Постанова № 51069937, 02.11.2011, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.11.11 Справа № 5015/3449/11

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:

Головуючого - суддіКордюк Г.Т.

суддів:Давид Л.Л.

ОСОБА_1

розглянувши апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Західно-український консорціум»від 17.09.2011 року

на рішення господарського суду Львівської області від 07.09.2011 року

у справі № 5015/3449/11

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Ввіко», м. Вишневе Київської області

до відповідача: ПАТ «Західно-український консорціум», м. Львів

про стягнення 113 718,47 грн. заборгованості

За участю представників сторін:

від позивача ОСОБА_2 представник

від відповідача не зявився

Права та обовязки сторін, передбачені ст.ст. 20, 22 ГПК України розяснено, заяви про відвід суддів не поступали, клопотання про технічну фіксацію судового процесу не надходило, тому протокол судового засідання ведеться з дотриманням вимог ст. 81-1 ГПК України без забезпечення повного фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Рішенням господарського суду Львівської області від 07.09.2011 року у справі № 5015/3449/11 (суддя Матвіїв Р.І.) позовні вимоги ТзОВ «ВВіко»задоволено: стягнуто з ПАТ «Західно-Український Консорціум»на користь ТзОВ «ВВіко»113 718,47 грн. основного боргу, 1 137 грн. сплаченого державного мита та 236 грн. сплачених витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

При винесенні рішення, суд першої інстанції мотивував його ст.ст. 525, 526, 610, 612, 625, 712 Цивільного кодексу України та ст. 179 Господарського кодексу України, і встановивши факт порушення відповідачем виконання грошового зобовязання перед позивачем у розмірі 113 718,47 грн., прийшов до висновку про необхідність захистити порушене цивільне право позивача та задоволити позовну вимогу про стягнення вищезазначеної суми.

Також, місцевий господарський суд у рішенні прийшов до висновку, що клопотання відповідача про зупинення провадження у справі до вирішення господарським судом Київської області справи № 12/162-11 за позовом ПАТ «Західно-український консорціум»до ТзОВ «ВВіко»про визнання договору поставки недійсним, слід відхилити, зважаючи на те, що незалежно від результатів розгляду повязаної із даною справи, відповідач товар отримав, будь-які зауваження щодо якості чи кількості товару у відповідача відсутні, вартість та строки оплати визначені в специфікаціях та видаткових накладних порушив, що дає підстави позивачу звернутися до суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

ПАТ «Західно-Український консорціум»подано апеляційну скаргу від 17.09.2011 року, в якій просить рішення суду скасувати та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, оскільки судом першої інстанції порушено і неправильно застосовано норми матеріального і процесуального права та висновки господарського суду першої інстанції не відповідають обставинам справи. Зокрема, скаржник вважає, що судом першої інстанції безпідставно відмовлено у задоволенні клопотання про зупинення провадження у справі у звязку з розглядом господарським судом Київської області справи № 12/162-11 за позовом ПАТ «Західно-Український консорціум»до ТзОВ «ВВіко»про визнання договору поставки недійсним, оскільки скаржник вважає, що пункт 2.3 статті 2 договору, який передбачає, що положення ст.ст. 673, 674, 675, 676, 677, 678, 679, 680, 681 Цивільного кодексу України не застосовуються у зв'язку із домовленостями сторін, не відповідає загальним вимогам, додержання, яких є необхідним при вчиненні правочину, а саме, ч. 1 ст. 203 ЦК України. Так, відсутність в договорі умов про якість товару, що придбавається, відсутність в договорі будь-яких гарантій якості до товару з боку продавця, встановлення в договорі незастосування безумовно передбачених законодавством прав покупця про якість товару та механізмів реалізації правових наслідків передання товару неналежної якості, а також, скасування в договорі будь-якої відповідальності продавця в разі передання ним товару неналежної якості та/або некомплектного товару, суперечить частині 1 статті 203 Цивільного кодексу України, суттєво впливає на можливість виконання такого договору, істотно порушує законодавчо встановлені гарантії покупця щодо якості товару в цілому та спричиняє наслідки недійсності такого договору. Отже, відповідач позбавлений обумовленою договором можливості заявити про недоліки отриманого - товару, що господарським судом першої інстанції, на думку скаржника, враховано не було та спричинило звернення до суду у встановленому Господарським процесуальним кодексом України порядку з вимогою про визнання такого договору недійсним.

Також, скаржник вважає, що досліджуючи письмовий доказ договір поставки, місцевий господарський суд помилково не застосував положення пункту 1 частини 1 статті 83 ГПК України, чим допустив її порушення.

Окрім цього, апелянт зазначає, що місцевим господарським судом безпідставно залишено без уваги, положення ст. 215 Цивільного кодексу України, за якою підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, пятою та шостою статті 203 ЦК України. А тому, з огляду на недотримання сторонами в момент вчинення договору вимог, встановлених частиною 1 статті 203 ЦК України, з огляду на зміст ч. 1 ст. 215 ЦК України, договір є недійсним.

Також, апелянт вважає, що стягуючи кошти в якості плати за поставлений товар, судом першої інстанції не взято до уваги, що у відповідності до статті 215 ЦК України, недійсний правочин не створює для сторін юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю, а отже, у відповідача відсутній обов'язок з оплати товару в цілому.

Представник позивача в судовому засіданні та у відзиві на апеляційну скаргу від 18.10.2011 року, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення господарського суду першої інстанції у даній справі без змін з підстав необґрунтованості доводів апеляційної скарги. А саме, позивач зазначає, що господарським судом обґрунтовано відмовлено у задоволенні клопотання про зупинення провадження у справі до розгляду іншої справи, оскільки, неможливість розгляду даної справи до вирішення справи іншим судом полягає у тому, що обставини, які розглядаються іншим судом, не можуть бути встановлені господарським судом самостійно у даній справі, тобто господарський суд не може розглянути певну справу через обмеженість своєї юрисдикції щодо конкретної справи внаслідок: непідвідомчості, обмеженості предмету позову тощо. Відповідно до п. 1 ст. 83 ПІК України господарський суд приймаючи рішення має право визнати недійсним повністю чи у певній частині пов'язаний із предметом позову договір, який суперечить законодавству. Тобто, розгляд іншим судом справи про визнання недійсним договору, не перешкоджає господарському суду самому дослідити зазначений договір та встановити його відповідність чинному законодавству, що і було зроблено господарським судом Львівської області при винесенні оскаржуваного рішення.

Щодо посилання відповідача на ст. 215 ЦК України, відповідно до якої підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України, а саме виключення п. 2.3 ст. 2 договору поставки статей Цивільного кодексу України, що суттєво впливають на його законні інтереси щодо якості товару, позивач зазначає, що п. 3 ст. 6 ЦК України визначає, що сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. А тому, враховуючи специфікації товару, який позивач зобов'язався поставити відповідачу, за згодою обох сторін в договорі був прописаний пункт 2.4. відповідно до якого приймання продукції по кількості та якості у всіх випадках, неврегульованих договором поставки, здійснюється відповідно до вимог «Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання по кількості», затвердженою ухвалою Держарбітражу при ОСОБА_3 СРСР від 15.06.1965 року № 11-6 та «Інструкцією про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за якістю», затвердженою ухвалою Держарбітражу при раді ОСОБА_3 СРСР від 25.04.1966 року № 11-7, з доповненнями і змінами.

Окрім цього, позивач зазначає, що відповідач жодного разу не звертався до позивача із пропозицією щодо усунення нібито існуючих невідповідностей положень договору чинному законодавству. Договір скріплений печатками та підписами сторін, що підтверджує їх згоду на викладені в договорі умови.

Відповідач явку уповноваженого представника в судове засідання не забезпечив, про причини неявки не повідомив, хоча належним чином відповідач та його представник, який подав апеляційну скаргу, були повідомлені про час та місце розгляду справи, про що свідчать повідомлення про вручення поштового відправлення.

Судом апеляційної інстанції встановлено наступне:

01 березня 2009 року між ТзОВ «ВВіко»та ЗАТ «Західно-Український консорціум»(правонаступником якого є ПАТ «Західно-Український консорціум») було укладено договір поставки № 01/03-09, відповідно до якого постачальник (позивач) зобовязався поставити покупцю (відповідачу), передбачену даним договором продукцію, а покупець зобовязався приймати і оплачувати таку продукцію на умовах та в порядку передбачених цим договором (а.с. 24-27).

Відповідно до п. 1.2. договору, кількість і розгорнута номенклатура продукції, що є предметом договору, її ціна, строки та місце поставки визначаються в специфікаціях, які погоджуються сторонами і є невід'ємною частиною договору.

На виконання умов договору поставки на підставі укладених специфікації від 01.03.2009 року (а.с. 28) та специфікації № 3 від 27.04.2009 року (а.с. 29), позивач поставив, а відповідач прийняв продукцію (жерсть білу гарячого лудження), що підтверджується: видатковою накладною № В-00000201 від 06 березня 2009 року на суму 39 932,95 грн. (а.с. 30); видатковою накладною № В-00000191 від 06 березня 2009 року на суму 73 785,52 грн. (а.с 31).

Товар отримано на підставі довіреності № 06/03-03 від 06.03.2009 року на ім'я ОСОБА_4 (а.с. 32-33) .

Пунктом 4.3 договору визначено, що умови та порядок оплати партії продукції визначаються сторонами в специфікації. У п. 3 специфікації № 01/03-09 від 01 березня 2009 року визначено оплату партії товару 100 (сто) відсотків, шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок постачальника до 08.04.2009 року. Днем здійснення платежу вважається день, в якому сума, що підлягає до оплати, зараховується на поточний рахунок постачальника.

Відповідно до п. 6 специфікації № 3 від 27 квітня 2009 року оплата партії товару 100 (сто) відсотків проводиться, шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок постачальника до 27 квітня 2009 року. Днем здійснення платежу вважається день, в якому сума, то підлягає до оплати, зараховується на поточний рахунок постачальника.

Однак, відповідач за поставлений товар, оплату у встановлені специфікаціями терміни не провів, в звязку з чим виникла заборгованість в розмірі 113 718,47 грн. та ТзОВ «ВВіко»звернулось до господарського суду з позовом про її стягнення

Розглянувши апеляційну скаргу, вивчивши матеріали справи, оцінивши наявні в ній докази, заслухавши доводи представника позивача, колегія суддів вважає, що рішення господарського суду Львівської області слід залишити без змін, апеляційну скаргу ПАТ «Західно-Український консорціум»без задоволення, виходячи з наступного:

Відповідно до ст. 11 ЦК України, однією з підстав виникнення зобовязань, є зокрема договори та інші правочини.

Згідно ст. 509 ЦК України, зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку.

Так, відповідно до ст. 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Приписами ст. 180 Господарського кодексу України встановлено, що господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Як вбачається з матеріалів справи, договір скріплений печатками та підписами сторін, що підтверджує їх згоду на викладені в договорі умови. Відповідач жодного разу не звертався до позивача із пропозицією щодо усунення невідповідностей положень договору чинному законодавству та в матеріалах справи такі докази відсутні.

Також, пунктом 9.1 договору, сторони передбачили, що усі спори, що виникають із договору або пов'язані із ним, вирішуються шляхом переговорів між сторонами. В матеріалах справи відсутні та відповідачем не подано ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції докази того, що відповідач, в разі незадоволення умовами договору, звертався до позивача з новою пропозицією щодо умов договору, або складав протокол розбіжностей.

За таких обставин, судова колегія вважає, безпідставним посилання скаржника на не застосування судом першої інстанції положення п. 1 ч. 1 ст. 83 ГПК України.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі статтею 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Так, нормами статті 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 ЦК України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Обовязок покупця прийняти товар встановлено ст. 689 ЦК України, яка передбачає, що покупець зобовязаний прийняти товар, крім випадків, коли він має право вимагати заміни товару або має право відмовитися від договору купівлі-продажу.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач товар, відповідно до видаткових накладних № В-00000201 від 06.03.2009 року (а.с. 30) та № В-00000191 від 06.03.2009 року (а.с 31), прийняв без зауважень, від договору купівлі продажу не відмовився, товар не повернув, а тому за таких обставин, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскільки матеріалами справи доведено виконання позивачем умов договору, вимога позивача про стягнення з відповідача 113 718,47 грн. боргу є обґрунтованою та такою, що підлягає до задоволення.

Щодо посилання скаржника на те, що відповідно до п. 2.3 ст. 2 договору поставки не відповідає загальним вимогам, додержання яких є необхідними при вчиненні правочину, оскільки відсутність в договорі умов про якість товару, що придбавається, відсутність в договорі будь-яких гарантій якості до товару з боку продавця, встановлення в договорі незастосування безумовно передбачених законодавством прав покупця про якість товару та механізмів реалізації правових наслідків передання товару неналежної якості, а також, скасування в договорі будь-якої відповідальності продавця в разі передання ним товару неналежної якості та/або некомплектного товару, суперечить частині 1 статті 203 Цивільного кодексу України, суттєво впливає на можливість виконання такого договору, істотно порушує законодавчо встановлені гарантії покупця щодо якості товару в цілому та спричиняє наслідки недійсності такого договору. А тому, з огляду на недотримання сторонами в момент вчинення договору вимог, встановлених частиною 1 статті 203 ЦК України, з огляду на зміст ч. 1 ст. 215 ЦК України, договір є недійсним, судова колегія вважає безпідставним та необґрунтованим, виходячи з наступного:

Згідно з п. 3 ст. 6 ЦК України, сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Відповідно до п. 2.4 ст. 2 договору поставки, сторони передбачили, що приймання продукції по кількості та якості у всіх випадках, неврегульованих договором поставки, здійснюється відповідно до вимог «Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання по кількості», затвердженою ухвалою Держарбітражу при ОСОБА_3 СРСР від 15.06.1965 року № 11-6 та «Інструкцією про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за якістю», затвердженою ухвалою Держарбітражу при раді ОСОБА_3 СРСР від 25.04.1966 року № 11-7, з доповненнями і змінами.

Окрім цього, як зазначалось вище, договір скріплений печатками та підписами сторін, що підтверджує їх згоду на викладені в договорі умови. Відповідач прийняв товар без зауважень, про його повернення позивачу не заявляв, жодного разу не звертався до позивача із пропозицією щодо усунення невідповідностей положень договору чинному законодавству. В матеріалах справи відсутні та відповідачем не подано ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції докази того, що відповідач, в разі незадоволення умовами договору, звертався до позивача з новою пропозицією щодо умов договору, або складав протокол розбіжностей.

В силу статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Апелянт при наданих йому можливостях, підставності своїх вимог не довів. Висновки викладенні скаржником в апеляційній скарзі є безпідставними та спростовані вищенаведеним і матеріалами справи.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В :

1.Рішення господарського суду Львівської області від 07.09.2011 року залишити без змін, апеляційну скаргу ПАТ «Західно-Український консорціум»без задоволення.

2.Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України в порядку та строки, встановлені ст.ст. 109, 110 ГПК України.

Головуючий - суддяКордюк Г.Т.

суддяДавид Л.Л.

суддяМурська Х.В.