Рішення № 51191869, 11.08.2015, Кіровський районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 203/1370/15-ц

Провадження № 2/0203/638/2015

КІРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД м. ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 серпня 2015 року Кіровський районний суд м. Дніпропетровська у складі:

головуючого судді Колесніченко О.В.,

при секретарі Цекместрук Є.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Дніпропетровську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю "А.С. ОСОБА_2" про стягнення заробітної плати та середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку при звільненні, стягнення моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

У березні 2015 року позивач предявив через суд зазначений позов до відповідача на предмет захисту свого права на працю та її оплату, посилаючись на те, що працював на підприємстві відповідача з 01 серпня 2013 року на посаді інженера ВТВ, проте відповідачем заробітна плата належним чином не виплачувалась з 01 лютого 2014 року у зв'язку з чим 11 лютого 2015 року ним подана письмова заява про звільнення за ст. 38 КЗпП України з 27 лютого 2015 року, проте відповідний наказ не виданий, розрахунок по заробітній платі та за невикористану відпустку не проведений, тому позивач просив суд безстроковий трудовий договір, укладений 01 серпня 2013 року між ТОВ "А.С. ОСОБА_2" та ОСОБА_1 на підставі наказу від 01 серпня 2013 року № К-34 "Про прийняття на роботу", припинити; зобов'язати відповідача внести до трудової книжки позивача запис про звільнення з 27 лютого 2015 року у відповідності до вимог ст. 38 КЗпП України; стягнути з відповідача на свою користь заборгованість по заробітній платі в сумі 33800,00 грн., компенсацію за невикористану відпустку в сумі 3339,44 грн., середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати станом на 05 березня 2015 року в сумі 619,05 грн., а також моральну шкоду в сумі 1000,00 грн.

Будучи належним чином повідомленим про час та місце розгляду справи, позивач в судове засідання не зявився, подавши через канцелярію суду заяву про розгляд справи у його відсутності, наполягаючи на задоволенні позовних вимог з наведених у позові підстав, не заперечуючи проти заочного порядку розгляду.

Відповідач ТОВ "А.С. ОСОБА_2» заперечень проти позову не надало, будучи належним чином повідомленим про час і місце розгляду справи, свого представника до суду не направило, причин неявки не повідомило, на підставі чого з урахуванням письмової згоди позивача відповідно до ст. 224 ЦПК України справа підлягає розглядові судом з ухваленням цього рішення заочно.

Суд, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, дійшов висновку про задоволення позову, виходячи з встановлених у судовому засіданні наступних обставин.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 наказом ТОВ "А.С. ОСОБА_2" № К-34 від 01 серпня 2013 року "Про прийняття на роботу" прийнято на роботу на посаду інженера ВТВ (а.с.10).

11 лютого 2015 року позивач звернувся до відповідача з заявою про звільнення згідно ст. 38 КЗпП України з 27 лютого 2015 року, направленою ним рекомендованим поштовим відправленням з повідомленням та отриманою відповідачем 12 лютого 2015 року, що підтверджується повідомленням про вручення рекомендованого поштового відправлення (а.с.11, 12, 20).

Разом з тим, на час розгляду даної справи позивача не звільнено, трудову книжку не оформлено та не видано, розрахунок не проведений.

Конституцією України у статті 43 гарантоване право кожного на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Використання примусової праці забороняється. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Статтею 2 КЗпП України визначено, що право громадян України на працю, - тобто на одержання роботи з оплатою праці не нижче встановленого державою мінімального розміру, - включаючи право на вільний вибір професії, роду занять і роботи, забезпечується державою.

Відповідно до ч.ч.1, 3 ст. 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною-інвалідом; догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку або інвалідом I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.

Таким чином, відповідач в порушення наведених норм закону безпідставно не прийняв до розгляду заяву позивача про звільнення та не звільнив останнього через два тижні після отримання відповідної заяви, тобто з 27 лютого 2015 року, грубо порушуючи право на працю ОСОБА_1, у зв'язку з чим вимоги позивача про припинення в судовому порядку безстрокового трудового договору від 01 липня 2013 року з відповідачем підлягають задоволенню.

Крім того, відповідно до ст. 48 КЗпП України, п.п.2.3, 2.4 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженою наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року N 58, у зв'язку з припиненням безстрокового трудового договору з позивачем відповідачу належить оформити трудову книжку позивача, внести запис про звільнення за ст. 38 КЗпП України, на підставі виданого про це наказу у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону.

Одночасно на підставі даних відомостей про нарахування заробітної плати (доходу) застрахованим особам ТОВ "А.С. ОСОБА_2" за січень, лютий, березень 2014 року, що узгоджується з даними податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку за 1 квартал 2014 року судом встановлено, що позивачу щомісяця нараховувалась заробітна плата в розмірі 2600,00 грн., з якої сплачувалися податки та збори (а.с.13, 14, 15, 16-17).

Разом з тим, починаючи з 01 лютого 2014 року позивачу заробітна плата не виплачувалась і розрахунок після 27 лютого 2015 року з ним не проведений.

Між тим, право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом, що визначено у ст. 43 Конституції України.

Така винагорода, обчислена, як правило у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану їм роботу є заробітною платою (ст.94 КЗпП України).

Статтею 115 КЗпП України встановлено, що заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата, чому повною мірою кореспондують положення ст.ст. 21, 22, 24 розділу VI «Права працівника на оплату праці та їх захист» Закону України «Про оплату праці», який є спеціальним для даних правовідносин.

За наведених обставин, суд, оцінюючи зібрані та досліджені в судовому засіданні докази кожний окремо та в своїй сукупності і логічному взаємозвязку, дійшов висновку про доведеність порушення відповідачем вимог ст.115 КЗпП України з вчасної виплати заробітної плати позивачу за період з 01 лютого 2014 року по 27 лютого 2015 року у сумі 33800,00 грн., розмір та розрахунок якої відповідачем не оспорений та у відповідності зі своїми обовязками за ст.ст.10, 60 ЦПК України доказів іншого суду не надано. При цьому, суд відзначає, що сама по собі відсутність у відповідача коштів для оплати праці не звільняє його від такого обовязку.

Крім того, відповідно до вимог ч.1 ст. 83 КЗпП України, ст. 24 Закону України «Про відпустки» у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей.

Розяснивши ці норми закону у постанові «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» №13 від 24 грудня 1999 року Пленум Верховного Суду України у п.23 зауважив, що якщо працівник з не залежних від нього причин (не з його вини) не використав щорічну відпустку і за роки, що передували звільненню, суд на підставі ст. 238 КЗпП має право стягнути грошову компенсацію за всі дні невикористаної відпустки. При цьому слід мати на увазі, що тривалість визначеної в робочих днях щорічної відпустки (основної й додаткової), яка не була використана працівником за попередні роки, зберігається такою, якою вона була до набрання чинності Законом "Про відпустки" (до 01.01.1997). Розмір грошової компенсації за невикористану відпустку за попередні роки визначається виходячи із середнього заробітку, який працівник має на час її проведення. .

Відповідно до абз. 1 п.2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

Пунктом 7 вказаного Порядку передбачено, що нарахування виплат за час щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або компенсації за невикористані відпустки, тривалість яких розраховується в календарних днях провадиться шляхом ділення сумарного заробітку за останні перед наданням відпустки 12 місяців або за менший фактично відпрацьований період на відповідну кількість календарних днів року чи меншого відпрацьованого періоду (за винятком святкових і неробочих днів, встановлених законодавством). Одержаний результат перемножується на число календарних днів відпустки.

Святкові та неробочі дні (ст.73 КЗпП України), які припадають на період відпустки, у розрахунок тривалості відпустки не включаються і не оплачуються.

Враховуючи, що відповідно до вимог Закону України «Про відпустки» термін відпустки складає 24 календарних дні на рік, позивачу належало за період роботи з 01 серпня 2013 року по 27 лютого 2-15 року - 38 календарних дні відпустки.

Зважаючи на викладене, за перевіреним судом розрахунком, правильність якого відповідачем не спростована, грошова компенсація за не використані позивачем дні щорічної відпустки за період з 01 серпня 2013 року по 27 лютого 2015 року становить 87,88 грн. х 38 днів = 3339,44 грн.

Також згідно зі ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата усіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться у день звільнення.

Відповідно до ст. 117 КЗпП України в разі несплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

За наведених обставин, суд, оцінюючи зібрані та досліджені в судовому засіданні докази кожний окремо та в своїй сукупності і логічному взаємозвязку, дійшов висновку про доведеність порушення відповідачем вимог ст. 116 КЗпП України з належного розрахунку при звільненні з 27 лютого 2015 року, який станом на день звернення до суду 05 березня 2015 року не проведений, тому з відповідача на користь позивача належить стягнути середній заробіток за день затримки розрахунку з 27 лютого 2015 року по 05 березня 2015 року в сумі 619,05 грн.

Крім того, встановивши наявність порушення конституційного права позивача на працю та її оплату, кошти якої є основним джерелом існування для нього, суд, враховуючи положення ст.237-1 КЗпП України та беручи до уваги тривалість такого порушення, що становило щонайменше 13 місяців, дійшов висновку, що останнє безумовно спричиняло порушення нормальних життєвих звязків позивача через позбавлення його можливості забезпечувати себе харчуванням, одягом, утримувати помешкання, розпоряджатися заробленими коштами на власний розсуд, і, як наслідок, вимагало додаткових зусиль для організації свого життя, чим позивачу спричинено моральну шкоду, яка підлягає відшкодуванню відповідачем у розмірі співмірному до заподіяної шкоди та достатньому для відновлення порушених життєвих звязків позивача, що за внутрішнім переконанням суду становитиме 1000,00 грн.

За правилами ст.88 ЦПК України, в порядку розподілу судових витрат у справі, від сплати яких позивач звільнений, з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір в розмірі 387,58 грн.

Керуючись ст.ст. 88, 209, 218, 224-226, 222 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю "А.С. ОСОБА_2" про стягнення заробітної плати та середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку при звільненні, стягнення моральної шкоди задовольнити.

Безстроковий трудовий договір, укладений між товариством з обмеженою відповідальністю "А.С. ОСОБА_2" та ОСОБА_1 на підставі наказу ТОВ "А.С. ОСОБА_2" № К-34 від 01 серпня 2013 року «Про прийняття на роботу» - припинити.

Зобов'язати товариство з обмеженою відповідальністю "А.С, ОСОБА_2" внести запис у трудову книжку ОСОБА_1 про його звільнення з 27 лютого 2015 року з посади інженера ВТВ згідно ст. 38 КЗпП України.

Стягнути на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) з товариства з обмеженою відповідальністю «А.С. ОСОБА_2» (ЄДРПОУ 37211886) заборгованість по заробітній платі за період з 01 лютого 2014 року по 27 лютого 2015 року в сумі 33800,00 грн., компенсацію за дні невикористаної відпустки в сумі 3339,44 грн., середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 27 лютого 2015 року по 05 березня 2015 року в сумі 619,05 грн. та у відшкодування моральної шкоди 1000,00 грн., а всього - 38758,49 грн. (тридцять вісім тисяч сімсот п'ятдесят вісім гривень 49 коп.).

Стягнути на користь держави з товариства з обмеженою відповідальністю «А.С. ОСОБА_2» (ЄДРПОУ 37211886) судові витрати в розмірі 387,58 грн. (триста вісімдесят сім гривень 58 коп.)

Відповідач має право подати до Кіровського районного суду м. Дніпропетровська письмову заяву про перегляд цього заочного рішення протягом десяти днів, починаючи з наступного за днем отримання його копії.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Рішення може бути оскаржене позивачем до апеляційного суду Дніпропетровської області шляхом подання через Кіровський районний суд м. Дніпропетровська апеляційної скарги протягом десяти днів, починаючи з наступного за днем його проголошення, а така само відповідачем з наступного за днем постановлення ухвали про залишення без задоволення заяви про перегляд заочного рішення.

Суддя О.В. Колесніченко