Рішення № 51364351, 17.05.2010, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

17.05.10р. Справа № 39/62-10

За позовом Державного підприємства Дніпропетровського державного проектного інституту житлового і цивільного будівництва "Дніпроцивільпроект", м. Дніпропетровськ

до відповідача-1: Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській області, м. Дніпропетровськ

до відповідача-2: Фізичної особи - підприємець ОСОБА_1, м.Дніпропетровськ

про визнання договору оренди нерухомого майна частково недійсним

Суддя Ліпинський О.В.

Представники:

від позивача: ОСОБА_2, дов. від 30.12.2009р. б/н

від відповідача1: ОСОБА_3, дов. від 08.12.2009р. № 79

від відповідача-2: не зявився

СУТЬ СПОРУ:

Державне підприємство Дніпропетровський державний проектний інституту житлового і цивільного будівництва „Дніпроцивільпроект (надалі Позивач) звернулося з позовом до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській області (надалі Відповідач-1) та Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (надалі Відповідач-2), в якому просить суд визнати недійсним укладений між Відповідачами договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 12/02-3547-ОД від 25.08.2009 року, в частині пунктів 9.3. та 5.15. договору.

Позовні вимоги, мотивовані тим, що спірні пункти договору покладають на позивача, який не є стороною договору, певні обовязки щодо здійснення контролю за фактичним використанням орендованого майна, що суперечить ст. 511 ЦК України, та Закону України „Про оренду державного та комунального майна, яким обовязок по здійсненню контролю за використанням майна, переданого в оренду, покладається на орендодавця цього майна.

Відповідач-1 проти позову заперечує, вважає, що відділення ФДМУ по Дніпропетровській області під час укладення спірного договору оренди діяло виключно в межах діючого законодавства України та з урахуванням позиції органу управління державним майном, яке є предметом цього договору. Окрім того, заперечуючи позовні вимоги, Відповідач-1 зазначає, що заявляючи позов про визнання недійсним договору оренди в оскаржуваній частині, Позивач фактично намагається зняти із себе контроль за фактичним використанням державного майна, що суперечить чинному законодавству.

Відповідач-2 в своїх письмових поясненнях наданих суду 14.05.2010 року в задоволенні позову просить відмовити, з підстав викладених у відзиві Відповідача-1.

За згодою представників позивача та відповідача-1, в судовому засіданні 17.05.2010 оголошено вступну та резолютивну частини судового рішення, згідно ст. 85 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши представників сторін, дослідивши подані докази, господарський суд, -

в с т а н о в и в:

Як убачається з матеріалів справи, 25.08.2009 року між Відповідачем-1 (орендодавець) та Відповідачем-2 (орендар) був укладений договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності за № 12/02-3547-ОД, відповідно до умов якого, Відповідач-1 передав, а Відповідач-2 прийняв в строкове платне користування державне окреме нерухоме майно нежитлові приміщення площею 10,7 кв.м., розміщені за адресою: м. Дніпропетровськ, пр. газети „Правда, 3, на шостому поверсі семиповерхової будівлі, що перебуває на балансі Позивача (балансоутримувач).

Пунктом 9.3. Договору, Орендодавець (Відповідач-1)та Орендар (Відповідач-2) встановили, що контроль за фактичне використання, зазначеного у Договорі орендованого державного Майна, несе Балансоутримувач (Позивач), на балансі якого перебуває державне Майно.

За змістом п. 5.15 Договору на Орендаря (Відповідач-2) покладено обовязок щодо забезпечення постійного доступу Балансоутримувача (позивача) до орендованих приміщень з метою контролю за використанням Майна згідно виду діяльності орендаря, визначеного у розділі 1 цього договору.

Позивач просить суд визнати недійсними наведені вище пункти договору, посилаючись на те, що визначаючи в договорі відповідні умови (п. 5.15., 9.3.), сторони зазначеного правочину фактично поклали на Позивача, який не є стороною даного договору, обовязки по здійсненню контролю за використанням орендованого майна, в тому числі з питань дотримання орендарем мети використання майна, визначеної в розділі 1 договору.

Відповідно до ст. 509 ЦК України, зобовязанням є право відношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку. Зобовязання виникають із підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

В контексті ч. 2 ст. 11 ЦК України, однією з підстав виникнення зобовязання, є договори та інші правочини.

Статтею 511 ЦК України передбачено, що зобовязання не створюють обовязку для третьої особи. У випадках, встановлених договором, зобовязання може породжувати для третьої особи права щодо боржника та (або) кредитора.

Системний аналіз зазначених норм матеріального права, дає підстав для висновку, що договір, як одна з підстав виникнення зобовязання, не може встановлювати (породжувати) обовязків для третіх осіб, які не є стороною цього правочину. У відношенні до третьої особи, договір може породжувати лише права щодо боржника або кредитора, як то наприклад в договорі на користь третьої особи (ст. 636 ЦК України).

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Умови спірного договору, зокрема, п. 9.3., який покладає на Балансоутримувача (Позивача) обовязок щодо здійснення контролю за фактичним використанням зазначеного у Договорі орендованого державного майна, суперечать вимогам положень ст. 511 ЦК України, що відповідно до ч. 1, 3 ст. 215, ст. 217 ЦК України є підставою для визнання недійсним спірного правочину в зазначеній частині за позовом заінтересованої особи (Позивача).

Що стосується вимог Позивача про визнання недійсним п. 5.15. спірного Договору, то за змістом зазначеної умови договору, вона не встановлює будь-яких обовязків для Позивача, в тому числі й щодо здійснення певного виду контролю, а лише визначає умови виконання орендарем свого обовязку по забезпеченню доступу до орендованих приміщень, що відповідно спростовує доводи позивача відносно невідповідність зазначеного пункту вимогам ст. 511 ЦК України.

На підставі викладеного з урахуванням встановлених обставин позовні вимоги підлягають задоволенню в частині визнання недійсним п. 9.3. спірного договору.

Суд відхиляє заперечення Відповідача-1 із посиланням на погодження укладання спірного договору з органом, уповноваженим управляти державним майном, яке є предметом оренди, та відсутність під час укладення цього договору будь-яких заперечень стосовно спірних умов, як із боку зазначеного органу, так і з боку Позивача, адже само по собі погодження договору з умовами, які суперечать вимогам законодавства, не усуває підстав недійсності такого договору, або окремих його частин.

Відповідно до вимог ст. 49 ГПК України, судові витрати у справі покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст.ст. 11, 16, 203, 215, 217, 509, 511 ЦК України, ст.ст. 1, 33, 34, 44, 49, 82-85 ГПК України , господарський суд ,-

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати недійсним з моменту укладення п. 9.3. договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 12/02-3547-ОД, який укладено 25.08.2009 року між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Дніпропетровській області та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1.

Стягнути з Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській області (49000, м. Дніпропетровськ, вул. Комсомольська, 58, код ЄДРПОУ 13467337) та Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (49000, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь Державного підприємства Дніпропетровський державний проектний інститут житлового і цивільного будівництва „Дніпроцивільпроект (49600, м. Дніпропетровськ, вул.. Набережна ОСОБА_4, 29, код ЄДРПОУ 02497789) по 21 грн. 25 коп. витрат по сплаті державного мита, та по 59 грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу з кожного, витати накази.

В решті позову відмовити.

Суддя ОСОБА_5

Рішення підписано 18.05.2010