Ухвала суду № 51195307, 15.09.2015, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/6271/15 Справа № 201/2754/15-ц Головуючий у 1 й інстанції - Антонюк О. А. Доповідач - Повєткін В.В.

Категорія 27

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 вересня 2015 року Апеляційний суд Дніпропетровської області в складі:

Головуючого судді: Повєткіна В.В.

суддів: Рудь В.В., Ткаченко І.Ю.

при секретарі: Левцунову І.В.

Розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2

на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 27 квітня 2015 року

за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про захист прав споживача, стягнення суми вкладу і коштів по договору банківського вкладу, -

В с т а н о в и в :

У лютому 2015 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ПАТ КБ «ПриватБанк» про захист прав споживача, стягнення суми вкладу і коштів по договору банківського вкладу посилаючись на те, що між позивачем і відповідачем було укладено договір депозитного вкладу, згідно якого ОСОБА_2 29 жовтня 2013 року в регіональному відділенні ПАТ КБ "ПриватБанк", яке знаходиться в м. Сімферополь філії Кримського РУ ПАТ КБ "ПриватБанк", було відкрито рахунок по цьому договору, відповідно до якого позивач передав ПАТ КБ "ПриватБанк" грошові кошти в сумі 320.000,00 доларів США для їх розміщення на депозитному рахунку банка на термін вкладу - 366 днів із зобов'язанням банку нараховувати відсотки на суму вкладу за ставкою обумовлених річних. Додаткові угоди не укладалися. Сторони вказаний договір виконували. Зараз строк дії вказаного договору закінчився, позивач звернувся до банку з заявою про повернення йому вказаної суми депозитного вкладу, але відповідач відмовляється це зробити, чим порушуються права позивача. На подальші неодноразові звернення позивача і його представника до відповідача з питанням повернення йому вказаних коштів отримано відмову. Позивачу завдана матеріальна шкода, він (позивач) поніс витрати. Звернувся знову до відповідача повернути йому гроші та виплатити витрати, відсотки, але отримав відмову, виник спір, який в добровільному порядку не вирішено. Позивач просив суд стягнути з відповідача на його користь суму банківського вкладу в сумі 320.000,00 доларів США з нарахованими відсотками в сумі 36.710,00 доларів США за період з 30.10.2013 року по 19.02.2015 року за 478 днів, а всього 356.710,00 доларів США (а.с.2-4).

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 27 квітня 2015 року в задоволенні позовних вимог - відмовлено (а.с.82-84).

В апеляційній скарзі (а.с.87-89) ОСОБА_2 просить рішення суду скасувати, як необґрунтоване і ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги, оскільки:

- суду були надані нотаріально засвідченні копії договору банківського вкладу та квитанції про внесення суми вкладу, оригіналів цих документів суд не витребував, а тому в силу ст.64 ЦПК України суд необґрунтовано зазначив тексті рішення щодо ненадання позивачем оригіналів документів;

- відповідач визнав укладання з позивачем договору банківського вкладу, а тому згідно положенням ст.61 ЦПК України суд повинен був звільнити позивача від доказування факту укладення договору;

- твердження суду щодо надання відповідачем на письмові звернення позивача відповіді відповідно до діючого законодавства не відповідають дійсності, оскільки жодної відповіді з боку відповідача не надавалось.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що скарга є необґрунтованою і не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відмовляючи у задоволені позовних вимог, суд першої інстанції встановив, що позивачем не надано суду належних та допустимих доказів відкриття депозитного рахунку в банку та знаходження залишку грошових сум на цьому рахунку, суду не надані оригінали договору банківського вкладу та квітанції про внесення грошових коштів.

Колегія суддів вважає, що такий висновок суду першої інстанції відповідає вимогам закону та матеріалам справи.

Згідно ч.1 ст.1059 ЦК України договір банківського вкладу укладається у письмовій формі; письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту.

З матеріалів справи вбачається, що до позовної заяви позивачем додані ксерокопії договору банківського вкладу та квитанції від 29 жовтня 2013 року (а.с.7,8), після відкриття провадження у справі позивачем надіслано заяву про розгляд справи у його відсутність, до якої додані нотаріально засвідчені копії договору банківського вкладу та квитанції від 29 жовтня 2013 року (а.с.20-22).

Як вбачається з наданих позивачем ксерокопій та нотаріально посвідчених копій зазначених документів, ксерокопія договору містить рукотворні надписи, яких немає на нотаріально посвідченій копії цього договору.

Так само різняться і надані позивачем копії квитанції: нотаріально посвідчена копія квитанції містить підпис вкладника, а ксерокопія квитанції такого підпису не містить.

В той же час оригінали вказаних документів суду першої інстанції не надані.

За таких обставин, коли на підтвердження укладення договору вкладу та на підтвердження про внесення грошових коштів позивачем надані копії документів, які різняться між собою, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що позивачем не надано суду належних та допустимих доказів про укладення договору про вклад, відкриття депозитного рахунку в банку та знаходження залишку грошових сум на цьому рахунку.

Тому доводи апеляційної скарги щодо надання позивачем суду першої інстанції належних та допустимих доказів, якими, на думку позивача, слід вважати нотаріально посвідчені копії документів, не можуть бути визнані обгрунтованими.

Відповідно ч.2 ст.303 ЦПК України апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.

В суді апеляційної інстанції представником позивача надані для огляду оригінали договору про вклад та квитанції про внесення грошових коштів від 29 жовтня 2013 року, ксерокопії яких долучено до справи (а.с.235,236).

Як вбачається зі справи в дослідженні оригіналів зазначених документів суд першої інстанції позивачу не відмовляв, при їх поданні до апеляційного суду ні позивач, ні його представник про наявність будь-яких поважних причин щодо неподання оригіналів таких документів до суду першої інстанції не вказали.

Тому у апеляційного суду відсутні підстави для врахування наданих в судовому засідання начебто оригіналів вказаних документів у якості доказів.

При цьому колегія суддів звертає увагу на те, що за своїм змістом, наявними на них рукописними відмітками та підписом вкладника надані позивачем суду першої інстанції нотаріально посвідчені копії відповідають наданим апеляційному суду начебто оригіналів цих документів, ксерокопії яких долучено до справи (а.с.235,236).

В той час як такі відмінності відсутні на простих ксерокопіях цих документів, доданих позивачем до позовної заяви.

Оскільки додані до позовної заяви прості не посвідчені нотаріально ксерокопії цих документів мають відповідати оригіналам документів але не містять тих відмінностей, наявних на нотаріально посвідчених копіях, слід визнати, що:

-прості ксерокопії виконані раніше нотаріального посвідчення копій наданих документів;

-спочатку наявні у позивача документи (надані до апеляційного суду для огляду) не містили таких відмінностей і тому їх немає на простих ксерокопіях;

-такі відмінності до наявних у позивача та наданих до апеляційного суду для огляду документів внесені позивачем перед їх нотаріальним посвідченням.

Отже слід визнати, що наявний у позивача начебто оригінал квитанції не містив підпису позивача як вкладника про передачу банку грошових коштів і такий підпис здійснений позивачем перед нотаріальним посвідченням копії такого документу.

Відповідно до п.1.4. «Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами», затвердженого постановою Правління Національного банку України від 03 грудня 2003 року № 516, передбачено, що залучення банком вкладів (депозитів) фізичних осіб підтверджується: договором банківського рахунку; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею ощадної книжки; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею ощадного (депозитного) сертифіката; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею іншого документа, що підтверджує внесення грошової суми або банківських металів і відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту.

Відповідно до вимог п.2.9. глави 2 розділу ІV Інструкції «Про ведення касових операцій банками в Україні», затвердженої постановою Правління Національного банку України від 01 червня 2011 року № 174, передбачено, що банк (філія, відділення) зобов'язаний видати клієнту після завершення приймання готівки квитанцію (другий примірник прибуткового касового ордера) або інший документ, що є підтвердженням про внесення готівки у відповідній платіжній системі; квитанція або інший документ, що є підтвердженням про внесення готівки у відповідній платіжній системі, має містити найменування банку (філії, відділення), який здійснив касову операцію, дату здійснення касової операції (у разі здійснення касової операції в післяопераційний час - час виконання операції або напис чи штамп "вечірні" чи "післяопераційний час"), а також підпис працівника банку (філії, відділення), який прийняв готівку, відбиток печатки (штампа).

З квітанції про внесення готівки від 29 жовтня 2013 року, наданої представником позивача для огляду в суді апеляційної інстанції, вбачається, що в графі «підпис вкладника» наявний підпис позивача, який відсутній в ксерокопії такої квитанції доданої до позовної заяви, що свідчить про підписання позивачем цієї квитанції після виготовлення її ксерокопії без підпису позивача в графі «підпис вкладника».

Наявні на квитанції, наданій для огляду в суді апеляційної інстанції, підписи та печатку неможливо ідентифікувати як підписи працівників банку та печатку підрозділу банку.

За таких обставин колегія суддів вважає, що наданий позивачем начебто оригінал квитанції не може бути визнаний доказом передачі банку грошових коштів за договором про вклад.

Не можуть бути враховані доводи апеляційної скарги про те, що відповідач визнав укладання з позивачем договору банківського вкладу, а тому згідно ст.61 ЦПК України суд повинен був звільнити позивача від доказування факту укладення договору, не можуть бути прийняті до уваги.

Як вбачається зі справи, її розгляд здійснено за відсутності представника відповідача (а.с.80), у запереченнях банку на позовну заяву відсутні відомості про визнання укладання з позивачем договору банківського вкладу (а.с.41-44).

Доводи апеляційної скарги про невідповідність висновків суду першої інстанції щодо надання відповідачем на письмові звернення позивача відповіді відповідно до діючого законодавства обставинам справи не є підставою для скасування рішення суду.

З огляду на це колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги про необґрунтованість рішення суду першої інстанції є безпідставними, оскільки зводяться до переоцінки доказів.

Суд першої інстанції всебічно і повно дослідив обставини справи, надав належну оцінку доказам, які надані суду сторонами, і постановив законне і обґрунтоване рішення про відмову у задоволенні позову.

Порушень матеріального і процесуального права при ухваленні судового рішення не допущено.

Тому підстав для скасування або зміни рішення суду першої інстанції немає.

У зв'язку з викладеним і керуючись ст.ст.307,308,314,315 Цивільного процесуального кодексу України, апеляційний суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - відхилити.

Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 27 квітня 2015 року - залишити без змін.

Ухвала Апеляційного суду Дніпропетровської області набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий:

Судді: