Рішення № 51082820, 15.05.2014, Шевченківський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Дзержинський районний суд м. Харкова)

Справа № 2-3063/11

2/638/678/14

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 травня 2014 року Дзержинський районний суд м. Харкова

у складі: головуючого: судді - Наумової С.М.,

секретаря - Бєділо Ю.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Дзержинського районного суду м. Харкова цивільну справу за позовом ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «МЕГАБАНК» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення по договору поруки заборгованості за кредитним договором та штрафних санкцій за договором застави майна,

та за зустрічною позовною заявою ОСОБА_2 до ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «МЕГАБАНК» про визнання кредитного договору недійсним, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ПУБЛІЧНЕ АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО «МЕГАБАНК» звернулось до Дзержинського районного суду м. Харкова з позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_2, в якому просить стягнути з ОСОБА_1 на користь ПАТ «МЕГАБАНК» суму заборгованості за кредитним договором № 166ПВ/2006 від 30.05.2006 р. станом на 26.01.2011 р. в розмірі 11 522,60 доларів США (за офіційним курсом НБУ станом на 26.01.2011 р. складає 91 475,62 грн.) та 2 899,73 грн., та стягнути з ОСОБА_2 на користь ПАТ «МЕГАБАНК» суму заборгованості за договором застави майна № 166ПВ/2006-з від 30.05.2006 р. станом на 26.01.2011 р. в розмірі 39 520,00 грн. Також просить стягнути з відповідачів на користь ПАТ «МЕГАБАНК» сплачену позивачем суму державного мита в розмірі 1 338,95 грн. та суму витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 120,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог, позивач вказує, що 30.05.2006 р. між Відкритим акціонерним товариством «Мегабанк», правонаступником якого з 21.08.2009 року є ПУБЛІЧНЕ АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО «МЕГАБАНК», та ОСОБА_2 був укладений кредитний договір № 166ПВ/2006, відповідно до якого відповідач ОСОБА_2 отримав кредит на придбання автомобіля у розмірі 33 500,00 доларів США з кінцевим терміном повернення 29.05.2012 р. У звязку з невиконанням ОСОБА_2 належним чином своїх зобовязань за кредитним договором утворилася заборгованість станом на 26.01.2011 р. в розмірі 11 522,60 доларів США (за офіційним курсом НБУ станом на 26.01.2011 р. складає 91 475,62 грн.) та 2 899,73 грн.

30.05.2006 р. між ОСОБА_1 та ВАТ «Мегабанк», правонаступником якого з 21.08.2009 року є ПАТ «МЕГАБАНК», був укладений договір поруки № 06-366-П, відповідно до якого відповідач ОСОБА_1 поручилася перед позивачем за виконання відповідачем ОСОБА_2 в повному обсязі усіх його обовязків, що виникли з кредитного договору № 166ПВ/2006 від 30.05.2006 р. Враховуючи положення ст.ст. 543, 553, 554 ЦК України та умови укладеного договору поруки, позивач просить стягнути заборгованість, що виникла за кредитним договором № 166ПВ/2006 від 30.05.2006 р. з відповідача ОСОБА_1

Також для забезпечення виконання зобовязань за кредитним договором між ВАТ «Мегабанк», правонаступником якого з 21.08.2009 року є ПАТ «МЕГАБАНК», та ОСОБА_2 було укладено договір застави майна № 166ПВ/2006-з від 30.05.2006 р., відповідно до якого в заставу було передано рухоме майно, а саме автомобіль SUBARU LEGACY OUTBAC, реєстраційний номер НОМЕР_1, рік випуску 2006. У звязку з порушенням відповідачем ОСОБА_2 умов укладеного договору застави відповідно до умов договору застави відповідач ОСОБА_2 зобовязаний сплатити позивачу штрафи в розмірі 39 520,00 грн.

Відповідач ОСОБА_2 та представник відповідачів позов ПАТ «МЕГАБАНК» не визнали повністю, просили у задоволенні позову відмовити.

В свою чергу відповідач ОСОБА_2 звернувся до Дзержинського районного суду м. Харкова з зустрічною позовною заявою, яку ОСОБА_2 та представник відповідачів підтримали та просили його задовольнити.

В зустрічній позовній заяві ОСОБА_2 та представник відповідачів просили припинити правовідношення у вигляді кредитного договору № 166ПВ/2006 від 30.05.2006 р. між ним та ПАТ «МЕГАБАНК» за виплатою ним суми зобовязання та визнати недійсним кредитний договір № 166ПВ/2006 від 30.05.2006 р.

В обґрунтування своїх вимог за зустрічною позовною заявою ОСОБА_2 та представник відповідачів зазначили, що на їх думку надання кредиту в іноземній валюті суперечить діючому законодавству України, а саме ст. 99 Конституції України, ст. 524 Цивільного кодексу України, ст. 35 Закону України «Про платіжні системи та переказ грошів в України».

Представник відповідачів пояснив, що відповідно до ст. 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня. Ст. 524 ЦК України передбачено, що зобовязання має бути виражене у грошовій одиниці України гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобовязання в іноземній валюті.

Також пояснив, що відповідно до ст. 35 Закону України «Про платіжні системи та переказ грошів в Україні» гривня (банкноти і монети), як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України, який приймається усіма фізичними і юридичними особами без будь-яких обмежень на всій території України за всіма видами платежів, а також для зарахування на рахунки, вклади, акредитиви та для переказів. Єдиними законним засобом платежу, який застосовується при проведенні розрахунків між резидентами на території України є гривня.

З врахуванням положень Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» представник відповідачів зазначив, що надання банком ОСОБА_2 грошових коштів (кредиту) у вигляді іноземної валюти та проведення ОСОБА_2 дій відносно виконання своїх обовязків в іноземній валюті (в тому числі, оплата процентів за користування кредитом, різного роду комісій) за своєю правовою природою є валютною операцією. Статтею 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» передбачено, що валютні операції проводяться на підставі відповідної ліцензії. Грошові зобовязання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо субєкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства.

На думку ОСОБА_2 та представника відповідачів у звязку з підвищенням курсу долара США з моменту укладення кредитного договору існує істотна зміна становища щодо виконання боргових зобовязань за кредитним договором, і з підвищенням курсу іноземної валюти, сума зобовязання значно зросла, яку ОСОБА_2 необхідно сплачувати, в звязку із чим значно погіршився його фінансовий стан.

Також, на думку ОСОБА_2 та представника відповідачів, з врахуванням положень ст. 3 ЦК України, виконання кредитного договору на умовах, що діють на даний час, є порушенням одного із принципів справедливості, і такі умови кредитного договору є несправедливими, так як, всупереч принципу добросовісності, його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обовязків на шкоду ОСОБА_2 споживача кредитних послуг.

Несправедливістю, на думку ОСОБА_2 та представника відповідачів є, зокрема, умови кредитного договору у випадку погашення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом у доларах США, і використання банком долару США, як предмету кредитування за споживчим кредитом, є внесення в кредитний договір пункту, що значно погіршує становища позичальника, як споживача порівняно з банком в разі настання певних подій.

Також, ОСОБА_2 та представник відповідачів пояснили, що з врахуванням положень ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», ст.ст. 203, 215, 236 ЦК України умови кредитного договору є несправедливими по відношенню до ОСОБА_2 та виконання кредитного договору, на умовах, що діють на даний час, є порушенням одного із принципів справедливості, тому кредитний договір має бути в цілому визнаний недійсним.

Заперечуючи проти позовних вимог ПАТ «МЕГАБАНК», представник ОСОБА_1 пояснив, що у звязку зі збільшенням процентів за користування кредитними коштами був збільшений обсяг відповідальності поручителя ОСОБА_1 без її згоди, у звязку з чим договір поруки № 06-366-П від 30.05.2006 р. є припиненим.

Представник позивача у судовому засіданні підтримала позовні вимоги ПАТ «МЕГАБАНК» та просила позов задовольнити повністю, зустрічний позов не визнала повністю, просила у задоволенні зустрічного позову відмовити.

Заперечуючи проти зустрічного позову, представник позивача пояснила, що ОСОБА_3 держави не встановлює обмежень щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав, ст. 99 Конституції України визначає правовий статус гривні, але не встановлює сферу її обігу, а статтею 192 ЦК України передбачено, що іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Також, посилаючись на положення статей Цивільного Кодексу України, Закону України «Про банки і банківську діяльність», Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю», представник позивача зазначила, що надання кредитів в іноземній валюті не порушує чинне законодавство, що банк як фінансова установа на підставі банківської та генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій або письмового дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями, який до переоформлення ОСОБА_4 банком України відповідних ліцензій на виконання вимог пункту 1 розділу ІІ Закону України від 15.02.2011 року № 3024-VІ «Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання діяльності банків, є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій, мають право здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті, і отримання позичальниками кредитів в іноземній валюті відповідає нормам чинного законодавства України і є достатньо поширеним в банківській практиці України, у звязку з чим зустрічні позовні вимоги не містять правових підстав і не підлягають задоволенню.

Щодо позиції відповідача ОСОБА_1 та представника відповідачів щодо припинення договору поруки № 06-366-П від 30.05.2006 р. представник позивача пояснила, що враховуючи те, що відповідач ОСОБА_1 поручилася перед позивачем за виконання відповідачем ОСОБА_2 в повному обсязі усіх його обовязків, що виникли з кредитного договору від 30.05.2006 р. № 166ПВ/2006, в тому числі і процентів за користування кредитними коштами, а отже сплата процентів за користування кредитними коштами входить до складу обовязків відповідача ОСОБА_2 за кредитним договором, та до обсягу відповідальності відповідача ОСОБА_1, незалежно від їх розміру, тому обсяг відповідальності відповідача ОСОБА_1 не був збільшений, і договір поруки № 06-366-П від 30.05.2006 р. не є припиненим.

Суд, вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, вважає, що основний позов підлягає задоволенню, зустрічний позов задоволенню не підлягає, з наступних підстав.

30.05.2006 р. між Відкритим акціонерним товариством «Мегабанк», правонаступником якого з 21.08.2009 року є ПУБЛІЧНЕ АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО «МЕГАБАНК», та ОСОБА_2 був укладений кредитний договір № 166ПВ/2006, відповідно до якого відповідач ОСОБА_2 отримав кредит на придбання автомобіля у розмірі 33 500,00 доларів США на строк з 30.05.2006 р. до 29.05.2012 р.

Відповідач ОСОБА_2 прийняті на себе зобовязання згідно з кредитним договором № 166ПВ/2006 від 30.05.2006 р. не виконав, у звязку з чим за вказаним кредитним договором утворилась заборгованість станом на 26.01.2011 р. в розмірі 11 522,60 доларів США (за офіційним курсом НБУ станом на 26.01.2011 р. складає 91 475,62 грн.), що підтверджується розрахунком заборгованості та випискою з рахунку № 220308401030.

Згідно з ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обовязок позичальника повернути позику частинами (з ростроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.

Статтею 629 ЦК України закріплено, що договір є обовязковим для виконання сторонами.

Згідно з ст. 610 ЦК України порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.

Згідно з ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобовязання.

Відповідно до ч. 1 ст. 624 ЦК України якщо за порушення зобовязання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.

Згідно зі ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Згідно з п. 7.2. кредитного договору № 166ПВ/2006 від 30.05.2006 р. за невиконання прийнятих на себе зобовязань згідно з графіком погашення кредиту (Додаток № 1) відповідач ОСОБА_2 зобовязаний сплатити позивачу штраф у розмірі 10 процентів від суми несвоєчасно сплаченого кредиту. Сума штрафу згідно з розрахунком заборгованості складає 2 899,73 грн.

Таким чином, у звязку з невиконанням відповідачем ОСОБА_2 прийнятих на себе зобовязань за кредитним договором № 166ПВ/2006 від 30.05.2006 р. станом на 26.01.2011 р. утворилася заборгованість в розмірі 11 522,60 доларів США (за офіційним курсом НБУ складає 91 475,62 грн.) залишок кредиту та 2 899,73 грн. сума штрафу.

30.05.2006 р. між позивачем та відповідачем ОСОБА_5 був укладений договір поруки № 06-366-П, відповідно до якого відповідач ОСОБА_1 поручилася перед позивачем за виконання відповідачем ОСОБА_2 в повному обсязі усіх його обовязків, що виникли з кредитного договору № 166ПВ/2006 від 30.05.2006 р.

Згідно з п. 2.1.1. договору поруки № 06-366-П від 30.05.2006 р. відповідач ОСОБА_1 зобовязалася відповідати перед позивачем за порушення відповідачем ОСОБА_2 зобовязань за кредитним договором № 166ПВ/2006 від 30.05.2006 р., а саме: повернення кредиту у сумі 33 500,00 доларів США у строк до 29.05.2012 р.; сплату нарахованих процентів та комісійної винагороди згідно з умовами кредитного договору; сплату неустойки за несвоєчасну сплату процентів, повернення кредиту; сплату збитків у звязку з неналежним виконанням відповідачем ОСОБА_2 зобовязань за кредитним договором.

Відповідно до п.п. 3.1., 3.2. договору поруки № 06-366-П від 30.05.2006 р. відповідач ОСОБА_1 відповідає перед позивачем за порушення зобовязання відповідачем ОСОБА_2 як солідарний боржник, у тому ж обсязі, що і відповідач ОСОБА_2, включаючи сплату основного боргу за кредитом, процентів, неустойки, комісійних винагород, відшкодування збитків.

Відповідно до ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обовязку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобовязання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобовязання частково або у повному обсязі.

Згідно зі статтею 554 ЦК України у разі порушення боржником зобовязання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Суд відхиляє позицію представника відповідачів щодо незаконності стягнення заборгованості з солідарного боржника - поручителя при наявності рішення третейського суду щодо стягнення заборгованості з солідарного боржника позичальника, оскільки згідно ч.ч. 1, 2 ст. 543 Цивільного кодексу України у разі солідарного обовязку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обовязку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. Кредитор, який одержав виконання обовязку не в повному обсязі від одного із солідарних боржників, має право вимагати недоодержане від решти солідарних боржників. Солідарні боржники залишаються зобовязаними доти, доки їхній обовязок не буде виконаний у повному обсязі.

Як свідчать матеріали справи та зазначено представником позивача ПАТ «МЕГАБАНК» зверталося до відповідачів з вимогами виконати прийняті на себе зобовязання за кредитним договором № 166ПВ/2006 від 30.05.2006 р. та договором поруки № 06-366-П від 30.05.2006 р. Однак відповідачі свої зобовязання не виконали, заборгованість за кредитним договором № 166ПВ/2006 від 30.05.2006 р. не сплатили.

Судом також було встановлено, що для забезпечення виконання відповідачем ОСОБА_2 зобовязань за кредитним договором № 166ПВ/2006 від 30.05.2006 р. між ним та позивачем був укладений договір застави майна № 166ПВ/2006-з від 30.05.2006 р., відповідно до якого в заставу було передано рухоме майно, а саме автомобіль SUBARU LEGACY OUTBAC, реєстраційний номер НОМЕР_1, рік випуску 2006.

Згідно з пунктом 6.4. договору застави майна № 166ПВ/2006-з від 30.05.2006 р. відповідач ОСОБА_2 зобовязаний відшкодувати позивачу всі збитки, а саме сплатити штраф у розмірі 10% від вартості предмета застави, вказаної в п. 1.5. договору застави майна № 166ПВ/2006-з від 30.05.2006 р. (197 600,00 грн.), у разі невиконання п. 2.1.3. договору застави майна № 166ПВ/2006-з від 30.05.2006 р., згідно якого відповідач ОСОБА_2 зобовязаний застрахувати предмет застави по пакету повне «КАСКО» на його повну вартість, зазначену в п. 1.5. договору застави майна № 166ПВ/2006-з від 30.05.2006 р., на користь позивача та надати докази страхування позивачу у строк не пізніше ніж через 5 днів після набрання чинності договором застави майна № 166ПВ/2006-з від 30.05.2006 р.

Відповідач ОСОБА_2 не виконав прийняті на себе зобовязання згідно з п. 2.1.3. договору застави майна № 166ПВ/2006-з від 30.05.2006 р.

Доказів виконання п. 2.1.3. договору застави майна № 166ПВ/2006-з від 30.05.2006 р. відповідач ОСОБА_2 та представник відповідачів суду не надали.

Згідно з розрахунком заборгованості сума штрафу за порушення відповідачем ОСОБА_2 п. 2.1.3. договору застави майна № 166ПВ/2006-з від 30.05.2006 р. становить 19 760,00 грн.

Також, відповідно до п. 6.5. договору застави майна № 166ПВ/2006-з від 30.05.2006 р. відповідач ОСОБА_2 зобовязаний сплатити 10% від вартості предмета застави, вказаної в п. 1.5. договору застави майна № 166ПВ/2006-з від 30.05.2006 р. (197 600,00 грн.), на підставі виникнення необхідності відповідно п. 2.1.5. договору застави майна № 166ПВ/2006-з від 30.05.2006 р., а саме: відповідач ОСОБА_2 зобовязався у разі втрати предмета застави з будь-якої причини в 5-ти денний строк замінити його іншим майном за згодою позивача, без зменшення вартості, вказаної в п. 1.5. договору застави майна № 166ПВ/2006-з від 30.05.2006 р.

Згідно акту перевірки заставленого майна від 09.07.2010 р., наданого позивачем до позову, виявлено, що предмет застави, а саме автомобіль SUBARU LEGACY OUTBAC, реєстраційний номер НОМЕР_1, рік випуску 2006, знищено пожежею.

Як свідчать матеріали справи та зазначено представником позивача ПАТ «МЕГАБАНК» зверталося до відповідача ОСОБА_2 з вимогою замінити предмет застави іншим майном без зменшення вартості, вказаної в п. 1.5. договору застави майна № 166ПВ/2006-з від 30.05.2006 р. Однак, відповідач ОСОБА_2 не замінив предмет застави іншим майном без зменшення вартості, вказаної в п. 1.5. договору застави майна № 166ПВ/2006-з від 30.05.2006 р.

Згідно з п. 6.5. договору застави майна № 166ПВ/2006-з від 30.05.2006 р. відповідач ОСОБА_2 зобовязаний сплатити позивачу штраф в розмірі 19 760,00 грн.

Таким чином станом на 26.01.2011 р. заборгованість відповідача ОСОБА_2 перед позивачем за договором застави майна № 166ПВ/2006-з від 30.05.2006 р. становить 39 520,00 грн.

З огляду на викладене суд приходить до висновку, що позовні вимоги ПАТ «МЕГАБАНК» підлягають задоволенню в повному обсязі.

Суд, вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, щодо зустрічних позовних вимог встановив наступне.

Відповідно до ст. 99 Конституції України грошовою одиницею України є

гривня.

При цьому Конституція України не встановлює заборони щодо можливості

використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.

Стаття 99 Конституції України визначає правовий статус гривні, але не встановлює сферу її обігу, а статтею 192 ЦК України передбачено, що іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених закону.

Відповідно до законодавства гривня має статус універсального платіжного

засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.

Відповідно до ч. 3 ст. 533 ЦК України використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобовязаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

ОСОБА_3 законодавчим актом, який регулює правовідносини у сфері валютного регулювання і валютного контролю, є Декрет Кабінету Міністрів «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».

Стаття 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» встановлює, що кошти гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про банки та банківську діяльність» від 07.12.2000 р. № 2121-ІІІ на підставі банківської ліцензії банки мають право здійснювати розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик.

Частиною 1 ст. 49 Закону України «Про банки та банківську діяльність» розміщення банком залучених коштів визнано кредитною операцією.

Відповідно до ст. 42 Закону України «Про національний банк України» від 20.05.1999 р. № 679-ХІV до функцій ОСОБА_4 банку України віднесено надання кредитів лише комерційним банкам. Що ж до видачі кредитів фізичним особам, підприємствам, установам і організаціям, то ця функція віднесена до компетенції комерційних банків.

До компетенції комерційних банків також віднесено надання кредитів резидентам в іноземній валюті за ліцензією ОСОБА_4 банку України згідно із Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».

Згідно зі ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» ОСОБА_4 банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом. Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового звязку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання.

Відповідно до ст. 44 Закону України «Про національний банк України» ОСОБА_4 банк України діє як уповноважена державна установа при застосуванні законодавства України про валютне регулювання і валютний контроль. До компетенції ОСОБА_4 банку у сфері валютного регулювання та контролю належить видання нормативно-правових актів щодо ведення валютних операцій.

Пунктом 8.12. Правил використання готівкової іноземної валюти на території України, затверджених Постановою Правління ОСОБА_4 банку України від 30.05.2007 р. № 200 передбачено, що фінансові установи, які одержали генеральну ліцензію ОСОБА_4 банку на здійснення валютних операцій, і національний оператор поштового звязку можуть використовувати готівкову іноземну валюту для проведення валютних операцій відповідно до отриманих генеральних ліцензій ОСОБА_4 банку на здійснення валютних операцій.

Згідно з п. 5.3. Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, затвердженого Постановою Правління ОСОБА_4 банку України від 17.07.2001 р. № 275, що діяло на момент укладення спірного кредитного договору, письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій, згідно з Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19.02.1993 р. за № 15-93.

З огляду на зазначене, оскільки законодавством України не передбачено заборон щодо надання кредиту банком у іноземній валюті, банк як фінансова установа, отримавши у встановленому порядку (статті 19, 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність») банківську та генеральну ліцензії на здійснення валютних операцій або письмовий дозвіл на здійснення операцій із валютними цінностями, який до переоформлення ОСОБА_4 банком України відповідних ліцензій на виконання вимог пункту 1 розділу ІІ Закону України від 15.02.2011 р. № 3024-VI «Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання діяльності банків» є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій, має право здійснювати операції з надання кредитів у іноземній валюті (п. 2 ст. 5 Декрету про валютне регулювання).

Як вбачається з матеріалів справи та було встановлено судом ОСОБА_4 банком України позивачу був виданий дозвіл № 163-3 від 04.07.2002 р. та банківська ліцензія за номером 163 від 29.01.2001 р., які діяли на момент укладення кредитного договору № 166ПВ/2006 від 30.05.2006 р. Згідно з додатком до дозволу № 163-3 від 04.07.2002 р. передбачено право банку на залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України. Вказана у дозволі валютна операція в повній мірі відповідає характеру укладеного з відповідачем ОСОБА_2 кредитного договору № 166ПВ/2006 від 30.05.2006 р., в якому валютою кредитування є саме іноземна валюта.

Відповідно до ст. 36 Закону України «Про ОСОБА_4 України» офіційний курс гривні до іноземних валют встановлюється ОСОБА_4 Банком України.

Згідно ч. 1 ст. 8 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» валютні (обмінні) курси іноземних валют встановлюються ОСОБА_4 банком України за погодженням з Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п. 2 Положення про встановлення офіційного курсу гривні до іноземних валют та курсу банківських металів, затвердженого постановою Правління ОСОБА_4 банку України від 12.11.2003 р. № 496, офіційний курс гривні до іноземних валют для вільно конвертованих валют, зокрема, долару США, встановлюється щоденно. Для розрахунку курсу гривні до іноземних валют використовується інформація про котирування іноземних валют за станом на останню дату.

Що ж стосується посилання відповідача ОСОБА_2 та представника відповідачів на підвищення курсу іноземної валюти з моменту укладення кредитного договору, суд зазначає, що незмінність курсу гривні до іноземних валют законодавчо не закріплена, а укладаючи кредитний договір в іноземній валюті сторони брали на себе певні ризики на випадок зміни валютного курсу та в момент укладення кредитного договору не мали будь-яких законних підстав вважати, що зміна встановленого валютного курсу не настане.

Пленум Вищого спеціалізований суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у Постанові «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають з кредитних правовідносин» № 5 від 30.03.2012 р. розяснив, що зростання/коливання курсу іноземної валюти стосується обох сторін договору й позичальник при належній завбачливості міг, виходячи з динаміки зміни курсів валют із моменту введення в обіг національної валюти та її девальвації, передбачити в момент укладення договору можливість зміни курсу гривні України до іноземної валюти, а також можливість отримання кредиту в національній валюті.

За таких обставин доводи відповідача ОСОБА_2 та представника відповідачів щодо несправедливості умов кредитного договору № 166ПВ/2006 від 30.05.2006 р. та завищення позивачем відповідальності відповідачів є безпідставними.

Суд також відхиляє доводи відповідача ОСОБА_1 та представника відповідачів щодо припинення договору поруки № 06-366-П від 30.05.2006 р. з огляду на наступне.

Обсяг відповідальності поручителя визначається як умовами договору поруки, так і умовами основного договору, яким визначено обсяг зобовязань боржника, забезпечення виконання яких здійснює поручитель.

Закон повязує припинення договору поруки із зміною основного зобовязання за відсутності згоди поручителя на таку зміну за умови збільшення обсягу відповідальності поручителя, а не зі зміною будь-яких умов основного зобовязання забезпеченого порукою.

Відповідно договору поруки № 06-366-П від 30.05.2006 р. ОСОБА_1 поручилася перед позивачем за виконання ОСОБА_2 в повному обсязі усіх його обовязків, що виникли з кредитного договору від 30.05.2006 р. № 166ПВ/2006.

Оскільки умовами кредитного договору № 166ПВ/2006 від 30.05.2006 р. передбачено право позивача змінити процентну ставку за користування кредитом у разі зміни облікової ставки ОСОБА_4 банку України, конюнктури кредитного ринку та/або вартості куплених позивачем грошово-кредитних ресурсів або збільшення витрат позивача за іншими причинами, в тому числі повязаними зі змінами чинного законодавства, то згода поручителя на підписання додаткових угод про зміну відсоткової ставки непотрібна, оскільки ці умови передбачені в самому кредитному договорі за виконання якого поручився поручитель.

Згідно з п. 3.2.3. кредитного договору № 166ПВ/2006 від 30.05.2006 р. ОСОБА_2 зобовязаний своєчасно сплачувати нараховані проценти за користування кредитом та відповідні комісійні винагороди, обумовлені кредитним договором № 166ПВ/2006 від 30.05.2006 р., у порядку, встановленому кредитним договором № 166ПВ/2006 від 30.05.2006 р..

З огляду на зазначене, враховуючи, що сплата процентів за користування кредитними коштами входить до складу обовязків ОСОБА_2 за кредитним договором № 166ПВ/2006 від 30.05.2006 р. та до обсягу відповідальності ОСОБА_1, незалежно від їх розміру, суд приходить до висновку, що обсяг відповідальності ОСОБА_1 збільшений не був і порука відповідача ОСОБА_1 за виконання відповідачем ОСОБА_2 не припинилася.

Згідно зі ст. 2 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу та Закону України «Про міжнародне право»

Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Закон, який встановлює нові обовязки, скасовує чи звужує права, належні учасникам цивільного процесу, чи обмежує їх використання, не має зворотної дії в часі.

Враховуючи положення ст. 5 ЦК України про дію актів цивільного законодавства в часі при розгляду справ визначається, яка норма матеріального права була чинною на час виникнення спірних правовідносин.

Також згідно з п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06.11.2009 р. № 9 відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства оцінюється судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, пятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 203 ЦК України загальними вимогами, додержання яких є необхідним для чинності правочину є: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника право чин має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; право чин має вчинятися у формі, встановленій законі; право чин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; право чин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Вимоги, які передбаченні ст. 203 ЦК України, додержані сторонами при укладенні кредитного договору № 166ПВ/2006 від 30.05.2006 р.

В силу ст. 6 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості, тобто закріплено принцип свободи договору (ст. 627 ЦК України).

Відповідно до ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обовязковими відповідно до актів цивільного законодавства.

У відповідності до вимог ст. 638 ЦК України, сторонами договору було досягнуто згоди з приводу усіх суттєвих умов договору, про що свідчать підписи сторін на укладеному кредитному договорі.

Таким чином, ОСОБА_2, діючи свідомо і добровільно, на власний розсуд обрав сторону договору саме позивача, свідомо звернувся до позивача з метою отримання кредиту та погодився з усіма вказаними в договорі умовами.

Як визначено Постановою Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» № 9 від 06.11.2009 р. помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

Згідно зі ст.ст. 10, 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

На підставі викладеного, зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 про припинення правовідношення у вигляді кредитного договору № 166ПВ/2006 від 30.05.2006 р. між ним та ПАТ «МЕГАБАНК» за виплатою ним суми зобовязання та визнання недійсним кредитного договору № 166ПВ/2006 від 30.05.2006 р. не підлягають задоволенню в повному обсязі.

Стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

Суд вважає за необхідне стягнути з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ «МЕГАБАНК» сплачену позивачем суму державного мита в розмірі 1 338,95 грн. та суму витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 120,00 грн.

Суд постановляє рішення в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів.

Керуючись Конституцією України, ст. ст. 5, 6, 192, 203, 215, 526, 530, 533, 543, 549, 553, 554, 610, 611, 624, 625, 628, 629, 638, 1050,1054 ЦК України, Законом України «Про банки і банківську діяльність», Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», Постановою Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30.03.2012 р. «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», Узагальненнями судової практики розгляду цивільних справ, що виникають з кредитних відносин Верховного суду України від 11.11.2011 р., ст.ст. 2, 10, 11, 60, 88, 209, 212-216 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «МЕГАБАНК» - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, адреса: АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_2, паспорт серія ЕО № 372786, виданий Заводським РВ УМВС України в Миколаївській області 22.08.1997 р.) на користь ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «МЕГАБАНК» (61002, м. Харків, вул. Артема, 30, код ЄДРПОУ 09804119, кор./рах 32001179300 в Управлінні НБУ Харківської області, МФО 351447) суму заборгованості за кредитним договором № 166ПВ/2006 від 30.05.2006 р. станом на 26.01.2011 р. в розмірі: 11 522,60 доларів США (за офіційним курсом НБУ станом на 26.01.2011 р. складає 91 475,62 грн.) - залишок кредиту та 2 899,73 грн. штраф.

Стягнути з ОСОБА_2 (ІНФОРМАЦІЯ_2, адреса: АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_3, паспорт серія ЕО № 372784, виданий Заводським РВ ММУ УМВС України в Миколаївській області, 22.08.1997 р.) на користь ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «МЕГАБАНК» (61002, м. Харків, вул. Артема, 30, код ЄДРПОУ 09804119, кор./рах 32001179300 в Управлінні НБУ Харківської області, МФО 351447) суму заборгованості за Договором застави майна № 166ПВ/2006-з від 30.05.2006 р. станом на 26.01.2011 р. в розмірі 39 520,00 грн.

Стягнути в рівних частинах з ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, адреса: АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_2, паспорт серія ЕО № 372786, виданий Заводським РВ УМВС України в Миколаївській області 22.08.1997 р.) та ОСОБА_2 (ІНФОРМАЦІЯ_2, адреса: АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_3, паспорт серія ЕО № 372784, виданий Заводським РВ ММУ УМВС України в Миколаївській області, 22.08.1997 р.) на користь ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «МЕГАБАНК» (61002, м. Харків, вул. Артема, 30, код ЄДРПОУ 09804119, кор./рах 32001179300 в Управлінні НБУ Харківської області, МФО 351447) суму державного мита в розмірі по 669 грн. 48 к та суму витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі по 60,00 грн.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду Харківської області через Дзержинський районний суд м. Харкова протягом 10 днів з дня його проголошення. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя: С.М. Наумова