Ухвала суду № 51195083, 02.09.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 вересня 2015 року м. Київ К/9991/81162/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:головуючого судді-доповідача:Усенко Є.А.,суддів: Вербицької О.В., Олендера І.Я.,розглянувши у письмовому провадженні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Сихівському районі м. Львова Львівської області Державної податкової служби

на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 07.12.2012

у справі № 2а-10069/11/1370 Львівського окружного адміністративного суду

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Оланта»

до Державної податкової інспекції у Сихівському районі м. Львова Львівської області Державної податкової служби

треті особи: 1. Приватне підприємство «Версант»

2. Приватне підприємство «Бізнесгруп»

про визнання недійсними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 07.08.2012 у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 07.12.2012 постанову суду першої інстанції скасовано, позов задоволено: визнано недійсними та скасовані податкові повідомлення-рішення ДПІ у Сихівському районі м. Львова Львівської області ДПС від 01.09.2011 № 0002252321, № 0002262321.

У касаційній скарзі ДПІ просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, та залишити в силі постанову суду першої інстанції

Позивач не реалізував процесуальне право надати заперечення проти касаційної скарги.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Фактичною підставою для збільшення у податковому обліку позивача грошових зобов'язань із податку на прибуток, податку на додану вартість та застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) згідно з податковими повідомленнями-рішеннями, з приводу правомірності яких виник спір, стали висновки контролюючого органу, викладені в акті виїзної документальної перевірки від 22.08.2011 № 3123/23-209/30650355. Згідно висновків цього акту позивачем порушені норми пунктів 1.23, 1.31 ст.1, підпункту 4.1.1 пункту 4.1 ст.4, підпункту 11.3.1 пункту 11.3 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (Закон № 334/94-ВР), пункту 1.4 ст.1, підпункту 3.1.1 пункту 3.1 ст.3, пункту 4.2 ст.4 Закону України «Про податок на додану вартість» (Закон № 168/97-ВР), внаслідок чого занижено валовий доход на 1546593,00 грн. та податкові зобов'язання з податку на прибуток на 386648,00 грн. у податковому обліку за 3 квартал 2010 року; завищено залишок від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду (рядок 26 декларації з ПДВ) на загальну суму 309319,00 грн. у податковому обліку за липень, серпень, 2010 року та занижено податок на додану вартість на суму 309319,00 грн.

На обґрунтування цих висновків в акті перевірки зроблено посилання на те, що оскільки операції з поставки позивачем на адресу ПП «Версант» та ПП «Бізнесгруп» не мали реального характеру, з огляду на неможливість провести зустрічні перевірки цих покупців через їх відсутність за місцезнаходженням, відсутності у них майна, інших матеріальних, трудових ресурсів, необхідних для здійснення господарської діяльності, позивач, безоплатно поставивши товари невстановленим особам, не задекларував доход від реалізації, не включив ці операції в обсяг продаж в податковому обліку з податку на додану вартість, занизив податкові зобов'язання з податку на прибуток та з податку на додану вартість на вище зазначені суми.

На підставі акту перевірки ДПІ прийняті податкові повідомлення-рішення від 01.09.2011: № 0002252321 - про збільшення грошового зобов'язання із податку на прибуток на 386648,00 грн. за основним платежем та 193324,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами); № 0002262321 - про збільшення грошового зобов'язання із податку на додану вартість на 309319,00 грн. за основним платежем та 154660,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

У судовому процесі встановлено, що позивач (продавець) уклав договори поставки товару (куряче філе, крабові палички, риба в асортименті) з покупцями ПП «Версант» - від 01.06.2010 №700175 та ПП «Бізнесгруп» від 05.06.2010 № 104729, за наслідками яких позивач виписав вказаним покупцям податкові накладні, а вони у свою чергу оплатили вартість товару. В податковому обліку позивач збільшив суму валового доходу за 3-й квартал 2010 року на 1546593,00 грн., включив цю суму до обсягу продаж в податкових деклараціях з податку на додану вартість за липень, серпень 2010 року та визначив з них податкові зобов'язання.

За визначенням пункту 1.23 ст. 1 Закону № 334/94-ВР безоплатно надані товари (роботи, послуги) - це товари (роботи, послуги), що надаються платником податку згідно з договорами дарування, іншими договорами, які не передбачають грошової або іншої компенсації вартості таких матеріальних цінностей і нематеріальних активів чи їх повернення, або без укладення таких угод.

Пунктом 4.1 ст. 4 цього Закону встановлено, що валовий доход - загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами.

Згідно з підпунктом 4.1.1 пункту 4.1 цієї статті валовий доход включає: загальні доходи від продажу товарів (робіт, послуг), у тому числі допоміжних та обслуговуючих виробництв, що не мають статусу юридичної особи, а також доходи від продажу цінних паперів, деривативів, іпотечних сертифікатів участі, іпотечних сертифікатів з фіксованою дохідністю, сертифікатів фондів операцій з нерухомістю (за винятком операцій з їх первинного випуску (розміщення), операцій з їх кінцевого погашення (ліквідації) та операцій з консолідованим іпотечним боргом відповідно до закону).

Поставка товарів, за визначенням пункту 1.4 ст.1 Закону № 168/97-ВР, - будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатної поставки товарів (результатів робіт) та операції з передачі майна орендодавцем (лізингодавцем) на баланс орендаря (лізингоотримувача) згідно з договорами фінансової оренди (лізингу) або поставки майна згідно з будь-якими іншими договорами, умови яких передбачають відстрочення оплати та передачу права власності на таке майно не пізніше дати останнього платежу.

Підпунктом 3.1.1 пункту 3.1 ст. 3 Закону № 168/97-ВР встановлено, що об'єктом оподаткування є операції платників податку з поставки товарів та послуг, місце поставки яких знаходиться на митній території України.

На підставі оцінки доданих до матеріалів справи доказів, а саме: копій видаткових та податкових накладних, товарно-транспортних накладних, банківських виписок по рахунку, оцінка яких відповідає нормам ст. 86 КАС України, апеляційний суд, на відміну від суду першої інстанції зробив правильний висновок, що позивач відобразив в податковому обліку операції з реалізації ним товару відповідно до вище наведених норм податкового законодавства. Щодо доводів ДПІ про поставку позивачем товару невстановленим особам і заниження у такий спосіб податкових зобов'язань, то вони фактично ґрунтуються на припущеннях.

Також судом апеляційної інстанції, на відміну від суду першої інстанції, правильно застосовано норми 86.9 ст. 86 Податкового кодексу України за встановлення у судовому процесі обставин проведення перевірки, за результатами якої прийняті оспорювані податкові повідомлення-рішення, на підставі постанови СУ ГУ МВС України у Львівській області від 22.07.2011, прийнятої у межах кримінального провадження.

Відповідно до підпункту 78.1.11 пункту 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України (ПК) (у редакції до внесення змін законом України від 13.04.2012 № 4652-VI) документальна позапланова перевірка здійснюється, якщо отримано постанову суду (ухвалу суду) про призначення перевірки або постанову органу дізнання, слідчого, прокурора, винесену ними відповідно до закону у кримінальних справах, що перебувають у їх провадженні.

У разі якщо грошове зобов'язання розраховується органом державної податкової служби за результатами перевірки, призначеної відповідно до кримінально-процесуального закону або закону про оперативно-розшукову діяльність, податкове повідомлення-рішення за результатами такої перевірки не приймається до дня набрання законної сили відповідним рішенням суду. Матеріали перевірки разом з висновками органу державної податкової служби передаються правоохоронному органу, що призначив перевірку. Статус таких матеріалів перевірки та висновків органу державної податкової служби визначається кримінально-процесуальним законом або законом про оперативно-розшукову діяльність (пункт 86.9 ст. 86 ПК в редакції до внесення змін Законом України від 20.11.2012 № 5503-ІV, який вступив у силу з 13 січня 2013 року ).

З огляду на те, що у судовому процесі встановлено, що серед підстав здійснення позапланової перевірки ТОВ «Оланта» була і постанова слідчого СУ ГУ МВС України у Львівській області про призначення позапланової виїзної документальної перевірки від 22.07.2011 (а.с. 44), а не докази прийняття судового рішення за наслідками розгляду кримінальної справи, у межах провадження якої призначено перевірку згідно з цією постановою, ДПІ не надані, апеляційний суд зробив юридично правильний висновок про неправомірність оскаржуваних позивачем податкових повідомлень-рішень.

Доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків суду апеляційної інстанції щодо юридичної оцінки податкового повідомлення-рішення, яке є предметом спору, а відтак відсутні підстави для скасування оскаржуваного судового рішення.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст. ст. 220, 222, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Сихівському районі м. Львова Львівської області Державної податкової служби залишити без задоволення, а постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 07.12.2012 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: підписЄ.А. УсенкоСудді: підписО.В. Вербицька підписІ.Я. Олендер