Рішення № 51360785, 24.07.2014, Апеляційний суд Чернігівської області

Справа № 750/4185/14 Провадження № 22-ц/795/1490/2014 Категорія цивільнаГоловуючий у I інстанції - Логвіна Т. В. Доповідач - Євстафіїв О. К.

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 липня 2014 року м. ЧернігівАПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:

головуючого - суддіОСОБА_1,суддів:ОСОБА_2, ОСОБА_3,при секретарі:ОСОБА_4,за участю:представника позивача ОСОБА_5 прокурора відділу прокуратури Чернігівської області ОСОБА_6,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_7 на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 03 червня 2014 року по справі за позовом прокурора м. Чернігова в інтересах ОСОБА_5 до ОСОБА_7 про відшкодування шкоди,

в с т а н о в и в:

У квітні 2014 р. прокурор м. Чернігова в інтересах ОСОБА_5 предявив позов до ОСОБА_7, в якому просив стягти з останнього на користь позивача одноразово 22710 грн. 60 коп. на відшкодування втраченого заробітку за період з 01.05.2013 р. по 01.05.2014 р. і стягувати з нього ж на користь позивача по 1892 грн. 55 коп. щомісячно, починаючи з 01.05.2014 р. до відновлення працездатності. Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що ОСОБА_5 є інвалідом І-А групи, тобто соціально незахищеним, а також юридично необізнаним, у звязку з чим він не може самостійно захистити свої права та реалізувати процесуальні повноваження, а тому потребує захисту з боку органів прокуратури.

27.09.2012 р. з вини ОСОБА_7 сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобілів, що належать ОСОБА_5 й ОСОБА_7 Під час цієї пригоди позивач зазнав тяжких тілесних ушкоджень за ознакою стійкої втрати працездатності не менш як на одну третину. У звязку з цим, виходячи з ст.ст. 1195 ч.ч. 1, 2, 1197 ч. 1 ЦК України, відповідач має відшкодовувати позивачеві втрачений заробіток, виходячи з законодавчо встановленого пятикратного розміру мінімальної зарплати, т.я. позивач станом на 27.09.2012 р. не працював. Тож виходячи з пятикратного законодавчо встановленого розміру мінімальної зарплати з 01.01.2013 р. у сумі 1147 грн. Тож за період з 01.05.2013 р. по 01.05.2014 р. з відповідача на користь позивача належить стягти: 1147 грн. 00 коп. х 5 (пятикратний розмір мінімальної зарплати) х 33% (відсоток втрати позивачем працездатності) = 1892 грн. 55 коп. - місячний розмір відшкодування втраченого заробітку і одноразово: 1892 грн. 55 коп. х 12 місяців (у періоді з 01.05.2013 р. по 01.05.2014 р.) = 22170 грн. 60 коп.

Оскаржуваними рішенням позов задоволено: з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_5 стягнуто одноразово 22710 грн. 60 коп. на відшкодування втраченого заробітку за період з 01.05.2013 р. по 01.05.2014 р. і щомісячно по 1892 грн. 55 коп., починаючи з 01.05.2014 р. до відновлення працездатності ОСОБА_5; з ОСОБА_7 на користь держави стягнуто 243 грн. 60 коп. судового збору.

В апеляційній скарзі останній просить скасувати дане рішення і постановити рішення про відмову в позові. Доводи апеляційної скарги зводяться до такого:

- судом І інстанції не обґрунтовано, чому розмір втраченого заробітку позивача обчислено виходячи з законодавчо встановленого розміру мінімальної зарплати станом на 01.01.2013 р., а не на дату спричинення позивачеві ушкоджень здоровя, якою є 27.09.2012 р., та чому розмір втраченого позивачем заробітку стягнуто за період з 01.05.2013 р. по 01.05.2014 р., а не з дня втрати ним працездатності внаслідок нещасного випадку,

- судом не наведено конкретного строку відшкодування стягнутої шкоди,

- суд не зазначив підстави для одноразового стягнення відшкодування втраченого заробітку.

ОСОБА_5 у запереченнях на апеляційну скаргу та прокурор у судовому засіданні просили апеляційну скаргу відхилити за її безпідставністю.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасника судового розгляду, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, суд вважає, що вона підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Постановляючи оскаржуване рішення, суд І інстанції виходив з того, що відповідно до ст.ст. 1195, 1197 ч. 1 ЦК України, відповідач має відшкодувати позивачеві як такому, що в момент спричинення ушкодження здоровя не працював, втрачений заробіток у розмірі 33% (відсоток втрати позивачем працездатності) від 5-кратного законодавчо встановленого на час отримання тілесних ушкоджень з 01.01.2013 р. розміру мінімальної зарплати. Цих висновків суд дійшов за неповноти зясування обставин, що мають значення для справи.

Так, по справі встановлено наступне.

Вироком Деснянського районного суду м. Чернігова від 31.05.2013 р. у кримінальному провадженні по обвинуваченню ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, який залишено без змін ухвалою апеляційного суду Чернігівської області від 14.11.2013 р., встановлено, що 27.09.2012 р. за участю автомобілів, яким керували ОСОБА_5 і ОСОБА_7 (який керував автомобілем УАЗ 3303, реєстраційний № НОМЕР_1), з вини останнього сталася дорожньо-транспортна пригода, внаслідок якої ОСОБА_5 завдано тяжкі тілесні ушкодження за ознакою стійкої втрати працездатності не менш як на одну третину (копії вказаних судових рішень на а.с. 22-25, 26-29).

У справі мається копія висновку судово-медичної експертизи від 25.03.2013 р. № 34, здобутого у ході згаданого кримінального провадження (а.с. 44-55). У цьому висновку зазначено, що у позивача мали місце тяжкі тілесні ушкодження, які могли утворитися 27.09.2012 р., за ознакою стійкої втрати працездатності не менш яка на одну третину.

Станом на 27.09.2012 р. позивач не працював, що підтверджується копією його трудової книжки (а.с. 18-21).

Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у постанові від 01.03.2013 р. № 4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» орієнтує суди нижчих ланок на те, що непредявлення вимог до страховика за наявності підстав для стягнення завданої шкоди саме зі страховика є підставою для відмови в позові до завдавача шкоди у відповідному розмірі (абз. 1 п. 16). Відшкодування шкоди самою особою, відповідальність якої застрахована, вирішується залежно від висловленої нею згоди на таке відшкодування та виконання чи невиконання нею передбаченого статтею 33 Закону № 1961-ІV обовязку щодо письмового надання страховику, з яким укладено відповідний договір (у передбачених випадках МТСБУ), повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду встановленого зразка (абз. 2 цього ж пункту).

На виконання вказаної рекомендації апеляційний суд запропонував сторонам надати пояснення, чи було застраховано цивільно-правову відповідальність власника автомобіля, яким керував відповідач у момент скоєння дорожньо-транспортної пригоди, внаслідок якої позивач зазнав ушкодження здоровя, про які йдеться у позовній заяві. Виконуючи цю пропозицію, ОСОБА_7 надав суду копію полісу обовязкового страхування цивільно-правової відповідальності, згідно з яким свою цивільно-правову відповідальність як власника автомобіля УАЗ 3303, реєстраційний № НОМЕР_1, він застрахував у ПрАТ «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна ОСОБА_8» на строк з 04.02.2012 р. по 03.02.2013 р. включно (а.с. 98-99). Крім того, сторонами надано копії листа вказаного страховика від 04.03.2014 р. № 1374 (а.с. 92-96), з якого вбачається, що він має відшкодувати позивачеві 11458 грн. 98 коп. витрат на лікування наслідків ушкодження здоровя під час дорожньо-транспортної пригоди, яка є обєктом судового розгляду по справі.

З встановленого апеляційний суд робить наступні висновки.

Стаття 26 Закону України «Про обовязкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачає можливість відшкодування потерпілому шкоди, повязаної із стійкою втратою ним працездатності. Отже для стягнення цього виду відшкодування з ОСОБА_7 у справі мають бути докази неможливості отримання його (повністю або частково) ОСОБА_5 від ПрАТ «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна ОСОБА_8» або від Моторного (страхового) транспортного бюро України. Але таких доказів у справі нема.

Крім того, допустимим доказом про ступінь втрати позивачем працездатності та про строк, на який її встановлено, є висновок судово-медичної експертизи, виконаний у порядку, встановленому Правилами проведення комісійних судово-медичних експертиз в бюро судово-медичної експертизи, які затверджено наказом МОЗ України № 6 від 17.01.1995 р. (зареєстрований у Мінюсті України 26.07.1995 р. за № 256/792). Проте наявний у справі висновок (у копії) виконаний не у вказаному порядку. Зокрема, у цьому висновку точно не визначено ступінь втрати позивачем працездатності, дату її настання та на який строк її встановлено. Тому він є недопустимим доказом по справі.

З викладеного випливає, що предявлений позов є передчасним і задоволенню не підлягає.

Таким чином, оскаржуване рішення підлягає скасуванню з постановленням рішення про відмову у задоволенні позову.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 307, 309 ч. 1 п. 1, 314, 316 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_7 задовольнити, рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 03 червня 2014 року скасувати.

У задоволенні позову прокурора м. Чернігова в інтересах ОСОБА_5 до ОСОБА_7 про відшкодування шкоди відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але воно може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом 20 днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий:Судді: