Ухвала суду № 51128319, 22.09.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"22" вересня 2015 р. м. Київ К/800/20374/15

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Головуючого судді Малиніна В.В.,суддів Швеця В.В., Штульман І.В. розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Юридична компанія «МТД груп» на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 3 березня 2015 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Юридична компанія «МТД груп» до Відділу державної виконавчої служби Дарницького районного управління юстиції у м. Києві, треті особи: ОСОБА_4, ТОВ «ОТП Факторинг Україна» про зобов'язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Юридична компанія «МТД груп» звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Відділу Державної виконавчої служби Дарницького районного управління юстиції у місті Києві про скасування арешту накладеного Відділом державної виконавчої служби Дарницького районного управління юстиції у м. Києві на майно ОСОБА_4 - квартиру АДРЕСА_1; зобов'язання Відділ державної виконавчої служби Дарницького районного управління юстиції у м. Києві звільнити з - під арешту майно ОСОБА_4 - квартиру АДРЕСА_1, накладеного постановою серія та номер 39727112 виданою 11.09.2013р.; зобов'язання Державної виконавчої служби Дарницького районного управління юстиції у м. Києві звільнити з - під арешту майно ОСОБА_4 - квартиру АДРЕСА_1, накладеного постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, серія та номер 44323610 від 13.11.2014р.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 23 грудня 2014 року закрито провадження в даній адміністративній справі в частині позовних вимог, щодо зобов'язання Відділ державної виконавчої служби Дарницького районного управління юстиції у м. Києві звільнити з - під арешту майно ОСОБА_4 - квартиру АДРЕСА_1, накладеного постановою серія та номер 39727112 виданою 11.09.2013р.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 29 січня 2015 року адміністративний позов задоволено повністю. Зобов'язано Відділ державної виконавчої служби Дарницького районного управління юстиції у м. Києві зняти арешт з майна ОСОБА_4, а саме з квартири АДРЕСА_1, накладеного постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, серія та номер 44323610 від 13.11.2014р.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 3 березня 2015 року рішення суду першої інстанції скасовано, у задоволені позову відмовлено.

Вважаючи, що рішення суду апеляційної інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить його скасувати, залишивши рішення суду першої інстанції без змін.

Відповідач письмових заперечень на вказану касаційну скаргу до Вищого адміністративного суду України не надав.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга заявника підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.

Судами встановлено, що 06.04.2006 року між АБ «Банк Регіонального Розвитку» та ОСОБА_4 укладено Кредитний договір № 27/10-5491 у відповідності до якого Боржнику було надано кредит у сумі 81 200,00 доларів США, забезпечений Іпотечним договором № 027/ДЗ622І, де предметом іпотеки є трикімнатна квартира АДРЕСА_1 загальною площею 71,70 кв. м, житловою площею 42,10 кв. м.

У зв'язку з невиконанням Боржником умов Кредитного договору, Банк звернувся до суду, який 28.05.2012р. ухвалив рішення по справі № 2-638/12, задовольнивши позовні вимоги Банка, про що виданий виконавчий лист, який слугував відкриттю виконавчою службою виконавчого провадження (постанова від 11.09.2013 р. ВП № 39727001) та одночасним накладенням арешту на майно боржника та оголошено заборону на його відчуження.

В подальшому відповідні вимоги по зазначених кредитному та іпотечних договорах були відступлені банком, спершу, ТОВ «Фінансова компанія «Дрім Фінанс», а потім і позивачу, що стало підставою для винесення постанови відповідачем про заміну сторони стягувача у виконавчому провадження з банка на позивача.

В результаті 31.07.2014 року старшим державним виконавцем ВДВС Дарницького РУЮ Шевченком М.Р. було закрито виконавче провадження, виконавчий лист повернуто стягувану. 22.11.2014 року державним виконавцем винесено постанову про звільнення майна боржника з-під арешту та внесено запис до відповідних реєструючих органів.

На виконанні у відділі перебуває виконавче провадження № 44323610 по примусовому виконанні виконавчого листа № 753/918813 від 20.11.2013 про стягнення з ОСОБА_4 на користь TOB «ОТП Факторинг Україна» заборгованості у розмірі 519 707, 83 грн.

З метою забезпечення виконання рішення суду державним виконавцем 07.08.2014 та 13.11.2014 накладено арешт на все майно боржника, в тому числі і на квартиру АДРЕСА_1.

Суд апеляційної інстанції приймаючи рішення про відмову у задоволені позову вказав, що державним виконавцем було правомірно прийнято постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, виходивши з положення частини 3 статті 54 Закону України «Про виконавче провадження» № 606-XIV від 21.04.1999 року (далі - Закон № 606-XIV).

З таким висновком колегія суддів Вищого адміністративного суду України не погоджується та вважає його передчасними з огляду на наступне.

Як вбачається із роз'яснень Верховного Суду України, викладених у його ж листі від 01.02.2015 року «Аналіз судової практики застосування судами законодавства, яке регулює іпотеку як заставу нерухомого майна» чинним законодавством не передбачено заборони накладення арешту на майно, що є предметом іпотеки.

Разом із тим ст. 60 Закону № 606-XIV обумовлено випадки, підстави й порядок зняття арешту з майна, у тому числі відповідно до ч. 5 цієї норми у всіх інших випадках незавершеного виконавчого провадження (конкретні випадки визначені в частинах 1 - 4 указаної статті) арешт із майна чи коштів може бути знятий за рішенням суду.

У силу положень ст. 54 Закону N 606-XIV звернення стягнення на заставлене майно в порядку примусового виконання допускається за виконавчими документами для задоволення вимог стягувача - заставодержателя.

Згідно із ч. 4 цієї норми заставодержатель має право на звернення до суду з позовом про зняття арешту із заставленого майна у разі звернення стягнення на це майно для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями. При цьому встановлено, що для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, стягнення на заставлене майно боржника може бути звернуто у разі: 1) виникнення права застави після винесення судом рішення про стягнення з боржника коштів; 2) якщо вартість предмета застави перевищує розмір заборгованості боржника заставодержателю (ч. 3 ст. 54 цього самого Закону). Указані норми безпосередньо стосуються арешту як складової виконання рішення суду про задоволення вимог стягувачів, які не є іпотекодержателями.

Ураховуючи наведене вище, а також виходячи із суті іпотеки, визначення якої міститься в Законі України «Про іпотеку» № 898-IV від 05.06.2003 року (далі - Закон № 898-IV) (ст. 1), відповідно до якого іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника в порядку, установленому цим Законом, позов про зняття арешту, накладеного державним виконавцем, підлягає задоволенню, крім випадків, визначених ч. 3 ст. 54 Закону N 606-XIV.

Суд апеляційної інстанції відмовляючи у задоволені позову, посилаючись на одну із підстав, визначених частиною третьою статті 54 Закону № 606-XIV про часову залежність виникнення права на заставу та винесення судом рішення про стягнення з боржника коштів не дослідив обставини, які слугували б таким висновкам.

Натомість слід зауважити, що накладення арешту має своїм наслідком заборону відчуження арештованого майна, ним порушується право іпотекодержателя в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки. Зі змісту частин 6 та 7 ст. 3 Закону N 898-IV убачається, що у разі, якщо належним чином зареєстрована іпотека виникла раніше накладення арешту для забезпечення реального виконання рішення суду щодо задоволення вимог стягувачів, відмінних від іпотекодержателя, суд повинен приймати рішення про звільнення з-під арешту іпотечного майна. При цьому не має підстав відмовляти у звільненні з-під арешту зазначеного майна у зв'язку з відсутністю факту реального порушення забезпеченого іпотекою зобов'язання боржником на момент пред'явлення відповідної вимоги. Факт порушення основного зобов'язання, забезпеченого іпотекою, виступає лише умовою реалізації гарантованих іпотекою прав іпотекодержателя й не пов'язується з його існуванням, а отже, і порушенням шляхом арешту та заборони відчуження предмета іпотеки.

У зв'язку із зазначеним колегія суддів вважає, що справу необхідно направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції для з'ясування цього питання в судовому засіданні.

Відповідно до ч.1 ст. 220 КАС України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Керуючись статтями 220, 222, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Юридична компанія «МТД груп» задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 3 березня 2015 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Юридична компанія «МТД груп» до Відділу державної виконавчої служби Дарницького районного управління юстиції у м. Києві, треті особи: ОСОБА_4, ТОВ «ОТП Факторинг Україна» про зобов'язання вчинити певні дії скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та не підлягає перегляду.

Головуючий суддя В.В. Малинін

Судді: В.В. Швець

І.В. Штульман