Рішення № 51164012, 22.09.2015, Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області

Справа № 473/1632/15-ц

РІШЕННЯ

іменем України

"22" вересня 2015 р. Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області в складі: головуючої - судді Лузан Л.В., при секретарях судового засідання Данилевич Т.О., Друца О.В.,

за участю: позивача - ОСОБА_1,

представника позивача - ОСОБА_2,

відповідача ОСОБА_3,

представника відповідача ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Вознесенську Миколаївської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, та зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про вселення, -

В С Т А Н О В И В:

В квітні 2015 року позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до відповідача ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначала, що вона є наймачем квартири № 12 в будинку № 6 ДОС 2 в с. Мартинівка Вознесенського району Миколаївської області, відповідно до договору найму житла в будинках державного та комунального житлового фонду від 15.06.2001 року. Разом з нею зареєстрована та проживає малолітня донька ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1. Син ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, тимчасово знятий з реєстраційного обліку за вказаною адресою, в звязку з навчанням. З 05.03.2004 року в даній квартирі також зареєстрований відповідач ОСОБА_3, проте, з грудня 2009 року за місцем реєстрації з власної ініціативи не проживає, особистих речей цієї особи в квартирі немає, витрати по утриманню нерухомого майна він не несе. Разом з тим, без поважних причин не бажає знятися з реєстраційного обліку.

Оскільки реєстрація відповідача в спірній квартирі створює позивачу перешкоди в користуванні даним нерухомим майном, позивач на підставі ст.ст. 71, 72 ЖК України просив визнати ОСОБА_3 таким, що втратив право користування квартирою № 12 в будинку № 6 ДОС 2 в с. Мартинівка Вознесенського району Миколаївської області.

Ухвалою суду від 04.06.2015 року прийнято зустрічну позовну заяву ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про вселення.

Обумовлений позов відповідач обґрунтовував тим, що він був змушений залишити місце своєї реєстрації через ускладнення стосунків з позивачем, яка починаючи з 2009 року почала перешкоджати йому в проживанні в квартирі № 12 в будинку № 6 ДОС 2 в с. Мартинівка Вознесенського району Миколаївської області. Чинить йому перешкоди позивач й наданий час.

До початку розгляду судом справи по суті позивач подала письмову заяву, в якій просила визнати відповідача таким, що втратив право користування спірною квартирою з підстав, передбачених ст. 107 ЖК України.

В судовому засіданні позивач, представник позивача позовні вимоги підтримали в повному обсязі, надали пояснення аналогічні викладеним у позовній заяві. При цьому зазначали, що відповідач добровільно восени 2010 року залишив спірну квартиру та переїхав на інше місце проживання, оскільки фактично створив іншу сім'ю. З цього часу він не намагався вселитися до спірної квартири, хоча будь яких перешкод у цьому позивач йому не чинила. В звязку з наведеним у задоволенні зустрічного позову просили відмовили, оскільки відповідач з часу вибуття зі спірної квартири до іншого постійного місця втратив право користування квартирою № 12 в будинку № 6 ДОС 2 в с. Мартинівка Вознесенського району Миколаївської області.

Відповідач та його представник позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання відповідача таким, що втратив право користування житловим приміщенням, не визнали. Вказували на наявність поважних причин, які змусили його залишити спірну квартиру. Зокрема, погіршення стосунків з позивачем, що зумовило неможливість сумісного проживання. Крім того, позивачем у 2007 році шляхом обману та підробки документів було отримано свідоцтво про право власності на обумовлену квартиру на своє імя та імя сина ОСОБА_7, в рівних частках кожному. Рішенням Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 09.02.2015 року було визнано недійсними: приватизацію квартири № 12 в будинку № 6 ДОС 2 в с. Мартинівка Вознесенського району Миколаївської області; розпорядження органу приватизації від 06.12.2007 року про передачу обумовленої квартири в приватну спільну часткову власність ОСОБА_1, ОСОБА_3; свідоцтво про право власності на житло, видане 06.12.2007 року відносно даної квартири. Дане рішення набрало законної сили 19.02.2015 року. Посилаючись на те, що вказаним рішенням відновлено стан сторін ( на 2007 рік), за яким відповідач мав право на користування спірною квартирою, останній вважає, що має таке право й на даний час. Але воно порушується відповідачкою, в звязку з чим відповідач та його представник просили зустрічний позов задовольнити.

Заслухавши показання свідків ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, дослідивши та оцінивши матеріали справи в межах заявлених позовних вимог та на підставі наданих доказів, відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд прийшов до наступного.

Відповідно до ч. 3 ст. 9 ЖК УРСР ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Зокрема, позбавлення особи права користування жилим приміщенням можливе з підстав, передбачених у тому числі ст.ст. 71,72, 107 ЖК УРСР та виключно в судовому порядку.

При цьому, правом звернення з обумовленим позовом до суду наділений як наймодавець житла, так і один з наймачів.

Так, як вбачається з матеріалів справиАДРЕСА_1 в будинку № 6 ДОС 2 в с. Мартинівка Вознесенського району Миколаївської області, загальною площею 64,6 кв.м. та житловою площею 40,8 кв.м., складається із трьох кімнат, та була надана на підставі ордеру № 1283 від 08.08.1989 року ОСОБА_7 та членам його родини. На час складання договору найма даного житла до складу його родини ввійшли: дружина ОСОБА_12, син ОСОБА_3, невістка ОСОБА_1, онук ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2, які проживали в ній та були зареєстровані.

Разом з тим, вищевказані особи, окрім ОСОБА_1 та неповнолітнього ОСОБА_7 протягом періоду з 1993 року по 2002 рік знялися з реєстраційного обліку за вказаною адресою.

В звязку з чим рішенням Прибужанської сільської ради Вознесенського району Миколаївської області за № 3 від 20.11.2003 року було вирішено питання щодо переоформлення обумовленої квартири на ОСОБА_1, переведено особовий рахунок квартири № 12 в будинку № 6 ДОС 2 в с. Мартинівка Вознесенського району Миколаївської області на її на імя. Проте, договору найму житла з нею не було укладено в передбаченому законом порядку, а саме в письмовій формі, відповідно до вимог ст. 61 ЖК УРСР. Але законодавець не передбачив його недійсності при недотриманні такої форми, а тому, в силу ст. 218 ЦК України, він є чинним і підлягає виконанню.

За такого посилання відповідача та його представника на те, що позивач не є наймачем спірної квартири не заслуговує на увагу, отже позивач має право на звернення з даним позовом до суду.

Також з матеріалів справи вбачається, що на час вирішення даного спору обумовлена квартира не приватизована. В ній зареєстровані: ОСОБА_1, ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, а також ОСОБА_3 Останній як член сім'ї позивача був зареєстрований у спірній квартирі з 05.03.2004 року.

Відповідно до ст. 107 ЖК УРСР, на яку позивач посилалася в обґрунтування своїх позовних вимог, наймач жилого приміщення вправі за згодою членів сім'ї в будь який час розірвати договір найму.

У разі вибуття наймача та членів його сім'ї на постійне проживання до іншого населеного пункту або в інше жиле приміщення в тому ж населеному пункті договір найму жилого приміщення вважається розірваним з дня вибуття. Якщо з жилого приміщення вибуває не вся сім'я, то договір найму жилого приміщення не розривається, а член сім'ї, який вибув, втрачає право користування цим жилим приміщенням з дня вибуття.

При цьому, у відповідності з наведеною нормою та п. 11 постанови Пленуму Верховного суду України «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» від 12.04.1985 р. за №2 доказами вибуття можуть бути будь-які фактичні дані, які свідчать про обрання стороною іншого постійного місця проживання (повідомлення про це в листах, розписка, переадресація кореспонденції, утворення сімї в іншому місці, перевезення майна в інше жиле приміщення, виїзд в інший населений пункт, укладення іншого договору на невизначений строк, тощо).

Отже, при розгляді справ про визнання осіб такими, що втратили право користування жилим приміщенням з підстав, передбачених ст. 107 ЖК УРСР у зв'язку з вибуттям на інше постійне місце проживання, встановленню підлягають факти щодо іншого постійного місця проживання, а саме: яке житло є постійним місцем проживання; чи вважається воно таким особою, яка в ньому проживає; чи визнають за нею таке право інші мешканці; які є докази того, що житло є постійним місцем проживання.

Відповідно до передбаченого ст. 10 ЦПК України принципу змагальності, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, підтвердивши їх доказами (фактичними даними) з дотриманням вимог ст.ст. 57 60 ЦПК України.

Так, як зазначали сторони, відповідач залишив спірну квартиру в вересні 2010 року. Разом з тим, в матеріалах справи відсутні належні докази для правомірного застосування ст. 107 ЖК УРСР.

Не є такими доказами матеріали кримінального провадження за зверненням відповідача ОСОБА_3 з питанням притягнення до кримінальної відповідальності ОСОБА_1, оскільки вони достовірно не підтверджують, що підставою залишення відповідачем спірної квартири є обрання ним іншого постійного місця проживання, а також, що особа, яка є власником іншого житла, де перебував та перебуває відповідач визнавала за ним право постійного користування її житлом. При цьому даних про те, що відповідач фактично створив іншу сім'ю до вибуття з квартири № 12 в будинку № 6 ДОС 2 в с. Мартинівка Вознесенського району Миколаївської області, в звязку з чим залишив місце своєї реєстрації обумовлені матеріали також не містять. Не вбачається зазначене також з показань свідка ОСОБА_11

За такого, підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання ОСОБА_3 таким, що втратив право користування житловим приміщенням з підстав, передбачених ст. 107 ЖК УРСР відсутні.

При цьому, за змістом вимог ст. 11 ЦПК України, суд може визнати особу такою, що втратила право користування жилим приміщенням, лише з однієї вказаної позивачем підстави,передбаченої ст.71 або ст.107 ЖК УРСР.

Змінити підставу позову суд вправі тільки за згодою позивача.

Що стосується зустрічного позову, то суд виходить з наступного.

Так, з матеріалів справи вбачається, що рішенням Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 09.02.2015 року було визнано недійсними: приватизацію квартири № 12 в будинку № 6 ДОС 2 в с. Мартинівка Вознесенського району Миколаївської області; розпорядження органу приватизації від 06.12.2007 року про передачу обумовленої квартири в приватну спільну часткову власність ОСОБА_1, ОСОБА_3; свідоцтво про право власності на житло, видане 06.12.2007 року відносно даної квартири. Дане рішення набрало законної сили 19.02.2015 року. Було відновлено стан сторін, який існував до здійснення приватизації.

Як зазначалося вище, відповідач ОСОБА_3 зареєстрований у вказаній квартирі з 05.04.2004 року.

За змістом ст. ст. 1, 6, 9, 61 ЖК УРСР, ст. 29 ЦК України місцем постійного проживання особи є жиле приміщення, в якому особа постійно проживає, має передбачені ст. 64 ЖК УРСР права користування цим приміщенням.

Реалізація обумовленого права знайшла своє відображення в гарантії збереження житла в державному та комунальному фонді за тимчасово відсутнім громадянином протягом шести місяців (ст. 71 ЖК УРСР). Не проживання у жилому приміщенні понад встановлений строк без поважних причин дають підстави для визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням (ст. 72 ЖК УРСР). При цьому відлік часу визначається від дня, коли відповідач залишив спірне жиле приміщення.

Тобто, з урахуванням викладеного, судовому дослідженню підлягають причини не проживання відповідача в зазначеній квартирі. Зазначене узгоджується з розясненнями, наданими в п.10 постанови Пленуму Верховного суду України «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» від 12.04.1985 р. за №2. В разі їх поважності суд може продовжити пропущений строк.

За такого, наймачеві або члену його сім'ї, який був відсутнім понад встановлений законом строк без поважних причин, суд вправі з цих мотивів відмовити в позові про захист порушеного права (вселення, обмін, поділ приміщення тощо).

Як зазначали сторони в судовому засіданні, відповідач ОСОБА_3 фактично залишив місце реєстрації в вересні 2010 року. Докази, що він вчиняв будь які дії щодо вселення до спірної квартири, а йому чинилися перешкоди протягом встановленого законом строку в матеріалах справи відсутні, зокрема, звернення останнього до органів міліції, сільської ради чи до суду з відповідними заявами про порушення його житлових прав, вимогами про вселення та усунення перешкод у користуванні квартирою. Відсутні також докази поважності причин пропуску ним обумовленого строку, передбаченого ч. 1 ст. 71 ЖК УРСР.

В той же час положення ч. 3 ст. 10, ст. 60 ЦПК України вказують на обов'язок кожної сторони довести належними доказами ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

При цьому суд не приймає посилання відповідача на те, що його не проживання в спірній квартирі зумовлене погіршенням стосунків з ОСОБА_1 та її протиправною поведінкою, оскільки зазначене не знайшло свого підтвердження в судовому засіданні доказами, відповідно до ст.ст. 57 60 ЦПК України. Не є такими беззаперечними доказами показання свідків ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_8, які в своїх показаннях посилалися на слова відповідача та власні міркування.

Що стосується доводів відповідача про те, що його право на користування спірним жилим приміщенням виникло лише після визнання приватизації недійсною, останнє не ґрунтується на законі, оскільки припинення сімейних відносин з власником квартири, наймачем не позбавляє осіб права користування займаним приміщенням. У разі наявності спору з зазначеного питання, він вирішується в передбаченому законом порядку.

Отже, з наведеного слідую, що відповідач втратив зв'язок з квартирою та право користування нею у відповідності до вимог ст. 71 ЖК УРСР.

Не спростовує зазначений висновок й внесення відповідачем плати за обслуговування будинку та прибудинкової території 13.09.2011 року, оскільки носить разовий характер та, з урахуванням того, що у відповідача станом на 2011 -2012 рік фактично склалася інша сім'я (вбачається з матеріалів кримінального провадження), не свідчить про його бажання постійно проживати в квартирі №12 в будинку № 6 ДОС 2 в с. Мартинівка Вознесенського району Миколаївської області, а лише є прагненням утримати за собою житло.

За такого у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_1про вселення слід відмовити.

В звязку з зазначеним не підлягають поверненню понесені ним судові витрати.

Керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 88, 209, 212 - 215, 223 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням відмовити.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про вселення - відмовити.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Миколаївської області через Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя Л.В.Лузан