Рішення № 51083583, 26.06.2014, Шевченківський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Дзержинський районний суд м. Харкова)

Справа № 2/638/2670/14

638/3164/14-ц

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 червня 2014 року Дзержинський районний суд м. Харкова

У складі головуючого судді Наумової С.М.

секретаря Бєділо Ю.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Дзержинського районного суду м. Харкова цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства Фармстандарт-БІолік» про визнання порушеними особистих немайнових прав автора винаходу та відшкодування моральної шкоди у розмірі 86.000 гривень

Керуючись ст. 209 ЦПК України , суд

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства Фармстандарт -БІолік» про визнання порушеними особистих немайнових прав автора винаходу та відшкодування моральної шкоди у розмірі 86.000 гривень залишити без задоволення.

Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду Харківської області через Дзержинський районний суд м. Харкова протягом 10 днів з моменту проголошення.

Суддя С.М. Наумова.

Справа № 2/638/2670/14

638/3164/14-ц

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 червня 2014 року Дзержинський районний суд м. Харкова

У складі головуючого судді Наумової С.М.

Секретаря Бєділо Ю.В.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Дзержинського районного суду м. Харкова цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства Фармстандарт-БІолік» про визнання порушеними особистих немайнових прав автора винаходу та відшкодування моральної шкоди у розмірі 86.000 гривень

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулась до Дзержинського районного суду м.Харкова з позовною заявою до Публічного акціонерного товариства Фармстандарт-БІолік» про визнання порушеними особистих немайнових прав автора винаходу та відшкодування моральної шкоди у розмірі 86.000 гривень, посилаючись на наступне: з 1966 по 2006 роки вона була співробітником ЗАТ «Харківське підприємство з виробництва імунобіологічних та лікарських препаратів «БІОЛІК» , яке зараз перейменоване у Публічне акціонерне товариство Фармстандарт-БІолік» та з 1994 року працювала на посаді завідувача ділянкою ліпідних діагностичних препаратів цього підприємства.

Окрім цього ,посилаються на те, що вона є співавтором Патенту на винахід «Спосіб одержання лецитину» №19697. Між співавторами та відповідачем 28 січня 1992 року було укладено договір про встановлення права володіння патентом на винахід «Спосіб одержання лецитину». Відповідно до п.2.1.4 цього договору відповідач зобов'язується виплачувати авторам при використанні винаходу протягом строку дії патенту не менше 15% прибутку, який щорічно отримує відповідач в результаті зазначеного винаходу. Згідно п.2.1.7 договору відповідач зобов'язаний проводити виплату не пізніше трьох місяців після спливу кожного року ,в якому використовувався винахід. Між співавторами 15 січня 1998 року було укладено Договір про розподіл винагороди на винахід «Спосіб отримання лецитину», за яким позивач повинен отримувати 20% від суми авторської винагороди за використання винаходу. З моменту укладання договору до 2005 року позивач отримувала авторську винагороду. З 2006 року в порушення умов договору відповідач перестав виплачувати належну їй авторську винагороду , у зв*язку з чим вона звернулась до суду.

Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 03 липня 2013 року її позов в частині виплати авторської винагороди за 2006-2007 роки задоволено та покладено обов'язок на відповідача виплатити авторську винагороду за 2006 та 2007 роки у розмірі 61493,69 грн. В процесі розгляду справи, а саме у 2012 році на засіданні господарського суду м. Києва від представника Державної служби їй стало відомо що з 16.03.2008 року дія Патенту була припинена через несплату збору за підтримання його чинності, обов'язок по сплаті якого, згідно з умовами Договору, покладався на відповідача. Згідно до положень ч. 2 ст. 32 Закону дія патенту припиняється у разі несплати у встановлений строк річного збору за підтримання його чинності. Дія патенту припиняється з першого дня року, за який збір не сплачено.

Відповідно до відомостей опублікованих 25 листопада 2009 року у офіційному бюлетені «Промислова власність» Державного департаменту інтелектуальної власності дію Патенту припинено у зв'язку з несплатою річного збору з 16 березня 2008 року.

Так, в п.2.8 Положення про Державний реєстр патентів України на винаходи зазначено правило, згідно якого Держдепартамент видає або надсилає власнику (власникам) патенту (деклараційного патенту) чи довіреній особі повідомлення про припинення дії патенту (деклараційного патенту) у разі несплати збору за підтримання чинності патенту (деклараційного патенту).

Власником Патенту відповідно до умов зареєстрованого ліцензійного Договору та інформації наявної в Державний реєстр патентів України на винаходи був відповідач. Позивачу незрозуміло, якими мотивами керувався відповідач, коли ним було не лише прийняте протиправне рішення не сплачувати збір за підтримання чинності Патенту в 2008 році а й також рішення не повідомляти та не передавати авторам Винаходу інформацію надіслану йому Держдепартаментом, адже своїми діями Відповідач навмисно створив таку ситуацію, в якій вона не мала ніякої можливості вчинити будь-яких дій по сплаті цього збору у встановлені Законом строки та недопущення припинення дії Патенту, який створювався завдяки наполегливій праці саме її, а не відповідача. Як результат дія Патенту припинилась з першого дня року, за який збір не сплачено, тобто з 2009 року.

В Законі, а саме в ч.2 ст. 32 встановлено можливість сплати збору за підтримання чинності патенту навіть після його несплати у встановлений строк, але законодавець відводить для цього 12 місяців. Тобто в період з 1 січня 2009 року по 31 грудня 2009 року існувала реальна можливість відновити дію патенту та запобігти грубому порушенню її прав , яв автора патенту. Винними та умисними протиправними діями відповідача в порушення положень Договору нанесена шкода її особистим немайновим правам , а саме: її позбавлено права називатись автором винаходу , патент , як результат розумової праці втратив свою силу, її позбавлено право пріоритету і тим самим позбавлено можливості подання заявки на отримання патенту на винахід у інших країнах, нанесено непоправну шкоду діловій репутації як науковця та винахідника. За кожен рік, перенесених моральних страждань , вона просить виплатити 17200 гр , отже , починаючи з 2008 року по 2013 рік - за 5 років сума складає 86000 гр.

В судовому засіданні позивачка ОСОБА_1М та її представник ОСОБА_2 позов підтримали в повному обсязі та просили його задовольнити.

Представник відповідача ОСОБА_3 в судовому засіданні позов не визнав,вважав , що він є необґрунтований, та такий що не підлягає задоволенню. Власником ПАТЕНТУ, НА ПІДСТАВІ Договору про встановлення права володіння патентом на винахід «Спосіб отримання лецитину» є ПАТ «Фармстандарт-Біолік». Усі правовідносини між авторами входу «спосіб одержання лецитину» та власником патенту були врегульовані.Аналіз позовних вимог вказує на відсутність будь-якого спору між власником патенту , яким є відповідач та позивачем. Окрім цього , вказував , що 28.09.2007року, комісією ЗАТ «Біолік» складено ОСОБА_3 про невідповідність об'єкту, що використовується формулі винаходу, згідно з яким: Технічне вирішення, що використовується в технічному процесі при виробництві препарату «Лецитин-стандарт», лецитинового масла для ліпосомальних препаратів, не відповідає формулі винаходу по патенту №19697. Відповідно Технологічного промислового Регламенту, виробництво препарату «Лецитин-стандарт», лецитинового масла для ліпосомальних препаратів, технологія виробництва з застосуванням винаходу (патент №19697) не використовується з дати реєстрації Регламент, тобто з 16.07.1992року. Наведене є обгрунтованими доказами невикористання підприємством в процесі виробництва винаходу Патенту №19697 і в результаті чого - відсутності підстав для підтримання чинності патенту, дія якого припинена з 16.03.2008року. Письмові заперечення на позов приєднані до справи.

Суд , вислухавши пояснення сторін , дослідивши матеріали справи, вважає , що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1,2 ст.418 ЦК України право інтелектуальної власності- це право особи на результат інтелектуальної , творчої діяльності або інший об*єкт права інтелектуальної власності, визначений цим Кодексом та іншим законом.

Право інтелектуальної власності становлять особисті немайнові права інтелектуальної власності та ( або) майнові права інтелектуальної власності, зміст яких щодо певних об*єктів права інтелектуальної власності визначається цим Кодексом та іншим законом.

Згідно ст. 421 ЦК України суб*єктами права інтелектуальної власності є: творець(творці) об*єкта права інтелектуальної власності( автор, виконавець, винахідник тощо0 та інші особи, яким належить особисті немайнові та ( або) майнові права інтелектуальної власності відповідно до цього Кодексу іншого закону чи гору.

Частина 2 ст.423 ЦК України вказує , що особисті немайнові права інтелектуальної власності належать творцеві об*єкта права інтелектуальної власності. У випадках , передбачених законом, особисті немайнові права інтелектуальної власності можуть належати іншим особам.

Статтею 424 ЦК України та ст..28 Закону україни «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» передбачено , що майновими правами інтелектуальної власності є : права на використання об*єкта права інтелектуальної власності, виключне право дозволяти використання об*єкта права інтелектуальної власності, виключне праао перешкоджати неправомірному використанню об*єкта права інтелектуальної власності , в тому числі забороняти таке.

Згідно ч.1,2 ст.427ЦК України майнові права інтелектуальної власності можуть бути передані відповідно до закону повністю або частково іншій особі.

Умови передання майнових прав інтелектуальної власності можуть бути визначені договором , який укладається відповідно до цього Кодексу та іншого закону.

Судом встановлено, що позивачка ОСОБА_1 є співавтором винаходу «Спосіб одержання лецитину» , у відповідності до деклараційного патенту №19697, зареєстрованого відповідно до Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» від 15 грудня 1993 року

Між співавторами та відповідачем 28 січня 1992 року було укладено договір про встановлення права володіння патентом на винахід «Спосіб одержання лецитину».

Відповідно до п.2.1.4 цього договору відповідач зобов'язується виплачувати авторам при використанні винаходу протягом строку дії патенту не менше 15% прибутку, який щорічно отримує відповідач в результаті зазначеного винаходу. Згідно п.2.1.7 договору відповідач зобов'язаний проводити виплату не пізніше трьох місяців після спливу кожного року, в якому використовувався винахід.

Між співавторами 15 січня 1998 року було укладено Договір про розподіл винагороди на винахід «Спосіб отримання лецитину», за яким позивач повинен отримувати 20% від суми авторської винагороди за використання винаходу.

Договір від 28.01.1992 року про встановлення права володіння патентом на винахід «Спосіб отримання лецитину», укладений між ліцензіарами в тому числі» позивачем, та ліцензіатом -«Харківське Підприємство по виробництву імунобіологічних та лікарських препаратів "БІОЛІК".

Додатково укладено договір між ліцензіарами щодо розподілу винагороди у частках: ОСОБА_1-20% від загальної суми винагороди.

Згідно ліцензійного договору, ЗАТ "Харківське підприємство по виробництву Імунобіологічних та лікарських препаратів "Біолік" виступає як ліцензіат, позивач є ліцензіаром, тобто власником інтелектуальної власності, яка має право на надання виключної ліцензії на використання винаходу за винагороду.

При цьому умови договору про надання прав містять положення щодо сплати такої винагороди щорічно, у відсотках від обсягів надходжень від реалізації продукції, виробленої за ліцензією, за відповідний рік.

Договір передбачав зобов'язання відповідача про сплату винагороди за використання винаходу на користь авторів, яким є позивач по справі.

Вимогами ч.7 ст.28 Закону України "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі" передбачено, що власник патенту надає будь-якій особі дозвіл (видає ліцензію) на використання винаходу на підставі ліцензійного договору. За ліцензійним договором власник патенту (ліцензіар) передає право на використання винаходу іншій особі (ліцензіату), яка бере на себе зобов'язання вносити ліцензіару обумовлені договором платежі і здійснювати інші дії, передбачені договором про виключну ліцензію. За договором на виключну ліцензію ліцензіар передає право на використання винаходу ліцензіату в певному обсязі , на визначеній території і на обумовлений строк , залишаючи за собою право використовувати винахід в частині , що не передається ліцензіату.

Між сторонами неодноразово розглядались судові справи з приводу стягнення авторської винагороди , яка була припинена з боку відповідача ( до 2005 року ПАТ «Фармстандарт-Біолік» за умовами Договору сплачувало ОСОБА_1 авторську винагороду за винахід «Спосіб одержання лецитину)та моральної шкоди.

А саме : Рішенням Дзержинського районного суду м.Харкова від 03 вересня 2012 року позовну заяву ОСОБА_1 задоволено повністю. Стягнуто з ПАТ «Фармстандарт-Біолік» на користь ОСОБА_1 33512, 12 гри., у тому числі (17312,48 гривень сума основного боргу, 13798,05 гривень сума інфляційних збитків, 2401,59 гривень три відсотки річних) за 2006 рік. Стягнуто з ПАТ «Фармстандарт-Біолік» на користь ОСОБА_1 26523, 07 гри., у тому числі (17312,48 гривень сума основного боргу, 7328,37 гривень сума інфляційних збитків, 1882,22 гривень три відсотки річних) за 2007 рік. Стягнуто з ПАТ «Фармстандарт-Біолік» на користь ОСОБА_1 22231, 31 грн„ у тому числі (17312,48 гривень сума основного боргу, 3555,98 гривень сума інфляційних збитків, 1362,85 гривень три відсотки річних) за 2008 рік. Стягнуто з ПАТ «Фармстандарт-Біолік» на користь ОСОБА_1 19646, 56 гри., у тому числі (17312,48 гривень сума основного боргу, І 1490,60 гривень сума інфляційних збитків, 843,48 гривень три відсотки річних) за 2009 рік. Стягнуто з ПАТ «Фармстаидарт-Біолік» на користь ОСОБА_1 17791,74 грн., у тому числі (17312,48 гривень сума основного боргу, 154,08 гривень сума інфляційних збитків, 325,18 гривень три відсотки річних) за 2010 : рік. Стягнуто з ПАТ «Фармстандарт-Біолік» на користь ОСОБА_1 Н Л 20 000 гривень в рахунок відшкодування моральної шкоди. Стягнуто з ПАТ «Фармстандарт-Біолік» на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 1458,50 гривень. В задоволенні зустрічного позову ПАТ «Фармстандарт-Біолік» відмовлено.

Рішенням судової колегії судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області від 30 жовтня 2012 року апеляційну скаргу ПАТ «Фармстандарт-Біолік» задоволено частково. Рішення Дзержинського районного суду м.Харкова від 03 вересня 2012 року змінено. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ПАТ «Фармстандарт-Біолік» про стягнення авторської винагороди за 2010 рік та стягнення

моральної шкоди відмовлено. В іншій частині рішення суду залишено без змін.

Ухвалою Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 квітня 2013 року касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилено. Касаційну скаргу ПАТ «Фармстандарт-Біолік» задоволено частково. Рішення апеляційного суду від 30 жовтня 2012 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення авторської винагороди за 2006-2009 роки скасовано, справу в цій частині направлено на новий судовий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Рішенням судової колегії судової палати у цивільних справах апеляційного суду

Харківської області від 3липня 2013 року рішення Дзержинського районного суду м.Харкова від 03 вересня 2012 року в частині задоволення позову ОСОБА_1 до ПАТ «Фармстандарт-Біолік» про стягнення авторської винагороди за 2006-2007 рік залишен без змін. В частині задоволення позову ОСОБА_1 до ПАТ «Фармстандарт-Біолік» про стягнення авторської винагороди за 2008-2009 рік скасувати та в цій частині вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Відповідно до вимог ч 3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній , господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа , щодо якої встановлено ці обставини.

Таким чином , судами вже встановлено використання відповідачем патенту в 2006-2007 роках. Також встановлено судовими інстанціями , що використання патенту, починаючи з 2008 року, 2009р, 2010 р. не відбувалось, у зв*язку з чим у позовних вимогах ОСОБА_1 було відмовлено.

Як встановлено та підтверджено матеріалами справи , що за даними Державного реєстру патентів України на винаходи патент України № 19697 на винахід «Спосіб одержання лецетину» припинив свою дію 16.03.2008 року. Відомості про припинення дії згаданого патенту опублікованого 25.11.2009 року у офіційному бюлетені «Промислова власність « № 22.

Крім того , комісією відповідача ЗАТ «Біолік» встановлено в акті від 28.09.2007 року про невідповідність об*єкту що використовується формулі винаходу-спосіб описаний у патенті № 19697 від 25.12.1997 року,який у технічному процесі виробництва лікарських засобів не використовується з дати реєстрації Регламенту , тобто з 16.07.1992 року.

. Отже судом не встановлено , що відповідач , починаючи з 2008 року продовжує використовувати винахід «Спосіб отримання лецитину»

Патент надає його власнику виключне право використовувати винахід ( корисну модель) за своїм розсудом , якщо таке використання не порушує прав інших власників патентів.

Статтею 8 Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» встановлено , що винахіднику належить право авторства , яке є невід*ємним особистим правом і охороняється безстроково. Винахідник має право на присвоєння свого імені створеному ним винаходу ( корисній моделі)

.Винахідники , які спільно створили винахід ( корисну модель) мають однакові права на одержання патенту , якщо інше не передбачено угодою між ними.

Як вже було встановлено, власником патенту, на підставі Договору про встановлення права володіння патентом на винахід «Спосіб отримання лецитину» є ПАТ «Фармстандарт-Біолік»

Статтею 60 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов*язана довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень , крім випадків , встановлених ст.61 цього Кодексу

Твердження позивачки про те , що відповідачем порушено її право як автора винаходу не має нормативно-правового обґрунтування. Всі правовідносини між авторами винаходу «Спосіб одержання лецитину» та власником патенту були врегульовані.

Випискою з Державного реєстру патентів України на винаходи від 29.11.2011 року за № 62535/2 вбачається :припинена дія патенту з 16.03.2008 року ( Відомості опубліковано 25.11.209 року № 22).

Згідно п. З Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 року № 4 ( із змінами , внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України № 5 від 25.05.2001 р )роз'яснює, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема:у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Надані документи позивачем :накази Міністерства охорони здоров*я України,припис Державної інспекції з контролю якості лікарських засобів , свідчать про використання відповідачем винаходу позивача , який вже був предметом розгляду іншими судами.

Підтвердження відповідного органу встановлення використання підприємством в процесі виробництва винаходу патенту № 19697 після припинення своєї дії16.03.2008 року , суду не надано.

Тому вважати , як стверджує позивачка ,що винними та умисними протиправними діями відповідача в порушення положень Договору їй нанесена шкода особистим немайновим правам, не має підстав і суд відмовляє у задоволенні позовних вимог до відповідача.

Керуючись ст.10,11,57,60,61 ,209,212-218 ЦПК України , ст.418,421,423,424,427 ЦК України , п. З Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 року № 4 ( із змінами , внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України № 5 від 25.05.2001 р )суд

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства Фармстандарт -Біолік» про визнання порушеними особистих немайнових прав автора винаходу та відшкодування моральної шкоди у розмірі 86.000 гривень залишити без задоволення.

Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду Харківської області через Дзержинський районний суд м. Харкова протягом 10 днів з моменту проголошення.

Суддя С.М. Наумова.