Рішення № 51140632, 11.09.2015, Комунарський районний суд м. Запоріжжя

Унікальний номер справи 333/9876/13-ц

Номер провадження 2/333/1489/15

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

м. Запоріжжя 11 вересня 2015 р.

Комунарський районний суд м. Запоріжжя в складі: головуючий суддя Фунжий О.А., при секретарі Славній А.Ю., за участю позивача ОСОБА_1, представника позивача ОСОБА_2, відповідача ОСОБА_3, представників відповідача ОСОБА_4, ОСОБА_5, розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду цивільну справу за позовною заявою

ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_6, третя особа приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_7, про визнання недійсним договору дарування, витребування з незаконного володіння житлового будинку, усунення перешкод у здійснені права на володіння та користування житловим будинком, виселення, вселення, скасування державної реєстрації права власності на житловий будинок, -

в с т а н о в и в :

Позивач звернулась до суду з позовною заявою про визнання недійсним договору дарування житлового будинку, витребування будинку з незаконного володіння, усунення перешкод у здійснені права на володіння та користування житловим будинком, виселення, вселення, скасування державної реєстрації права власності на житловий будинок.

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивачеві на праві приватної власності належав житловий будинок № 57 по вул. Осипенка в м. Запоріжжі, в якому вона зареєстрована з жовтня 2004 р. і який є її єдиним місцем проживання.

18 грудня 2004 р. приватний нотаріус ОСОБА_7 посвідчила договір дарування, за змістом якого позивач подарувала племінниці ОСОБА_3 зазначений житловий будинок. Договір дарування вона уклала під впливом тяжких обставин, а саме депресивного стану у звязку зі смертю єдиного сина ОСОБА_8, який помер 14 листопада 2004 р.; психічного розладу та фізичного стану здоровя, внаслідок якого вона не здатна була в повній мірі розуміти значення своїх дій та керувати ними; хворобливого стану здоровя; самотності через відсутність інших близьких родичів; залежності на час укладення договору від ОСОБА_3, яка обіцяла їй матеріальну допомогу і догляд до смерті; тяжкого матеріального стану через незначну пенсію та відсутність інших доходів; похилого віку. Договір дарування вона вклала на вкрай невигідних умовах: позбавила себе права власності на єдине цінне у неї житловий будинок.

З наведених підстав, позивач, посилаючись на ст. 233 ч.1 ЦК України, просить суд визнати недійсним вказаний договір дарування житлового будинку, а також витребувати будинок з незаконного володіння відповідачів, усунути перешкоди у здійснені нею права на володіння та користування житловим будинком, виселити відповідачів з будинку, вселити її у будинок, скасувати державну реєстрацію права власності на житловий будинок за відповідачами.

Позивач та її представник в судовому засіданні підтримали позовні вимоги та їх обґрунтування, наполягаючи на задоволенні позову.

Відповідач ОСОБА_3 позов не визнала, в судовому засіданні пояснила, що мешкала в Луганській області, позивач є її тіткою. У листопаді 2004 р. у неї помер син, вона залишилась одна. Відповідач запропонувала їй продати будинок та переїхати жити до неї. Вона спочатку погодилась, почала готувати документи на будинок, але потім відмовилась від продажу, запропонувала подарувати будинок їй. 18 грудня 2004 р. вони удвох пішли до приватного нотаріуса, якого обрала позивач, де посвідчили договір дарування. Ніяких умов при укладені договору дарування вони не оговорювали. Під час укладення договору дарування позивач почувалась добре. На той час позивач мешкала у сусідньому будинку разом з цивільним чоловіком, а в спірному будинку ніхто не мешкав. У квітні 2005 р. вона продала квартиру в Луганській області та разом з чоловіком переїхала жити в спірний будинок. Усі гроші, що були виручені від продажу квартири, вони витратили на ремонт та благоустрій будинку в м. Запоріжжі. Коли вони відремонтували будинок та благоустроїли подвіря, відповідача почала предявляти претензії на будинок, говорила, що відбере його у них. У жовтні 2007 р. цивільний чоловік позивача помер, але вона продовжувала жити у його будинку до 2010 р., коли донька померлого той будинок продала. Після цього вона запропонувала позивачеві мешкати у спірному будинку, але та відмовилась, мешкає у сусідів. 15 листопада 2007 р. спірний будинок вона подарувала своєму сину ОСОБА_6

Відповідач ОСОБА_6 в судове засідання не зявився, його представник ОСОБА_5 позов не визнав, в судовому засіданні підтвердив пояснення відповідача ОСОБА_3

Третя особа приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_7 в судове засідання не зявилась, надавши суду заяву про розгляд справи за її відсутності. В заяві нотаріус зазначила, що 18 грудня 2004 р. вона посвідчила договір дарування житлового будинку № 57 по вул. Осипенка в м. Запоріжжі. Угода укладалась с додержанням всіх вимог законодавства та нормативно-правових актів; особи сторін, їх дієздатність, а також належність спірного житлового будинку дарувальнику перевірялись. Особу ОСОБА_1 на момент укладення та підписання договору дарування було встановлено, перевірено її дієздатність, щодо якої на момент посвідчення договору сумнівів не виникало.

Суд вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно витягу з Реєстру прав власності на нерухоме майно, житловий будинок № 57 по вул. Осипенка в м. Запоріжжі на підставі договору купівлі-продажу від 28 вересня 2000 р. належав ОСОБА_1. (а.с. 154-155 т.1)

Договором дарування, посвідченим 18 грудня 2004 р. приватним нотаріусом ОСОБА_7, власник будинку ОСОБА_1 подарувала, а ОСОБА_3 прийняла в дар вказаний житловий будинок. (а.с. 7)

Договором дарування, посвідченим 15 листопада 2007 р. приватним нотаріусом ОСОБА_9, ОСОБА_3 подарила спірний будинок ОСОБА_6 (а.с. 88 т.1)

У відповідності зі ст. 233 ЦК України, на яку посилається сторона позивача як на правову підставу визнання недійсним договору дарування житлового будинку від 18 грудня 2004 р., правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.

Згідно п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» правочин може бути визнаний судом недійсним на підставі статті 233 ЦК, якщо його вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, чим друга сторона правочину скористалася; тяжкими обставинами можуть бути тяжка хвороба особи, членів її сім'ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин; особа (фізична чи юридична) має вчиняти такий правочин добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки; особа, яка оскаржує правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах.

У відповідності зі ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості; кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно зі ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу; докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі; доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно зі ст. 717, 719, 722 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність; договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню; право власності обдаровуваного на дарунок виникає з моменту його прийняття; прийняття обдаровуваним документів, які посвідчують право власності на річ, інших документів, які посвідчують належність дарувальникові предмета договору, або символів речі (ключів, макетів тощо) є прийняттям дарунка.

В судовому засіданні позивач та її представник навели обставини, які, на їх думку, свідчать про вчинення договору дарування будинку від 18 грудня 2004 р. під впливом тяжких для позивача обставин, а саме: депресивний стан у звязку зі смертю єдиного сина ОСОБА_8, який помер 14 листопада 2004 р.; психічний розлад та фізичний стан здоровя, внаслідок якого позивач не здатна була в повній мірі розуміти значення своїх дій та керувати ними; хворобливий стан здоровя; самотність через відсутність інших близьких родичів; залежність на час укладення договору від ОСОБА_3, яка обіцяла їй матеріальну допомогу і догляд до смерті; тяжкий матеріальний стан через незначну пенсію та відсутність інших доходів; похилий вік.

Однак зазначені позивачем та її представником доводи в ході розгляду справи не доведені безспірними, належними та допустимими доказами, спростовуються матеріалами справи.

Відповідно до ст. 5 Закону України «Про нотаріат» нотаріус зобов'язаний сприяти громадянам, підприємствам, установам і організаціям у здійсненні їх прав та захисті законних інтересів, роз'яснювати права і обов'язки, попереджати про наслідки вчинюваних нотаріальних дій для того, щоб юридична необізнаність не могла

бути використана їм на шкоду.

В судовому засіданні встановлено, що на виконання вимог ст. 44 Закону України «Про нотаріат» до моменту підписання оспорюваного договору дарування нотаріусом було перевірено дієздатність дарувальника, щодо якої на момент посвідчення договору сумнівів не виникало; а також встановлено дійсність намірів сторін укласти саме договір дарування будинку, розяснено вимоги закону щодо змісту і правових наслідків договору, а також встановлено відсутність у сторін заперечень щодо умов договору. (а.с. 61)

Суд вважає неприйнятними посилання позивача та її представника на депресивний стан у звязку зі смертю єдиного сина; хворобливий стан здоровя; психічний розлад та фізичний стан здоровя, внаслідок якого позивач не здатна була в повній мірі розуміти значення своїх дій та керувати ними, оскільки жодна з наведених обставин не доведена в судовому засіданні обєктивними доказами.

В судовому засіданні встановлено, що син позивача ОСОБА_8 дійсно помер 14 листопада 2004 р. (а.с. 13 т.1), однак вважати, що саме ця обставина, а також хворобливий стан здоровя потерпілої, характерний для її віку (а.с. 14 т.1) вплинули на волевиявлення позивача при укладені договору, у суду немає підстав.

Суд також не приймає до уваги посилання позивача та її представника на психічний розлад та фізичний стан здоровя, внаслідок якого позивач не здатна була в повній мірі розуміти значення своїх дій та керувати ними. На думку позивача та її представника ця об ставника підтверджується висновком судово-психіатричної експертизи, проведеної в цивільній справі за позовом прокурора Комунарського району м. Запоріжжя в інтересах ОСОБА_1 про визнання недійсним того ж договору дарування недійсним. (а.с. 103-111 т. 2 справи № 2-2532/11) Між тим вказаний висновок експертизи носить характер припущення, у ньому не надано категоричної відповіді про те, що ОСОБА_1 під час укладення договору дарування не розуміла значення своїх дій, а лише зроблений висновок, що вона в цей час не повною мірою усвідомлювала значення своїх дій та керувала ним.

Також не є переконливими посилання позивача на самотність через відсутність інших близьких родичів, яка, на думку суду, не може бути тяжкою обставиною у розумінні ст. 233 ЦК України.

Не приймає суд до уваги посилання позивача на залежність на час укладення договору від ОСОБА_3, яка обіцяла їй матеріальну допомогу і догляд до смерті, оскільки за змістом ст. 717 ч.2 ЦК України договір дарування є безумовним договором. Крім того, це ствердження спростовується самим текстом вказаного договору, де зазначено, що сторонам розяснено зміст ст. 717-723 ЦК України, і не міститься жодного посилання на будь-які умови його укладання.

Аналізуючи встановлені факти та матеріали справи, суд приходить до переконання, що позивачем та її представником не доведено наявність тяжких обставин, під впливом яких позивач уклала спірний договір на вкрай невигідних умовах, що є підставою для відмови у задоволені позову в частині визнання недійсним договору дарування житлового будинку від 18 грудня 2004 р.

Вимоги позивача про витребування будинку з незаконного володіння ОСОБА_3 та ОСОБА_6, усунення перешкод у здійснені права на володіння та користування житловим будинком шляхом виселення відповідачів зі спірного житлового будинку, вселення позивача в будинок, скасування державної реєстрації права власності на житловий будинок, також не підлягають задоволенню, оскільки є похідними від вимоги про визнання правочину недійсним.

При цьому суд приймає до уваги, що вимоги ОСОБА_1 про витребування будинку з незаконного володіння, усунення перешкод у здійснені права на володіння та користування житловим будинком шляхом виселення відповідачів зі спірного житлового будинку, вселення позивача в будинок, скасування державної реєстрації права власності на житловий будинок, вже були предметом перевірки судом за заявленим у жовтні 2007 р. позовом про визнання недійсним договору дарування на підставі ст. 225 ЦК України.

Рішенням апеляційного суду Запорізької області від 19 листопада 2013 р., залишеним без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справа від 13 лютого 2014 р., у задоволені вказаного позову ОСОБА_1 відмовлено. У цьому рішенні зазначено, що норми ст. 387, 388 ЦК України надають власнику право витребувати майно із чужого незаконного володіння або від добросовісного набувача лише у разі, якщо майно було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Оскільки добросовісне набуття в розумінні ст. 388 ЦК України можливе лише тоді, коли майно придбано не безпосередньо у власника, а в особи, яка не мала права відчужувати це майно, наслідком угоди, укладеної з таким порушенням, є повернення майна з чужого володіння. Витребування майна власником від добросовісного набувача обмежено і може мати місце за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею. Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі виключає можливість його витребування від добросовісного набувача. Власник зобовязаний, що майно вибуло з його володіння чи володіння особи, якій він передав майно, не з їхньої волі, а набувач повинен довести, що він придбав майно за відплатною угодою і що вин не знав і не міг знати про те, що придбає майно в особи, якій не належить право на його відчуження. Якщо майно вибуло з володіння власника за його волею (передано за договором іншій особі, яка його відчужила), він не має права вимагати повернення майна від добросовісного набувача. ОСОБА_1 не довела, що будинок № 57 по вул. Осипенка в м. Запоріжжі, який вона подарувала ОСОБА_3, вибув з її володіння не з її волі. (а.с. 9-12, 138-140 т.1)

У відповідності зі ст. 61 ч.3 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Таким чином, суд відмовляє у задоволені позову про витребування будинку з незаконного володіння ОСОБА_3 та ОСОБА_6, усунення перешкод у здійснені права на володіння та користування житловим будинком шляхом виселення відповідачів зі спірного житлового будинку, вселення позивача в будинок, скасування державної реєстрації права власності на житловий будинок.

Заяву відповідачів про застосування позовної давності суд не приймає до уваги, враховуючи розяснення, що містяться в п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18 грудня 2009 р., де зазначено, що встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено

стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

На підставі викладеного, керуючись ст. 213-215 ЦПК України, суд

В и р і ш и в :

У задоволені позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_6, третя особа приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_7, про визнання недійсним договору дарування житлового будинку № 57 по вул. Осипенка в м. Запоріжжі, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_3, посвідченого 18 грудня 2004 р.; витребування з незаконного володіння ОСОБА_3 та ОСОБА_6 житлового будинку № 57 по вул. Осипенка в м. Запоріжжі та передачі його ОСОБА_1; усунення перешкод у здійснені права на володіння та користування житловим будинком № 57 по вул. Осипенка в м. Запоріжжі шляхом виселення ОСОБА_3 та ОСОБА_6 та вселення ОСОБА_1; скасування державної реєстрації права власності на житловий будинок № 57 по вул. Осипенка в м. Запоріжжі за ОСОБА_3 та ОСОБА_6, відмовити.

Рішення може бути оскаржено в Апеляційний суд Запорізької області протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя О.А.Фунжий