Рішення № 51257409, 23.12.2013, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження № 22-ц/785/9116/13

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач Кварталова А. М.

Категорія ЦП-27

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.12.2013 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого судді - Кварталової А.М.,

суддів Троїцької Л.Л., Фальчука В.П.,

при секретарі Швець В.Ф.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «ОСОБА_2 ОСОБА_3» в особі Одеської обласної дирекції ПАТ «ОСОБА_2 ОСОБА_3» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитом та за зустрічним позовом ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства «ОСОБА_2 ОСОБА_3» в особі Одеської обласної дирекції ПАТ «ОСОБА_2 ОСОБА_3» про визнання правочину недійсним та захист прав споживачів, за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 11 жовтня 2013 року, -

встановила:

22.07.2011р. Публічне акціонерне товариство «ОСОБА_2 ОСОБА_3» в особі Одеської обласної дирекції ПАТ «ОСОБА_2 ОСОБА_3»(далі ПАТ «ОСОБА_2 ОСОБА_3») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

В обґрунтування вимог, ПАТ «ОСОБА_2 ОСОБА_3» посилались на те, що 07.11.2007р. між позивачем та відповідачем ОСОБА_4 укладено кредитний договір № 014/80054/85/85434. ОСОБА_4 було надано кредит в сумі 1 020 075 грн., строком до 07.01.2013р. зі сплатою 14,2 % річних.

Станом на 11.07.2011р. відповідач не виконав умови погашення кредиту і заборгованість склала 2 505 198 грн. 01 коп., а тому позивач просив суд стягнути з відповідача на його користь вказану суму заборгованості.

Відповідач позов не визнав.

29.03.2012р. ОСОБА_4 звернувся до суду з зустрічним позовом до ПАТ «ОСОБА_2 ОСОБА_3» про захист прав споживача та визнання правочину недійсним.

ОСОБА_4 посилався на те, що вказаний кредитний договір укладено всупереч нормам Цивільного кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, без індивідуальної ліцензії НБУ на здійснення разової валютно-фінансової операції, без ліцензії НБУ на здійснення кредитних операцій, в порушення публічного порядку, з перевищенням повноважень поза межами цивільної дієздатності, з грубим порушенням діючого законодавства.

Тому ОСОБА_4 просив суд визнати кредитний договір недійсним, повернути сторони в первинний стан, стягнувши з нього на користь позивача залишок по тілу кредиту, який складає 478 795 грн. 12 коп., та зняти заборону на відчуження сільськогосподарської земельної ділянки.

Представник позивача первісний позов підтримав, наполягав на його задоволенні, зустрічний позов не визнав, просив в його задоволенні відмовити.

Відповідач та його представник первинний позов не визнали, просили в його задоволенні відмовити, зустрічний позов підтримали, просили його задовольнити.

Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 11 жовтня 2013р. позов ПАТ ОСОБА_2 ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено.

Судом стягнуто з ОСОБА_4 на користь ПАТ «ОСОБА_2 ОСОБА_3» заборгованість за договором кредиту № 014/80054/85/85434 від 07.11.2007р., а саме:

- заборгованість за тілом кредиту 739 953 грн. 48 коп.;

- заборгованість за відсотками 275 574 грн. 60 коп.;

- пеню за прострочення кредиту 793 061 грн. 98 коп.;

- пеню за прострочення відсотків 696 607 грн. 95 коп.

Також з ОСОБА_4 стягнуто судовий збір в сумі 1700 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу 120 грн.

В задоволенні позову ОСОБА_4 до ПАТ «ОСОБА_2 ОСОБА_3» про визнання правочину недійсним та захист прав споживачів відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_4 просить рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 11.10.2013р. скасувати, яким відмовити ПАТ «ОСОБА_2 ОСОБА_3» у задоволенні позовних вимог, та постановити нове рішення, яким задовольнити зустрічні позовні вимоги ОСОБА_4, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. При цьому посилається на те, що судом не було зясовано правового статусу Суворовського відділення Одеської обласної дирекції ПАТ «ОСОБА_2 ОСОБА_3», стосовно повноважень на оформлення та видачі кредитів у відповідності до Статусу ПАТ «ОСОБА_2 ОСОБА_3». В матеріалах справи є наявний Статут банку у редакції від 14.10.2009р., який не мав правової сили на момент підписання кредитної угоди надавати кредитні кошти. Крім того, банком неправильно нарахована заборгованість за кредитним договором, а тому немає підстав для задоволення вимог банку.

Сторони: представник ПАТ «ОСОБА_2 ОСОБА_3», ОСОБА_4, його представник ОСОБА_5 в судове засідання на 23 грудня 2013р. до апеляційного суду Одеської області не прибули, про час та місце розгляду справи були сповіщені належним чином, про що у справі є докази. Раніше в судовому засіданні 11 грудня 2013р. ОСОБА_4 та його представник підтримали апеляційну скаргу та просили її задовольнити.

Представник ПАТ «ОСОБА_2 ОСОБА_3» надав заперечення на апеляційну скаргу, просив в судовому засіданні 11 грудня 2013р. апеляційну скаргу відхилити, рішення суду залишити без змін.

Зважаючи на вимоги ч. 2 ст. 305 ЦПК України така неявка сторін не перешкоджає апеляційному розгляду справи.

Справа розглянута у відсутність сторін відповідно до ч.2 ст. 197 ЦПК України, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Вивчивши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, мотиви і доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Задовольняючи позовні вимоги ПАТ «ОСОБА_2 ОСОБА_3» про стягнення заборгованості за кредитним договором, суд першої інстанції посилався на те, що вимоги позивача ґрунтуються на кредитному договорі, укладеному у відповідності до норм ЦК України. Задовольняючи позов позивача про стягнення заборгованості за кредитним договором, суд першої інстанції, виходив із того, що між ВАТ «ОСОБА_2 ОСОБА_3»(правонаступником якого є ПАТ «ОСОБА_2 ОСОБА_3») та ОСОБА_4 07 листопада 2007р. був укладений кредитний договір, відповідно до умов якого банк надав ОСОБА_4 кредит у сумі 1 020 075 грн. на строк до 07 січня 2013р. під 14,2 відсотків річних, а ОСОБА_4 зобовязався у встановлені кредитним договором строки повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами. Однак, ОСОБА_4 свої зобовязання за кредитним договором не виконував в звязку з чим виникла заборгованість за кредитним договором в розмірі 2 505 198 грн., яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Відмовляючи в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 про визнання правочину недійсним, суд першої інстанції посилався на те, що доводи відповідача не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні, оскільки кредитний договір укладено відповідно до вимог ЦК України.

Колегія суддів повністю не погоджується з таким висновком суду з наступних підстав.

Судом встановлено, що дійсно 07.11.2007р. між позивачем та відповідачем ОСОБА_4 укладено кредитний договір № 014/80054/85/85434. ОСОБА_4 було надано кредит в сумі 1 020 075 грн., строком до 07.01.2013р., зі сплатою 14,2 % річних за користування кредитом, а відповідач в свою чергу зобовязувався повернути одержаний кредит з нарахованими відсотками за фактичний час його використання, фіксованими щомісячними платежами(а.с.15-20 т.1).

Як вбачається з умов кредитного договору, кредитні кошти надавались ОСОБА_4 на покупку земельної ділянки, загальною площею 0,101 га , яка знаходиться в с. Крижанівка, Комінтернівського району, Одеської області. Предмет застави оцінений сторонами в сумі 1 279 613 грн.(а.с.6 т.1).

08 листопада 2007р. між ОСОБА_4 та ВАТ «ОСОБА_2 ОСОБА_3» був укладений договір іпотеки. Предметом іпотеки є земельна ділянка, яка розташована на території Крижанівської сільської ради, Комінтернівського району, Одеської області (а.с.36-44 т.2).

08.11.2007р. між ОСОБА_6 та ОСОБА_4 був укладений договір купівлі продажу земельної ділянки, площею 101га , яка розташована на території Крижанівської сільської ради Комінтернівського району, Одеської області, цільове призначення якої під будівництво житлового масиву «хуторок» та обєктів соціально культурного призначення. Продаж земельної ділянки вчинено за 1 279 613 грн.(а.с.21 т.2).

Згідно п. 6.5. кредитного договору у випадках невиконання Позичальником умов договору, ОСОБА_2 має право на дострокове погашення заборгованості за кредитом, нарахованих відсотків за користування кредитом, та штрафних санкцій.

Відповідно до умов кредитного договору ОСОБА_4 не виконує умови погашення кредиту в повному обсязі, згідно графіку погашення кредиту, а тому виникла заборгованість по кредитному договору, яка станом на 11.07.2011р., становить:

- заборгованість за кредитом 739 953 грн. 48 коп.;

- заборгованість за відсотками 275 574 грн. 60 коп.;

- пеня за прострочення по тілу кредиту за період з 15.07.2008р. по 16.06.2011р. в сумі 793 061 грн. 98 коп.;

- пеня за прострочення по відсотках кредиту за період з 16.07.2008р. по 16.06.2011р. в сумі 696 607 грн. 95 коп.

Всього заборгованість за кредитом склала 2 505 198 грн. 01 коп.

Вказана заборгованість підтверджена розрахунком, який надано ПАТ «ОСОБА_2 ОСОБА_3» до суду першої інстанції(а.с.6-12 т.1).

Згідно з п.3 ч.1 ст.611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

За умовами п.10.1. кредитного договору у разі прострочення строків погашення кредиту, сплати нарахованих процентів та комісій позичальник сплачує банку пеню у розмірі 0,5 процентів від несвоєчасно сплаченої суми за кожний день прострочення.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку щодо права банку на дострокове стягнення суми заборгованості за кредитним договором, проте висновки суду у частині визначення розміру заборгованості, з урахуванням визначення розміру пені, неможливо вважати правильними з наступних підстав.

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Згідно із роз'ясненнями, наданими у п. 27 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30 березня 2012р. «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», положення частини третьої статті 551 ЦК України про зменшення розміру неустойки може бути застосовано судом лише за заявою відповідача до відсотків, які нараховуються як неустойка, і не може бути застосовано до сум, які нараховуються згідно з частиною другою статті 625 ЦК України, які мають іншу правову природу.

При цьому проценти, які підлягають сплаті згідно з положеннями статей 1054, 1056 ЦК України, у такому порядку не підлягають зменшенню через не співмірність із розміром основного боргу, оскільки вони є платою за користування грошима і підлягають сплаті боржником за правилами основного грошового боргу.

Як вбачається з розрахунку заборгованості, який надано банком до суду першої інстанції, заборгованість за кредитом складає в сумі 739 953 грн. 48 коп.;

- пеня за прострочення тілу кредиту за період з 15.07.2008р. по 16.06.2011р. складає в сумі 793 061 грн. 98 коп.;

- пеня за прострочення по відсотках кредиту за період з 16.07.2008р. по 16.06.2011р. складає в сумі 696 607 грн. 95 коп.

Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Статтею 525 ЦК України встановлено, що одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно статті 526 ЦК України зобовязання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до норм статей 629, 610, 612, 625 ЦК України - договір є обовязковим до виконання; порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання; боржник вважається таким, що прострочив, якщо не приступив до виконання зобовязання або не виконав його у строк, встановлений договором та не звільняється від відповідальності за неможливості виконання ним грошового зобовязання.

Таким чином, зобовязання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору у встановлений договором строк, як закріплено нормами статей 526, 530 ЦК України.

Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Норми ст. 256 ЦК України визначають, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

За ст.257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки .

Статтею 259 ЦК України визначено, що позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін.

Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

Відповідно до ст. 258 ЦК України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Вирішуючи позовні вимоги про стягнення пені, суд першої інстанції, усупереч вимогам ч. 2 ст. 258 ЦК України, взяв до уваги розрахунок відповідача, згідно якого пеня нарахована за строк понад один рік.

Згідно ч. 2 ст. 258 ЦК України встановлена спеціальна позовна давність в один рік вимог, у тому числі, про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Вимоги ч. 2 ст. 258 ЦК України про строк позовної давності є обов'язковими для суду, нарахування пені не може перевищувати одного року, незалежно від того, чи заявлено стороною про застосування строку позовної давності.

В суді апеляційної інстанції представник ПАТ «ОСОБА_2 ОСОБА_3» посилалась на те, що за п.12.7 Кредитного договору передбачено, що до всіх правовідносин повязаних з укладанням та виконанням договору, застосовується загальний строк позовної давності тривалістю у три роки, в тому числі і на пеню(а.с.20 т.1).

Колегія суддів вважає, що три роки позовної давності, які зазначені в кредитному договорі є строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права чи інтересу, а спеціальна позовна давність, яка визначена для цих правовідносин в один рік, не може бути змінена за угодою сторін.

Тому колегія суддів вважає, що, враховуючи норми ч. 2 ст. 258 ЦК України, пеня повинна бути нарахована та стягнута за один рік, оскільки до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується скорочена позовна давність в один рік, а три роки це є лише загальна позовна давність (для звернення до суду).

Розмір неустойки, який підлягає стягненню з ОСОБА_4 необхідно визначити за один рік, а тому в звязку з порушеннями зобовязань за кредитним договором з ОСОБА_4 необхідно стягнути заборгованість з неустойки (пені), з урахуванням спеціального строку позовної давності, згідно наданого позивачем розрахунку, а саме: пеню за прострочення тіла кредиту за період з 15 липня 2008р. по 15 липня 2009р. в сумі 74 869 грн. 38 коп., пеню за прострочення по відсотках кредиту за період з 16 липня 2008р. по 16 липня 2009р. в сумі 62 603 грн. 86 коп., в іншій частині цих вимог банку необхідно відмовити.

За вказаних обставин, рішення суду першої інстанції підлягає зміні про часткове задоволення позову про стягнення неустойки (пені).

Таким чином, необхідно стягнути з ОСОБА_4 на користь ПАТ «ОСОБА_2 ОСОБА_3» заборгованість по кредитному договору від 07.11.2007р., а саме:

- заборгованість за тілом кредиту 739 953грн. 48 коп.,

- заборгованість за відсотками 275 574 грн. 60 коп.,

- пеню за прострочення тіла кредиту за період з 15 липня 2008р. по 15 липня 2009р. в сумі 74 869 грн. 38 коп. ,

- пеню за прострочення по відсотках кредиту за період з 16 липня 2008р. по 16 липня 2009р. в сумі 62 603 грн. 86 коп., а всього стягнути заборгованість по кредитному договору в сумі 1 153 001 грн. 10 коп.

Відмовляючи в задоволенні вимог ОСОБА_4 про визнання правочину недійсним, суд першої інстанції посилався на те, що порушень при укладанні вказаного кредитного договору судом не встановлено, вказаний договір укладено у відповідності до норм ЦК України.

Колегія суддів вважає, що вирішуючи спір в цій частині вимог, суд першої інстанції дійшов до правильного висновку про відмову у задоволенні позову ОСОБА_4

Доводи ОСОБА_4 про те, що під час укладання договору порушено публічний порядок, є необґрунтованими з наступних підстав.

Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди до всіх істотних умов договору.

Згідно ст.628 ЦК України, зміст договору становлять умови(пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обовязковими, відповідно до актів цивільного законодавства.

Спірний договір було укладено в письмовій формі з дотриманням вимог ст. 207, ч. 1 ст. 1055 ЦК України. Загальні умови надання кредиту, підписані ОСОБА_4, він був проінформований про умови кредитування та про наслідки невиконання зобовязань.

За правилом, передбаченим ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу.

Позивач ОСОБА_4, укладаючи кредитний договір та додаткові угоди до нього(додатки 1, 2,3 до кредитного договору, додаткову угоду №1, додаткову угоду №5 до кредитного договору, заяву про видачу готівки) був ознайомлений з угодами, підписав їх та сплачував проценти відповідно до умов договору, а тому фактично погодився з усіма умовами кредитного договору.

Статтею 627 ЦК України визначено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Отже, дослідивши матеріали справи, вивчивши надані у справі докази, застосувавши норму закону, яка підлягає до застосування, колегія суддів дійшла до висновку про те, що під час укладання кредитного договору незаконних дій з боку банка не вчинено, отже позов задоволенню не підлягає, а тому рішення суду в цій частині вимог слід залишити без змін.

Доводи апелянта про недійсність кредитного договору є безпідставні. ОСОБА_4 не надав до суду доказів про обмані дії з боку банку. Посилання на те, що ОСОБА_7, колишній начальник Суворовського відділення Одеської обласної дирекції ПАТ ОСОБА_2 ОСОБА_3 ввела його в оману стосовно наслідків можливого невиконання кредитної угоди, є необґрунтованими, оскільки з часу отримання кредиту 07.11.2007р. ОСОБА_4 не оскаржував кредитний договір в судовому порядку, погодився з його умовами, виконував зобовязання за кредитним договором, не звертався до правоохоронних органів щодо незаконних дій співробітника банку ОСОБА_7, а з позовом звернувся до суду лише 29.03.2012р., після того, як банк 22.07.2011р. звернувся до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором(а.с.2-3т.1,1-20т.2).

Тобто, доказів того, що кредитний договір було підписано в результаті введення ОСОБА_4 в оману зі сторони співробітників банку не надано, всі наслідки невиконання умов кредитного договору чітко прописані в кредитному договорі, з якими ОСОБА_4 був ознайомлений та власноручно їх підписав.

Відсутність у боржника необхідних коштів не є підставою звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання, як це передбачено статтею 617 ЦК України.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що доводи апелянта в цій частині вимог про визнання кредитного договору недійсним необхідно відхилити.

Доводи апелянта про те, що ОСОБА_4 кредитні кошти отримував у іноземній валюті є безпідставні, оскільки відповідно до заяви на видачу готівки від 08.11.2007р. за умовами кредитного договору від 07.11.2007р., ОСОБА_4 було надано кредитні кошти в сумі 1 020 075 грн. Відповідно до п.1.1 Кредитного договору, валютою кредиту є гривня, а тому посилання апелянта щодо необхідності отримання індивідуальної ліцензії для здійснення операції з іноземною валютою до уваги колегією суддів не приймаються.

Доводи ОСОБА_4 про те, що представник Суворовського відділення Одеської обласної дирекції ПАТ ОСОБА_2 ОСОБА_3 не мав права оформляти кредитний договір, тому що відділенню не надано цих повноважень, є необґрунтованими, оскільки укладаючи кредитний договір 07.11.2007р. з ОСОБА_4, представник банку діяла на підставі Установчих документів та довіреності за № 9017 від 25 грудня 2006р., довіреності за №9026 від 25 грудня 2006р.(а.с.20 т.1), що підтверджує її повноваження щодо укладання кредитного договору, а тому кредитний договір укладено особою, що мала повноваження на його укладання.

Доводи ОСОБА_4 про те, що він отримав не всі кошти за кредитним договором є безпідставні, оскільки згідно умов кредитного договору п.п.1.2.1, 1.2.2, ОСОБА_4 надано кредитні кошти в сумі 1 020 075 грн., з яких кредит в сумі 1005000 грн. для використання на покупку земельної ділянки, кредит в сумі 15075 грн. для використання на сплату додаткового проценту за п.1.4 кредитного договору (а.с.5 т.1).

Доводи апелянта щодо неправильного розрахунку заборгованості за кредитним договором є необґрунтованими, оскільки банком надано розрахунки, які відповідають умовам кредитного договору та графіку погашення кредиту(а.с.6-12,21-22 т.1).

Інші доводи апеляційної скарги цих висновків не спростовують, тому підлягають відхиленню.

Керуючись ст.ст.209, 307 ч.1п.3, 309 314,316, 317,319 ЦПК України, колегія суддів, -

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 11 жовтня 2013 року змінити в частині вимог за позовом Публічного акціонерного товариства ОСОБА_2 ОСОБА_3 в особі Одеської обласної дирекції ПАТ «ОСОБА_2 ОСОБА_3» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позов Публічного акціонерного товариства ОСОБА_2 ОСОБА_3 в особі Одеської обласної дирекції ПАТ «ОСОБА_2 ОСОБА_3» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь Публічного акціонерного товариства ОСОБА_2 ОСОБА_3 в особі Одеської обласної дирекції ПАТ «ОСОБА_2 ОСОБА_3» заборгованість по кредитному договору № 014/80054/85/85434 від 07.11.2007 року, а саме:

- заборгованість за тілом кредиту 739 953 (сімсот тридцять девять тисяч девятсот пятдесят три )грн. 48 коп.,

- заборгованість за відсотками 275 574 (двісті сімдесят пять тисяч пятсот сімдесят чотири ) грн. 60 коп.,

- пеню за прострочення тіла кредиту за період з 15 липня 2008р. по 15 липня 2009р. в сумі 74 869 (сімдесят чотири тисячі вісімсот шістдесят девять ) грн. 38 коп. ,

- пеню за прострочення по відсотках кредиту за період з 16 липня 2008р. по 16 липня 2009р. в сумі 62 603 (шістдесят дві тисячі шістсот три) грн. 86 коп., а всього стягнути заборгованість по кредитному договору в сумі 1153 001 (один мільйон сто пятдесят три тисячі одна) грн. 10 коп.

В іншій частині позовних вимог Публічному акціонерному товариству ОСОБА_2 ОСОБА_3 до ОСОБА_4 відмовити.

В решті рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 11 жовтня 2013 року залишити без змін.

Рішення набирає законної сили негайно з моменту проголошення, але може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Судді апеляційного суду

Одеської області ОСОБА_3

ОСОБА_8

ОСОБА_9