Ухвала суду № 51091295, 16.09.2015, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 вересня 2015 р.Справа № 820/4987/15Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Рєзнікової С.С.

Суддів: Старостіна В.В. , Бегунца А.О.

за участю секретаря судового засідання Машури Г.І.

представника позивача ОСОБА_1

представника відповідача Вишневського О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 01.07.2015р. по справі № 820/4987/15

за позовом ОСОБА_3

до Державної міграційної служби України

третя особа Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області

про скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, ОСОБА_3, звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Державної міграційної служби України, третя особа - Головне управління Державної міграційної служби в Харківській області, в якому просив суд:

- скасувати рішення Державної міграційної служби України від 10.04.2015р. № 298-15;

- зобов'язати Державну міграційну службу України переглянути рішення про відмову ОСОБА_3 у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він є громадянином Сирійської Арабської Республіки, 24.11.2014 року звернувся до ГУ ДМС України в Харківській області з заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. 23.04.2015 року позивач отримав повідомлення про те, що, відповідно до ст. 6 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», йому відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, як особі стосовно якої встановлено, що умови, передбачені п. 1 чи п. 13 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» відсутні, на підставі рішення Державної міграційної служби України від 10.04.2015 року №298-15. Зазначене рішення позивач вважає необґрунтованим, незаконним та таким, що не підлягає задоволенню, оскільки, на його думку, відповідачем при винесенні рішення про відмову у наданні позивачу статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, не врахована надана інформація позивачем під час звернення до ГУ ДМС України в Харківській області з відповідною заявою, а також під час співбесід з уповноваженою особою ГУ ДМС України в Харківській області, в яких позивач поясняв причини, через які він не може повернутися в країну громадянської належності, тому вказана інформація перевірена поверхнево.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_3 до Державної міграційної служби України, третя особа, яка не заявляє самостійних позовних вимог на предмет спору - Головне управління Державної міграційної служби в Харківській області про скасування рішення Державної міграційної служби України від 10.04.2015р. № 298-15 та зобов'язання Державну міграційну службу України переглянути рішення про відмову ОСОБА_3 у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту відмовлено.

Позивач, не погодившись з постановою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати вказану постанову та прийняти нову, якою задовольнити заявлені позовні вимоги.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного, на його думку, вирішення спору судом першої інстанції.

В судовому засіданні апеляційної інстанції представник позивача підтримав апеляційну скаргу, просив задовольнити її, посилаючись на доводи та обґрунтування, викладені в апеляційній скарзі.

Представник відповідача, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, просив залишити без задоволення апеляційну скаргу, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача та представників сторін, перевіривши рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що позивач, ОСОБА_3, є громадянином Сирійської Арабської Республіки (а.с.14), прибув в Україну 09.11.2011 року на підставі паспорта громадянина Сирійської Арабської Республіки для навчання.

З копій матеріалів особової справи №2014КН0071 громадянина Сирії ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.33-87), встановлено наступне.

24.11.2014 року громадянин Сирії ОСОБА_3 звернувся до Головного управління міграційної служби в Харківській області із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в якій вказав, що в майбутньому його національний паспорт буде недійсним, при цьому повернутися до Сирії не має можливості, оскільки існує загроза для його життя (а.с.37-38).

Як встановлено судом першої інстанції з матеріалів особової справи позивача, членами його родини є батько - ОСОБА_4, мати - ОСОБА_7, сестри: ОСОБА_8 та ОСОБА_9 (а.с.39-43).

Головним управлінням міграційної служби в Харківській області було складено висновок щодо відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, громадянину Сирії ОСОБА_3 (а.с.78-86).

Рішенням Державної міграційної служби України від 10.04.2015 року №298-15 підтримано висновок Головного управління ДМС у Харківській області та відмовлено позивачу у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до абз. 4 ч. 1 ст. 6 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", як особі, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені п. 1 та п. 13 ч.1 ст.1 цього Закону, відсутні (а.с.86).

22.04.2015 року за підписом т.в.о. начальника ГУ ДМС України Адамовим І.В. складено та направлено повідомлення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту за №29 (а.с.87).

Зазначене повідомлення отримано позивачем 23.04.2015 року, про що наявна відповідна відмітка (а.с.87).

Також судом першої інстанції встановлено, що позивач вже звертався з аналогічною позовною заявою до суду, яка 30.04.2015 року була залишена без руху у зв'язку з тим, що подана з порушенням ст. 106 КАС України (а.с.196). 13.05.2015 року зазначена позовна заява була повернута, оскільки позивачем не усунуті недоліки позовної заяви у встановлений судом строк (а.с.195).

Позивач повторно звернувся з зазначеним позовом 14.05.2015 року.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржуване рішення прийняте відповідачем обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх положень законодавства, обставин даної справи та на підставі усіх матеріалів, які мають значення для конкретної ситуації, а, отже, позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, враховуючи наступне.

Як вбачається з матеріалів особової справи позивача, підставами для прийняття висновку та рішення як Головним управлінням міграційної служби в Харківській області та Державною міграційною службою України стало те, що необхідних аргументів на підтвердження обставин прямої загрози в країні походження позивач не надав, не навів жодного конкретного факту або інших доказів того, що його побоювання в разі повернення на батьківщину є обґрунтованими та відповідають вимогам, визначеним п.1 ч.1 ст.1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", розгляд заяви показав, що вона є очевидно необґрунтованою, оскільки не виявлено ознак переслідування.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Пунктом 13 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", визначено, що, особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

Згідно п.7 ст.7 Закону України „Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", до заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, додаються документи, що посвідчують особу заявника, а також документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. У разі якщо у заявника відсутні документи, що посвідчують його особу, або такі документи є фальшивими, він повинен повідомити про цю обставину в заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також викласти причини виникнення зазначених обставин.

Відповідно до п.66 Керівництва з процедур і критеріїв визначення статусу біженця УВКБ ООН, для того, щоб вважитися біженцем, особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування. Крім того, щоб вважитися біженцем, особа повинна надати свідчення повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.

Частиною 2 ст. 17 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" передбачено, що особа, стосовно якої прийнято рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату чи позбавлення статусу біженця або додаткового захисту, скасування рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також яка оскаржує відповідне рішення до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, або до суду, до прийняття рішення за скаргою має права та обов'язки, передбачені статтею 13 цього Закону.

Відповідно до Позиції УВКБ ООН "Про обов'язки та стандарти доказів у біженців " 1998 року, факти в підтвердження заяв біженців визначаються шляхом надання підтвердження або доказів викладеного. Докази можуть бути як усні, так і документальні. Загальними правовими принципами доказового права, обов'язок доказу покладається на особу, яка висловлює це твердження.

Таким чином, у заяві про надання статусу біженця заявник повинен довести достовірність своїх тверджень і точність фактів, на яких ґрунтується його заява.

Обов'язок доказування покладається на заявника, який повинен надавати правдиві обґрунтування фактів, викладених у заяві, і щоб на підставі цих фактів могло бути прийняте належне рішення. Це означає, що заявник повинен переконати посадову особу органу міграційної служби в правдивості своїх фактичних тверджень.

Згідно з п.п.99-100 глави 2 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця УВКБ ООН, під відмовою в захисті країни громадянської належності необхідно розуміти, що особі відмовлено в послугах (тобто відмова видати національний паспорт, або і продовжити термін дії, або відмова в дозволі повернутися на свою територію).

Вказані факти можуть розглядатися як відмова в захисті країни громадянської належності. Термін "не бажає" відноситься до тих біженців, які відмовляються прийняти захист уряду країни своєї громадянської належності. Його значення розкривається фразою „внаслідок таких побоювань". Коли особа бажає скористатись захистом своєї країни, таке бажання, як правило, неспівставне з твердженням, що вона перебуває за межами своєї країни "в силу цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань". В будь-якому випадку, якщо приймається захист з боку своєї країни і немає ніяких підстав для відмови з причини цілком обґрунтованих побоювань від цього захисту, дана особа не потребує міжнародного захисту і не є біженцем.

Згідно пункту F Керівництва по процедурам та критеріям визначення статусу біженця, "мігрант - це особа, яка добровільно залишає свою країну, щоб поселитися в іншому місці, а її дії мотивуються бажанням змін чи пригод, сімейними чи іншими причинами особистого характеру".

Аналізуючи умови, передбачені п.1 та п. 13 ч.1 ст.1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", колегія суддів зазначає, що відносно осіб, які мають громадянство певної країни, до яких відноситься позивач, цілком обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками політичних переконань визначені як підстава, по-перше, для перебування шукача статусу біженця за межами країни своєї громадянської належності, а по-друге, для неможливості або небажання користуватися захистом країни громадянської належності внаслідок таких побоювань.

З протоколу співбесіди з громадянином Сирії ОСОБА_3 від 03.12.2014 року (а.с.45-52) вбачається, що громадянин Сирії ОСОБА_3 прибув до України з метою навчання. При перетині кордону не заявив права бути біженцем.

Відповідно до ч.1 ст.5 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, перетнула державний кордон України в порядку, встановленому законодавством України, протягом п'яти робочих днів звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Відповідно до ч.2 ст.5 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, під час в'їзду в Україну незаконно перетнула державний кордон України, повинна без зволікань звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. У разі якщо така особа під час незаконного перетинання державного кордону України звернулася із зазначеною заявою до посадової особи Державної прикордонної служби України, вона зобов'язана надати цій посадовій особі пояснення про причини незаконного перетинання державного кордону України. У разі відсутності у такої особи документів, що посвідчують її особу, або якщо такі документи є фальшивими, вона повинна повідомити в поясненні про цю обставину, а також викласти причини зазначених обставин. Під час надання пояснень особою, яка не володіє українською або російською мовами, орган Державної прикордонної служби України повинен забезпечити перекладача з мови, якою така особа може спілкуватися. Після надання пояснень особа, яка вернулася із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, повинна бути протягом 24 годин передана посадовими особами Державної прикордонної служби України представнику центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту.

Судом першої інстанції встановлено, що із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, позивач звернувся 24.11.2014 року, а перетнув кордон України 09.11.2011 року, тобто через 3 роки після перетину кордону.

Таким чином, позивач порушив строк наданий йому для заявлення особою біженцем або особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач звернувся до Головного управління міграційної служби у Харківській області не з метою отримання міжнародного захисту, а виключно в пошуках легалізації на території України, оскільки дія його національного паспорту закінчилася 01.12.2014 року, при цьому позивачу не вдалось продовжити термін дії паспорту за межами країни перебування, що перешкоджає перебуванню в України для закінчення навчання без повернення до країни національної належності - Сирії. Вищенаведене підтверджено анкетою, наданою позивачем при звернені до ГУ ДМС у Харківській області, а також протоколами співбесіди від 03.12.2014 року та 26.12.2014 року (а.с.45-61).

Крім того, при розгляді зазначеної справи судом першої інстанції враховано пояснення позивача, надані в судовому засіданні, що він не звертався до посольства Сирії в Україні за отриманням національного паспорту.

Аналіз матеріалів особової справи дозволяє зробити висновок, що громадянин Сирії ОСОБА_3 не обґрунтував неможливість повернення до країни громадянської належності через особисті побоювання стати жертвою переслідувань через те, що в березні 2011 року він в м. Аль Таль Сирія приймав участь в мітингах проти уряду.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивач не навів жодних доказів, які б свідчили про те, що в разі повернення на батьківщину, він буде підданий нелюдському поводженню та матиме загрозу смерті внаслідок особистого переслідування або буде призваний до армії національної належності, через порушення урядом Сирії закону, що позбавляє права уряд брати до лав армії єдиного сина в родині, яким являється позивач.

При цьому, колегія суддів зазначає, що після спливу значного часу з моменту участі позивача в мітингах, щодо нього або членів його родини не було застосовано ніяких дій, що можливо було розцінити, як підстави для надання позивачу статусу біженця або особи, що потребує додаткового захисту.

Факт надання позивачем інтерв'ю каналу новин "Орієн ньюс", що підтверджується роликами в мережі Інтернет, не підтверджує антиурядову діяльність позивача, оскільки судом першої інстанції встановлено, що за словами самого позивача, він лише коментував події, що відбувалися в м. Аль Таль у серпні 2012 року та у травні 2013 року, при цьому особистою участі в заходах протесту проти урядових дій на території Сирії не приймав після виїзду на навчання в Україну, за словами позивача згідно наданих співбесід з ГУ ДМС в Харківській області, коментарі до них надані позивачем на підставі інформації від знайомих позивача.

Колегія суддів вважає, що будь-яких посилань або доказів про обґрунтованість побоювань за особисту небезпеку та переслідувань на батьківщині позивачем не наведено. Заявник ніколи не перебував в жодній політичній, релігійній, військовій або громадській організації, про що зазначено у протоколі співбесіди.

Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла до висновку, що доводи позивача, викладені в заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та в позовній заяві, є необґрунтованими, громадянин Сирії ОСОБА_3 не повідомив факти та обставини, які можна розцінювати як переконливі докази обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань та котрі впливають на наслідки прийнятого відповідачем рішення при розгляді адміністративного позову щодо оскаржуваного рішення Державної міграційної служби України.

Причини, які має позивач, щоб залишитись в Україні, не пов'язані з його обґрунтованими побоюваннями стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань.

Колегія суддів вважає, що відповідачем зроблено обґрунтований висновок, що у дійсності основною метою звернення громадянина Сирії ОСОБА_3 до Головного управління міграційної служби в Харківській області є бажання легалізації перебування на території України, але ця умова не відповідає критеріям поняття "біженець".

При цьому, відповідно до п.62 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця УВКБ ООН, позивача необхідно розглядати як мігранта - особу, яка добровільно залишає свою країну, щоб оселитися в іншому місці, а його дії мотивуються сімейними чи іншими причинами особистого характеру.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що оскаржуване рішення від 10.04.2015р. № 298-15 прийняте відповідачем обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх положень законодавства, обставин даної справи та на підставі усіх матеріалів, які мають значення для конкретної ситуації, а, отже, позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Відповідно до ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим.

Колегія суддів вважає, що постанова суду першої інстанції від 01.07.15 р. відповідає вимогам ст. 159 КАС України, а тому відсутні підстави для її скасування та задоволення апеляційних вимог позивача.

Відповідно до ч. 1 ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п.1 ч.1 ст. 198, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст.206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 01.07.2015р. по справі № 820/4987/15 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя (підпис)Рєзнікова С.С.Судді(підпис) (підпис) Старостін В.В. Бегунц А.О.

Повний текст ухвали складено 21.09.15 р.