Ухвала суду № 51178934, 17.09.2015, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 22-ц/796/12246/2015 Головуючий в 1-й інстанції - Середа К.О.

Доповідач-Чобіток А.О.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 вересня 2015 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду м. Києва в складі:

головуючого -Чобіток А.О.

суддів - Немировської О.В.,Ящук Т.І.

при секретарі - Мороз Ю.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 20 травня 2015 року в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про збільшення розміру аліментів на утримання дитини,стягнення витрат на розвиток творчих здібностей дитини, моральної шкоди та пені за несвоєчасну сплату аліментів,-

в с т а в н о в и л а:

В червні 2014 року позивач пред»явила вказаний позов до відповідача та зазначала,що рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 15 .05.2013 року з відповідача на її користь стягнуто аліменти на утримання сина ОСОБА_4,ІНФОРМАЦІЯ_1 в розмірі 1000 грн. щомісячно з індексацією сум,яка підлягає стягненню, відповідно до закону.

Посилаючись на те,що реальні доходи відповідача дають можливість для збільшення розміру аліментів, просила цей розмір збільшити до 3000 грн. кожного місяця.

Крім того стягнути з відповідача неустойку від суми несплачених аліментів за кожний день прострочення за період з вересня 2013 року по серпень 2014 року у розмірі 7 721 грн.,стягнути щомісячно постійно передбачених витрат на розвиток творчих здібностей дитини у розмірі 3000 грн. та одноразово фактично витрачених додатково коштів на розвиток творчих здібностей дитини у розмірі 9 658,50 грн..

Позивач також просила стягнути з відповідача у відшкодування моральної шкоди,спричиненої ним поширенням свідомо неправдивих відомостей,що порочать її честь,гідність та ділову репутацію та погрозами фізичною розправою над нею та дитиною,що змусило її звернутися до правоохоронних органів.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 20 травня 2015 року позов задоволено частково. Вирішено стягнути з відповідача на користь позивача суму неустойки за прострочення сплати аліментів, нарахованих за період з 10 вересня 2013 року по час постановлення рішення у розмірі 9 128 грн.. В іншій частині позовних вимог відмовлено з підстав їх недоведеності.

Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції,позивач просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позову. Зазначає,що судом не було з»ясовано обставини,на які позивач посилалася в обґрунтування своїх вимог.

Вислухавши доповідь судді, пояснення представника відповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, обставини справи , колегія суддів приходить до наступного.

Встановлено, що рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 15.05.2013 року з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2, стягнуто аліменти у твердій грошовій сумі у розмірі по 1 000 грн. на утримання сина ОСОБА_4,ІНФОРМАЦІЯ_1 щомісячно з індексацією сум ,яка підлягає стягненню, відповідно до закону.

При визначенні розміру аліментів судом враховано, що ОСОБА_3 має на утриманні свою сім»ю, взявши до уваги відсутність-будь яких доказів про постійний дохід відповідача та недоведеність ОСОБА_2 наявність фінансової можливості та наявних у відповідача доходів , які б надавали йому змогу сплачувати аліменти у більшому розмірі.

Відповідно до листа Головного управління Міндоходів у Чернівецькій області Міністерства доходів і зборів України за № 351/10/24-13-17-01-19 від 17.03.2014 року ОСОБА_3 не знаходиться на податковому обліку як суб»єкт підприємницької діяльності та не є керівником або засновником суб»єктів господарської діяльності.

Пред»явивши даний позов 05.06.2014 року про збільшення розміру аліментів на утримання сина - ОСОБА_3 , 2009 року народження ОСОБА_2 як на підставу позову послалась на те, що згідно з реєстру транспортних засобів фізичних осіб, наданого УДАІ УМВС України в Чернівецькій області, за відповідачем ОСОБА_3 на праві власності зареєстровано 10 транспортних засобів, що, на її думку, свідчить про приховування останнім одержуваного заробітку (доходу). Вважає, що відповідач умисно приховує доходи отримані від підприємницької діяльності

Відповідно до ст. 180 СК України, батьки зобов»язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Частиною 1 ст. 192 СК України визначено, що розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров»я когось із них.

З матеріалів справи , а саме - листа Головного управління Міндоходів у Чернівецькій області Міністерства доходів і зборів України за № 351/10/24-13-17-01-19 від 17.03.2014 року вбачається, що на час пред»явлення даного позову ОСОБА_2, ОСОБА_3 не знаходиться на податковому обліку як суб»єкт підприємницької діяльності та не є керівником або засновником суб»єктів господарської діяльності .

Таким чином, відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 про збільшення розміру аліментів, суд першої інстанції правильно виходив з того, що останньою не доведено факт зміни матеріального стану платника аліментів, враховуючи вимоги ч. 3 ст. 10 ЦПК України, відповідно до якої кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, надавши докази відповідно до вимог ст.ст. 57-60 ЦПК України.

Та обставина, що ОСОБА_3 має у власності 10 транспортних засобів, на які державним виконавцем 27.11.2013 року накладено арешт, не може свідчити про зміну матеріального стану ОСОБА_3 як платника аліментів за рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 15.05.2013 року , оскільки вказана інформація не містить вказівки про дату придбання відповідачем вказаних транспортних засобів, що має значення при вирішенні питання змінився чи ні матеріальний стан ОСОБА_3 після ухвалення рішення, за яким він сплачує аліменти.

Будь-яких інших доказів зміни матеріального стану відповідача, які б підлягали оцінці у відповідності до ст. 212 ЦПК України, позивачем не надано.

До апеляційної скарги ОСОБА_2 у якості доказу додано прінт-скріни (фотознімки екрану монітору користувача) персональних сторінок з соціальних мереж доньок відповідача - ОСОБА_5, 2000 рокународження та ОСОБА_6, 1990 року народження, які, на думку позивача, свідчать про отримання відповідачем суттєвих доходів, спроможних забезпечити високий матеріальний рівень життя родини відповідача, оскільки на вказаних сторінках викладено світлини з літнього відпочинку родини ОСОБА_3 за кордоном.

Проте колегія суддів вважає, що вказані докази не можуть заслуговувати на увагу суду апеляційної інстанції, оскільки відповідно до вимог ст. 303 ЦПК України, апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.

Вказані докази предметом дослідження суду першої інстанції не були, оскільки позивачем подані тільки до суду апеляційної інстанції без зазначення причин їх неподання до суду першої інстанції.

При цьому вказані докази неможна вважати підтвердженням матеріального стану відповідача у розмінні ст.ст. 57-60 ЦПК України, оскільки з них не вбачається, що витрати на відпочинок вказаних осіб понесені за рахунок відповідача, як і не містять інформацію про те, що вказані особи є родиною ОСОБА_3, а відповідно до вимог ч. 4 ст. 60 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Крім того, згідно зі ст. 185 СК України, той з батьків, з кого присуджено стягнення аліментів на дитину, а також той з батьків, до кого вимога про стягнення аліментів не була подана, зобов»язані брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами ( розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо ). Додаткові витрати на дитину можуть фінансуватися наперед або покриватися після їх фактичного понесення разово , періодично або постійно.

ОСОБА_2, пред»явивши вимогу про стягнення з ОСОБА_3 додаткових витрат на дитину, просила суд стягнути з відповідача 3 000 грн. 00 коп. постійно передбачених витрат на розвиток творчих здібностей сина ОСОБА_4, щомісячно та до його повноліття, а також разово фактично витрачених нею коштів у розмірі 9658,50 грн. на розвиток здібностей дитини, надавши на підтвердження вказаних вимог товарні чеки, видані ФОП ОСОБА_7, які містять вказівку про надання освітніх послуг , а також Рекомендаційний лист фізичної особи ОСОБА_8 та Договір публічної оферти від 03.03.2014 року , підписаний останнім як тренером з дитячого фітнесу, відповідно до яких останній надав рекомендацію щодо фізичного розвитку ОСОБА_3, 2009 року народження, а також взяв на себе зобов»язання по наданню дитині фізкультурно-оздоровчих послуг .

Відмовляючи в задоволенні вказаних позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що надані позивачем товарні чеки не оформлені належним чином, щоб давало підстави однозначно визначити платника послуг та отримувача платежів, а також не надано жодних висновків лікарів, спеціалістів тощо, інших доказів на підтвердження особливих обставин (розвиток здібностей, хвороба тощо), які потребують отримання дитиною комплексу фізичних вправ з аеробіки на дому у кількості 12 занять на місяць, не доведено ту обставину, що додаткові витрати на дитину, викликані особливими обставинами (розвитком здібностей чи їх хворобами) та фактично становитимуть у майбутньому 3 000 грн. на дитину .

Такий висновок суду колегія суддів вважає законним та обґрунтованим, відповідним встановленим обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права, оскільки встановлюючи розмір додаткових витрат на утримання дитини в розмірі 3000 грн. щомісячно до досягнення дитиною повноліття, ОСОБА_2 вказану суму , яка заявлена нею як сума наперед передбачених витрат , не обґрунтувала , а докази фактично понесених нею додаткових витрат не містять ознак їх достовірності, про що зазначено і судом першої інстанції, з оцінкою якого погоджується і суд апеляційної інстанції .

Не встановлено колегією суддів і порушень вимог законодавства при розгляді судом першої інстанції позову в частині відшкодування моральної шкоди, оскільки в даному випадку, зважаючи на правовідносини, що виникли між сторонами суд вірно відмовив у його задоволенні, роз»яснивши право ОСОБА_2 звернутись до суду з окремим позовом.

Беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо,а також достатність і взаємний зв»язок доказів у їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку про законність та обґрунтованість рішення ухваленого по даній справі .

Керуючись ст.ст.304,307,308,313-315,319 ЦПК України,колегія суддів,-

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Печерського районного суду м. Києва від 20 травня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий - Судді -