Постанова № 51127296, 21.11.2011, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.11.11 Справа № 5008/1155/2011

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії

головуючого-судді Михалюк О.В.

суддів Новосад Д.Ф.

ОСОБА_1

розглянув апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Бульвар»

на рішення господарського суду Закарпатської області від 31.08.2011р.

у справі № 5008/1155/2011

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Тертіш», м.Тернопіль

до товариства з обмеженою відповідальністю «Бульвар», м.Берегово

про стягнення заборгованості в сумі 5968,24 грн.,

з участю представників :

від скаржника не з»явився

від позивача не з»явився

Сторони належним чином були повідомлені про день та час слухання справи, однак повноважних представників в засідання не скерували, в звязку з чим колегія вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу за наявними у справі доказами.

Рішенням господарського суду Закарпатської області від 31.08.2011р. у справі № 5008/1155/2011 (суддя Кривка В.П.) задоволено позов товариства з обмеженою відповідальністю «Тертіш», м.Тернопіль та стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю «Бульвар», м.Берегово 5968,24 грн. основного боргу, 144,56 грн. пені, 27,98 грн. 3% річних, 113,61 грн. інфляційних втрат, 102,00 грн. державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Не погоджуючись з даним рішенням відповідач товариство з обмеженою відповідальністю «Бульвар»подав до Львівського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій просить скасувати згадане рішення, посилаючись, зокрема, на те, що воно є незаконне, винесено з порушенням норм матеріального та процесуального права, висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, оскільки судом першої інстанції було вірно встановлено факт отримання відповідачем від позивача товарно-матеріальних цінностей, що підтверджується відповідними видатковими накладними, однак неправильно було визначено основну суму заборгованості за поставленим товаром, так як апелянтом було частково погашено суму боргу перед позивачем в розмірі 1000,00 грн.

Наводить скаржник і інші доводи, що є на його думку підставою для скасування оскаржуваного рішення.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали, проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на наступне.

02 березня 2011 року між товариством з обмеженою відповідальністю „Терфіш (Постачальник) та товариством з обмеженою відповідальністю „Бульвар (Покупець) було укладено договір поставки №2/03/11. Відповідно до умов зазначеного договору Постачальник зобовязується передати, а Покупець прийняти і оплатити продукцію (товар) в кількості і асортименті згідно замовлення Покупця, за відпускними цінами, що діють у Продавця на день передачі товару згідно виписаних товаротранспортних накладних.

Відповідно до п.п. 1.2-1.3 вказаного договору купівляпродаж товару здійснюється на підставі накладної, загальна вартість договору становить суму всіх накладних на відпуск товару. Згідно п.4.3 передача товару Постачальником та його приймання Покупцем по назві, асортименту, кількості і ціні здійснюється на підставі відповідної накладної і тільки у відповідності із замовленням Покупця. Оплата за поставлений товар згідно п. 5.3 даного договору здійснюється Покупцем протягом 7 календарних днів з моменту отримання ним даного товару шляхом безготівкового перерахунку на банківський рахунок Постачальника, при цьому, днем здійснення платежу, а отже днем виконання свого платіжного зобовязання Покупцем вважається день, в який сума, що підлягає оплаті, списується з банківського рахунку Покупця на користь Постачальника (п.5.5)

На виконання умов Договору №2/03/11 від 02.03.2011р. впродовж 08.03.2011 року по 22.03.2011 року Позивачем було поставлено товар, а відповідачем прийнято на загальну суму 5 875,61 грн., що достовірно підтверджується долученими до матеріалів справи узгодженими сторонами видатковими накладними № РН-0000750 від 08.03.2011р., № РН-0000931 від 15.03.2011р., № РН-0000932 від 15.03.2011р., № РН-0001021 від 22.03.2011р., № РН-0001022 від 22.03.2011р. (а.с. 17-21). Проте за даними позивача, які відповідачем в установленому порядку не заперечені та не спростовані, в порушення взятих на себе зобовязань, ТОВ „Бульвар повної оплати за поставлений товар не провело, внаслідок чого в останнього утворилася заборгованість у сумі 5 580,60 грн.

Згідно ст.11 Цивільного кодексу України, однією з підстав виникнення цивільних прав та обовязків, зокрема є договори та інші правочини. Згідно ст.174 Господарського кодексу України однією з підстав виникнення господарського зобовязання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.

У відповідності із ст.193 ГК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Аналогічно відповідно до ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст.530 ЦК України якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

За умовами ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання свого зобовязання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За договором поставки одна сторона-постачальник зобов»язується передати (поставити) в обумовлені строки другій стороні-покупцеві товар, а покупець зобов»язується прийняти вказаний товар і сплатити за нього певну грошову суму.

У відповідності до п.2 ст.712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлі-продаж, якщо інше не встановлене договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно з п.1 ст.692 Цивільного кодексу України покупець зобов»язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

З вищенаведеного, випливає, що вимоги позивача про стягнення з відповідача основного боргу в сумі 5580,60 грн. є обгрунтованими.

Відповідно до ст.611 ЦК України, у разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Статтею 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобовязання. При цьому пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення виконання.

Зазначені норми Цивільного кодексу України кореспондуються із приписами, встановленими Господарським кодексом України.

Так у відповідності із ст.230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно п.6 ст.231 ГК України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, які визначаються обліковою ставкою НБУ за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до ч.6 ст.232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобовязання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобовязання мало бути виконано.

Пунктом 8.2.1 Договору передбачено, що за порушення термінів розрахунків, передбачених п.5.3 договору, покупець сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожний день прострочення.

Відтак з відповідача правомірно стягнуто пеню в розмірі 144,56 грн.

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відтак з відповідача на користь позивача правомірно стягнуто інфляційні втрати та три відсотки річних.

Щодо посилання скаржника на часткове погашення суми основного боргу колегія суддів зазначає, що відповідачу надавалась можливість надати суду пояснення по суті позовних вимог та забезпечити належний захист у суді, однак відповідач своїм правом не скористався, заперечень по суті позовних вимог не подав, розрахунок заборгованості не оспорив, доказів часткового погашення суми заборгованості не представив.

Відповідно до ст.43 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно із ст.34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Відповідно до ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

За таких обставин, доводи скаржника зазначені в апеляційній скарзі, апеляційним судом не визнаються такими, що можуть бути підставою згідно ст.104 ГПК України для скасування чи зміни оскаржуваного рішення.

На підставі наведеного та відповідно до вимог ст.ст.91,101-105 ГПК України,-

Львівський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду Закарпатської області від 31.08.2011р. у справі № 5008/1155/2011 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Судові витрати покласти на скаржника.

Головуючий суддя Михалюк О.В.

суддя Новосад Д.Ф.

суддя Мельник Г.І.