Ухвала суду № 51091656, 07.09.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 вересня 2015 року м. Київ К/800/4281/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:ГоловуючогоНечитайла О.М.СуддівЛанченко Л.В. Моторного О.А.розглянувши у попередньому судовому засіданнікасаційну скаргу Сарненської міжрайонної державної податкової інспекції Рівненської області Державної податкової служби

на постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 18 вересня 2012 року

та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 18 грудня 2012 року

у справі №2а/1770/3017/2012

за позовом Приватного акціонерного товариства «Рокитнівський скляний завод»

до Сарненської міжрайонної державної податкової інспекції Рівненської області Державної податкової служби

про визнання недійсним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ :

Приватне акціонерне товариство «Рокитнівський скляний завод» (далі - позивач) звернулось до суду з позовом до Сарненської міжрайонної державної податкової інспекції Рівненської області Державної податкової служби (далі - відповідач) про визнання недійсним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Рівненський окружний адміністративний суд постановою від 18 вересня 2012 року, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 18 грудня 2012 року, задовольнив адміністративний позов, визнав протиправним та скасував податкове повідомлення - рішення відповідача від 18 травня 2012 року №0000222350. Стягнув на користь позивача з Державного бюджету України судовий збір у розмірі 1 038,44 грн.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні адміністративного позову.

Позивач надіслав до суду касаційної інстанції письмові заперечення на касаційну скаргу відповідача, за змістом яких просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили такі фактичні обставини справи.

Контролюючий орган провів документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства та достовірності нарахування податку на додану вартість за наслідками здійснення фінансово-господарських операцій з ТОВ «Наіль» за червень 2011 року, про що склав акт від 10 травня 2012 року №233/23/00293462, яким встановив порушення позивачем вимог підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14, пунктів 198.2, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, у результаті чого, на думку податкової інспекції, позивачем завищено податковий кредит з податку на додану вартість на 103 843,00 грн.

За результатами перевірки податковий орган прийняв податкове повідомлення -рішення від 18 травня 2012 року №0000222350, яким збільшив позивачу суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 103 844,00 грн., з яких основний платіж - 103 843,00 грн., штрафні (фінансові) санкції - 01,00 грн.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Фактичною підставою для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення слугував висновок податкового органу про безпідставне включення позивачем до складу податкового кредиту з податку на додану вартість суми податку, сплачену у ціні товарів (робіт, послуг) отриманих від ТОВ «Наіль» за нікчемними правочинами.

Вказані висновки контролюючого органу ґрунтуються на акті Ірпінської ОДПІ від 18 грудня 2011 року №46/23-7/36382661 про проведення позапланової перевірки ТОВ «Наіль» з питань дотримання вимог податкового законодавства щодо нарахування та сплати податку на додану вартість з ТОВ «Ольтенія Білд» за період з 01 червня 2011 року по 30 червня 2011 року, яким за ознакою «безтоварності», встановлено нікчемність правочинів, вчинених ТОВ «Ольтенія Білд» з контрагентами.

Задовольняючи позовні вимоги, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з відсутності порушень у діях позивача вимог податкового законодавства при формуванні складу податкового кредиту з податку на додану вартість по господарським операціям з придбання товарів (робіт, послуг) у ТОВ «Наіль».

З матеріалів справи вбачається, що на підставі договорів поставки товару від 15 листопада 2010 року №15/2010 та від 04 січня 2011 року №011/06 ТОВ «Наіль» поставило позивачу товари на суму 519 215,00 грн. (у тому числі ПДВ у розмірі 103 843,00 грн.).

Фактичне виконання вказаних договірних відносин підтверджується наявними у матеріалах справи копіями договорів, рахунків-фактур, видаткових та податкових накладних, товарно-транспортних накладних.

Розрахунки проведено шляхом відпуску готової продукції на суму 512 885,10 грн., отримання оплати через поточний рахунок у сумі 59 723,78 грн. та шляхом проведення заліку взаємних вимог на суму 3 022 570,76 грн.

У відповідності до приписів підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

З правового аналізу викладених законодавчих норм вбачається, що достатніми підставами для виникнення у платника податку права на податковий кредит є наявність податкових накладних, виданих йому підприємством-контрагентом, оформлених з дотриманням вимог чинного законодавства, встановлення судом реальності та товарності господарської операції.

Відповідно до пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Судами попередніх інстанцій обґрунтовано встановлено, що позивачем податковий кредит сформований у відповідності з зазначеними положеннями Податкового кодексу України, підтверджений відповідними податковими накладними, виписаними контрагентом зареєстрованим платником податку на додану вартість.

Натомість відповідачем не наведено жодних доводів та не надано будь-яких доказів, які б могли свідчити про недобросовісність позивача як платника податків або про наявність обставин, що виключають обґрунтованість включення позивачем до складу податкового кредиту спірної суми податку на додану вартість по господарським операціям з ТОВ «Наіль».

Доводи податкового органу про те, що порушення контрагентами позивача норм податкового законодавства при формуванні своїх зобов'язань, свідчать про відсутність у позивача права на включення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту є безпідставними, з огляду на те, що чинне податкове законодавство не ставить у залежність право позивача на формування податкового кредиту від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету. Питання визначення складу податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.

Згідно частини 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

За встановлених обставин, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог та скасування спірного податкового повідомлення-рішення.

Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію судів попередніх інстанцій.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись статтями 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Сарненської міжрайонної державної податкової інспекції Рівненської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

2. Постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 18 вересня 2012 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 18 грудня 2012 року у справі №2а/1770/3017/2012 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. Судді:Ланченко Л.В. Моторний О.А.