Ухвала суду № 51128204, 10.09.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 вересня 2015 року м. Київ К/800/14291/13

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

Бутенка В.І (доповідач), Олексієнка М.М., Штульман І.В.,

розглянувши в порядку письмового касаційного провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Макропак Девелопмент Україна» до Державної виконавчої служби України(далі - ДВС України) про зобов'язання вчинити певні дії, -

в с т а н о в и в:

У вересні 2012 року позивач звернувся до суду із вказаним позовом.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2012 року у задоволенні позову ТОВ «Макропак Девелопмент Україна» відмовлено.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 12 лютого 2013 року постанову суду першої інстанції скасовано в частині відмови у задоволенні позову щодо визнання протиправними та скасування постанов головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень ДВС України Вовченка О.В. від 17 серпня 2012 року про стягнення з боржника виконавчого збору за реєстраційними номерами виконавчих проваджень: 32307113, 32307472, 32307416, 32307252, 32307347 і прийнято в цій частині нову постанову, якою позов задоволено.

В іншій частині постанову суду першої інстанції залишено без змін.

В касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати вказане рішення в частині задоволення позову ТОВ «Макропак Девелопмент Україна» і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що постановами головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень ДВС України від 23 липня 2012 року відкрито виконавчі провадження № 32307347, №32307252, №32307416, №32307472, №32307113 за виконавчими написами приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Потапчук З.В, виданих 15 березня 2012 року.

У вказаних постановах про відкриття виконавчого провадження було повідомлено боржника про право добровільного виконання ним рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови та попереджено про наслідки його не виконання в наданий строк.

Копії постанов державного виконавця від 23 квітня 2012 року надіслані ТОВ «Макропак Девелопмент Україна» супровідним листом від 25 квітня 2012 року.

У зв'язку з невиконанням боржником виконавчих документів у наданий для добровільного виконання строк 17 серпня 2012 року головним державним виконавцем винесено постанови про стягнення з боржника виконавчого збору у розмірі 4007815,53 доларів США та 900,0 грн. окремо за кожним виконавчим провадженням.

Відмовляючи у задоволенні позову в частині визнання протиправними та скасування постанов про стягнення з боржника виконавчого збору, суд першої інстанції виходив з положень ч.1 ст.28 Закону України «Про виконавче провадження» ( далі - Закон №606-XIV), якими визначено обов'язок державного виконавця в разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений ч.2 ст.25 вказаного Закону, стягувати з боржника виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом.

Суд апеляційної інстанції з вказаними висновками суду першої інстанції не погодився та зазначив, що відсутні підстави для стягнення з позивача виконавчого збору, оскільки реалізація заставленого майна може бути проведена виключно органами державної виконавчої служби, тому позивач не мав можливості виконати рішення у строк, встановлений для його самостійного виконання.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду апеляційної інстанції з огляду на наступне.

Статтею 1 Закону № 606-XIV визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) є сукупністю дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом ( ч.2 ст. 11 Закону № 606-XIV).

Згідно ч. 2 ст. 25 Закону № 606-XIV державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 28 Закону № 606-XIV в разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом. У зазначених розмірах виконавчий збір стягується з боржника також у разі повернення виконавчого документа без виконання за письмовою заявою стягувача та у разі самостійного виконання боржником рішення після початку його примусового виконання, зокрема шляхом перерахування коштів безпосередньо на рахунок стягувача.

Судами встановлено, що у виконавчих написах приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу зазначено про звернення стягнення на предмет іпотеки з метою задоволення вимог ПАТ «Ерсте Банк» шляхом реалізації у встановленому законодавством порядку.

Частиною 8 ст.54 Закону № 606-XIV передбачено, що примусове звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється державним виконавцем з урахуванням положень Закону України «Про іпотеку».

Згідно з ст. 39 Закону України «Про іпотеку» у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

При цьому у ст. 11 вказаного Закону міститься застереження, що майновий поручитель несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов'язання виключно в межах вартості предмета іпотеки. У разі задоволення вимог іпотекодержателя за рахунок предмета іпотеки майновий поручитель набуває права кредитора за основним зобов'язанням.

Аналіз наведених положень норм матеріального права дає підстави для висновку, що реалізація заставленого майна (яке знаходиться в реєстрі заборон на його відчуження) може бути проведена виключно органами державної виконавчої служби (ст.ст. 41,54 ЗУ «Про іпотеку»), а поручитель несе відповідальність перед іпотекодержателем в межах вартості майна, переданого у заставу, що у даному випадку виключає можливість позивача добровільно виконати виконавчий лист у 7-денний термін з моменту отримання постанови про відкриття виконавчого провадження.

З урахуванням вищевказаних обставин, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду апеляційної інстанції стосовного того, що головним державним виконавцем 17 серпня 2012 року протиправно винесено постанови про стягнення з боржника виконавчого збору.

Доводи касаційної скарги зроблених судом апеляційної інстанції висновків не спростовують, а тому підстав для скасування чи зміни оскарженого судового рішення не вбачається.

Керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 224, 230, 231 КАС України, суд -

у х в а л и в:

Касаційну скаргу Державної виконавчої служби України залишити без задоволення, а постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 12 лютого 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.

С у д д і : В.І. Бутенко

М.М. Олексієнко

І.В. Штульман