Рішення № 51172529, 22.09.2015, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №487/8682/14-ц 22.09.2015 22.09.2015 22.09.2015

Провадження №22-ц/784/240/15 Суддя по 1 інстанції - Разумовська О.Г.

Категорія 5 Доповідач апеляційного суду - Шолох З.Л.

Рішення

Іменем України

22 вересня 2015 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області у складі:

головуючого - Шолох З.Л.,

суддів - Довжук Т.С., Коломієць В.В.,

із секретарем судового засідання - Гордійчук С.С.,

за участю:

-позивачки ОСОБА_2,

-представника відповідачки ОСОБА_3 - ОСОБА_4,

-представника третьої особи ОСОБА_5 - ОСОБА_6,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою

ОСОБА_2

на рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 9 грудня 2014 року у справі

за позовом

ОСОБА_2 до ОСОБА_3, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_5, ОСОБА_7, адміністрація Заводського району Миколаївської міської ради, Миколаївське відділення Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз, комунальне підприємство Миколаївське міжміське бюро технічної інвентаризації», про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою,

встановила:

У вересні 2014 року ОСОБА_2 звернулася з позовом до ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні виділеною їй частиною земельної ділянки по АДРЕСА_1.

В обгрунтування позову зазначала, що вона з відповідачкою, а також і треті особи ОСОБА_5 та ОСОБА_7 є співвласниками житлового будинку АДРЕСА_1.

Посилалась на те, що рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 5 листопада 2007 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Миколаївської області від 13 лютого 2008 року, визначено порядок користування земельною ділянкою, загальною площею 597 кв. м, який відповідачка порушила.

Влітку 2014 року відповідачка самовільно перемістила огорожу на межі їх земельних ділянок та зайняла частину земельної ділянки, площею 5 кв. м, яка виділена рішенням суду в її (позивачки) особисте користування.

Крім того, вказувала, що на виділеній їй земельній ділянці відповідачка облаштувала ливневі труби для відведення дощових вод у дворі, заглибивши їх у землю.

Посилаючись на викладені обставини, позивачка просила усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою шляхом покладення зобов'язання на відповідачку звільнити самовільно зайняту земельну ділянку та відновити межі земельної ділянки, виділеної їй у користування рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 5 листопада 2007 року у відповідності до 2 варіанту судової будівельно-технічної експертизи.

Крім того, позивачка просила зобов'язати відповідачку встановити капітальну огорожу висотою 2 метри на межі їх палісадника, а також звільнити виділену їй земельну ділянку від ливневих труб для відведення дощових вод у дворі.

Заперечуючи проти позову відповідачка ОСОБА_3, а також треті особи ОСОБА_5 та ОСОБА_7, посилались на безпідставність позовних вимог.

Ухвалою Заводського районного суду м. Миколаєва від 9 грудня 2014 року закрите провадження у справі в частині позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом демонтування ливневих труб на підставі п. 2 ч. 1 ст. 205 ЦПК України, оскільки суд вважав, що є таке, що набрало законної сили рішення суду, постановлене з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

Ухвалою апеляційного суду Миколаївської області від 10 лютого 2015 року задоволена апеляційна скарга позивачки й ухвала Заводського районного суду м. Миколаєва від 9 грудня 2014 року скасована, а справа направлена до суду першої інстанції на новий розгляд в частині позовних вимог ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом демонтування ливневих труб для відведення дощових вод у дворі.

Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 9 грудня 2014 року відмовлено у задоволенні інших позовних вимог ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою.

В апеляційній скарзі позивачка, посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішення суду першої інстанції, просила його скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити її позовні вимоги.

Заслухавши доповідь судді, пояснення осіб, які брали участь у справі, дослідивши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_2, суд першої інстанції виходив з того, що право позивачки на користування земельною ділянкою не порушено. До того ж, обраний нею спосіб захисту в частині покладення на відповідачку обов'язку побудувати кам'яний паркан на межі їх ділянок не відповідає вимогам закону.

Між тим, з висновком суду про те, що право позивачки на користування земельною ділянкою не порушено, колегія суддів не погоджується.

Способи захисту прав на земельну ділянку визначені ст. 16 ЦК України та ст. 152 ЗК України.

Зокрема, власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданої шкоди (ч.2 ст. 152 ЦК).

Відповідно до ч. 3 ст. 152 ЗК України захист прав громадян та юридичних осіб здійснюється шляхом:

а) визнання прав;

б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення, і запобігання вчиненню дій. що порушують права або створюють небезпеку порушення прав;

в) визнання угоди недійсною;

г) визнання недійсним рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування;

г1) відшкодування заподіяних збитків;

д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Відповідно до ч. 2 ст. 120 ЗК України якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача (в редакції Закону № 1702- VІ від 5 листопада 2009 року).

Як вбачається із матеріалів справи, рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 5 листопада 2007 року, описку в якому виправлено ухвалою того ж суду від 5 березня 2013 року, змінено ідеальні частки трьох співвласників житлового будинку АДРЕСА_1, а також визначено порядок їх користування земельною ділянкою (а.с. 92-95).

Рішенням суду встановлено, що ОСОБА_2 належить 42/100 частки, ОСОБА_8, спадкоємцем якого є ОСОБА_3, - 30/100 часток, а ОСОБА_9 - 28/100 часток вказаного житлового будинку.

Задоволено позов ОСОБА_8 та визначено порядок користування земельною ділянкою, загальною площею 597 кв. м, між трьома співвласниками житлового будинку відповідно до 2 варіанту судової технічно-будівельної експертизи, проведеної Миколаївським відділенням Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз 16 серпня 2007 року № 4132-4133 (а.с. 132-139).

Так, ОСОБА_2, як співвласнику із часткою 42/100, виділено в користування земельну ділянку, загальною площею 246,82 кв.м, у тому числі: під будівлями 122,55 кв.м (із них під житловими будівлями - 60,05 кв.м, а під нежитловими - 62,50 кв.м), в особисте користування під двором та городом - 70,14 кв.м, в загальному користуванні під двором ( у тому числі під вбиральнею) та городом - 54,13 кв.м.

ОСОБА_8, як співвласнику із часткою 30/100, виділено в користування земельну ділянку, загальною площею 186,01 кв.м, у тому числі: під будівлями 78,85 кв.м (із них під житловими будівлями - 78,85 кв.м, а під нежитловими - 16,25 кв.м), в особисте користування під двором та городом - 68,50 кв.м, в загальному користуванні під двором ( у тому числі під вбиральнею) та городом - 38,66 кв.м.

ОСОБА_9, як співвласнику із часткою 28/100, виділено в користування земельну ділянку, загальною площею 164,17 кв.м, у тому числі: під будівлями 77,03 кв.м (із них під житловими будівлями - 64,21 кв.м, а під нежитловими - 12,82 кв.м), в особисте користування під двором та городом - 51,05 кв.м, в загальному користуванні під двором ( у тому числі під вбиральнею) та городом - 36,09 кв.м.

В загальному користуванні усіх співвласників залишено земельну ділянку, площею 128,88 кв.м та єдиний вхід (в'їзд) через ворота № 1, шириною 2,80 м.

Ухвалою апеляційного суду Миколаївської області від 13 лютого 2008 року апеляційна скарга ОСОБА_2 на це рішення залишена без задоволення, а рішення суду без змін.

Після смерті ОСОБА_8 спадщину прийняла ОСОБА_3, яка 28 липня 2008 року отримала в нотаріальній конторі свідоцтво про право на спадщину за законом на 30/100 часток вказаного житлового будинку № 5 (під літерою -А з господарськими спорудами), право власності нею зареєстровано 19 січня 2010 року (а.с. 130-131).

12 грудня 2007 року ОСОБА_9 належну йому частку (28/100) подарував ОСОБА_5, яка 11 січня 2008 року 14/100 часток цього ж житлового будинку № 5 подарувала своїй дочці ОСОБА_7, яка разом з нею користується земельною ділянкою, яка перебувала у користуванні ОСОБА_9 (а.с. 125-131).

Судом встановлено, що рішення суду про визначення порядку користування земельною ділянкою не виконувалося в примусовому порядку, докази добровільного (узгодженого співвласниками) виконання рішення також відсутні в матеріалах справи.

Акти встановлення меж користування земельною ділянкою між співвласниками житлового будинку № 5 відсутні. Між сторонами постійно виникають спори щодо користування земельною ділянкою.

Реального виділу ідеальних часток житлового будинку № 5 не було. Рішення суду або належним чином укладена угода щодо цього відсутні.

Отже, склад співвласників житлового будинку № 5 та користувачів сумісної земельної ділянки змінився. Інші співвласники житлового будинку та користувачі земельної ділянки до участі у справі не залучені, хоча спір безпосередньо стосується їх прав та обов'язків.

До того ж, технічна документація стосовно будівель (житлових та нежитлових споруд) співвласників житлового будинку № 5 не приведена у відповідність до реального стану речей на час розгляду справи. Технічні характеристики будівель і споруд, зазначені в технічних паспортах співвласників житлового будинку № 5, не узгоджується та не співпадають у розмірах та площах забудов.

Звертаючись до суду з позовом про відновлення межі та обґрунтовуючи позовні вимоги ОСОБА_2 вказувала, що ОСОБА_3 безпідставно користується частиною земельної ділянки, площею 5 кв. м, виділеної в її особисте користування вищезазначеним рішенням суду від 5 листопада 2007 року у відповідності до 2 варіанту судової технічно-будівельної експертизи.

Для підтвердження своїх доводів позивачка просила призначити судову будівельно-технічну експертизу, яка була призначена судом апеляційної інстанції 10 лютого 2015 року.

Відповідно до висновку судової земельно-технічної експертизи №133-134, проведеної 23 липня 2015 року Миколаївським відділенням Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз, встановлено, що фактична конфігурація меж земельних ділянок, а також і площа земельних ділянок, що знаходяться у користуванні як позивачки, так і відповідачки, не відповідають конфігурації меж та площі земельних ділянок, виділених їм у користування рішенням суду від 5 листопада 2007 року згідно із 2 варіантом судової технічно-будівельної експертизи (а.с. 214-220).

Так, фактична загальна площа земельної ділянки, що знаходиться в користуванні ОСОБА_2 становить 243,42 кв.м, що на 3,40 кв.м менше, ніж визначено рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 5 листопада 2007 року.

Фактична загальна площа земельної ділянки, що знаходиться в користуванні ОСОБА_3 становить 193,75 кв.м, що на 7,75 кв.м більше ніж визначено рішенням того ж суду.

Згідно із висновком експерта усунути таку невідповідність та відновити користування земельною ділянкою у визначений судовим рішенням спосіб технічно неможливо, оскільки більша частина площ земельних ділянок, які знаходяться в користуванні ОСОБА_2 та ОСОБА_3 знаходяться під забудовами.

При цьому, експертом приведена порівняльна таблиця, в якій відображена невідповідність фактичної площі, що знаходиться під забудовами, відносно площ, що зазначені в рішенні суду. Як зазначено в експертизі, заміри зовнішніх розмірів земельних ділянок, що знаходяться у користуванні сторін, виконані інструментальним методом на місцевості, з наступним розрахунком площ. Під час здійснення експертом цієї процесуальної дії присутність сторін судом була забезпечена.

Колегія вважає, що висновок експертизи про те, що технічно неможливо встановити порядок користування земельною ділянкою у спосіб визначений рішенням суду від 5 листопада 2007 року, є вірним, оскільки узгоджується з іншими матеріалами справи.

Так, судом апеляційної інстанції оглянуті матеріали архівної цивільної справи № 2-3764/2007, розглянутої Заводським районним судом м. Миколаєва 5 листопада 2007 року за позовом ОСОБА_8 до ОСОБА_9 та ОСОБА_2 про визначення порядку користування земельною ділянкою та зустрічним позовом ОСОБА_2 про зміну розміру ідеальних часток житлового будинку, із якої вбачається, що рішенням виконкому Миколаївської міської ради народних депутатів № 138 від 8 лютого 1955 року за житловим будинком АДРЕСА_1 закріплена в користування земельна ділянка, площею 597 кв.м (а.с. 24).

Належних та допустимих доказів щодо виділення земельної ділянки у більшому розмірі сторони суду не надали й матеріали справи таких доказів не містять.

Крім того, із архівної справи вбачається, що станом на 2007 рік на виділеній земельній ділянці, загальною площею 597 кв.м, крім житлового будинку під літерою «А», що належав співвласникам на праві спільної часткової власності, відповідачка ОСОБА_3 самочинно побудувала другий житловий будинок під літерою «О-2» з підвалом. Про це зазначено в технічній документації МБТІ (техпаспорт) станом на 17 січня 2007 року.

11 лютого 2010 року ОСОБА_3 отримала сертифікат (НОМЕР_1) відповідності державним та будівельним нормам, стандартам і правилам, яким засвідчено відповідність закінченого будівництвом житлового будинку за літерою «О-2» по АДРЕСА_1, загальною площею 81,8 кв.м, житловою 42,3 кв.м.

Рішенням виконкому Миколаївської міської ради № 1224 від 24 листопада 2010 року вказаному житловому будинку під літерою «О-2» присвоєна нова адреса - АДРЕСА_2 ( як зазначено - шляхом виділу із адреси АДРЕСА_1).

Рішенням того ж виконкому від 26 листопада 2010 року за № 1481 оформлено право власності ОСОБА_3 на вказаний житловий будинок з видачею свідоцтва на право власності за новою адресою. 2 грудня 2010 року ОСОБА_3 отримала свідоцтво на право власності та зареєструвала право власності на нерухоме майно в Миколаївському МБТІ (а 7 вересня 2015 року подарувала його своєму сину ОСОБА_4.) .

Отже, земельна ділянка, на якій знаходиться житловий будинок ОСОБА_3 (під літерою «О-2») за адресою АДРЕСА_2, а також і земельна ділянка для його обслуговування, виділена за рахунок площі земельної ділянки, раніше виділеної у користування співвласників житлового будинку АДРЕСА_1.

За особистим замовленням як ОСОБА_2, так і ОСОБА_3 у 2014 році різними спеціалістами землевпорядниками виготовлялась кадастрова зйомка земельної ділянки по АДРЕСА_1. В них зазначено, що у фактичному користуванні за вказаною адресою знаходиться земельна ділянка площею 600 кв.м та 602,94 кв.м, відповідно.

Однак, доказів виділення земельної ділянки у більшому розмірі ніж 597 кв.м сторони не надали.

Таким чином, виходячи із встановлених фактичних обставин справи, колегія вважає, що право позивачки на користування земельною ділянкою, у визначеному судовим рішенням розмірі, порушено. Проте, поновити його у спосіб, визначений позивачкою, неможливо, оскільки характер спірних правовідносин не відповідає обраному нею способу захисту.

Виходячи із принципу диспозитивності, передбаченого ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Оскільки суд першої інстанції при вирішенні спору, виходив з того, що право позивачки на користування земельною ділянкою не порушено, тому воно підлягає скасуванню на підставі п. 3 ч.1 ст. 309 ЦПК України, з ухваленням нового рішення про відмову у позові, але з інших підстав (з підстав обрання позивачкою неналежного способу захисту).

Керуючись ст. ст. 303, 309, 316 ЦПК України, колегія суддів

вирішила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 9 грудня 2014 року скасувати та ухвалити нове рішення.

Відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, з інших підстав.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і з цього часу може бути оскаржене у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий Судді: