Ухвала суду № 51202123, 02.09.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 вересня 2015 року м. Київ К/9991/70873/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:головуючого судді-доповідача:Усенко Є.А.,суддів: Вербицької О.В., Олендера І.Я.,розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Західної міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби

на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 22.10.2012

у справі № 2а-8505/12/2070 Харківського окружного адміністративного суду

за позовом Приватної науково-виробничої фірми (ПНВФ) «Анкор-Теплоенерго»

до Західної міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби

про скасування рішення,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 07.08.2012 адміністративний позов залишено без задоволення.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 22.10.2012 постанову суду першої інстанції скасовано, позов задоволено: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Західної МДПІ м. Харкова від 16.03.2012 № 0001302330.

У касаційній скарзі Західна МДПІ м. Харкова просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції, посилаючись на порушення судом норм матеріального права.

Позивач не реалізував процесуальне право надати заперечення проти касаційної скарги.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Фактичною підставою для збільшення у податковому обліку ПНВФ «Анкор-Теплоенерго» грошового зобов'язання із податку на додану вартість та застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) згідно з податковим повідомленням-рішенням, з приводу правомірності якого виник спір, стали висновки контролюючого органу, викладені в акті перевірки від 27.02.2012 № 294/23-304/32762338. Згідно з цим актом підприємство порушило норми пункту 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України (ПК): завищено податковий кредит на загальну суму 70117,00 грн. у податковому обліку за травень 2011 року за господарськими операціями з поставки позивачу від ТОВ «Трубопласт Україна» товару, які не мали реального характеру з огляду на відсутність у цього постачальника трудових ресурсів та відсутності інформації про наявність у нього основних засобів, виробничого обладнання, транспортного та торгівельного обладнання, матеріалів (сировини), товарних запасів, у результаті чого занижено податок на додану вартість у сумі 70117,00 грн. у податковому обліку за травень 2011 року.

За наслідками перевірки ДПІ стосовно позивача прийняте податкове повідомлення-рішення від 16.03.2012 № 0001302330 про збільшення грошового зобов'язання із податку на додану вартість у сумі 70117,00 грн. за основним платежем та 1,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

У судовому процесі встановлено, що за наслідками господарських операцій з поставки позивачу від ТОВ «Трубопласт Україна» товару цей постачальник виписав позивачу податкові накладні, на підставі яких позивач сформував податковий кредит у податковій декларації з податку на додану вартість за травень 2011 року.

Згідно з підпунктом «а» пункту 198.1 ст. 198 ПК (у редакції чинній на час виникнення відносин, з приводу прав і обов'язків у яких виник спір) право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.3 цієї статті встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу) (підпункт 198.6 цієї статті).

При цьому законодавцем презумується реальність оподатковуваних операцій та витрат платника податку, достовірність документів податкового обліку.

За змістом наведених норм право платника податків на збільшення витрат та податкового кредиту обумовлено юридичним складом, до якого входять такі юридичні факти, як придбання платником податку у інших платників цього податку товарів (послуг), призначених для використання в оподатковуваних операціях, що відповідають цілям господарської діяльності платника податку; підтвердження податковою накладною, виписаною постачальником - платником податку, митною декларацією (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 ПК) суми нарахованого (сплаченого) податку в ціні придбання товару (послуг).

Суд апеляційної інстанції на підставі приєднаних до справи доказів, а саме: копій видаткових та податкових накладних, товарно-транспортних накладних, витягу із журналу довіреностей, платіжних доручень, договору купівлі-продажу від 14.10.2004 нежитлової будівлі літера « 2О-1», що розташована за адресою м. Харків, вул. Киргизька, буд.19; журналу-ордеру відомостей по рахунку 201 «сировина і матеріали» за травень 2011 року; актів списання матеріалів у виробництво, - оцінка яких відповідає вимогам норм ст. 86 КАС України, із врахуванням того, що основним видом діяльності позивача є розробка та виробництво теплообмінного обладнання, процес виробництва якого передбачає використання матеріалів і запасних частин, на поставку яких виписані вище зазначені документи обліку, встановив факт поставки позивачу від ТОВ «Трубопласт Україна» товарів (матеріали та запасні частини) та відповідно до встановлених обставин зробив юридично правильний висновок про правомірне декларування позивачем за наслідками господарських операцій з цим постачальником сум податкового кредиту.

Апеляційний суд, на відміну від суду першої інстанції, зробив правильний та юридично обґрунтований висновок, що певні недоліки окремих документів, складених за наслідками господарської операції з поставки, за встановлення фактичного виконання такої поставки, не позбавляють ці документи значення доказів, які підтверджують правомірність здійснення змін у податковому обліку та не можуть бути підставою для зменшення сум податкового кредиту у податковому обліку платника податку.

Доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків суду апеляційної інстанції щодо юридичної оцінки податкового повідомлення-рішення, яке є предметом спору, а відтак відсутні підстави для скасування оскаржуваного судового рішення.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст. ст. 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Західної міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби залишити без задоволення, а постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 22.10.2012 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: підписЄ.А. УсенкоСудді: підписО.В. Вербицька підписІ.Я. Олендер