Ухвала суду № 51157327, 21.09.2015, Залізничний районний суд м. Львова

Справа № 462/2588/13-ц

УХВАЛА

21 вересня 2015 року Залізничний районний суд м. Львова в складі:

головуючого судді Боровкова Д.О.,

при секретарі Щур Н.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Львові скаргу Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Львівгаз» про визнання дій та постанови державного виконавця Залізничного відділу державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції неправомірними,

встановив:

Скаржник звернувся до суду зі скаргою, в якій просить визнати дії державного виконавця Залізничного ВДВС ЛМУЮ про винесення постанови про повернення виконавчого документа стягувачеві від 28.07.2015 року неправомірними; скасувати постанову державного виконавця Залізничного ВДВС ЛМУЮ про винесення постанови про повернення виконавчого документа стягувачеві від 28.07.2015 року; зобов'язати державного виконавця відновити виконавче провадження про стягнення заборгованості за спожитий природний газ з ОСОБА_1, ОСОБА_2 на суму 776,19 грн. Свої вимоги мотивує тим, що зазначена постанова державного виконавця прийнята з порушенням вимог чинного законодавства. В звязку з наведеним, просить скаргу задовольнити.

Суд ухвалив розглядати справу без участі представника заявника та заінтересованих осіб, які, будучи належним чином повідомлені про час і місце судового засідання, до суду не зявилися, проте це не перешкоджає розгляду заяви по суті, крім того, представником заявника було подане письмове клопотання, в якому він заяву підтримав, а судове засідання просить проводити без її участі.

Суд, дослідивши матеріали скарги, оглянувши матеріали справи, вважає, що скарга підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.

16.04.2013 року Залізничним районним судом м. Львова був виданий судовий наказ № 462/2588/13-ц про стягнення в солідарному порядку з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТГГ «Львівгаз» 776,19 грн. боргу за спожитий газ.

28.07.2015 року постановою ВП № 44179255 державного виконавця Залізничного ВДВС ЛМУЮ ОСОБА_3 вищевказаний судовий наказ про стягнення боргу з ОСОБА_4 було повернуто стягувачу на підставі п. 2 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження». Зі змісту зазначеної постанови вбачається, що судовий наказ було повернуто з підстав того, що згідно акта державного виконавця місце проживання боржника не встановлене , згідно відповіді УДАІ за боржником транспортні засоби не зареєстровані, згідно інформаційної довідки з Державного реєстру прав на нерухоме майно відомості щодо нерухомого майна боржника відсутні, в звязку в відсутністю у виконавчому провадженні ідентифікаційного номеру боржника встановити чи боржник володіє розрахунковими рахунками або місце отримання джерел доходів неможливо, і тому державний виконавець виніс оскаржувану постанову.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.

Частинами 1 та 2 статті 60 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу . Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Державний виконавець Залізничного ВДВС ЛМУЮ ОСОБА_5 не надав суду матеріали виконавчого провадження та не надав належних і допустимих доказів, які б свідчили про те, що ним були проведені всі необхідні дії, передбачені Законом України «Про виконавче провадження», які були направлені на розшук майна боржника ОСОБА_4М, на яке може бути звернуто стягнення, а також не надано доказів того, що державним виконавцем були вчиненні всі необхідні дії щодо забезпечення першочергового звернення стягнення за судовим наказом на кошти боржника відповідно до вимог ст. 52 Закону України «Про виконавче провадження» .

Також, суд критично ставиться до того, що судовий наказ був повернутий в звязку з відсутністю у виконавчому провадженні ідентифікаційного номеру боржника, з огляду на таке.

Відповідно до п. 3 ч. З ст. 11 Закону України «Про виконавче провадження», державний виконавець з метою захисту інтересів стягувана може самостійно одержувати безоплатно від органів, установ, організацій, посадових осіб, сторін та учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, у тому числі конфіденційну. Тобто, у разі не зазначення індивідуального ідентифікаційного номера (реєстраційного номеру облікової картки платника податків) у рішенні суду, судовому наказі, згідно із п. 3 ч. 3 ст. 11 Закону України «Про виконавче провадження», державний виконавець може самостійно звернутися до відповідного органу державної податкової служби із запитом про витребування довідки про індивідуальний ідентифікаційний номер (реєстраційний номер облікової картки платника податків) боржника.

Проте, державним виконавцем не надано суду доказів того, що він самостійно звертався до відповідного органу державної податкової служби із запитом про витребування довідки про індивідуальний ідентифікаційний номер.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що постанова від 28.07.2015 року про повернення виконавчого документу стягувачеві була прийнята державним виконавцем передчасно, без проведення всіх необхідних дій, передбачених Законом України «Про виконавче провадження», а відтак зазначена постанова винесена з порушенням вимог закону при виконанні наказу суду.

Постановою Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року № 6 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах» у пункті 18 було розяснено, що виходячи зі змісту статті 387 ЦПК, у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу державної виконавчої служби задовольнити вимогу заявника та усунути допущені порушення або іншим шляхом поновлює його порушені права чи свободи. Наприклад, суд може зобов'язати державного виконавця або іншу посадову особу державної виконавчої служби здійснити певні виконавчі дії, якщо він ухиляється від їх виконання без достатніх підстав.

Враховуючи наведене, суд, дослідивши докази по справі у їх сукупності, виходячи зі змісту статті 387 ЦПК України, вважає, що оскаржувану постанову державного виконавця Залізничного ВДВС ЛМУЮ не слід скасовувати, як це просить зробити у своїй скарзі заявника, зазначену постанову необхідно визнати неправомірною.

Щодо вимоги про визнання дій державного виконавця Залізничного ВДВС ЛМУЮ про винесення постанови від 28.07.2015 року про повернення виконавчого документа стягувачеві неправомірними, то суд приходить до висновку, що у задоволенні такої слід відмовити, оскільки така охоплюється вимогою про визнання постанови державного виконавця неправомірною.

Щодо вимоги про зобов'язання державного виконавця відновити виконавче провадження, то у задоволенні такої також слід відмовити, з огляду на наступне.

Частиною 1 статті 51 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що у разі якщо постанова державного виконавця про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа стягувачу визнана судом незаконною виконавче провадження підлягає відновленню протягом трьох робочих днів з дня надходження рішення суду.

Представником заявника не надано суду доказів того, що державний виконавець після отримання даної ухвали суду, якою його постанова від 28.07.2015 року про повернення виконавчого документа стягувачеві була визнана неправомірною, має намір не відновлювати виконавче провадження.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що у задоволенні вищевказаної вимоги слід відмовити за безпідставністю та необґрунтованістю.

Керуючись ст.ст. 386,387 ЦПК України суд,

ухвалив:

Скаргу задовольнити частково.

Визнати неправомірною постанову державного виконавця Залізничного відділу державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції ОСОБА_3 від 28.07.2015 ВП № 44179255 про повернення виконавчого документа стягувачеві.

В решті вимог скарги відмовити.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до апеляційного суду Львівської області через Залізничний районний суд м. Львова шляхом подачі в 5- денний строк з дня винесення ухвали апеляційної скарги. У разі якщо ухвалу було постановлено без участі особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом п'яти днів з дня отримання копії ухвали.

Суддя:

Оригінал ухвали.