Ухвала суду № 51128144, 17.09.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

"17" вересня 2015 р. м. Київ К/800/67123/14

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя-доповідач Кочан В.М., судді Пасічник С.С., Швець В.В.,

секретар судового засідання Борілло Ю.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Івано-Франківського обласного військового комісаріату на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 03.12.2014р. у справі за позовом ОСОБА_2 до Івано-Франківського обласного військового комісаріату про зобов'язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В :

У червні 2014 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до Івано-Франківського обласного військового комісаріату, в якому просила зобов'язати відповідача виплатити їй заробітну плату за відпрацьований робочий день 17.01.2013р. в розмірі 196,48 грн. та стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за весь час затримки виплати належної заробітної плати з 18.01.2013р. по день винесення судового рішення.

Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 09.07.2014р. позовні вимоги задоволено частково. Зобов'язано Івано-Франківський військовий комісаріат виплатити ОСОБА_2 середньоденну заробітну плату за робочий день 17.01.2013р. в розмірі 196,48 грн. Стягнуто з Івано-Франківського військового комісаріату в користь ОСОБА_2 середній заробіток за весь час затримки виплати заробітної плати в сумі 6483,84 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 03.12.2014р. постанову суду першої інстанції скасовано та прийнято нову постанову, якою позовну заяву ОСОБА_2 в частині вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати залишено без розгляду. Позовні вимоги ОСОБА_2 про виплату коштів за відпрацьований робочий день задоволено частково. Стягнено з Івано-Франківського обласного військового комісаріату в користь ОСОБА_2 196,48 грн. заробітної плати за робочий день 17.01.2013р. В задоволенні решти позову відмовлено .

У касаційній скарзі представник Івано-Франківського обласного військового комісаріату з посиланням на порушення норм матеріального і процесуального права, допущених судом апеляційної інстанції, просить рішення скасувати в частині стягнення з Івано-Франківського обласного військового комісаріату на користь позивача 196, 48 грн. заробітної плати за робочий день 17.01.2013р.

З'ясувавши обставини справи в межах, передбачених статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів приходить до висновку про часткове задоволення касаційної скарги з урахуванням наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що наказом військового комісара Івано-Франківського ОВК від 17.01.2013p. № 7 ОСОБА_2 звільнено з роботи 17.01.2013р. з посади провідного спеціаліста юридичної групи у зв'язку з переведенням до ДПІ у м. Івано-Франківську за п. 5 ст. 36 КЗпП України, на підставі заяви ОСОБА_2 від 17.01.2013 р. та клопотання ДПІ від 17.01.2013р. № 1184/8/04-019/3. Цим наказом № 7 від 17.01.2013 р. відмінено п. 2 наказу № 242 від 25.12.2012 р. стосовно звільнення позивача на підставі ст. 40 КЗпП України, а також визнано позивача такою, що з 27.12.2012р. по 16.01.2013р. знаходилась на стаціонарному лікуванні у зв'язку з хворобою.

На підставі матеріалів справи суди встановили, що 17.01.2013 p. був робочим днем позивача в Івано-Франківському обласному військовому комісаріаті, в цей же день їй виплачено компенсацію за невикористану відпустку позивачу виплачено та видано трудову книжку.

При цьому судами встановлено, що позивачем подавалися до Івано-Франківського військового комісаріату заяви про виплату грошових коштів за відпрацьований робочий день- 17.01.2013р., а також щодо виплати коштів по тимчасовій непрацездатності.

18.02.2013р. відповідачем виплачено позивачу кошти за період тимчасової непрацездатності, стосовно виплати заробітної плати за 17.01.2013р. відповідачем повідомлено, що заробітна плата за 17.01.2013р. не підлягає виплаті в зв'язку із скороченням посади позивача станом на 17.01.2013р.

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що позивач працювала 17.01.2013р., тому стягнув з відповідача на користь позивача заробітну плату за вказаний день. Звідси, суд дійшов висновку, що за правилами ст. 117 КЗпП України відповідач повинен сплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки виплати заробітної плати, тобто з 18.01.2013р по 18.02.2013р.

Вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про стягнення з відповідача на користь позивача заробітної плати за 17.01.2013р. в розмірі 196,48 грн., однак щодо позовних вимог про стягнення заробітку за час затримки виплати заробітної плати суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що позивачем пропущено встановлені в ст. 99 Кодексу адміністративного судочинства України та в ст. 233 КЗпП України строки звернення до суду із вказаними вимогами, оскільки 18.02.2013р. з позивачем проведено остаточний розрахунок, а з позовом до суду вона звернулась лише 17.06.2014р.

Колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про стягнення на користь позивача заробітної плати за 17.01.2013р., оскільки такі висновки зроблені судами на підставі досліджених у справі доказів та узгоджуються з нормами матеріального права.

Водночас, колегія суддів не може погодитись з висновками судів в частині позовних вимог про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, виходячи з наступного.

Згідно з ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

За змістом ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника.

Конституційний Суд України в Рішенні від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу роз'яснив, що згідно зі статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Аналіз наведених положень свідчить про те, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Верховний Суд України в постанові від 24.06.2015р. (справа № 6-159цс13) висловив правову позиція, за змістом якої для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

При вирішенні спору суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції щодо стягнення з відповідача на користь позивача належної їй заробітної плати за один день - 17.01.2013р.

При цьому, констатуючи факт неповного розрахунку з позивачем в день звільнення та, зобов'язуючи відповідача виплатити позивачу заробітну плату за 17.01.2013р., суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що позивачем пропущено встановлений в ст. 233 КЗпП України тримісячний строк звернення до суду з вимогами про стягнення середнього заробітку за весь час затримки виплати заробітної плати.

Такий висновок суду є передчасним, оскільки суд апеляційної не врахував, що за обставин невиплати позивачу заробітної плати за 17.01.2013р. фактичного розрахунку з позивачем не проведено, а дійшов помилкових висновків, що початок перебігу строку звернення до суду розпочався з 18.02.2013р. (з моменту виплати позивачу коштів за період тимчасової непрацездатності) та помилково вважав цю дату датою фактичного розрахунку з позивачем.

Враховуючи вищевказану позицію Верховного Суду України щодо початку перебігу строку звернення до суду, колегія суддів дійшла висновку про те, що позивачем не пропущено тримісячний строк звернення до суду встановлений в ст. 233 КЗпП України.

Крім того, помилковим є і висновок суду апеляційної інстанції про те, що позивачем пропущено встановлений в ч. 3 ст. 99 Кодексу адміністративного судочинства України місячний строк звернення до суду, оскільки норма вказаної статті передбачає, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Таким чином, до заявлених позовних вимог про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні повинні застосовуватись строки встановленні в ст. 233 КЗпП України.

Отже, суд апеляційної помилково залишив без розгляду позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за весь час затримки виплати заробітної плати.

Втім, погодитись з висновком суду першої інстанції про стягнення середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати за період з 18.01.2013 по 18.02.2013р. колегія суддів також не може, оскільки суд першої інстанції помилково вважав 18.02.2013р. днем фактичного розрахунку та дійшов помилкових висновків про стягнення середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати за період з дня звільнення позивача по день фактичного розрахунку.

Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, які містяться в п. 20 постанови від 24.12.1999р. № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», суд на підставі ст. 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні останнього до розгляду справи по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини.

Як вже зазначалось раніше, розмір належної позивачу суми при звільненні відповідач обчислював без включення робочого дня 17.01.2013р., а право на виплату заробітної плати за цей день встановлено судами, тому з позивачем фактично не було проведено повного розрахунку та не виплачено належні їй суми, що тягне за собою покладення на відповідача відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України, у вигляді виплати середнього заробітку за весь час затримки виплати заробітної плати.

Положеннями ч. 1 ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд касаційної інстанції не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

За правилами ч. 2 ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Керуючись ст.ст. 220, 221, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу Івано-Франківського обласного військового комісаріату задовольнити частково.

Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 03.12.2014р. та постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 09.07.2014р. скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановлених статтями 237-244 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя - доповідач В.М. Кочан

судді С.С. Пасічник

В.В. Швець