Рішення № 51247304, 23.03.2010, Апеляційний суд Львівської області

Апеляційний суд Львівської області

м. Львів, пл. Соборна, 7, 79008, (032) 235-90-15

23 березня 2010 року Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі:

головуючого - Павлишина О.Ф.,

суддів Бакуса В.Я., Штефаніци Ю.Г.,

при секретарі Балюк О.С.,

з участю ОСОБА_1, представника ОСОБА_2 ОСОБА_3, представника ОСОБА_4 ОСОБА_5, представника Державного казначейства України - ОСОБА_6, представника прокуратури Львівської області ОСОБА_7, представника Управління МВС України на Львівській залізниці ОСОБА_8,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1, ОСОБА_2 та представника ОСОБА_4 ОСОБА_5 на рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 15 червня 2009 року,

ВСТАНОВИЛА :

В вересні 2005 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулись в суд з позовом до Лінійного управління на Львівській залізниці УМВС України та ОСОБА_9 про відшкодування матеріальної і моральної шкоди. Посилаючись на те, що працівник міліції - Лінійного управління на Львівській залізниці УМВС України ОСОБА_9 при виконанні посадових обовязків 23.04.2002 року скоїв умисне вбивство їх сина ОСОБА_10, за що засуджений вироком Стрийського районного суду Львівської області від 18.03.2004 року за ч.1 ст.115, ч.3 ст.365 КК України, просили стягнути солідарно з відповідачів 4100 грн. на відшкодування матеріальної шкоди та по 150000 грн. на відшкодування моральної шкоди кожному.

В листопаді 2005 року ОСОБА_4 звернулась в суд з позовом в своїх інтересах та інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_11, ОСОБА_12 до Лінійного управління на Львівській залізниці УМВС України, третя особа - ОСОБА_9, про відшкодування матеріальної і моральної шкоди. Посилаючись на загибель її чоловіка та батька дітей ОСОБА_10 за обставин, вказаних в позовній заяві ОСОБА_1 та ОСОБА_2, просила ухвалити рішення, яким стягнути на відшкодування моральної шкоди 90000 грн. в її користь та по 80000 грн. в користь кожного з дітей, стягнути 19643 грн. на відшкодування матеріальної шкоди в звязку з втратою годувальника за період з 23.04.2002 року до 1.04.2005 року, і стягувати з 1.04.2005 року щомісячно 2/3 частини середньомісячної заробітної плати регулювальника швидкості руху вагонів по ст.Стрий Львівської залізниці у звязку з втратою годувальника до досягнення дітьми повноліття.

15.11.2005 року ухвалою Стрийського міськрайонного суду Львівської області позови ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_4 в своїх інтересах та інтересах неповнолітніх дітей обєднано в одне провадження.

В червні 2009 року позивачі уточнили позовні вимоги та просили на підставі ст.ст.440, 440-1, 442 ЦК України (1963 року) стягнути суми відшкодування з Управління МВС України на Львівській залізниці та Державного казначейства України.

Справа розглядалась судами неодноразово.

Останнім рішенням Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 15 червня 2009 року позови ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_4 задоволено частково. Ухвалено стягнути з ОСОБА_9 в користь ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_11, ОСОБА_12 по 20000 грн. кожному на відшкодування моральної шкоди. Стягнуто з ОСОБА_9 в користь ОСОБА_1, ОСОБА_2 по 2050 грн. кожному на відшкодування матеріальної шкоди. Також стягнуто з ОСОБА_9 68 грн. судового збору і 250 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в доход держави. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

ОСОБА_1, ОСОБА_2 в апеляційній скарзі на рішення суду стверджують про порушення судом норм матеріального і процесуального права. При цьому покликаються на те, що судом невірно визначено розмір відшкодування матеріальної і моральної шкоди. Також заперечують підставність покладення відповідальності за шкоду на ОСОБА_9 і вважають, що відповідати за шкоду має Лінійне управління на Львівській залізниці УМВС України на транспорті. Просять скасувати рішення та ухвалити нове про стягнення з Лінійного управління на Львівській залізниці УМВС України на транспорті. 6945 грн. 40 коп. на відшкодування матеріальної шкоди та по 150000 грн. кожному на відшкодування моральної шкоди.

Представник ОСОБА_4 ОСОБА_5 в апеляційній скарзі вважає, що суд порушив норми матеріального і процесуального права. Посилається на те, що судом безпідставно відмовлено у відшкодуванні шкоди, завданої втратою годувальника. Зазначає, що судом невірно визначено розмір відшкодування моральної шкоди. Вважає, що відповідальність за шкоду слід покласти на Лінійне управління на Львівській залізниці УМВС України на транспорті. Просить скасувати рішення та ухвалити нове рішення, яким стягнути з Лінійного управління на Львівській залізниці УМВС України на транспорті на відшкодування моральної шкоди на користь ОСОБА_4 9000 грн., ОСОБА_11 80000 грн.,т ОСОБА_12- 80000 грн., та 19643 грн. шкоди в звязку з втратою годувальника.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення ОСОБА_1, представника ОСОБА_2 ОСОБА_3, представника ОСОБА_4 ОСОБА_5 на підтримання апеляційних скарг, що аналогічні їх доводам, пояснення представника Державного казначейства України - ОСОБА_6, представника прокуратури Львівської області ОСОБА_7, представника Управління МВС України на Львівській залізниці ОСОБА_8 про заперечення доводів апеляційних скарг, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню.

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що працівник міліції ОСОБА_9 завдав шкоди позивачам при виконанні ним службових обовязків, і, що відповідно до ст.442 ЦК України (1963 року) державні установи відповідають за шкоду, завдану громадянам неправильними службовими діями їх службових осіб у галузях адміністративного управління, на загальних підставах, якщо інше не передбачено спеціальним законом. Пославшись на те, що такого закону не прийнято, не встановлені умови та порядок відшкодування шкоди, суд прийшов до висновку, що вимоги позивачів про відшкодування шкоди за рахунок Державного бюджету є безпідставними, а тому за завдану шкоду має відповідати ОСОБА_9

Проте з такими висновками суду погодитись не можна, так як вони суперечать обставинам справи та не грунтуються на положеннях закону.

Суд першої інстанції встановив, і сторонами не заперечуються такі обставини.

ОСОБА_9 перебував на посаді міліціонера - помічника оперативного чергового ЛВ на ст.Стрий УМВСУ на Львівській залізниці.

22 квітня 2002 року в 9 годині ОСОБА_9 заступив на чергування тривалістю 24 години помічником оперативного чергового, і відповідно до постової відомості розстановки патрульно-постових нарядів отримав табельну зброю пістолет „Макарова серії БС 3557, та шістнадцять патронів до нього.

Приблизно в 2 годині 23 квітня 2002 року ОСОБА_9 за розпорядженням оперативного чергового вийшов з чергової частини для проведення контролю за несенням служби нарядом патрульно-постової служби міліції на вокзалі та для заміни несправної радіостанції. Після проведеної перевірки ОСОБА_9 порушив маршрут, яким мав слідувати, і без службової необхідності зайшов в кафе „Тетяна на пл.Привокзальній в м.Стрий, де зустрів ОСОБА_10, з яким спілкувався біля 20 хвилин. Після виходу з кафе між ОСОБА_10 та ОСОБА_9 виник конфлікт, під час якого останній не зробивши попередження про намір використання вогнепальної зброї, та в обстановці, коли не було безпосередньої загрози його життю та здоровю, здійснив один постріл в область грудної клітки, зліва, спричинивши кульове поранення ОСОБА_10, що стало причиною настання раптової смерті останнього.

Вироком Стрийського районного суду Львівської області від 18 березня 2004 року ОСОБА_9 визнаний винним у вчиненні зазначених дій, такі кваліфіковано за ч.1 ст.115, ч.3 ст.365 КК України, і його засуджено до девяти років позбавлення волі з позбавленням права займати посади в органах Міністерства внутрішніх справ на три роки. (т.1, а.с.6-8)

Ухвалою колегії суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Львівської області від 27 липня 2005 року вказаний вирок залишено без змін, а касаційні скарги представника потерпілого ОСОБА_3, засудженого ОСОБА_9 і адвоката ОСОБА_13 без задоволення. (т.1, а.с. 9-13)

ОСОБА_1, ОСОБА_2 є батьками загиблого ОСОБА_10

ОСОБА_4 була дружиною загиблого ОСОБА_10, а ОСОБА_11, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_12, ІНФОРМАЦІЯ_2, є його дітьми.

Згідно з положеннями ст.456 ЦК України (1963 року) у разі заподіяння громадянину каліцтва або іншого ушкодження здоров'я, пов'язаних з виконанням ним трудових обов'язків, організація або громадянин, відповідальні за шкоду, зобов'язані відшкодувати потерпілому у повному розмірі втрачений заробіток, а також виплатити потерпілому (членам сім'ї та особам, які перебували на утриманні померлого) одноразову допомогу в установленому законом порядку. При цьому пенсії та інші доходи, одержувані працівником, не враховуються. В разі смерті потерпілого право на відшкодування шкоди мають непрацездатні особи, які перебували на утриманні померлого або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина померлого, яка народилася після його смерті. Шкода відшкодовується неповнолітнім дітям - до досягнення шістнадцятирічного віку, а учням - вісімнадцятирічного віку. Правила відшкодування шкоди, заподіяної ушкодженням здоров'я громадянина, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків, затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ст. 457 ЦК України (1963 року), якщо каліцтво або інше ушкодження здоров'я заподіяно організацією або громадянином, не зобов'язаними сплачувати за потерпілого внески по державному соціальному страхуванню, ця організація або громадянин повинні відшкодувати потерпілому шкоду за правилами статей 440, 441, 450 цього Кодексу у частині, що перевищує суму одержуваної ним допомоги або призначеної йому після ушкодження його здоров'я і фактично одержуваної ним пенсії. В разі смерті потерпілого право на відшкодування шкоди мають особи, зазначені в частині другій статті 456 цього Кодексу, на строки, зазначені у частині третій тієї ж статті.

Статтею 459 ЦК України (1963 року) встановлено, що в разі смерті потерпілого витрати на поховання відшкодовуються особі, яка понесла ці витрати, організацією або громадянином, відповідальними за шкоду, пов'язану з смертю потерпілого.

Відповідно до ст. 461 ЦК України (1963 року) в разі ушкодження здоров'я громадянина, який не підлягає державному соціальному страхуванню, організація або громадянин, відповідальні за заподіяну шкоду, зобов'язані відшкодувати потерпілому витрати, пов'язані з відновленням його здоров'я, а також шкоду, викликану втратою або зменшенням його працездатності, в розмірі, обчислюваному стосовно до заробітної плати (заробітку) відповідної категорії робітників і службовців, якщо інше не передбачено законом. В разі смерті потерпілого право на відшкодування шкоди, що обчислюється у встановленому вище порядку, мають громадяни, зазначені в частині другій статті 456 цього Кодексу на строки, зазначені у частині третій тієї ж статті.

Згідно з положеннями ст. 1200 ЦК України (2004 року) у разі смерті потерпілого право на відшкодування шкоди мають непрацездатні особи, які були на його утриманні або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання. Шкода відшкодовується дитині - до досягнення нею вісімнадцяти років (учню, студенту - до закінчення навчання, але не більш як до досягнення ним двадцяти трьох років). Шкода відшкодовується у розмірі середньомісячного заробітку (доходу) потерпілого з вирахуванням частки, яка припадала на нього самого та працездатних осіб, які перебували на його утриманні, але не мають права на відшкодування шкоди.Особам, які втратили годувальника, шкода відшкодовується в повному обсязі без урахування пенсії, призначеної їм внаслідок втрати годувальника, та інших доходів. Розмір відшкодування, обчислений для кожного з осіб, які

мають право на відшкодування шкоди, завданої смертю годувальника, не підлягає подальшому перерахункові, крім таких випадків: народження дитини, зачатої за життя і народженої після смерті годувальника; призначення (припинення) виплати відшкодування особам, що здійснюють догляд за дітьми, братами, сестрами, внуками померлого.

Права, обовязки та відповідальність осіб рядового та начальницького складу органу внутрішніх справ визначаються законодавством, присягою, статутами органів внутрішніх справ і Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ.

Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29.07.1991 року №114, визначається порядок проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ.

Крім того, порядок проходження служби в черговій частині органу внутрішніх справ визначається Інструкцією по організації роботи чергової частини міського, районного відділу (управління) внутрішніх справ, лінійного відділу (відділення) внутрішніх справ на транспорті, міського, селищного відділу (відділення) міліції, затвердженої наказом МВС України від 18.08.1992 року №485, та трудовим розпорядком.

З моменту, коли працівник заступив на службу, і до закінчення несення служби працівник міліції вважається таким, що приступив до виконання і виконує свої службові обовязки.

Скоєння злочину особою, яка приступила до виконання своїх службових обовязків, є злочином, скоєним працівником юридичної особи, під час виконання своїх службових обовязків.

Вищевказаними доказами стверджується, що працівник міліції - ОСОБА_9 22 квітня 2002 року в 9 годині заступив на добове чергування помічником оперативного чергового, і отримав табельну зброю, шістнадцять патронів до неї, та, виконуючи обовязки помічника чергового, відхилився від встановленого маршруту, і на пл.Привокзальній в м.Стрий скоїв злочини з застосуванням табельної зброї.

В звязку з наведеним колегія суддів приходить до висновку, що злочини, скоєні ОСОБА_9 є злочинами, які скоєні ним при виконанні своїх службових обовязків.

Статтею 1 Закону України „Про міліцію встановлено, що міліція в Україні - державний озброєний орган виконавчої влади, який захищає життя, здоров'я, права і свободи громадян, власність, природне середовище, інтереси суспільства і держави від протиправних посягань.

Згідно з положенням вказаного Закону працівники міліції є представниками державного органу виконавчої влади.

Відповідно до примітки ст.364 КК України особи, які постійно або тимчасово здійснюють функції представників влади є службовими особами.

Частиною другою ст.25 Закону України „Про міліцію встановлено, що обовязок з відшкодування завданих матеріальних збитків громадянину, права і законні інтереси якого порушено працівником міліції, покладено на міліцію.

Згідно з положеннями ст.56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування моральної шкоди, завданої незаконним рішенням, діями чи бехздіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Оскільки працівник міліції ОСОБА_9 був службовою особою державного органу виконавчої влади - Управління МВС України на Львівській залізниці, і під час виконання своїх службових обовязків злочинними діями завдав матеріальну і моральну шкоду потерпілим, колегія суддів вважає, що на підставі норм Конституції України, Закону України „Про міліцію, ст.ст. 456, 457, 459, 461 ЦК України (1963 року), ст.1200 ЦК України (2004 року) обовязок відшкодувати шкоду, завдану позивачам по справі, слід покласти на Управління МВС України на Львівській залізниці.

Суд першої інстанції, вірно встановивши обставини справи, не застосував до правовідносин закон, який їх регулює, та помилково пославшись на ст. 442 ЦК України (1963 року), прийшов до неправильного висновку про стягнення з ОСОБА_9 на користь позивачів матерільної і моральної шкоди, а також про відсутність підстав для відшкодування шкоди в звязку з втратою годувальника.

В звязку з цим рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову.

При цьому колегія суддів враховує такі обставини.

На утриманні ОСОБА_10 на день його смерті перебувало двоє дітей - ОСОБА_11, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_12, ІНФОРМАЦІЯ_2.

Загальна сума заробітку за 12 місяців до дня смерті ОСОБА_10 складає 5595 грн. 51 коп. (т.1, а.с.328)

Відповідно середньомісячний заробіток становить 466 грн. 30 коп. ( 5595,51 : 12 = 466,30).

Частина заробітку, яка припадала на двох дітей складає 310 грн. 87 коп. ( 466, 30 : 3 = 155,43); (155, 43 х 2 = 310, 87).

В звязку з втратою годувальника на дітей виплачено пенсію з травня 2002 року до квітня 2003 року в сумі 283 грн. 80 коп, з травня 2003 року до червня 2003 року 286 грн. 84 коп., з липня 2003 року до грудня 2003 року 300 грн. (т.1, а.с.329)

Різниця між часткою заробітку ОСОБА_10, яка припадала на двох дітей та пенсією в звязку з втратою годувальника за період травень 2002 року грудень 2003 року складає 438 грн. 24 коп. ( 310,87-283,80 = 27,07 грн.; 27,07 грн. х 12 місяців = 324,84 грн.; 310,87 286,75= 24,12 грн.; 24,12 грн. х 2 місяці = 48,24 грн; 310,87 300 = 10,87 грн. ; 10,87 грн. х 6 місяців = 65,16 грн; 324,84 грн.+ 48,24 грн. + 65,16 грн.= 438,24 грн.)

З січня 2004 року в звязку з введенням в дію Цивільного кодексу України відповідно до ст.1200 ЦК України пенсія не враховується при визначенні шкоди в звязку з втратою годувальника.

За період з січня 2004 року до березня 2010 року сума на відшкодування шкоди, завданої втратою годувальник, складає 19273 грн. 94 коп. ( 310,87 грн. х 62 місяці = 19273 грн. 94 коп.)

Загальна сума на відшкодування шкоди, завданої втратою годувальника за період з травня 2002 року до березня 2010 року, становить 19712 грн. 18 коп. ( 19273,94 + 438,24 =19712,18)

Разом з тим, оскільки позивачкою ОСОБА_4 заявлено вимогу про стягнення шкоди, завданої втратою годувальника за період з травня 2002 року до березня 2010 року 19643 грн., колегія суддів вважає, що стягненню з Управління МВС України на Львівській залізниці на відшкодування, шкоди, завданою втратою годувальника, за зазначений період на підставі ст.ст. 456, 457, 461 ЦК України (1963 року) та ст.1200 ЦК України (2004 року), підлягає сума, зазначена позивачкою 19643 грн.

Крім того, враховуючи навчання дітей - ОСОБА_11, ІНФОРМАЦІЯ_3, ОСОБА_12, ІНФОРМАЦІЯ_4, відповідно до 30.06.2011 року та до 30.01.2011 року (т.3, а.с. 251, 252), слід стягувати з Управління МВС України на Львівській залізниці в користь ОСОБА_4 щомісячно 310 грн. 87 коп. на відшкодування шкоди, завданої смертю потерпілого ОСОБА_10, його дітям, починаючи з 24 березня 2010 року до закінчення останніми навчання, але не більш як до досягнення ними двадцяти трьох років.

Матеріалами справи стверджується, що позивачі не подали суду доказів про розмір витрат на поховання ОСОБА_10, однак, враховуючи безспірний факт понесення ними таких витрат, колегія суддів вважає, що розмір витрат слід визначити відповідно до граничних розмірів витрат на поховання потерпілого, встановленими постановою правління Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України від 15.08.2001 року за №22, яка була чинною на час проведення поховання.

Оскільки для Львівської області граничний розмір витрат на поховання вищевказаною постановою встановлено в сумі 2640 грн., позов в цій частині підлягає частковому задоволенню, і на підставі ст.459 ЦК України (1963 року) з Управління МВС України на Львівській залізниці слід стягнути в користь ОСОБА_1 та ОСОБА_2 2640 грн. на відшкодування витрат на поховання.

Враховуючи характер та обсяг душевних страждань, завданих ОСОБА_1 та ОСОБА_2 смертю сина, завданих ОСОБА_4 та її дітям смертю чоловіка і батька, колегія суддів вважає, що розмір відшкодування моральної шкоди для батьків загиблого слід встановити в сумі 50000 грн. кожному, для дружини і дітей загиблого 110000 грн., і покласти обовязок по відшкодуванню моральної шкоди на Управління МВС України на Львівській залізниці.

Крім того, відповідно до ст.88 ЦПК України з Управління МВС України на Львівській залізниці підлягає стягненю в доход держави 4 грн. 25 коп. судового збору та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 15 грн.

Керуючись п.2 ч.1 ст.307, п.п.3, 4 ст.309, ст.ст. 314, 316 ЦПК України та на підставі ст.56 Конституції України, ст.ст. 456, 457, 459 ЦК України (1963 року), ст.1200 ЦК України (2004 року), ч.2 ст.25 Закону України „Про міліцію, колегія суддів, -

ВИРІШИЛА :

Апеляційні скарги ОСОБА_1, ОСОБА_2 та представника ОСОБА_4 ОСОБА_5 задоволити частково.

Рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 15 червня 2009 року- скасувати.

Ухвалити нове рішення, яким позов ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_4 задоволити частково.

Стягнути з Управління МВС України на Львівській залізниці в користь ОСОБА_1 та ОСОБА_2 по 50000 (пятдесят тисяч) грн. кожному на відшкодування моральної шкоди.

Стягнути з Управління МВС України на Львівській залізниці в користь ОСОБА_1 та ОСОБА_2 2640 (дві тисячі шістсот сорок) грн. на відшкодування витрат на поховання.

Стягнути з Управління МВС України на Львівській залізниці в користь ОСОБА_4 19643 грн. (девятнадцять тисяч шістсот сорок три гривні) на відшкодування шкоди, завданої смертю потерпілого ОСОБА_10, за період з травня 2002 року до березня 2010 року.

Стягувати з Управління МВС України на Львівській залізниці в користь ОСОБА_4 щомісячно по 310 грн. 87 коп. (триста десять гривень вісімдесят сім копійок) на відшкодування шкоди, завданої смертю потерпілого ОСОБА_10, його дітям ОСОБА_11, ІНФОРМАЦІЯ_3, ОСОБА_12, ІНФОРМАЦІЯ_4, починаючи з 24 березня 2010 року до закінчення останніми навчання, але не більш як до досягнення ними двадцяти трьох років.

Стягнути з Управління МВС України на Львівській залізниці в користь ОСОБА_4 110000 (сто десять тисяч) грн. на відшкодування моральної шкоди.

Стягнути з Управління МВС України на Львівській залізниці в доход держави 4 грн. 25 коп. судового збору р/р 31119095700006 МФО 825014, ЗКПО 22389406, код бюджетної класифікації 22090100.

Стягнути з Управління МВС України на Львівській залізниці витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 15 грн. на р/р 31212259700006 в ГУДКУ у Львівській області, МФО 825014, код бюджетної класифікації 22050000, одержувач Держбюджет Личаківського району, індетифікаційний код 22389406.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржено шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання законної сили рішенням апеляційного суду.

Головуючий: Павлишин О.Ф.

Судді: Бакус В.Я.

ОСОБА_14