Ухвала суду № 51358332, 15.12.2014, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

про звернення до Верховного Суду України для вирішення питання

стосовно внесення до Конституційного Суду України

подання щодо конституційності закону

15 грудня 2014 року м. ПолтаваСправа № 816/4583/14

Полтавський окружний адміністративний суд колегією у складі:

головуючого судді: Костенко Г.В.,

суддів Гіглави О.В., Сич С.С.,

за участю секретаря судового засідання - Рогози Х.С.,

позивача ОСОБА_1,

представника відповідачів - ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Генеральної Прокуратури України, Прокуратури Полтавської області про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та зобов'язання вчинити дії

В С Т А Н О В И Л А:

18 листопада 2014 року позивач ОСОБА_3 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Генеральної Прокуратури України, Прокуратури Полтавської області про скасування наказу Генеральної Прокуратури України від 23.10.2014 № 1469к про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора Диканського району Полтавської області; поновлення ОСОБА_1 на посаді прокурора Диканського району Полтавської області; стягнення з Прокуратури Полтавської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 24.10.2014 і до моменту поновлення на посаді; зобов'язання Генеральної Прокуратури України проінформувати Міністерство юстиції про відкликання відомостей про застосування до ОСОБА_1 заборони, передбаченої ч.3 ст. 1 Закону України "Про очищення влади".

Судом поставлено на обговорення питання щодо можливості звернення до Верховного Суду України для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності положень Закону України "Про очищення влади".

Позивач підтримав звернення Полтавського окружного адміністративного суду до Верховного суду України.

Представник відповідачів залишив вирішення даного питання суду.

В обґрунтування позову зазначається, що ОСОБА_1 відповідно до наказу Генерального прокурора України №298к від 02 березня 2012 року був призначений на посаду заступника прокурора Полтавської області. 07 серпня 2014 року наказом Генерального прокурора України № 1130к ОСОБА_1 призначено прокурором Диканського району Полтавської області, звільнено з посади заступника прокурора Полтавської області та увільнено від обов'язків члена колегії прокуратури Полтавської області.

Наказом Генерального прокурора України від 23 жовтня 2014 року № 1469к позивача було звільнено з посади прокурора Диканського району Полтавської області звязку із припиненням трудового договору відповідно до п. 7-2 ст. 36 КЗпП України на підставі довідки про результати перевірки особової справи позивача.

Між тим, як зазначає позивач, оскаржуваний наказ мотивовано тим, що позивач є особою на яку розповсюджується дія Закону України "Про очищення влади".

Відповідно до п. 7-2 ч. 1 ст. 36 Кодексу законів про працю України, як зазначає позивач, трудовий договір припиняється на підставах, передбачених Законом України "Про очищення влади".

Позивач зазначає, що оскаржуваний наказ винесено відповідачем всупереч вимогам ст. 22, ст.43 ст. 58, ч. 2 ст. 61, ст. 62, 68 Конституції України ч. 2 ст. 1 Закону України "Про очищення влади" без урахування ст. ст. 40, 41 КЗпП України, при неправильному застосуванні ст. 36 КЗпП України, у період тимчасової непрацездатності позивача.

Позивач акцентує увагу, що відповідно до ч. 2 ст. 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, натомість його було звільнено на підставі довідки про результати вивчення особової справи.

Крім того, позивач звертає увагу на ч. 2 ст. 1 Закону України "Про очищення влади".

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України "Про очищення влади" очищення влади (люстрація) - це встановлена цим Законом або рішенням суду заборона окремим фізичним особам обіймати певні посади (перебувати на службі) (далі - посади) (крім виборних посад) в органах державної влади та органах місцевого самоврядування.

Згідно ч. 2 ст. 1 зазначеного вище Закону очищення влади (люстрація) здійснюється з метою недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_4, підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, і ґрунтується на принципах: верховенства права та законності; відкритості, прозорості та публічності; презумпції невинуватості; індивідуальної відповідальності; гарантування права на захист.

Позивач вказує на те, що оскаржуваний наказ не містить жодного доказу доведеності вини позивача у вчиненні ним дій, передбачених ч. 2 ст. 1 Закону України "Про очищення влади".

Крім того, позивач зазначив, що його звільнення проведено всупереч вимогам ст.ст. 62, 68 Конституції України.

Позивач посилається на ст. 62 Конституції України, зокрема усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Також позивач зазначає про порушення ст. 68 Конституції України, відповідно до якої кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Оскільки позивача звільнено автоматично, без жодного доказу наявності та доведеності вини визнано особою, яка своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювала влада на ОСОБА_4, підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, і яку необхідно в подальшому не допускати до управління державними справами.

Крім того, позивач зазначає, що його незаконно було звільнено з посади на підставі п. 7-2 ст. 36 КЗпП, з підстав, передбачених Законом України "Про очищення влади", з порушенням ст. 43 ст. 58 Конституції України.

Згідно положень ст. 43 Конституції України громадянам України гарантується захист від незаконного звільнення.

Відповідно до положень ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Посилаючись на наведені положення Конституції України позивач наголошує на тому, що не допускається звуження чи обмеження прав і свобод, інакше ніж у випадках, прямо передбачених Основним Законом України.

ОСОБА_1 вважає, що рішення Генерального прокурора України, що ґрунтується на положеннях вищезгаданого Закону України "Про очищення влади", було обмежено численні права і свободи позивача, закріплені в Основному Законі України, тому вказане рішення прийнято всупереч Конституції України, а відповідач мав керуватись положеннями ст. 8 Конституції України та застосовувати до вказаних правовідносин певні її положення.

ОСОБА_1 зазначає, що вищезазначені положення Конституції України не були враховані при прийняття оскаржуваного рішення відповідача, оскільки у звязку із його прийняттям обсяг прав позивача значно зменшився, а також було застосовано доволі суттєві обмеження за наявності певної ознаки (займання посади у конкретний період часу), що є недопустимим відповідно ст. 22 Конституції України.

Згідно положень ст. 22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Позивач також звертає увагу на положення п. 7, 11, 12 резолюції Парламентської Асамблеї ради Європи "Про заходи щодо подолання наслідків минулих комуністичних тоталітарних систем" № 1096 (1996), у якій зазначено, зокрема таке кримінальні діяння, вчинені особами під час тоталітарних режимів, повинні переслідуватись та каратись відповідно до кримінального права. Якщо ж кримінальним законодавством встановлюються строки давності щодо певних злочинів, то законодавцем такі строки можуть бути продовжені, оскільки це є суто процесуальним , а не матеріальним питанням (п. 7); - у випадках люстрацій них діянь, які не містять ознак злочину, люстраційні заходи можуть бути сумісними з принципами демократичної та правової держави, якщо дотримано таких критеріїв: дотримання принципу індивідуальної вини, яка має бути доведена в кожному окремому випадку; гарантування права на захист, презумпції невинуватості та права на оскарження до суду (п.п. 11, 12)

Крім іншого, в обґрунтування позову позивач посилається на практику Європейського суду з прав людини справа "Мосціцький проти Польші" від 14.06.2011р., у якій зокрема зазначено, що покарання порушників має бути обмежене сферою кримінального права. Якщо внутрішнє законодавство дозволяє обмежувати права, гарантовані Конвенцією, воно має бути досить точним, щоб дозволити індивідуалізувати відповідальність кожної зацікавленої особи, і містити відповідні процедурні гарантії.

Також, під час розгляду справи позивач зазначив, що він не може нести відповідальність у вигляді заборони, встановленої у ч. 3 ст. 1 Закону, лише на підставі самого факту зайняття посади заступника прокурора Полтавської області, що саме по собі не містить (і не може містити) складу жодного правопорушення. Однак, звільнивши позивача із займаної посади, відповідач, таким чином, всупереч вказаному припису Конституції України, застосував до нього міру колективної відповідальності, яка покладена в основу Закону.

Виходячи із системного тлумачення норм Закону усі особи, які займали посади, визначені у ст. 3 Закону, автоматично визнаються винуватими у сприянні узурпації влади Президентом України ОСОБА_4, підриві основ національної безпеки і оборони України або протиправному порушенні прав і свобод людини та підлягають обмеженням, що передбачені Законом. Зазначене, на думку позивача, суперечить Конституції України щодо індивідуальної відповідальності особи.

Крім того ОСОБА_1 зазначив, що положення п. 2 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про очищення влади" також не відповідають принципам Конституції, оскільки призводять до автоматичного звільнення осіб. Також позивач вказав, що він звільнений з посади лише за формальними ознаками, в силу зайняття ним посади у певний період часу. Вина позивача у сприянні узурпації влади, підриві основ національної безпеки та оборони України або протиправному порушенні прав і свобод людини не встановлена, а отже порушено принципи індивідуальної відповідальності особи. Також позивач вказав, що відповідачем порушено конституційний принцип презумпції невинуватості.

На думку позивача вказаний принцип підлягає застосуванню також і при здійсненні очищення влади (люстрації). У звязку з цим, як зазначає позивач, перш ніж застосовувати до нього заходи відповідальності, передбачені Законом (звільнення, заборона обіймати посади), відповідач повинен був довести його вину у вчиненні правопорушень, що сприяли узурпації влади ОСОБА_4, підриву основ національної безпеки і оборони, протиправному порушенню прав і свобод людини. На думку ОСОБА_1, відповідач, звільняючи його з посади прокурора Диканського району Полтавської області, не дотримався будь-якого порядку доведення його винуватості, чим безперечно порушив приписи ст. 62 Конституції України.

Таким чином, як зазначається позивачем у позовній заяві та під час судового розгляду справи, протиправність рішення відповідача обґрунтовується тим, що воно прийнято всупереч Конституції України, яка має найвищу юридичну силу, а також вказаним рішенням було обмежено свободи позивача, визначені вимогам ст. 22, ст.43 ст. 58, ч. 2 ст. 61, ст. 62, 68 Конституції України.

У взаємозвязку з наведеним, суд зазначає, що відповідно до ч. 5. ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства у разі виникнення в суду сумніву під час розгляду справи щодо відповідності закону чи іншого правового акта Конституції України, вирішення питання про конституційність якого належить до юрисдикції Конституційного Суду України, суд звертається до Верховного Суду України для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта.

Пунктом 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 1 листопада 1996 року № 9 "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя" передбачено, що у разі невизначеності в питанні про те, чи відповідає Конституції України застосований закон або закон, який підлягає застосуванню в конкретній справі, суд за клопотанням учасників процесу або за власною ініціативою зупиняє розгляд справи і звертається з мотивованою ухвалою (постановою) до Верховного Суду України, який відповідно до ст. 150 Конституції може порушувати перед Конституційним Судом України питання про відповідність Конституції законів та інших нормативно-правових актів. Таке рішення може прийняти суд першої, касаційної чи наглядової інстанції в будь-якій стадії розгляду справи.

Дослідивши зміст позовної заяви, заслухавши пояснення позивача та представника відповідачів, з метою досягнення однозначної визначеності у питанні про те, чи відповідають в контексті доводів позивача окремі вищезгадані положення Закону України "Про очищення влади" наведеним вище положенням Конституції України та, відповідно, з метою зясування питання щодо їх конституційності, забезпечення застосування при вирішенні спору норм Закону, які відповідають Конституції України, а також з метою забезпечення дотримання конституційних прав і свобод позивача, суд вважає за необхідне звернутися до Верховного Суду України для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності вищезгаданих окремих положень Закону України "Про очищення влади" Конституції України.

Керуючись ч. 5 ст. 9, ст.ст.160, 165 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Звернутися до Верховного Суду України із зазначеною ухвалою суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності окремих положень Закону України "Про очищення влади" положенням Конституції України, а саме: пункту 8 частини першої статті 3, частини третьої статті 1, пункту 2 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про очищення влади" положенням статті 8, статті 21, частин другої та третьої статті 22, частин другої та третьої статті 24, частини першої статті 38, частини першої статті 43, статті 58, частини другої статті 61, статті 62, частини першої статті 64 Конституції України в їх системному взаємозвязку.

Копію ухвали направити сторонам та Верховному Суду України (разом із копією позовної заяви).

Ухвала набирає законної сили з моменту її постановлення та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Костенко Г.В.

Суддя Гіглава О.В.

Суддя Сич С.С.