Ухвала суду № 51195129, 02.09.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 вересня 2015 року м. Київ К/9991/41002/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:головуючого судді-доповідача:Усенко Є.А.,суддів: Вербицької О.В., Олендера І.Я.,розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби (правонаступник Вінницької міжрайонної державної податкової інспекції)

на постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 22.06.2011

у справі № 2а/0270/829/11 Вінницького окружного адміністративного суду

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю (ТОВ) «Конкорд-5»

до Вінницької міжрайонної державної податкової інспекції (МДПІ)

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 25.03.2011 позов задоволено частково: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 20.01.2011 № 000002220; в задоволенні позову про скасування податкового повідомлення-рішення від 20.01.2011 № 0000012200 відмовлено.

Постановою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 22.06.2011 постанову суду першої інстанції скасовано в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 20.01.2011 № 0000012200 та задоволено позов у цій частині; в іншій частині постанову суду першої інстанції залишено без змін.

У касаційній скарзі Вінницька ОДПІ просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції, постанову суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Позивач не реалізував процесуальне право щодо подання заперечень на касаційну скаргу.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Фактичною підставою для збільшення грошового зобов'язання за платежем: пеня за порушення термінів розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності, порушення вимог валютного законодавства згідно з податковими повідомленнями-рішеннями, з приводу правомірності яких виник спір, стали висновки контролюючого органу, викладені в акті перевірки від 17.01.2011 № 8-23/34939414, про порушення підприємством норми ст.1 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» (Закон № 185/94-ВР), а саме: порушення термінів надходження валютної виручки за експортовані товари від фірми «HOG-INTERNATIONAL» (резидент ФРН). Крім того, за висновком податкового органу, зробленим в акті перевірки, позивач порушив норму пункту 1 ст. 9 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19 лютого 1993 року № 15-93 (Декрет № 15-93) внаслідок не декларування валютних цінностей, що належать резиденту України і знаходяться за її межами (валютна виручка за експортовані на адресу фірми «HOG-INTERNATIONAL» товарів, яка не надійшла на банківський рахунок ТОВ «Конкорд-5» в установлений ст.1 Закону № 185/94-ВР термін).

На підставі акту перевірки контролюючим органом прийняті податкові повідомлення- рішення від 20.01.2011: № 0000012200 - про збільшення грошового зобов'язання за платежем «пеня за порушення термінів розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності» на 22858,48 грн.; № 000002220 - про збільшення грошового зобов'язання за платежем «штрафні санкції за порушення вимог валютного законодавства» на 340,00 грн.

У судовому процесі встановлено, що між позивачем (експортер) та фірмою «HOG-INTERNATIONAL» укладені експортні контракти від 16.03.2009 № 1 від 09.11.2009 № 2 про поставку товарів (столярних виробів), розрахунки за якими здійснені з порушенням строків проведення розрахунків в іноземній валюті, встановлені ст. 1 Закону № 185/94-ВР.

Відповідно до цієї статті (у редакції, чинній на час виникнення відносин, з приводу праві і обов'язків у яких виник спір) виручка резидентів у іноземній валюті підлягає зарахуванню на їх валютні рахунки в уповноважених банках у строки виплати заборгованостей, зазначені в контрактах, але не пізніше 180 календарних днів з дати митного оформлення (виписки вивізної вантажної митної декларації) продукції, що експортується, а в разі експорту робіт (послуг), прав інтелектуальної власності - з моменту підписання акта або іншого документа, що засвідчує виконання робіт, надання послуг, експорт прав інтелектуальної власності. Перевищення зазначеного строку потребує висновку центрального органу виконавчої влади з питань економічної політики.

Частиною 1 ст.4 Закону № 185/94-ВР встановлено, що порушення резидентами строків, передбачених статтями 1 і 2 цього Закону, тягне за собою стягнення пені за кожний день прострочення у розмірі 0,3 відсотка від суми неодержаної виручки (вартості недопоставленого товару) в іноземній валюті, перерахованої у грошову одиницю України за валютним курсом Національного банку України на день виникнення заборгованості. Загальний розмір нарахованої пені не може перевищувати суми неодержаної виручки (вартості недопоставленого товару).

У судовому процесі встановлено, що у зв'язку з не надходженням валютної виручки від фірми «HOG-INTERNATIONAL» за наслідками експорту товару за вантажно-митними деклараціями від 13.11.2009 № 012421; від 26.02.2010 № 002196 та від 13.11.2009 № 012422, граничними датами надходження виручки за якими є 12.05.2010 та 25.08.2010, позивач 03.06.2010 та 25.06.2010 звернувся до Господарського суду Вінницької області із позовними заявами до цього контрагента про стягнення заборгованості у сумі 100,00 євро за контрактом від 09.11.2009 № 2 та у сумі 5331,00 євро за контрактом від 16.03.2009 № 1. Ухвалами Господарського суду Вінницької області від 14.12.2010 у справі № 4/106-10 та від 28.12.2010 у справі № 9/111-10 припинено провадження у справах у зв'язку зі сплатою фірмою «HOG-INTERNATIONAL» заборгованості в зазначених вище розмірах за контрактами від 09.11.2009 № 2 та від 16.03.2009 № 1.

Відповідно до частини 2 ст. 4 Закону № 185/94-ВР у разі прийняття до розгляду судом, Міжнародним комерційним арбітражним судом чи Морською арбітражною комісією при Торгово-промисловій палаті України позовної заяви резидента про стягнення з нерезидента заборгованості, яка виникла внаслідок недотримання нерезидентом строків, передбачених експортно-імпортними контрактами, строки, передбачені статтями 1 і 2 цього Закону, зупиняються і пеня за їх порушення в цей період не сплачується.

У разі прийняття судом рішення про відмову в позові повністю або частково або припинення (закриття) провадження у справі чи залишення позову без розгляду строки, передбачені статтями 1 і 2 цього Закону, поновлюються і пеня за їх порушення сплачується за кожний день прострочення, включаючи період, на який ці строки було зупинено (частина 3 цієї статті).

Скасовуючи податкове повідомлення-рішення від 20.01.2011 № 0000012200, суд апеляційної інстанції виходив з того, що у діянні позивача відсутня вина як обов'язкова підстава для притягнення його до юридичної відповідальності, встановленої нормою частини 1 ст. 4 Закону № 185/94-ВР. До такого висновку суд дійшов із врахуванням того, що позивач вжив усіх залежних від нього заходів для стягнення з фірми «HOG-INTERNATIONAL» заборгованості за експортними контрактами, підтвердженням чого є факт його звернення до суду з відповідними позовами, а норми Закону № 185/94-ВР не передбачають притягнення резидента до відповідальності у випадку самостійного погашення нерезидентом заборгованості під час розгляду судом справи про її стягнення.

Із таким висновком суду апеляційної інстанції не можна погодитись лише частково. Дійсно, передбачення Законом № 185/94-ВР звернення резидента до суду з позовом про стягнення заборгованості з нерезидента за зовнішньоекономічним контрактом як підстави для зупинення нарахування пені одночасно означає, що в разі задоволення позову судом будуть відсутні і підстави для притягнення резидента до відповідальності, встановленої частиною 1 ст. 4 цього Закону. Про це свідчить, зокрема і норма частини 3 цієї статті, згідно з якою підставою для поновлення нарахування пені є відмова суду в задоволенні позову (повністю або частково). За змістом цієї статті припинення (закриття) провадження у справі чи залишення позову без розгляду, як підстава поновлення нарахування пені, є такими без закінчення справи на користь резидента, тобто без встановлення судом факту, що нерезидент не виконав зобов'язання за зовнішньоекономічним контрактом (не розрахувався за продукцію (товар) або не поставив продукцію (товар). В разі припинення судом провадження у справі у зв'язку з виконанням нерезидентом зобов'язання такий факт є встановленим, ціль правового регулювання, встановленого нормами Закону № 185/94-ВР (забезпечення розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності), досягнута, а відтак резидент не може бути притягнутий до відповідальності за порушення строку розрахунків за зовнішньоекономічним контрактом. При цьому слід мати на увазі, що оскільки звернення резидента до суду з позовом зупиняє нарахування пені, в разі якщо таке звернення мало місце після спливу строків, встановлених статями 1, 2 Закону № 185/94-ВР, пеня за цей період нараховується незалежно від результату розгляду судом справи. У зв'язку з цим суд апеляційної інстанції правильно визнав помилковим висновок суду першої інстанції, що припинення Господарським судом Вінницької області провадження у справах № 4/106-10 та № 9/111-10 ухвалами від 14.12.2010 та від 28.12.2010 не є підставою для звільнення позивача від відповідальності за порушення строків розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності, оскільки такий висновок суду першої інстанції не відповідає нормам статей 1 та 4 Закону № 185/94-ВР. Разом з тим, суд апеляційної інстанції не звернув увагу, що граничний термін розрахунку за товар, експортований за вантажною митною декларацією від 13.11.2009, збіг 12.05.2010 (заборгованість в розмірі 100,00 євро), а з позовом про стягнення цієї заборгованості позивач з вернувся до суду 03.06.2010, тобто за період з 13.05. по 02.06.2010 виникли підстави для нарахування пені.

Частиною 1 ст. 250 Господарського кодексу України (ГК) встановлено, що адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

Частиною 2 цієї статті, якою ця стаття доповнена Законом України від 02.12.2010 р. № 2756-VI, із сфери її дії виключено штрафні санкції, розмір і порядок стягнення яких визначені Податковим кодексом України та іншими законами, контроль за дотриманням яких покладено на органи державної податкової служби та митні органи.

Закон України від 02.12.2010 р. № 2756-VI набрав чинності з 1 січня 2011 року і не має зворотної сили, оскільки, доповнення статті 250 ГК частиною другою такого змісту посилює режим юридичної відповідальності.

Згідно з письмовими поясненнями МДПІ про факт порушення позивачем строків проведення розрахунків в іноземній валюті за контрактами від 09.11.2009 № 2 та від 16.03.2009 № 1 Вінницька МДПІ була повідомлена банком 07.06.2010 (а.с. 113-114). Отже, враховуючи норму частини 1 ст. 250 ГК, контролюючий орган мав право застосувати до позивача штрафні санкції за порушення ст. 1 Закону № 185/94-ВР не пізніше 07.12.2010, у той час як податкове повідомлення-рішення прийняте 20.01.2011. Оскільки встановлений частиною 1 ст. 250 ГК шестимісячний строк для прийняття податковим органом рішення збіг до 1 січня 2010 року, то норма частини 2 цієї статті щодо зазначеного податкового повідомлення-рішення не застосовується.

Суд апеляційної інстанції, скасувавши повідомлення-рішення від 20.01.2011 № 0000012200, вирішив спір у цій частині правильно безвідносно до мотивів, якими обґрунтував цей висновок.

Правильними є висновки судів попередніх інстанцій про неправомірність застосованих до позивача штрафних санкцій за порушення норм пункту 1 ст. 9 Декрет № 15-93 згідно з податковим повідомленням-рішенням від 20.01.2011 № 000002220. За змістом статті 16 Декрету № 15-93 компетентним органом, який має повноваження застосовувати санкції за порушення норм цього Декрету, пункту 1 ст. 9 зокрема, є Національний банк України.

Положення Указу Президента України від 27 червня 1999 року № 734/99 «Про врегулювання порядку одержання резидентами кредитів, позик в іноземній валюті від нерезидентів та застосування штрафних санкцій за порушення валютного законодавства», яким органи державної податкової служби наділено повноваженнями застосовувати до резидентів і нерезидентів України санкції, передбачені пунктом 2 статті 16 Декрету, не підлягають застосуванню, оскільки, врегульовуючи по-іншому питання, які були врегульовані законом (Декретом, виданим у межах повноважень, наданих Законом України від 18 листопада 1992 року № 2796-XII "Про тимчасове делегування Кабінету Міністрів України повноважень видавати декрети в сфері законодавчого регулювання"), Указ суперечить обмеженням, встановленим пунктом 4 Перехідних положень Конституції України та необґрунтовано створює протиріччя в правовому регулюванні публічних відносин.

Таке правозастосування наведених норм відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній в постанові від 07.02.2012 у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Крим Інтеройл» до Державної податкової інспекції в м. Керчі Автономної Республіки Крим про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень.

Згідно зі статтею 244-2 КАС України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 237 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст. ст. 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

Касаційну Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби залишити без задоволення, а постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 22.06.2011- без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: підписЄ.А. УсенкоСудді: підписО.В. Вербицька підписІ.Я. Олендер