Постанова № 51353782, 17.08.2015, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17.08.2015 р. Справа № 814/2330/15

м. Миколаїв

Суддя Миколаївського окружного адміністративного суду Середа О.Ф., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу:

за позовом: Виробничо-торговельної фірми Велам товариства з обмеженою відповідальністю, м. Миколаїв

до відповідача: Державної податкова інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва головного управління ДФС у Миколаївській області, м. Миколаїв

Суть спору: про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

в с т а н о в и в:

Виробничо-торговельна фірма Велам (надалі - позивач) звернулась до суду із позовом про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 02.07.15 р.:

- № НОМЕР_1 про збільшення суми податкового зобовязання з податку на прибуток в сумі основного платежу 46168 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 11542 грн.;

- № НОМЕР_2 про збільшення суми податкового зобовязання по податку на додану вартість в сумі основного платежу 190141,5 грн. та застосування штрафних (фінінсових) санкцій у розмірі 47535,37 грн.;

- № НОМЕР_3 про зменшення розміру відємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 10317,96 грн., прийнятих Державною податковою інспекцією у Ленінському районі м. Миколаєва головного управління ДФС у Миколаївській області (надалі - відповідач).

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що оскаржені податкові повідомлення-рішення були винесені з порушенням чинного законодавства, без врахування наявних документів, які підтверджують законність здійснення відповідних господарських операцій та є такими, що порушують інтереси підприємства у сфері публічно-правових відносин.

Відповідач заперечень не надав, позовні вимоги по суті не заперечив, повідомлений належним чином він або його повноважний представник у судове засідання не зявився, будь-яких заяв чи клопотань до суду не надав.

Представники позивача надали суду пояснення та клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження.

На підставі пункту 4 статті 122 КАС України судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження.

Розглянувши матеріали справи суд встановив наступне.

В період з 23.04.15 р. по 09.06.15 р. відповідач по справі провів документальну планову виїзну перевірку підприємства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.12 р. по 31.12.14 р. про що був складений Акт від 16.06.15 р. № 1319/14-02-22-01/13842002 (надалі - Акт перевірки № 1319/14-02-22-01/13842002).

Зокрема, в Акті перевірки № 1319/14-02-22-01/13842002 відповідач зробив висновки про порушення позивачем:

- підпункту е підпункту 138.8.5 пункту 138.8 статті 138, підпункту 140.1.1 пункту 140.1 статті 140 та підпункту 139.1.1 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, в наслідок чого за 2014 р. був занижений податок на прибуток на загальну суму 46168 грн.;

- пункту 185.1 статті 185, пункт 188.1 статті 188, пункти 198.2, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, в наслідок чого було занижено податок на додану вартість на загальну суму 254047,24 грн.;

- пункту 185.1 статті 185, пункт 188.1 статті 188, пункти 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, внаслідок чого була завищена сума зарахування відємного значення різниці поточного звітного (податкового) періоду до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду за грудень 2014 р. на суму 10317,96 грн.;

- підпункту 49.18.2 пункту 49.18 статті 49, пункту 51.1 статті 51, абзацу б пункту 176.2 статті 176 Податкового кодексу України, щодо подання не у повному обсязі податкового звіту про суми доходу, нарахованих (сплачених) на користь платника податків, суми утриманого з них податку, а саме у звіті-1 ДФ за III квартал 2014 р. не було відображено суму нарахованого та виплаченого доходу фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 за надані послуги з проживання в сумі 750 грн. в III кварталі 2014 р.

Розглянувши надані позивачем заперечення на Акт перевірки № 1319/14-02-22-01/13842002, відповідач виключив висновок про порушення підпункту 49.18.2 пункту 49.18 статті 49, пункту 51.1 статті 51, абзац б пункту 176.2 статті 176 Податкового кодексу України.

За наслідками складеного Акту перевірки № 1319/14-02-22-01/13842002 та зроблених висновків відповідач прийняв податкові повідомлення-рішення від 02.07.15 р.:

- № НОМЕР_1 про збільшення суми податкового зобовязання з податку на прибуток в сумі основного платежу 46168 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 11542 грн.;

- № НОМЕР_2 про збільшення суми податкового зобовязання по податку на додану вартість в сумі основного платежу 190141,5 грн. та застосування штрафних (фінінсових) санкцій у розмірі 47535,37 грн.;

- № НОМЕР_3 про зменшення розміру відємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 10317,96 грн:

Дослідивши надані до справи матеріали, докази та обгрунтування позовних вимог, суд вважає їх доведеними виходячи з наступного.

На сторінках 15-24 Акту перевірки № 1319/14-02-22-01/13842002 відповідач зазначив, що при визначенні обєкта оподаткування податком на прибуток за період з 01.01.12 р. по 31.12.14 р. було встановлено завищення витрат за 2014 р. на загальну суму 256491 грн., при придбанні продуктів профілактичного харчування для працівників підприємства, при проведенні підприємством щорічних творчих заходів з презентації та обслуговування акваріума.

Суд вважає таку точку зору відповідача помилковим висновком. Стаття 153 КЗпП України покладає на роботодавця створення безпечних і нешкідливих умов праці.

Стаття 7 Закону України Про охорону праці, стаття 166 КЗпП зазначають, що працівники мають право на пільги і компенсації за важкі та шкідливі умови праці, шляхом обовязкового їх забезпечення лікувально-профілактичним харчуванням, молоком або рівноцінними харчовими продуктами та інше за мінімальним переліком та нормами. Одночасно, роботодавець може за свої кошти додатково встановлювати за колективним договором працівникові пільги і компенсації, які прямо не передбачені законодавством.

Відповідно до статей 10, 13 Закону України Про колективні договори і угоди, положення пункту 5.1.9 Колективного договору укладеному позивачем з Додатками до нього, що прийнятий на зборах трудового колективу 30.10.11 р. та зареєстрований 13.12.11 р. у Департаменті праці і соціального захисту населення м. Миколаєва є дійсним, в цілях забезпечення безпечної господарської діяльності, зниження ступеню ризиків для здоровя при виконанні працівниками робіт, підприємство може придбати продукти профілактичного харчування.

Такі профілактичні продукти харчування та одноразовий посуд придбався позивачем у ТОВ Крокус-трейд, ТДВ Будинок Торгівлі Південний Буг, ТОВ Сандора, ПП Кондитер-опт, СП Вітмарк-Україна, ТОВ Аура плюс, ТОВ ТД Преміум, ТОВ Центр ТМ Пятий Океан, ПП Біохім на підставі укладених господарських договорів, оплата за які здійснювалася в безготівковому порядку через установи банків.

На суму поставленого товару постачальник видавав належно оформлену податкову накладну.

Як вбачається з матеріалів справи, продукти профілактичного харчування надавались працівниками, облік використання проводилось позивачем щоденно по щотижневим відомостям, а їх списання здійснювалось комісійно, з оформленням відповідних щомісячних актів.

В Додатку до пункту 5.1.9 Колективного договору передбачений перелік робіт та посад де наявна первинна ступінь шкідливих умов праці (найбільш безпечна для працівника) та які можуть бути нейтралізовані за допомогою певних заходів та засобів з охорони праці, якими на підприємстві визначено: перерви в контактуванні з шкідливими факторами; наданням профілактичного харчування та інше. Зазначений перелік складено на підставі робочої інструкції Інтегрованої системи менеджменту Реєстр виробничих небезпечностей РІ 9.4.02.4 та відповідає щорічним актам визначення категорій працівників, що підлягають попередньому (періодичному) медичному огляду, затверджених головним санітарним лікарем району та керівником фірми, списками працівників фірми, що їх проходять.

Оскільки законодавством встановлюються лише мінімально необхідні заходи з охорони праці які роботодавець зобовязаний виконувати в будь-якому випадку, у тому числі і при відсутності атестації робочих місць, як таких що мають шкідливі чи небезпечні умови праці, при наявності інших документів, що їх підтверджують, роботодавець вправі встановлювати в колективному договорі додаткові, порівняно із законодавством, заходи охорони праці працівникові.

Тому суд вважає, що включення позивачем до витрат видатків на придбання продуктів профілактичного харчування, є таким, що відповідає положенням статті 140 Податкового кодексу України, оскільки надання працівникам профілактичного харчування безпосередньо повязано з господарською діяльністю підприємства і випливає з наступного:

- профілактичне харчування отримують наймані працівники, що працюють на підприємстві постійно;

- профілактичні продукти харчування надаються підприємством на його території;

- метою надання профілактичного харчування є нейтралізація шкідливого впливу виробничих факторів підприємства при виготовленні продукції на здоровя працівників;

- воно направлено на збереження працездатності та продуктивності праці працівників зайнятих у виробничому процесі;

- є гарантією, що встановлюється в Колективному договорі за домовленістю сторін на певних працівників підприємства.

Пунктом 142.1 статті 142 Податкового кодексу України передбачено, що до складу витрат платника податку включаються витрати на оплату праці фізичних осіб, які перебувають у трудових відносинах з таким платником податку, що включають нараховані витрати на оплату основної і додаткової заробітної плати та інших заохочень і виплат, у вигляді премій, заохочень, відшкодувань вартості товарів, робіт, послуг, будь-яка інша оплата у грошовій або натуральній формі, встановлена за домовленістю сторін.

В пункті 142.2 статті 142 Податкового кодексу України зазначено, що крім витрат, передбачених пунктом 142.1 цієї статті, до складу витрат платника податку включаються обовязкові виплати, а також компенсація вартості послуг, які надаються працівникам у випадках, передбачених законодавством, внески платника податку на обовязкове страхування життя або здоровя працівників у випадках, передбачених законодавством, а також внески, визначені абзацом другим цього пункту.

Підпунктом 2.3.4 Інструкції зі статистики заробітної плати від 13.01.04 р. № 5 встановлено, що в склад інших заохочувальних та компенсаційних виплат належать виплати соціального характеру у грошовій та натуральних формах оплати або дотації на харчування працівників, у тому числі в їдальнях, буфетах, профілакторіях.

Таким чином, позивач у відповідності до закону включив до складу витрат, що враховуються при визнанні обєкту оподаткування податку на прибуток витрати безпосередньо повязані з господарською діяльністю, а саме, придбання профілактичного харчування для працівників відповідні продукти, напої, разовий посуд, серветки та інші супутні товари на суму 159248 грн.

Тому, висновок відповідача про завищення обєкту оподаткування в цьому напрямі витрат є безпідставними і також підтверджується наступним.

З матеріалів справи вбачається, що профілактичне харчування для працівників при виконанні трудових обовязків, запроваджено позивачем з 2003 р. При прийнятті колективних договорів на 2003-2008 р.р. та на 2008-2011 р.р. умови їх виконання передбачали, зокрема, надання позивачем профілактичного харчування на цих же умовах і з цих же підстав, що і у 2012-2014 р.р. і фактичні витрати на нього відносилися на витрати виробництва.

У березні 2011 р. Спеціалізованою податкової інспекцією була проведена виїзна планова документальна перевірка дотримання підприємством позивача податкового законодавства за період з 01.01.08 р. по 31.12.10 р., зокрема і з питань правомірності віднесення на витрати виробництва профілактичного харчування, але будь-яких зауважень при ознайомленні з документами бухгалтерського обліку та Колективним договором на підприємстві щодо витрат підприємства та податку на додану вартість та порушень податкового законодавства з цього приводу встановлено не було.

Також суд вважає безпідставним нарахування позивачу податку на додану вартість в сумі 190499,25 грн., що є повязаним з вищезазначеними витратами позивача.

Так, на сторінках 21-23 Акту перевірки № 1319/14-02-22-01/13842002 відповідач зазначив, що позивач завищив показники витрат на збут на загальну суму 97243 грн. за 2014 р., що відповідно потягло за собою заниження податку на прибуток, при організації підприємством щорічних презентаційних заходах проведених у 2012-2014 р.р. з тих підстав, що вони не є повязаними безпосередньо з рекламою продукції підприємства.

Такий висновок відповідача є субєктивним, та таким, що не ґрунтувався на наданих для перевірки документах.

Відповідно до робочої Інструкції РІ 7.2.01.П Інтегрованої системи менеджменту Презентація ВТФ ВЕЛАМ, затвердженої наказами керівника підприємства від 25.11.11 р. № А-374, від 23.11.12 р. № 347, від 09.10.13 р, № А-316, від 18.11.14 р. № 357, з метою збільшення споживчого попиту на товари власного виробництва та підведення підсумків роботи за відповідний рік, були здійснені організація і проведення творчих заходів по презентації позивачем новинок виробництва для господарських партнерів, що реалізують чи мають намір реалізувати матраци, ковдри та подушки нашого виробництва з міст Києва, Львова, Дніпропетровська, ОСОБА_1, Миколаєва, Первомайська, а також для працівники позивача, які також є споживачами товару.

Для проведення таких заходів по презентації товарів позивачем було придбано у 2012-2014 р.р. у постачальників: ПП Кондитер-опт, ТДВ Будинок торгівлі Південний Буг, ТОВ Крокус-трейд, ТОВ Центр ТМ Пятий океан, ТОВ Сандора, ПП Біохім товару на загальну суму 60498,28 грн., а на суму поставленого товару виписані належно оформлені податкові накладні.

Такі заходи по презентації здійснювались по затвердженій керівниками підприємства програмі заходів і на думку суду безпосередньо повязані з господарською діяльністю підприємства, оскільки були спрямовані на розширення господарських звязків з покупцями по збуту продукції власного виробництва.

Відповідно до положень абзацу 1 підпункту 139.1.1 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не повязані з здійсненням господарської діяльності організація та проведення прийомів, презентацій, свят, розваг і відпочинку, крім витрат, повязаних зі здійсненням рекламної діяльності, що регулюються нормами підпункту 140.1.5 пункту 140.1 статті 140 цього Кодексу, а саме, при визначенні обєкта оподаткування враховуються витрати подвійного призначення, до яких зокрема відносяться витрати платника податків на проведення реклами.

Згідно статті 1 Закону України Про рекламу який є спеціальним Законом, визначено, що відноситься до реклами інформація про особу чи товар, розповсюджена в будь-якій формі та в будь-який спосіб і призначена сформувати або підтримати обізнаність споживачів реклами та їх інтерес щодо такої особи чи товару.

Суд вважає, що такі заходи були спрямовані на презентацію товару і є повязаними зі здійсненням рекламної діяльності по рекламуванню торгової марки та товарів підприємства позивача, а тому понесені нами витрати на придбання товару мають право бути віднесеними до витрат подвійного призначення.

Щодо висновку відповідача про порушення позивачем підпункту 139.1.1 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України при віднесенні до складу витрат обслуговування акваріуму на суму 5339,8 грн. він є помилковим. Зазначена норма не дозволяє відносити витрати (організація та проведення прийомів, презентацій, відпочинку), які не повязані зі здійсненням господарської діяльності.

Як вбачається з матеріалів справи, акваріум з комплектуючими був придбаний позивачем у березні 2010 р. по накладній № 783 за 7282,44 грн. та на підставі наказу генерального директора від 30.03.10 р. № 123 прийнятий в експлуатацію як основний засіб та встановлений у приміщенні відділу комерції і маркетингу та будь-яких зауважень податкового органу, щодо дотримання податкового законодавства при проведенні планових перевірок на протязі за 2009-2011 р.р. не було.

Для підтримання акваріуму в робочому стані позивач укладав договори з ПП Хеппі Дог на обслуговування від 10.04.11 р. № 1-4/11 та від 2012 р. № 1-9/12, які є чинними. Роботи з надання послуг здійснювалися кожного місяця, з оформленням відповідного акту здачі-приймання виконаних робіт, оплатою нами за надані послуги через установи банків та випискою належно оформлених податкових накладних, а тому витрати на обслуговування акваріуму на загальну суму 5339,80 грн. можна вважати витратами, які здійснені в господарській діяльності підприємства.

Таким чином, висновок відповідача про завищення обєкту оподаткування, шляхом віднесення витрат на проведення творчих заходів по презентації позивачем товару та на поточне обслуговування акваріуму є безпідставним.

Стосовно висновків відповідача по перевірці повноти визначення задекларованого податкового кредиту по податку на додану вартість та встановлення його завищення за період з 01.01.12 р. по 31.12.14 р., на загальну суму 264365,2, суд зазначає наступне.

Відповідач вважає, що фінансово-господарські операції позивача з постачальниками товарів та послуг - ТОВ Мерфіс, ТОВ Торгівельно-промислова компанія Моноліт, ТОВ Профінструмент-Україна, ПП Процес йде, ПП Теплотехкомплект, ТОВ ВКФ Простір, ТОВ Компанія Глобал-Маркет, ТОВ Транс-Карго-Сервіс, ТОВ Вавілон інжиніринг, ТОВ Сателіт-Дніпро мали нереальний характер, так як зазначені підприємства мали господарські стосунки з іншими субєктами господарювання, що допустили порушення податкового законодавства, частина з них не мала власної матеріальної бази та штату працівників, були відсутні по місцю їх реєстрації на час перевірки, а тому укладені правочини є нікчемними та такими, що були укладені без мети настання реальних наслідків, тобто відсутній факт реальності здійснення операцій і як наслідок - податковий кредит по цим контрагентам був штучно сформованим.

Такий висновок відповідача не ґрунтується на вимогах чинного законодавства України та наданих для перевірки документах:

Так, відповідачем не доведено, що укладений позивачем договір від 11.01.12 р. з ТОВ Мерфіс не відповідає вимогам статей 181, 285-270 Господарського кодексу України щодо надання транспортно-експедиційних послуг на загальну суму 250662,12 грн., з яких 37818,81 грн. ПДВ, що підтверджується:

- актами виконаних робіт від 26.01.12 р. № 23/0112-1, № 26/0101-1, від 31.01.12 р. № 31/0112-1 від 31.01.2012 р.;

- платіжними дорученням від 26.01.12 р. № 243, від 03.02.12 р. № 354 про оплату послуг на підставі виставлених рахунків в повному обсязі.

Придбання послуг та проведення розрахунків з Експедитором було відображено позивачем в бухгалтерському обліку на відповідних рахунках і на суму наданих послуг ТОВ Мерфіс були виписані податкові накладні:

- від 26.01.12 р. № 11 на суму 115468,02 грн.;

- від 26.01.12 р. № № 14, 15 на суму 4026,96 грн. та 32198,4 грн. відповідно;

- від 31.01.12 р. № № 16, 17 на суму 79246,42 грн. та 19722,32 грн. відповідно.

Факт виконання ТОВ Мерфіс в порту транспортно-експедиційних робіт підтверджується вантажними митними деклараціями: від 20.01.12 р. № 504060000/2012/000233, від 25.01.12 р. № 504060000/2012/000266 від 25.01.12 р. тв. Від 27.01.12 р. № 504060000/2012/000320 про надходження імпортного вантажу (волокна поліефірного) в порт ОСОБА_1 для позивача по справі, його розмитнення та перевезення на територію підприємства. Тому, висновок відповідача, щодо незаконності декларування 37818,81 грн. податкового кредиту по даному господарському партнеру є лише припущенням і не ґрунтується на належних доказах.

Відповідачем не доведено, що укладений спрощеним способом 20.03.12 р. позивачем з ТОВ Торговельна-промислова компанія Моноліт господарський договір шляхом обміну накладної від 20.03.12 р. № ВН-0000122 на відпуск кругу бронзового вартістю 2196 грн., здійснення розрахунку платіжним дорученням від 15.03.12 р. № 907 на підставі рахунку від 14.03.12 р. № РХ-0000171 за придбаний товар в повному обсязі - не відповідає вимогам частини 1 статті 181 Господарського кодексу України.

Придбання бронзового кругу для виготовлення втулок при проведенні ремонтних робіт механізмів та проведення розрахунків з продавцем були відображені в бухгалтерському обліку підприємства позивача на відповідних рахунках та отримано від продавця 15.03.12 р. належним чином оформлену податкову накладну на суму 2196 грн., а тому висновок відповідача щодо незаконності декларування 366 грн. податкового кредиту є недоведеним.

За період з 03.05. по 21.12.12 р. позивач по справі на підставі господарського договору, оформленого відповідно до частини 1 статті 181 Господарського кодексу України спрощеним способом з ТОВ Профінстремент-України отримав по десяти видатковим накладним інструменти, обладнання, приналежності, захисні засоби та інше на загальну суму 9459 грн., з яких 1576 грн. ПДВ для використання в господарській діяльності підприємства.

Оплату за відпущений товар була здійснена згідно виставлених рахунків в повному обсязі.

Придбання мотокоси вартістю 6199 грн., фена промислового вартістю 340 грн., які відносяться до основних засобів виробництва, оформлені актами приймання-передачі основних засобів та наказами по підприємству.

Придбання товару та проведення розрахунків з продавцем були відображені в бухгалтерському обліку підприємства на відповідних рахунках.

На поставлений товар ТОВ Профінструмент-Україна виписало податкові накладні на загальну суму 9459 грн., а тому висновок відповідача щодо незаконності декларування 1576,5 грн. податкового кредиту є також не доведеним та безпідставним.

Приватне підприємство фірма Процес йде на підставі господарського договору, оформленого відповідно до частини 1 статті 181 Господарського кодексу України, спрощеним способом виконало роботу для позивача по випробуванню високовольтного кабелю на суму 1150 грн., з яких 191,67 грн. ПДВ, що підтверджується:

- актом виконаних робіт від 24.07.12 р. № 180;

- платіжним дорученням від 24.07.15 р. № 2683 про оплату роботи на підставі рахунку-фактури від 10.07.12 р. № 226 в повному обсязі.

Виконання робіт та проведення розрахунків з виконавцем було відображено в бухгалтерському обліку підприємства на відповідних рахунках, а на виконані роботи позивач отримав належно оформлену податкову накладну № 26 на суму 1150 грн., а тому висновок відповідача щодо незаконності декларування 191,67 грн. податкового кредиту не ґрунтується на документах бухгалтерського обліку.

06.11.12 р. позивач уклав з ПП Теплотехкомплект господарський договір, оформлений відповідно до частини 1 статті 181 Господарського кодексу України спрощеним способом, зокрема шляхом обміну накладної від 06.11.12 р. № 388 на відпуск товару крану та прокладки вартістю 696 грн., з яких 116 грн. ПДВ.

Оплата за товар здійснена платіжним дорученням від 06.11.12 р. № 4237 на підставі рахунку від 05.11.12 р. № 454 в повному обсязі.

Придбання товару та проведення розрахунків з продавцем було відображено в бухгалтерському обліку позивача на відповідних рахунках та отримано 06.11.12 р. належно оформлену податкову накладну № 388 на суму 696 грн., а тому висновок відповідача щодо незаконності декларування 116 грн. податкового кредиту за листопад 2012 р. не є доведеним та підтвердженим.

02.11.10 р. позивач уклав з ТОВ ВКФ-Простір господарський договір № 14-11/2010Т на надання транспортних послуг, згідно якому перевізник надав підприємству у квітні та липні 2013 р. транспортні послуги з перевезення волокна поліефірного на загальну суму 10200 грн., з яких 1700 грн. ПДВ, що підтверджується - актами виконаних робіт від 03.04.13 р. № 485на суму 5000 грн., від 03.07.13 р. № 941 на суму 5200 грн., ТТН від 02.04.13 р. № 0041, від 02.07.13 р. № № 0523, 0524 на перевезення волокна поліефірного, платіжними дорученням від 11.04.13 р. № 1181 та від 09.07.13 р. № 2352 про оплату послуг на суму 5000 грн. та 5200 грн. відповідно.

Придбання послуг та проведення розрахунків з перевізником були відображені позивачем в бухгалтерському обліку підприємства на відповідних рахунках та отримано належно оформлені податкові накладні від 03.04.13 р. № 485 та від 03.07.13 р. № 941 на загальну суму 10200 грн.

Факт здійснення господарської операції по перевезенню вантажу підтверджується видатковими накладними ТОВ Келтік про відпуск товару, зазначеного в ТТН, та його приймання позивачем, тому висновок відповідача щодо незаконності декларування 1700 грн. податкового кредиту не є доведеним.

ТОВ Компанія Глобал-Маркет на підставі господарського договору від 23.05.13 р. № 122 та по видатковій накладній від 30.05.13 р. № РН-53004 поставила позивачу 20-ти футовий контейнер на загальну суму 17500 грн., з яких 2916,67 грн. ПДВ, що також підтверджується платіжним дорученням від 30.05.13 р. № 1809 на суму 17500, оплатою товару згідно рахунку від 24.05.13 р. № СФ-240501, актом приймання-передачі основних засобів позивача та наказу від 20.06.13 р. № 13 про введення його в експлуатацію.

Придбання товару та проведення розрахунків з постачальником було відображено в бухгалтерському обліку позивача на відповідних рахунках та отримано 30.05.13 р. належно оформлену податкову накладну № 557 на суму 17500 грн., а тому висновок відповідача щодо незаконності декларування 2916,33 грн. не є доведеним.

26.09.13 р. позивач уклав з ТОВ Транс-Карго-Сервіс господарський договір № 12/13 на поставку запасних частин та надання послуг з шиномонтажу для автомобільного транспорту, що знаходиться у власності позивата.

На підставі зазначеного договору та по видатковій накладній від 06.11.13 р. № 888 позивачем було отримано чотири шини на загальну суму 22600 грн., оплата за які здійснена платіжним дорученням від 01.11.13 р. № 3887 згідно рахунку від 31.10.13 р. № 604.

На вартість поставленого товару ТОВ Транс-Карго-Сервіс виписало належно оформлену податкову накладну від 01.11.13 р. № 2.

Відповідно до акту виконаних робіт від 31.12.13 р. № 1186 на суму 533 грн. позивачем було отримано послуги з шиномонтажу, розрахунок за які здійснені платіжним дорученням від 01.04.13 р. № 1041 на підставі рахунку від 31.12.13 р. № 877, а на вартість послуги була виписана податкова накладна від 31.12.13 р. № 146.

Відповідно до акту виконаних робіт від 31.03.14 р. № 399 на суму 122 грн. та від 30.04.14 р. № 418 на суму 120 грн. позивачем було отримано послуги з шиномонтажу, розрахунок за які здійснені платіжним дорученням від 11.04.13 р. № 1198 та від 08.05.14 р. № 1484 на підставі рахунків, а на вартість послуг були виписані податкові накладні від 31.03.14 р. № 91 на суму 122 грн. та від 30.04.14 р. № 105 на суму 120 грн.

Всього ТОВ Транс-Карго-Сервіс поставило позивачу товару та надало послуг на загальну суму 23375 грн., з яких 3895,83 грн. ПДВ, що підтверджується: видатковими накладними, актами виконаних робіт, рахунками на оплату та платіжними дорученням про оплату послуг в повному обсязі, документами про облік транспортних засобів на підприємстві. Придбання товару та послуг, проведення розрахунків відображено в бухгалтерському обліку підприємства на відповідних рахунках, а тому висновок відповідача, щодо незаконності декларування 3895,83 грн. податкового кредиту, є таким що, не ґрунтується на письмових доказах, даних бухгалтерського обліку тощо.

ТОВ Вавілон інжиніринг на підставі господарського договору, оформленого відповідно до частини 1 статті 181 Господарського кодексу України, спрощеним способом поставив позивачу (самовивозом) по видатковим накладним: від 20.03.14 р. № 00020, від 25.03.24 р. № 000023, від 27.05.14 р. № 000082 матеріалів, запасних частин для проведення ремонту системи опалення та водопроводу на загальну суму 1530,26 грн., з яких 255,04 грн. ПДВ.

Розрахунок за поставлений товар позивач здійснив в порядку попередньої оплати: платіжними дорученнями: від 18.03.14 р. № 864 на суму 367,88 грн., від 25.03.14 р. № 949 на суму 952,32 грн. та від 27.05.14 р. № 1644 на суму 210,06 грн., на підставі виставлених рахунків.

Придбання товару та проведення розрахунків з постачальником було відображено в бухгалтерському обліку позивача на відповідних рахунках, а на суму поставленого товару ТОВ Вавілон інжиніринг виписало належно оформлені податкові накладні: від 18.03.14 р. № 20, від 25.03.14 р. № 22 та від 27.05.14 р. № 75, а тому висновок щодо незаконності декларування 255,04 грн. податкового кредиту не ґрунтується на належних письмових документах, даних бухгалтерського обліку тощо.

ТОВ Сателіт-Дніпро на підставі господарського договору, оформленого відповідно до частини 1 статті 181 Господарського кодексу України спрощеним способом, поставило на адресу позивача по видатковій накладній від 04.04.14 р. № РН-0000105 люнет нерухомий (допоміжне обладнання для токарного верстата) вартістю 3800 грн., з яких 633,33 грн. ПДВ.

Розрахунок за товар було здійснено позивачем в порядку попередньої оплати платіжним дорученням від 04.04.14 р. № 1089 на суму 3800 грн., а ТОВ Сателіт-Дніпро на поставлену суму виписало належно оформлену податкову накладну від 04.04.14 р. № 105, здійснено відповідні бухгалтерські проводки, а тому висновок відповідача, щодо незаконності декларування 633,33 грн. податкового кредиту за квітень 2014 р. не є доведеним.

Судом встановлено, з урахуванням вищевикладеного, що придбання товару та проведення розрахунків з продавцями, виконавцями відображалось позивачем в бухгалтерському обліку на відповідних рахунках, що відповідає вимогам нормативних актів по їх формі та змісту. Наявні підприємства та надані для перевірки вищезазначені документи, що вказані в акті перевірки, є належним підтвердженням реальності у здійснені господарських операцій з субєктами підприємництва, які викликали реальні зміни в структурі активів підприємства, у власному капіталі тощо.

Розрахунки за виконані роботи, поставлений товар здійснювався в безготівковому порядку через установи банків, отриманий товар, роботи та послуги використовувались його позивачем за призначенням, внаслідок чого були реальні зміни в майновому стані підприємства, у звязку зі здійсненням зазначених вище господарських операцій (виконання робіт, отримання товару, його оплата, використання у виробництві), а тому висновок відповідача, що фактичний рух активів задекларовано лише на папері і свідчить про укладення угод без мети настання реальних наслідків - є субєктивним висновком, припущенням, що не ґрунтується на конкретних документах та фактах, оформлення яких передбачено чинним законодавством.

Згідно статті 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобовязань, у власному капіталі підприємства.

Тобто, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона спричиняє реальні зміни в структурі активів платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обовязкова ознака господарської операції кореспондує зі статтями 198, 201 Податкового кодексу України. Акт перевірки № 1319/14-02-22-01/13842002 не містить жодних перевірених відповідачем відомостей щодо перевірки наявності чи відсутності реальних змін в майновому стані підприємства позивача, у звязку з здійсненням господарських операцій по виконанню робіт, по придбанню товару, здійснення перевезень з контрагентами і таке інше.

Згідно приписів частини 4 статті 70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися жодними іншими засобами доказування, крім випадків відсутності спору стосовно даних обставин. Такими доказами можуть бути обвинувальний вирок суду по справі чи інший процесуальний документ, яким закінчується розгляд справи, рішення судів про визнання правочину недійсним.

Статтею 61 Конституції України передбачено, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, а тому позивач не може бути особою відповідальною за можливі порушення податкового чи іншого законодавства його контрагентами у разі, коли він виконав усі передбачені законом вимоги, має документально підтверджені розміри витрат та податкового кредиту.

Такий висновок суду кореспондується з висновком викладений в своєму рішенні Європейським Судом з прав людини по справі Булвес АД проти Болгарії від 22.01.09 р. в якому зазначено, що такі вимоги податкового органу є надмірним тягарем для платника податку, що порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Крім того, висновок відповідача про завищення позивачем податкового кредиту на загальну суму 214895,35 грн., на думку суду, є помилковим з наступного.

Порядок формування податкового кредиту визначений статтею 198 Податкового кодексу України. Пунктом 198.3 зазначеної статті податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у звязку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового період

Таким чином, висновок відповідача про порушення вимог податкового законодавства при придбання або виготовлення товарів та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку не ґрунтується на чинному законодавстві та наданих відповідачу для перевірки документів. При цьому слід враховувати те, що відповідно до підпункту 14.1.7 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податок на додану вартість є непрямим податком, який повинен нараховуватись та сплачуватись відповідно з нормами розділу V Податкового кодексу України, але застережень та обмежень щодо забезпечення господарської діяльності в цьому розділі Кодексу не передбачено.

Відповідно до пункту 185.1 статті 185 Податкового кодексу України обєктом оподаткування є господарська операція з постачання товарів, постачання послуг, ввезення товарів (послуг) на митну територію України, вивезення товарів (послуг) у митному режимі експорту.

Згідно статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій по придбанню або виготовленню товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг, а датою виникнення права платника на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунку платника податку на оплату товарів /послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджується податковою накладною.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватись в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно пункту 198.6 статті 198, пункту 201.11 статті 201 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у звязку з придбанням товарів /послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами. Необхідною умовою для віднесення платником податку до складу податкового кредиту сум сплаченого податку на додану вартість за результатами проведених господарських операцій є наявність податкової накладної, оформленої у відповідності до вимог чинного законодавства.

Відповідно до пункту 83.1 статті 83 Податкового кодексу України для посадових осіб органів державної податкової служби під час проведення перевірок підставами для висновків є документи, визначені цим Кодексом; податкова інформація; експертні висновки; судові рішення; інші матеріали, отримані в порядку та у спосіб, передбачені цим Кодексом або іншими законами.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що оскаржені податкові повідомлення-рішення були прийняті відповідачем з порушенням вимог діючого законодавства, зокрема, податкового, тому не можуть вважатись такими, що відповідають закону.

За таких обставин, позов підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 158, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, адміністративний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Позов Виробничо-торговельної фірми Велам товариство з обмеженою відповідальністю - задовольнити у повному обсязі.

Визнати протиправним та скасувати у податкове повідомлення-рішення від 02.07.15 р. № НОМЕР_1 про збільшення суми податкового зобовязання з податку на прибуток в сумі основного платежу 46168 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 11542 грн., прийняте Державною податковою інспекцією у Ленінському районі м. Миколаєва головного управління ДФС у Миколаївській області.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 02.07.15 р. № НОМЕР_2 про збільшення суми податкового зобовязання по податку на додану вартість в сумі основного платежу 190141,5 грн. та застосування штрафних (фінінсових) санкцій у розмірі 47535,37 грн., прийняте Державною податковою інспекцією у Ленінському районі м. Миколаєва головного управління ДФС у Миколаївській області.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 02.07.15 р. № НОМЕР_3 про зменшення розміру відємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 10317,96 грн., прийняте Державною податковою інспекцією у Ленінському районі м. Миколаєва головного управління ДФС у Миколаївській області.

Судові витрати в сумі 487,2 грн. (чотириста вісімдесят сім гривень двадцять копійок) стягнути з Державного бюджету України на користь Виробничо-торговельної фірми Велам товариство з обмеженою відповідальністю (54007, м. Миколаїв, вулиця Кірова, 67, а/с 236, код ЄДРПОУ 13842002, п/р 26003412819 в АТ РайффайзенБанк Аваль, МФО 380805).

Постанова набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня проголошення/отримання постанови, якщо протягом цього часу не буде подано апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили постанови за наслідками апеляційного провадження.

Порядок та строки апеляційного оскарження визначені ст. 186 КАС України.

Апеляційна скарга подається до Одеського апеляційного адміністративного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Одеського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Апеляційна скарга, подана після закінчення встановлених строків залишається без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку.

Головуючий суддя О.Ф. Середа.