заява №3073/15 від 03.04.2015р. Державної іпотечної установи про залучення у справі правонаступника відповідача була залишена судом без розгляду з огляду на клопотання б/н від 06.05.2015р. третьої особи.

Одночасно, заява б/н від 06.05.2015р. Державної іпотечної установи про застосування строків позовної давності була залишена судом без задоволення, враховуючи наявність самостійних підстав для відмови в задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «АТЛ».

Заява б/н від 20.03.2015р. Товариства з обмеженою відповідальністю «АТЛ» про забезпечення позову шляхом зупинення нарахування процентів та пені за договором №НКЛ-2005191/1 від 25.03.2011р. залишена судом без задоволення з наступних підстав.

Згідно із ст.66 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 Господарського процесуального кодексу України заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Відповідно до п.1 Постанови №16 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову» визначено, що у вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Враховуючи, що предметом позовних вимог є визнання недійсним договору, вжиття заходів до забезпечення позову шляхом зупинення нарахування процентів та пені за договором №НКЛ-2005191/1 від 25.03.2011р. не є адекватним та розумним, виходячи з того, що позовні вимоги не пов'язані з запропонованими позивачем заходами до забезпечення позову.

Крім того, судом враховано, що приписами ст.67 Господарського процесуального кодексу України заборонено забезпечення позову заходами, не передбаченими цим Кодексом.

З огляду на викладене вище, враховуючи приписи ст.ст.4-3, 33, 66, 67 Господарського процесуального кодексу України, зміст Постанови №16 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову», приймаючи до уваги висновки суду стосовно відмови у задоволенні позову, клопотання позивача про вжиття заходів до забезпечення позову залишено судом без задоволення.

При цьому, суд зазначає, що відповідно до п.10 Постанови №6 від 23.03.2012р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про судове рішення» результати розгляду господарським судом заяв (клопотань) учасників судового процесу повинні зазначатися в мотивувальній, а не в резолютивній частині рішення суду, прийнятого по суті справи, за винятком тих випадків, коли суд вирішує питання про вжиття заходів до забезпечення позову, відстрочку або розстрочку виконання рішення.

Всі інші заяви, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані та безпідставні.

Судовий збір згідно з приписами ст.49 Господарського процесуального кодексу України залишається за позивачем.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.22, 43, 49, 66, 67, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Відмовити в задоволенні заяви б/н від 20.03.2015р. Товариства з обмеженою відповідальністю «АТЛ» про забезпечення позову.

Відмовити у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «АТЛ», м.Київ до Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», м.Київ про визнання договору №НКЛ-2005191/1 від 25.03.2011р. кредитної лінії недійсним.

У судовому засіданні 07.05.2015р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Повне рішення складено та підписано 12.05.2015р.

Суддя М.О. Любченко