Ухвала суду № 51160695, 17.09.2015, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 1324/1300/12 Головуючий у 1 інстанції: Марчук В.І.

Провадження № 22-ц/783/38/15 Доповідач в 2-й інстанції: Мельничук О. Я.

Категорія справи: 2

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 вересня 2015 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справах Апеляційного суду Львівської області у складі:

головуючого - судді Мельничук О.Я.,

суддів Курій Н.М. і Крайник Н.П.

при секретарі Фейір К.О.

з участю третьої особи ОСОБА_3, представника третьої особи ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_5, представника ОСОБА_6 та ОСОБА_7 правонаступниками якого є ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 і ОСОБА_11, на рішення Трускавецького міського суду Львівської області від 22 листопада 2013 року по справі за позовом ОСОБА_6, ОСОБА_7, правонаступниками якого є ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 і ОСОБА_11 до ОСОБА_11 про визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно, визнання права власності та позовом третьої особи з самостійними вимогами ОСОБА_3 до ОСОБА_11, ОСОБА_6, ОСОБА_7, правонаступниками якого є ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 і ОСОБА_11, третя особа - виконавчий комітет Трускавецької міської ради про розподіл спільної сумісної власності подружжя та визнання права власності на 1/2 ідеальну частину житлового будинку,

В С Т А Н О В И Л А:

Рішенням Трускавецького міського суду Львівської області від 22 листопада 2013 року у задоволенні позову ОСОБА_6, ОСОБА_12 відмовлено.

Позов Третьої особи з самостійними вимогами ОСОБА_3 задоволено.

Розділено майно, що є спільною сумісною власністю подружжя, а саме: визнано за ОСОБА_3, ОСОБА_11 право власності по 1/2 ідеальній частині житлового будинку АДРЕСА_1.

Вищезгадане рішення в апеляційному порядку оскаржив ОСОБА_5, представника ОСОБА_6 та ОСОБА_7.

Апелянти просять рішення Трускавецького міського суду Львівської області від 22 листопада 2013 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_6 і ОСОБА_7 задовольнити, в задоволенні позову ОСОБА_3 відмовити повністю. Також апелянти просять вирішити питання про розподіл судових витрат. Апелянти вважають рішення суду необгрунтованим та незаконним, винесеним з порушенням норм матеріального та процесуального права, а також таким, що не відповідає фактичним обставинам справи. Вважають, що судом було невірно застосовано ст. 1046 ЦК України, оскільки правовідносини між апелянтами та відповідачкою не містять ознаки договору позики, так як письмові документи - розписки - не містять такої ознаки як обов'язок та термін повернення отриманих грошових коштів. Також звертають увагу, що відповідач та третя особа - ОСОБА_3, в своїх письмових та усних поясненнях чітко вказують на факти неодноразового отримання від апелянтів грошових коштів, які спрямовувались на будівництво спірного житлового будинку, однак, суд в порушення норм процесуального права прийняв вищевказані документи як належні докази для свого помилкового обгрунтування спірних правовідносин як таких, що виникли внаслідок укладення договору позики, хоча як матеріалами справи, так і поясненнями всіх сторін у даному спорі чітко вказувалось на призначення та використання отриманих відповідачем грошових коштів.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає із наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_6 є матір"ю ОСОБА_11.

Згідно рішення Трускавецького міського суду Львівської області від 28.09.2012 року по справі №1324/1416/12, ОСОБА_13 та ОСОБА_3 перебували в зареєстрованому шлюбі в період з 16.09.2000 року по 28.09.2012 року.

Житловий будинку АДРЕСА_1 який є предметом спору, побудований за час проживання у шлюбі ОСОБА_13 та ОСОБА_3.

Згідно свідоцтва про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_2, виданого 25.02.2011 року Виконавчим комітетом Трускавецької міської ради, ОСОБА_11 на праві приватної власності належить житловий будинок, НОМЕР_1, загальною площею 343,3 кв.м., житловою площею 167,1 кв.м. З даного свідоцтва вбачається, що право власності на спірний будинок зареєстроване 25.02.2011 року.

Позивачі за первинним позовом в своєму позові зазначають, що ними проводилось фінансування будівництва вищевказаного житлового будинку та за домовленістю з відповідачем, яка тільки здійснювала організаційні заходи та контроль над будівництвом, після закінчення будівництва та введення в експлуатацію, право власності на даний об'єкт нерухомості повинно було бути оформлене і зареєстровано за ОСОБА_6, ОСОБА_7 в рівних частинах по 1/2 ідеальній частці. Як доказ підтвердження фінансування даного об'єкту нерухомості, а саме: будинку, позивачі надали суду розписки та платіжні доручення про переказ коштів.

З наявних в матеріалах справи копій розписок ОСОБА_11 від 20.10.2007 року, 10.09.2008 року, 20.09.2009 року, 06.02.2010 року, 20.01.2011 року, вбачається, що ОСОБА_11 в період з 20.10.2007 року по 20.01.2011 року одержала від ОСОБА_6 кошти в сумі 48500 Євро для зведення житлового будинку по АДРЕСА_1.

З копії розписки ОСОБА_11 від 17.07.2008 року, вбачається, що ОСОБА_11 17.07.2008 року одержала від ОСОБА_7 кошти в сумі 25000 грн. для зведення житлового будинку по АДРЕСА_1.

Згідно платіжних доручень про переказ коштів від 28.07.2008 року, 04.08.2008 року, 19.11.2008 року, 19.01.2009 року, 24.08.2009 року, такі підтверджу, що ОСОБА_11 в період з 2008 року по 2009 рік одержала від ОСОБА_7 кошти в сумі 420000 російських рублів.

Відмовляючи в задоволенні первісного позову ОСОБА_6, ОСОБА_7 про визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно, визнання права власності, суд першої інстанціїї виходив з тих підстав, що між позивачами за первісним позовом та ОСОБА_11 не було укладено жодного належного договору чи іншого правочину. Також зазначено, що позика, розписка не є належним доказом, який би підтверджував, що у сторін виникли зобов"язання щодо будівництва житла з подальшою реєстрацією за позивачами - ОСОБА_6 та ОСОБА_7.

Задовольняючи зустрічний позов ОСОБА_3 про розподіл спільної сумісної власності подружжя та визнання права власності на 1/2 ідеальну частину житлового будинку, суд виходив з тих підстав, що право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 Львівської області, ОСОБА_11 набула за час проживання у шлюбі з ОСОБА_3, в зв"язку з чим такий будинок є спільним сумісним майном подружжя, який підлягає поділу в рівних частках.

З такими висновками колегія суддів погоджується в повній мірі з наступних підстав.

Статтею 509 ЦК України передбачено, що зобов"язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов"язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов"язку. Зобов"язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов"язання має грунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до ч.2 ст.11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов"язків, зокрема, є: договори та інші правочини; створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної власності, творчої діяльності; завдання майнової (матеріальної та моральної шкоди інших осіб; інші юридичні факти.

Розглядаючи первинний позов про визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно, визнання право власності в розрізі ст.11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, щодо зобов'язання будівництва та оформлення права власності за позивачами має бути договір або інший правочин.

Відповідно до ч.1 ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Як вбачається з вищезазначеної норми, позика передбачає собою наступні зобов'язання: отримання грошей (речей) - повернення грошей (речей). Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, вважає, що розписки не є належним доказом, який би підтверджував, що у сторін виникли зобов'язання щодо будівництва житла з подальшою реєстрацією за позивачами ОСОБА_6, ОСОБА_7.

Ні в суді першої інстанції, ні в суді апеляційної інстанції, сторонами не долучено інших договорів чи правочинів, які би регулювали дані правовідносини, або були підставами виникнення їх цивільних прав та обов'язків, таким чином суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про відмову в задоволенні позову ОСОБА_6, ОСОБА_7.

Що ж до зустрічного позову ОСОБА_3 про розподіл спільної сумісної власності подружжя та визнання права власності на 1/2 ідеальну частину житлового будинку, слід зазначити наступне.

Згідно ст.ст. 60, 68 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно за час шлюбу.

Статтями 69, 70 СК України передбачено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Дружина і чоловік мають право розділити майно за взаємною згодою. У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частка майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю або шлюбним договором.

Відповідно до ч.3 ст.368 ЦК України передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст.372 ЦК України, майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

Постановою Пленуму ВСУ "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" 21.12.2007 року №11 (далі Постанова) передбачено, що поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК України та ст.372 ЦК України. Вартість майна, що підлягає поділу визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. Пунктом 23 Постанови передбачено, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з"ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60,69 СК України, ч.3 ст.368 ЦК України), відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім"я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше це встановлено шлюбним договором чи законом. Пункт 24 Постанови передбачає, що до складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім"ї (ч. 4 ст. 65 СК України).

Оскільки житловий будинок АДРЕСА_1 який є предметом спору, побудований за час проживання у шлюбі ОСОБА_3 та ОСОБА_13, яка є власником будинку, такий є спільним сумісним майном подружжя з рівними частками у ньому.

З врахуванням наведеного, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про можливість розподілу майна, що є спільною сумісною власністю подружжя, шляхом визнання за ОСОБА_3 та ОСОБА_11 право власності по 1/2 ідеальній частці житлового будинку АДРЕСА_1

В процесі розгляду справи в суді апеляційної інстанції, ІНФОРМАЦІЯ_1 року помер позивач за первісним позовом - ОСОБА_7. Після спливу шестимісячного строку, судом встановлено коло осіб та залучено до участі у справі в якості правонаступників померлого позивача ОСОБА_7, якими є: ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 і ОСОБА_11. ОСОБА_8 від свого імені та від імені неповнолітньго ОСОБА_9 та на підставі доручення від ОСОБА_10 позовну заяву ОСОБА_7 та його апеляційну скаргу підтримала повністю. Від ОСОБА_11 не надходило жодних заяв чи клопотання про підтримання чи відмову від позову, апеляційної скарги ОСОБА_7 правонаступником якого вона є.

З урахуванням вищенаведеного, колегія суддів вважає, що розглядаючи спір районний суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_5, представника ОСОБА_6 та ОСОБА_7 правонаступниками якого є ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 і ОСОБА_11 жодним чином правильності висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому у задоволенні такої скарги апелянту слід відмовити, а рішення Трускавецького міського суду Львівської області від 22 листопада 2013 року слід залишити без змін.

Керуючись ст.ст.303, 304, п.1 ч.1 ст.307, ч.1 ст.308, ст.313, п.1 ч.1 ст.314, ст. ст.315, 317, 319, 325 ЦПК України, колегія суддів -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_5, представника ОСОБА_6 та ОСОБА_7 правонаступниками якого є ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 і ОСОБА_11 - відхилити.

Рішення Трускавецького міського суду Львівської області від 22 листопада 2013 року - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набранням ухвалою законної сили.

Головуючий: О.Я. Мельничук

Судді: Н.М. Курій

Н.П. Крайник