Ухвала суду № 51178966, 17.09.2015, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

03680 м. Київ, вулиця Солом'янська, 2-а

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Справа №753/1262/15-ц № апеляційного провадження:22-ц/796/10526/2015 /2014Головуючий у суді першої інстанції:Цимбал І.К.Доповідач у суді апеляційної інстанції: Побірченко Т.І. 17 вересня 2015 року колегія суддів Судової палати у цивільних справах Апеляційного суду м. Києва

у складі: головуючої судді Побірченко Т.І.

суддів Соколової В.В., Усика Г.І. при секретарі Бугаю О.О.

розглянула у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства «Завод з виробництва ядерного палива» на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 30 червня 2015 року в справі за позовом ОСОБА_3 до Приватного акціонерного товариства «Завод з виробництва ядерного палива» про зобов'язання вчинити дії, стягнення вихідної допомоги, середнього заробітку, моральної шкоди,-

В С Т А Н О В И Л А :

ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом, в якому просив зобов'язати ПАТ «Завод з виробництва ядерного палива» видати наказ про звільнення його з17.10.2014 з роботи за власним бажанням, у зв'язку з порушенням відповідачем законодавства про працю, відповідно до ст.38 ч.3 КЗпП України; зобов'язати ПАТ «Завод з виробництва ядерного палива» внести запис до трудової книжки про звільнення позивача з 17.10.2014 з роботи за власним бажанням та видати трудову книжку; стягнути з відповідача вихідну допомогу в розмірі тримісячного середнього заробітку в сумі 40 500 грн., середній заробіток за час прострочення видачі трудової книжки, який за період з 18.10.2014 по 17.01.2015 складає 59 143,12 грн., а також відшкодувати моральну шкоду в розмірі 20 000 грн.. ОСОБА_3 посилався на те, що з 21.10.2013 року прийнятий на роботу до ПАТ «Завод з виробництва ядерного палива» на посаду головного спеціаліста з якості відділу ліцензування та якості. Відповідач неналежним чином виконує вимоги трудового законодавства, на законну вимогу не надав додаткову відпустку у зв'язку з навчанням. Позивач зазначав, що наказом від 21.05.2014 року йому було безпідставно та незаконно оголошено догану, у зв'язку чим він був змушений звернутися до суду з позовом про скасування дисциплінарного стягнення. Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 27.11.2014 р. даний наказ скасовано. У зв'язку із систематичним порушенням трудових прав, 01.10.2014р. ОСОБА_3 подав заяву про звільнення його з 17.10.2014 року із займаної посади за власним бажанням. Проте, повідомленням від 08.10.2014 року йому було відмовлено у звільненні за власним бажанням. 23.10.2014р. позивач направив відповідачу листа з проханням надіслати трудову книжку та копію наказу про звільнення на підставі вищевказаної заяви. Проте, 03.11.2014р. в телефонному режимі йому відмовлено у виконанні прохання і до цього часу ані наказ про звільнення, ані трудова книжка ОСОБА_3 не видані.

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 30 червня 2015 року позов задоволено частково. Зобов'язано ПАТ «Завод з виробництва ядерного палива» видати наказ про звільнення ОСОБА_3 на підставі ч.3 ст.38 КЗпП України з 17.10.2014 року та видати належним чином оформлену трудову книжку. Стягнуто з ПАТ «Завод з виробництва ядерного палива» на користь ОСОБА_3 вихідну допомогу у розмірі 40 500 грн., середній заробіток в розмірі 129 857,72 грн., моральну шкоду в розмірі 10 000 грн.. Допущено негайне виконання рішення суду в межах стягнення вихідної допомоги та середнього заробітку за один місяць. Вирішено питання щодо судових витрат. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі Приватне акціонерне товариство «Завод з виробництва ядерного палива» просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин справи, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи. Зазначає, що необґрунтованим є висновок суду першої інстанції щодо порушення відповідачем вимог трудового законодавства щодо відмови у наданні позивачу відпустки у зв'язку з навчанням, обґрунтовуючи відмову тим, що довідка - виклик учбового закладу не відповідає вимогам закону, позивач в цей час перебував на лікарняному, але законодавством не передбачено одночасне перебування на лікарняному та у відпустці, тривалий час не працював, про що складалися відповідні акти, розрахунки суду щодо стягнення з відповідача коштів не відповідають закону. Вважає, що відповідачем вимоги трудового законодавства не порушувалися, а тому моральна шкода позивачу не нанесена.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представників відповідача, позивача та його представника, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

Відповідно ст.215 КЗпП України, працівникам, які навчаються у вищих навчальних закладах з вечірньою та заочною формами навчання, надаються додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, а також інші пільги, передбачені законодавством.

Згідно ч.4 ст.216 КЗпП України, , п.4 ч.1 ст.15 Закону України «Про відпустки», працівникам, які успішно навчаються без відриву від виробництва, надаються додаткові оплачувані відпустки на період підготовки та захисту дипломного проекту (роботи) студентам, які навчаються у вищих навчальних закладах з вечірньою та заочною формами навчання третього і четвертого рівня акредитації чотири місяці.

Згідно ст.217 КЗпП України, на час додаткових відпусток у зв'язку з навчанням (статті 211,213,216 цього Кодексу) за працівниками за основним місцем роботи зберігається середня заробітна плата.

Судом встановлено, що відповідно до наказу №107-к від 21.10.2013 року з 21.10.2013 року позивач був прийнятий на роботу до приватного акціонерного товариства «Завод з виробництва ядерного палива» на посаду головного фахівця з якості відділу ліцензування та якості з окладом згідно штатного розпису 9000 грн. (а.с.42,50-55).

Згідно наказу №1-к від 17.01.2014 року позивачу була встановлена надбавка в розмірі 50% від посадового окладу за високі досягнення в праці та інтенсивність (а.с.46).

20 серпня 2015 року ОСОБА_3 звернувся до відповідача із заявою про надання додаткової оплачуваної відпустки для дипломного проектування з 02.09.2014 року по 31.12.2014 року та надав довідку-виклик з навчального закладу №42/27 від 25.07.2014 року, в якій зазначено, що позивач є студентом заочної форми навчання V курсу факультету мехатроніки та комп'ютерних технологій Київського національного університету технологій та дизайну, дипломне проектування триватиме з 01 вересня 2014 року по 31 січня 2015 року, у зв'язку з чим просять надати додаткову оплачувану відпустку з 01 вересня 2014 року по 31 січня 2015 року (а.с.5,6).

Київський національний університет технологій та дизайну є вищим навчальним закладом IV рівня акредитації.

Право на додаткові відпустки у зв'язку з навчанням закріплено Конвенцією Міжнародної організації №140 «Про оплачувані учбові відпустки», ратифікованою Україною Законом від 26.09.2002 року.

Відповідно листа №662 від 01.09.2014 року (а.с.7), позивачу у надані вказаної відпустки відмовлено.

Вказаним листом позивачу відмовлено у реалізації його права на додаткову відпустку у зв'язку з навчанням, чим порушені вимоги трудового законодавства.

Згідно ч.3 ст.38 КЗпП України, працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.

01.10.2014 року позивач подав заяву про звільнення на підставі ч.3 ст.38 КЗпП України з 17.10.2014 року (а.с.8).

Листом від 08.10.2014 року відповідач відмовив позивачу у звільненні, посилаючись на те, що трудове законодавство він не порушував. (а.с.9).

Зобов'язуючи відповідача видати наказ про звільнення ОСОБА_3 на підставі ч.3 ст.38 КЗпП України з 17.10.2014 року та видати належним чином оформлену трудову книжку суд виходив з вимог закону, прийшовши до обґрунтованого висновку про порушення відповідачем прав позивача щодо ненадання позивачу додаткової оплачуваної відпустки, на яку останній мав право. Заперечення відповідача, викладені в апеляційній скарзі, щодо невідповідності довідки-виклику учбового закладу вимогам закону, щодо незаконної поведінки позивача правового значення не мають та не впливають на законність ухваленого рішення.

Перебування позивача на лікарняному з 20.08.2014 року по 02.09.2014 року та з 02.09.2014 року по 16.09.2014 року ніякого відношення до предмету спору не має, оскільки законом не забороняється в разі захворювання оформлювати листки непрацездатності після подання заяви про надання відпустки у зв'язку з навчанням, а тому хвороба позивача після подання заяви про надання відпустки не впливає на обов'язок відповідача надати таку відпустку. Як вбачається з матеріалів справи, вказані лікарняні листки непрацездатності були направлені відповідачу після того як не була надана відпустка.

Доводи представника відповідача, що позивач не виходить на роботу з невстановлених причин і не може бути звільнений з вказаної позивачем підстави, оскільки відповідач вважає, що не порушував трудових прав позивача, свідчать лише про продовження порушення трудових прав позивача, є такими, що не ґрунтуються на вимогах закону.

У разі звільнення внаслідок порушення роботодавцем законодавства про працю, колективного чи трудового договору, працівникові відповідно до змісту ст..44 КЗпП України виплачується вихідна допомога у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку, що становить 40500 грн..

Згідно ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно ст..117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Як вбачається з матеріалів справи, під час розгляду справи у суді першої інстанції, а також апеляційної інстанції, відповідачем не висувалося заперечень щодо розміру посадового окладу - 9000 грн., 50% щомісячної надбавки до посадового окладу.

Як вбачається з матеріалів справи, сторони в суді першої інстанції не оспорювали розмір середнього заробітку в період з 18.10.2014 року по день ухвалення судового рішення 30.06.2015 року у сумі 129 857,72 грн.. Доводи апеляційної скарги, що позивач протягом червня-жовтня 2014 року не працював спростовуються його ж довідкою від 15.04.2015 року №89, згідно якої у червні та липні 2014 року позивачу зарплата нараховувалася.

Розрахунок відповідача, приєднаний до апеляційної скарги, колегія сприймає критично, оскільки він спростовується дослідженими доказами, іншим періодом вимушеного прогулу позивача з вини відповідача та іншим розміром заробітної плати, до суду першої інстанції не подавався, поважних причин його неподання до суду першої інстанції представником відповідача не зазначено.

Відповідно до ч.2 ст.303 ЦПК України, апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.

Приєднані до апеляційної скарги протокол загальних зборів від 06.05.2014 року, довідка від 08.07.2015 року, попередження, копія наказу №83 до суду першої інстанції не подавалися, не досліджувалися, відсутні поважні причини їх неподання до суду першої інстанції, а тому вони апеляційним судом, відповідно до вищезазначеної ч.2 ст.303 ЦПК України, не досліджуються. Проти мирного вирішення питання сторони заперечують.

Утримання податків із стягнутої з відповідача на користь позивача суми здійснюється при виконанні рішення суду.

Стягуючи з відповідача на користь позивача моральну шкоди у розмірі 10000 грн., суд обґрунтовано виходив з тривалості порушення прав позивача з боку відповідача, заходів, які вживалися позивачем для відновлення його порушених прав, зокрема, звернення до суду, скасування наказу про догану, не оформлення трудової книжки, що перешкоджає тривалий час у працевлаштуванні та завдає моральної шкоди.

У зв'язку з викладеним, рішення суду першої інстанції відповідає вимогам матеріального та процесуального закону, підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, колегія не знаходить.

Керуючись ст.ст. 307,308,313,314,315,317,319 ЦПК України, колегія,-

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Завод з виробництва ядерного палива» відхилити.

Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 30 червня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

В касаційному порядку може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий-

Судді-