Рішення № 51167273, 19.09.2014, Інгульський районний суд міста Миколаєва (до 25.04.2025 - Ленінський районний суд м. Миколаєва)

19.09.2014

справа № 2/489/2089/14

Рішення

Іменем України

19 вересня 2014 року м.Миколаїв

Ленінський районний суд м. Миколаєва у складі:

головуючого судді Коваленка І.В.

при секретарі Коденко К.В.

за участю:

позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

відповідачів ОСОБА_3, ОСОБА_4

представника відповідача ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Миколаєві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, третьої особи приватного нотаріуса Миколаївського міського нотаріального округу ОСОБА_6 про встановлення факту проживання однією сімєю, визнання нерухомого майна спільною сумісною власністю та визнання права власності на частку нерухомого майна та позов ОСОБА_3, ОСОБА_4 до ОСОБА_1, приватного нотаріуса Миколаївського міського нотаріального округу ОСОБА_6 про визнання права власності в порядку спадкування за законом

встановив:

У липні 2014 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом в якому просила встановити факт її проживання однією сімєю без реєстрації шлюбу з 1997 року по день смерті з ОСОБА_7, померлим 15.12.2013; визнати спільною сумісною власністю квартиру АДРЕСА_1 та право власності на ? частку квартири, як спільну сумісну власність подружжя.

У обґрунтування вимог вказала, що з 1997 року постійно мешкала з ОСОБА_7 однією сімєю без реєстрації шлюбу. Після смерті чоловіка відкрилася спадщина на квартиру АДРЕСА_1, яка була придбана ними за спільні кошти на підставі договору купівлі-продажу від 07.02.2003, але оформлена на померлого. Спадщину прийняла в установлений законом строк, але в її оформленні приватним нотаріусом відмовлено через відсутність реєстрації шлюбу з спадкодавцем та не доведеність перебування з ним в цивільному шлюбі.

У свою чергу ОСОБА_3 та ОСОБА_4 звернулися до суду з окремим позовом до ОСОБА_1 та приватного нотаріуса ОСОБА_6 в якому просили визнати в рівних частинах по ? частки право власності в поряд спадкування за законом після смерті ОСОБА_7 на квартиру АДРЕСА_1 та гараж № 46 в Автогаражному кооперативі Жигулі.

Свої вимоги ОСОБА_3 та ОСОБА_4 обґрунтовували, тим що є спадкоємцями другої черги. Спадщину, до складу якої входить квартира та гараж, прийняли в установлений законом строк але в її оформленні їм відмовлено через відсутність правовстановлюючих документів на спадкове майно та наявність спору щодо квартири.

Ухвалою Ленінського районного суду м.Миколаєва від 31.07.2014 обидва позови обєднані в одне провадження.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 свій позов підтримала та просила задовольнити, в задоволенні позову ОСОБА_3 та ОСОБА_4 просили відмовити.

ОСОБА_3 та ОСОБА_4 просили задовольнити їхній позов, а в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.

Приватний нотаріус у письмових запереченнях просила розглядати справу за її відсутності та прийняти рішення на розсуд суду.

Суд, заслухавши пояснення присутніх учасників процесу, дослідивши матеріали справи і оцінивши зібрані в ній докази, вважає позови такими, що підлягають частковому задоволенню виходячи з наступного.

Із змісту позову та пояснень ОСОБА_1 встановлено, що з 1997 року по день смерті - 15.12.2013 (свідоцтво про смерть серії І-ФП № 192552) вони проживала разом з ОСОБА_7 однією сімєю без реєстрації шлюбу.

Із матеріалів спадкової справи № 1/2014 вбачається, що із заявою про прийняття спадщини ОСОБА_1 звернулася до приватного нотаріуса 09.01.2014, тобто в установлений законом шестимісячний строк.

Згідно наявної в спадковій справі довідки форми № 3 ЖКП ММР Південь від 01.12.2013 № 4785 померлий ОСОБА_7 проживав та був зареєстрований за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1 з 18.03.2003 по 15.12.2013. Інші особи за вказаною адресою не зареєстровані.

Відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 із заявами про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_7, який був їм рідним дядьком, звернулися до приватного нотаріуса 04.02.2014.

Факт родинних відносин ОСОБА_3 (дошлюбне прізвище ОСОБА_7) з померлим підтверджується свідоцтвом про народження батька ОСОБА_8 (серії ЯЕ № 855091), якого вказано у свідоцтві про її народження серії VН-УР № 05362776, та Витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію народження відповідно до статей 126, 133, 135 сімейного кодексу України за № 00013356104, яким підтверджено народження спадкодавця ОСОБА_7.

Факт родинних відносин із спадкодавцем ОСОБА_4 підтверджено свідоцтвом про народження останньої серії І-ФП № 454392.

Однак, постановами приватного нотаріуса від 02.07.2014 у оформленні спадкових прав на належну на праві власності спадкодавцю квартиру АДРЕСА_2 А.Г. та ОСОБА_4, як спадкоємцям другої черги, відмовлено через відсутність оригіналу правовстановлюючого документу на спірну квартиру та наявність спору в суді щодо спадкового майна.

ОСОБА_1 пояснила, що під час проживання із спадкодавцем 07.02.2003 за спільні кошти вони купили квартиру АДРЕСА_1, яку оформили на ОСОБА_7 нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу від 07.02.2003, зареєстрованого в реєстрі за номером 284.

Так як за життя спадкодавця договір про поділ квартири не укладався на думку ОСОБА_1 її частка та частка спадкодавця в спірному майні є рівними, а тому вона має право на ? частку квартири, як спільну сумісну власність подружжя.

Із пояснень ОСОБА_1 встановлено, що з спадкодавцем вона мешкала спочатку по вул. Комсомольській, потім в спірній квартирі, без зміни реєстрації місця свого проживання, яким є вул.Шкільна, 14 с. Лупарево Жовтневого району Миколаївської області.

Факт спільного її проживання із спадкодавцем протягом періоду, вказаного у позові, підтвердили свідки ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13 та ОСОБА_14

У судовому засіданні встановлено, що поховання ОСОБА_7 здійснила ОСОБА_1

Відповідачі поховання спадкодавця позивачем не оспорювали, також не оспорювали спільне їх проживання однією сімєю починаючи з 2010 року. До цієї дати вказаний факт, так як і участь коштами ОСОБА_1 в придбанні спірної квартири оспорювали.

Згідно з вимогами частин першої, четвертої статті 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Між тим, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 не надали суду доказів на спростування факту проживання позивача з спадкодавцем починаючи з 1997 року, який крім пояснень ОСОБА_1 підтверджено показаннями свідків, допитаних судом в установленому процесуальним законом порядку.

За такого, оцінюючи наявні в справі докази суд вважає доведеним факт проживання ОСОБА_1 з спадкодавцем з 1997 року по день його смерті.

Щодо інших вимог ОСОБА_1, повязаних з її участю в придбані спірної квартири, вони задоволенню не підлягають.

Так, за загальним правилом дії законів та інших нормативно-правових актів у часі (частина перша статті 58 Конституції України), норми СК України застосовуються до сімейних відносин, які виникли після набрання ним чинності, тобто не раніше 1 січня 2004 року.

Відповідно до чинного на час набрання законної сили СК України законодавство до спільної сумісної власності відносило: майно, нажите подружжям за час шлюбу (стаття 16 Закону України "Про власність", стаття 22 КпШС України); майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім'ї чи майно, що є у власності осіб, які ведуть селянське (фермерське) господарство, якщо письмовою угодою відповідно між членами сім'ї чи членами селянського (фермерського) господарства не передбачено інше або майно, придбане внаслідок спільної праці громадян, що об'єдналися для спільної діяльності, коли укладеною між ними письмовою угодою визначено, що воно є спільною сумісною власністю (пункт 1 статті 17, стаття 18, пункт 2 статті. 17 Закону України "Про власність"); квартира (будинок), кімнати в квартирах та одноквартирних будинках, передана при приватизації з державного житлового фонду за письмовою згодою членів сім'ї наймача у їх спільну сумісну власність (стаття 8 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду").

У інших випадках спільна власність громадян є частковою. Якщо розмір часток у такій власності не було визначено і учасники спільної власності при надбанні майна не виходили з рівності їх часток, розмір частки кожного з них визначається ступенем його участі працею й коштами у створенні спільної власності (пункт 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22.12.1995 № 20 "Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності").

Таким чином, правовий режим майна набутого поза шлюбом до 1 січня 2004 року підлягає вирішенню на підставі частини першої статті 17 Закону України "Про власність", за якою майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім'ї, є їх спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними та положеннями ЦК УРСР щодо створення спільної власності.

Для визнання спільною сумісною власністю та визнання права власності на ? частку у спірному майні набутому до 1 січня 2004 року, ОСОБА_1, яка спільно проживала з спадкодавцем без реєстрації шлюбу, мала надати суду належні та допустимі докази про власну участь у набутті цього майна, оскільки сам по собі факт спільного проживання без реєстрації шлюбу, без визначення ступеня її участі працею і коштами у створенні спільної часткової власності, не може бути підставою для визнання права власності на частку спірного майна.

Однак, доказів на підтвердження цих доводів вказаним позивачем суду не надано, а показання свідків щодо отримання нею коштів в батьків та часткову оплату за рахунок них вартості спірної квартири суд не приймає, оскільки вони ґрунтуються на припущеннях і не підтверджені належними і допустими доказами.

Інші докази ОСОБА_1, зокрема, про отримання доходу підтвердженого довідкою ФГ Промінь від 14.07.2014 № 32/14 також не дають підстав вважати про її фінансову участь в придбанні спадкодавцем квартири.

Крім того, заперечуючи проти позову представник відповідачів вказував на те, що спадкодавець мав достатньо власних коштів для придбання спірної квартири. Так, крім пенсії мав нерухоме майно, яке ним було продано в різний час, що підтвердив договором купівлі-продажу від 07.02.2003, укладеним на передодні придбання ним спірної квартири, відповідно до якого ОСОБА_7 продав 40/100 часток домоволодіння по вул. Комсомольська, 110 в м.Миколаєві за ціною 12908,00 грн., а також договорами від 30.07.1998 про продаж 1/25 частки домоволодіння по вул. Чігріна, 230 в м.Миколаєві та договором від 09.06.1962 про продаж чотирьох сотих частин домоволодіння за тією ж адресою.

Позовні вимоги ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в частині визнання права власності в порядку спадкування на спірну квартиру підлягають задоволенню з огляду на наступне.

Як встановлено судом, спадкоємці першої черги відсутні. ОСОБА_3 та ОСОБА_4 є спадкоємцями другої черги за законом (стаття 1262 ЦК України) і спадщину прийняли у встановлений законом строк, але в її оформленні відмовлено через відсутність оригіналу правовстановлюючого документу на квартиру, який знаходиться в ОСОБА_1, що остання підтвердила в судовому засіданні.

У пункті 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 № 7 Про судову практику у справах про спадкування розяснено, що свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформлені права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Відсутність в ОСОБА_3 та ОСОБА_4 правовстановлюючого документу на квартиру перешкоджає їм в реалізації спадкових прав, зокрема оформленню спадщини нотаріусом. Відтак, враховуючи черговість спадкування, відсутність інших спадкоємців другої черги та спадкоємців, які мають право на обовязкову частку в спадковому майні, вимоги про визнання за ними в рівних частинах права власності на квартиру в порядку спадкування за законом після смерті рідного дядька є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Щодо визнання права власності в порядку спадкування на гараж № 46 ряд 7 в Автогаражному кооперативі Жигулі, який відповідно до довідки вказаного кооперативу від 02.07.2014 № 43 належав на праві власності спадкодавцю, вимоги в цій частині задоволенню не підлягають через передчасність.

Як вбачається із змісту постанов нотаріуса відмова ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у вчиненні нотаріальної дії стосується тільки спірної квартири.

Крім того, вказаними особами не доведено суду про наявність перешкод, які перешкоджають оформленню спадкових прав на гараж, право власності на який спадкодавець набув на підставі законодавства, яке діяло до набрання чинності ЦК України.

Вимоги до приватного нотаріуса, якого ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у своєму позові вказали в якості співвідповідача задоволенню не підлягають так як нотаріус не є зацікавленою особою, а тому його участь в справі в якості відповідача є помилковою.

Оскільки обидва позови задоволено частково, відповідно до статті 88 ЦПК України судовий збір підлягає розподілу в такому порядку.

За задоволення немайнової вимоги ОСОБА_1 на її користь з відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в рівних частинах підлягає стягненню судовий збір в сумі 243,60 грн.

За задоволення позову ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в частині права власності на квартиру, якими судовий збір сплачено частково в сумі 487,20 грн., з ОСОБА_1 на їхню користь підлягає стягненню вказана сума коштів.

Так як згідно наявного у справі звіту ринкова вартість спірної квартири складає 113800,00 грн., відповідно недоплачений ОСОБА_3 та ОСОБА_4 судовий збір в сумі 650,80 грн. (1138,00 487,20) необхідно стягнути з ОСОБА_1 на користь держави.

Із ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в рівних частинах на користь держави підлягає стягненню 243,60 грн. судового збору за вирішення позову в частині права власності на гараж, який не було ними оплочено судовим збором.

Керуючись статтями 10, 11, 14, 60 - 62, 88, 212-214 ЦПК України, суд

в и р і ш и в:

Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Встановити факт проживання однією сімєю без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 з ОСОБА_7, померлим 15 грудня 2013 року, з 1997 року по день його смерті.

Стягнути в рівних частинах з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на корить ОСОБА_1 судовий збір в сумі 243,60 грн. (двісті сорок три гривні 60 коп.).

У задоволенні вимог про визнання спільною сумісною власністю квартири та визнання права власності на ? її частку відмовити.

Позов ОСОБА_3 та ОСОБА_4 - задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в рівних частинах по ? частки за кожною право власності в порядку спадкування за законом на квартиру АДРЕСА_3, після смерті ОСОБА_7, померлого 15 грудня 2013 року.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в рівних частинах судовий збір в сумі 487,20 грн. (чотириста вісімдесят сім грн. 20 коп.).

Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір в сумі 650,00 грн. (шістсот пятдесят грн. 00 коп.).

Стягнути в рівних частинах з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь держави судовий збір в сумі 243,60 грн. (двісті сорок три гривні 60 коп.).

У задоволенні вимог про визнання права власності в порядку спадкування за законом на гараж та приватного нотаріуса - відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, яка може бути подана до апеляційного суду Миколаївської області через Ленінський районний суд м. Миколаєва протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя

Повний текст рішення

підписано 22.09.2014.