Ухвала суду № 51091510, 17.09.2015, Вінницький апеляційний адміністративний суд

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 127/13613/15-а

Головуючий у 1-й інстанції: Волошин С.В.

Суддя-доповідач: Смілянець Е. С.

17 вересня 2015 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Смілянця Е. С.

суддів: Залімського І. Г. Сушка О.О.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Вінницька телерадіокомпанія "КТБ-Мелодія" на ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 13 липня 2015 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Вінницька телерадіокомпанія "КТБ-Мелодія" до Виконавчого комітету Вінницької міської ради про визнання незаконною та скасування державної реєстрації,

В С Т А Н О В И В :

В червні 2015 року позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Вінницька телерадіокомпанія "КТБ-Мелодія" звернувся до Вінницького міського суду Вінницької області з адміністративним позовом до Виконавчого комітету Вінницької міської ради про визнання незаконним та скасування п. 4.8 рішення Виконавчого комітету Вінницької міської ради № 2748 від 10.11.2011 року, визнання незаконною та скасування реєстрації права власності за територіальною громадою м. Вінниці в особі Вінницької міської ради на нежилі приміщення по вул.600 річчя 80, загальною площею 172, 3 кв. м.

Вінницький міський суд Вінницької області ухвалою від 13.07.2015 року вказану заяву залишив без розгляду з підстав визначених ст.100 КАС України.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, позивачем подано апеляційну скаргу з підстав невідповідності висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, у зв'язку з чим, апелянт просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та направити справу для продовження розгляду.

У зв'язку з неприбуттям жодної з осіб, які беруть участь у справі в судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, відповідно до пункту 2 частини 1 статті 197 КАС України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити, а рішення суду першої інстанції скасувати, виходячи з наступного.

Як досліджено з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, виконавчим комітетом Вінницької міської ради рішення № 2748 від 10.11.2011 року було прийнято рішення відповідно до якого, виконавчий комітет ВМР вирішив оформити право власності юридичним особам на нерухоме майно, а саме територіальній громаді м. Вінниці в особі Вінницької міської ради на нежилі приміщення по вул. 600 річчя № 80, які в цілому складаються з літери «А» - І поверх приміщення № 81: №1 - №9 площею 79,9 кв. м., приміщення №84: № 1-№ 5 площею 44,4 кв.м., приміщення №85: № 1 - № 3 площею 48,0 кв.м. Загальною площею 172, 3 кв. м.

На думку позивача дане рішення порушує його права та інтереси, так як приміщення побудовано в 1986 році, згідно акту державної приймальної комісії від 30.12.1986 р. належало підприємству «Побутрадіотехніка» з правонаступником якого позивач підтримує ділові відносини. Посилається на те, що згідно діючого на час виникнення спірних правовідносин законодавства повноваження щодо передачі обєкта нерухомості по вул. 600 річчя 80 в м. Вінниці до комунальної власності належало Вінницькій обласній раді, однак Вінницькою обласною радою таке рішення не приймалось, а тому у Виконкому Вінницької міської ради відсутні будь які правовстановлюючі документи, які надають підстави для виникнення права власності за територіальною громадою м. Вінниці на приміщення по вул. 600 річчя, 80 м. Вінниці загальною площею 172,3 кв.м. Вказує також на те, що саме по собі рішення Виконавчого комітету Вінницької міської ради без відповідної на те правової підстави не може слугувати правовою підставою набуття права власності за Вінницькою міською радою на дане приміщення.

Отже, вважаючи вказане рішення протиправним позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.

Суд першої інстанції при постановленні оскаржуваної ухвали виходив з того, що оскільки позивачу про існування вказаного рішення Виконавчого комітету Вінницької міської ради стало відомо не пізніше березня 2013 року то звертаючись з позовом у 2015 році ним пропущено шестимісячний строк для звернення до адміністративного суду з позовом за захистом прав, свобод та інтересів.

Даючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів враховує наступне.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у справі «Zand v. Austria» від 12 жовтня 1978 року вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у частині першій статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з <…> питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів <…>». З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Розглядаючи справу, суд першої інстанції виходив з того, що спір у цій справі є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів.

На думку колегії суддів, такий висновок не ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права з огляду на нижченаведене.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 17 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів або правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб'єкт владних повноважень» позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 КАС).

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

Тобто, у разі прийняття суб'єктом владних повноважень рішення про оформлення у власність чи оренду нерухомого майна (тобто ненормативного акта, який вичерпує свою дію після його реалізації) подальше оспорювання правомірності набуття фізичною чи юридичною особою спірного нерухомого майна має вирішуватися у порядку цивільної (господарської) юрисдикції, оскільки виникає спір про цивільне право.

Беручи до уваги те, що визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі і обов'язок суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін, суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні частини першої статті 6 Конвенції.

Як досліджено із змісту позову, позивач просить визнати протиправним і скасувати визнання незаконним та скасування п. 4.8 рішення Виконавчого комітету Вінницької міської ради № 2748 від 10.11.2011 року згідно якого оформлено право власності юридичним особам на нерухоме майно, а саме територіальній громаді м. Вінниці в особі Вінницької міської ради на нежилі приміщення по вул. 600 річчя № 80, які в цілому складаються з літери «А» - І поверх приміщення № 81: №1 - №9 площею 79,9 кв. м., приміщення №84: № 1-№ 5 площею 44,4 кв.м., приміщення №85: № 1 - № 3 площею 48,0 кв.м. Загальною площею 172, 3 кв. м.

В даному випадку Вінницька міська рада реалізує свої повноваження власника нерухомого майна, і виступає рівноправним суб'єктом цивільних відносин. У відносинах з приводу яких виник спір, відповідач не здійснював владні управлінські функції. Тобто, спір щодо захисту цивільних прав, що виникають із відносин права власності, має не публічний, а приватно - правовий характер.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що позов, предметом якого є перевірка правильності формування волі однієї зі сторін стосовно розпорядження нерухомим майном та передачі відповідних прав щодо нього, не може бути розглянуто за правилами адміністративного судочинства.

Аналогічна правова позиція з цього приводу викладена в постановах Верховного Суду України від 17 лютого 2015 року у справі № 21-551а14, від 24 лютого 2015 року у справі № 21-34а15, від 01 жовтня 2013 року у справі №21-228а13, від 11 листопада 2014 року у справі № 21-493а14, від 09 грудня 2014 р. у справі №21-308а14 та від 16 грудня 2014 р. у справі №21-544а14, висновки яких є обов'язковими для врахування судами у відповідності до положень ст.244 КАС України.

Частиною 2 ст. 4 КАС України встановлено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.

Відповідно до п.4 ч.1 ст.107 КАС України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи належить позовну заяву розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Згідно ст. п.1 ч.1 ст.109 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі лише, якщо заяву не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Таким чином, суддя після отримання ним позовної заяви, в першу чергу повинен переконатись чи належить розглядати цю заяву в порядку адміністративного судочинства, та як наслідок чи наявні або відсутні підстави для відмови у відкритті адміністративного провадження.

Враховуючи вищевикладене, суд І інстанції порушив вимоги КАС України щодо визначення підсудності позову.

Також, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що вказану справу потрібно розглядати в порядку господарського судочинства.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 199 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати ухвалу суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 199, 204, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд

У Х В А Л И В :

апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Вінницька телерадіокомпанія "КТБ-Мелодія" задовольнити.

Ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 13 липня 2015 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Вінницька телерадіокомпанія "КТБ-Мелодія" до Виконавчого комітету Вінницької міської ради про визнання незаконною та скасування державної реєстрації скасувати.

Справу направити до Вінницького міського суду Вінницької області для продовження розгляду.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту постановлення та оскарженню не підлягає.

Головуючий Смілянець Е. С.

Судді Залімський І. Г.

Сушко О.О.