Рішення № 51257956, 16.09.2015, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/5796/15

Головуючий у першій інстанції Загороднюк В.І.

Доповідач Сватаненко В. І.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 вересня 2015 року

Судова колегія судової палати в цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі: головуючого - Сватаненка В.І.

суддів - Артеменка І.А., Черевка П.М.,

за участю секретаря - Книгиницького О.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 3 вересня 2014 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 - «Про стягнення боргу», -

ВСТАНОВИЛА:

18.03.2014 року ОСОБА_3 звернувся до суду із зазначеним позовом, вимоги по якому у подальшому були уточнені, та просив стягнути з відповідача борг у гривневому еквіваленті станом на 02.09.2014 року у розмірі 585389,68 грн. та проценти за прострочення виконання зобов'язання у розмірі 158055,12 грн.

В обґрунтування вимог, позивач посилався на те, що 28.11.2003 року між ним та відповідачем був укладений договір позики у формі розписки, в присутності свідків, згідно якого позивач передав, а відповідач прийняв грошові кошти у сумі 45000 доларів США із зобов'язанням повернути таку ж саму суму до 28.01.2004 року, але в установлений строк відповідач грошові кошти не повернула, вимоги про повернення боргу ігнорувала та до теперішнього часу грошові зобов'язання не виконала.

Представник позивача надала заяву, в якій просила позов, з урахування останніх уточнень, задовольнити, справу розглянути за її відсутністю заочно.

Відповідач до суду не з'явилась, про час, дату та місце розгляду справи була належним чином повідомлена.

Заочним рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 03.09.2014 року позов задоволений, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 заборгованість у розмірі 743444,46 грн., яка складається з: суми боргу у розмірі 585389,34 грн.; суми процентів, за прострочення виконання зобов'язання, від суми боргу, в розмірі 158055,12 грн.; стягнуто з відповідача на користь позивача витрати по сплаті судового збору у розмірі 443,60 грн. та в дохід держави судовий збір у розмірі 3210,40 грн.

29.05.2015 року ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу на вказане заочне рішення суду, по якій просить рішення районного суду скасувати, ухвалити у справі нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, посилаючись на неповне з'ясування районним судом обставин по справі, а також на пропуск позивачем строку позовної давності.

Заслухавши доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість заочного рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та позовних вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.

Задовольняючи позов ОСОБА_3, районний суд виходив із доведеності позову про укладання договору позики та отримання ОСОБА_2 грошових коштів.

С такими висновками суду колегія суддів погоджується частково.

Відповідно п. 3 ч. 1 ст. 307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право скасувати або змінити рішення суду.

Статтею 303 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення відповідає частково.

Відповідно до вимог ст. 214 ЦПК України, під час ухвалення судового рішення суд вирішує, чи мали місце обставини справи, якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, які правовідносини випливають із встановлених обставин, яка правова норма підлягає застосуванню до цих правових відносин та інші.

Оцінка зібраних по справі доказів має здійснюватися за правилами, передбаченими ст. 212 ЦПК України з урахуванням положень ст. ст. 57-66 ЦПК України.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 303 ЦПК України апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.

Таким чином, суд, розглядаючи цивільну справу у порядку позовного провадження, повинен повно і всебічно з'ясувати фактичні обставини справи, однак не вправі виходити за межі заявлених позовних вимог та тієї доказової бази, яка сформована за рахунок доказів, поданих до суду самими учасниками процесу.

Згідно до п.3 ст. 10 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень, а суд згідно до ст. 11 ЦПК Україн, розглядає цивільну справу в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів.

Встановлено, що 28 листопада 2003 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 був укладений договір позики у формі розписки, згідно якої позивач передав, а відповідач прийняла грошові кошти в сумі 45000 доларів США із зобов'язанням повернути таку саму коштів до 28 січня 2004 року ( а.с. 5).

Під час апеляційного розгляду справи, ОСОБА_4 підтвердила, що текст розписки та підпис в ній складені її рукою, однак заперечувала отримання грошових коштів.

Частиною 1 ст. 1046 ЦК України визначено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів ( суму позики).

Відповідно до ч.1 ст. 1047 ЦК України на підтвердження укладання договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передавання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.

Оскільки із вказаним позовом ОСОБА_3 звернувся до суду 18 березня 2014 року, тобто зі спливом передбаченого ст. 257 ЦК України трирічного строку позовної давності, тому 15 серпня 2014 року позивач додатково надав до районного суду клопотання про поновлення строку на звернення до суду.

Незважаючи на наведену обставину, суд першої інстанції наведене клопотання не розглянув, не дослідив причини пропуску строку позовної давності, з яких підстав він вважав, що строк на звернення до суду пропущений з поважних причин та в судову рішення не вирішив питання про поновлення строку на звернення до суду, обмежившись посиланням на те, що згідно до ч.1 ст. 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

У подальшому, після отримання рішення суду від 3 вересня 2014 року, відповідачка 9 квітня 2015 року звернулась до суду першої інстанції із заявою про перегляд заочного рішення, в якій стверджувала, що вона не отримала копію позову і судових повідомлень про розгляд справи. Також, звернула увагу суду на пропуск позивачем строку позовної давності, просила скасувати судове рішення та призначити справу до розгляду в загальному порядку.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 14 травня 2015 року заява ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення суду залишена без задоволення.

Тому, колегія суддів вважає, що до правильно встановлених районним судом правовідносин, які склались між позивачем та відповідачкою, слід застосувати вимоги ч.4 ст. 267 ЦК України, тобто відмовити у задоволенні позову ОСОБА_3 у зв'язку зі спливом позовної давності.

Таким чином, у зв'язку з порушенням судом першої інстанції норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, відповідно до п.4 ч.1 ст. 309 ЦПК України, оскаржене рішення суду слід скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Крім того, відповідно до ст. 88 ЦПК України з позивача слід стягнути на користь відповідачки сплачений нею судовий збір за подачу апеляційної скарги в розмірі 1827,00 грн.

Керуючись ст. ст. 303, 307 ч.2, 309, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області, -

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити.

Заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 3 вересня 2014 року - скасувати.

Ухвалити у справі нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 - відмовити у зв'язку з пропуском строку позовної давності.

Стягнути з ОСОБА_3 (ІПН НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_2 ( ІПН НОМЕР_2) у відшкодування витрат за сплату судового збору - 1827,00 грн.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом 20 днів з дня набрання законної сили.

Судді апеляційного суду

Одеської області В.І. Сватаненко

І.А.Артеменко

П.М. Черевко

16.09.2015 року м. Одеса