Рішення № 51018416, 22.09.2015, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 353/1431/14-ц

Провадження № 22-ц/779/1254/2015

Категорія 27

Головуючий у 1 інстанції Лущак Н. І.

Суддя-доповідач Мелінишин Г.П.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 вересня 2015 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючого Мелінишин Г.П.

суддів: Пнівчук О.В., Соколовського В.М.

секретаря Турів О.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «КЕЙ-КОЛЕКТ» до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості та зустрічним позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «КЕЙ-КОЛЕКТ» про визнання недійсними договорів про надання споживчого кредиту № 11365209000 від 10.07.2008 року та № 11400706000 від 03.10.2008 року за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 - ОСОБА_4 на рішення Тлумацького районного суду від 05 травня 2015 року,-

в с т а н о в и л а :

В грудні 2014 року ТОВ «КЕЙ-КОЛЕКТ» звернулося в суд з позовом, уточнивши його в подальшому, до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитними договорами.

Позовні вимоги мотивовано тим, що ОСОБА_2 неналежно виконував зобов'язання за укладеними між ним та ПАТ «УкрСиббанк» кредитними договорами №11365209000 від 10.07.2008 року та №11400706000 від 03.10.2008 року, внаслідок чого станом на 25 березня 2015 року допустив заборгованість відповідно у сумі 148 607,58 доларів США та у сумі 86 487,69 доларів США. Посилаючись на передачу йому права вимоги згідно договору факторингу від 12.12.2011 року та враховуючи солідарний обов'язок поручителя перед банком за зобов'язаннями боржника просив задовольнити позов.

У січні 2015 року ОСОБА_2 звернувся в суд із зустрічною позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «КЕЙ-КОЛЕКТ» про визнання недійсними договорів про надання споживчого кредиту.

У своїй позовній заяві посилався на те, що кредитні договори укладені з використанням іноземної валюти, як засобу платежу, при відсутності у банку індивідуальної ліцензії на здійснення валютних операцій, що суперечить вимогам законодавства. Крім того, договори укладені з порушенням положень Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки не містять детального розпису загальної вартості кредиту для споживача, тобто відомостей про сукупну вартість усіх платежів за кредитними договорами тощо.

Ухвалою Тлумацького районного суду від 04 лютого 2015 року позови об'єднано в одне провадження.

Рішенням Тлумацького районного суду від 05 травня 2015 року позов ТОВ «КЕЙ-КОЛЕКТ» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ТОВ «КЕЙ-КОЛЕКТ» 148 697,58 доларів США, що згідно курсу НБУ станом на 05.05.2015 року еквівалентно 3 140 434,08 грн. заборгованості за кредитним договором № 11365209000 від 10.07.2008 року та 86 487,69 доларів США, що еквівалентно 1 827 692,03 грн. заборгованості за кредитним договором №11400706000 від 03.10.2008 року. В задоволенні решти позовних вимог та у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.

Вирішено також питання судових витрат.

На рішення суду в частині задоволення первісного позову та в частині відмови у задоволенні зустрічного позову представник ОСОБА_2 - ОСОБА_4 подав апеляційну скаргу, в якій посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що позивачем не представлено доказів переходу до нього права вимоги за кредитними договорами на підставі договору факторингу, а тому судом необґрунтовано частково задоволено позовні вимоги. Водночас подані ТОВ витяг з додатку №1 та копія додатку №2 до договору не можуть бути належними доказами. Так, у додатку №2 відсутні прізвища відповідачів, витяг з додатку №1 підписано тільки представником позивача, а його зміст та достовірність викликає сумніви. Разом з тим суд безпідставно відмовив у задоволенні клопотання про витребування оригіналу цих письмових документів. Не подано позивачем також доказів повідомлення відповідачів про перехід до нового кредитора прав вимоги за кредитними договорами.

Крім того, поза увагою суду залишилась і та обставина, що діючим законодавством передбачено розповсюдження операцій факторингу на боржників - суб'єктів господарювання. Однак, позивачем не представлено, а судом не витребувано, доказів наявності у фактора прав на придбання права відступної вимоги до фізичної особи - не суб'єкта господарювання.

Неправильним є і висновок суду щодо стягнення з ОСОБА_2 на користь ТОВ розміру заборгованості по цих договорах відповідно до поданих розрахунків. За умовами договору факторингу сума вимоги, яка передана позивачу банком становить відповідно 94 671,86 доларів США та 53 948,51 доларів США. А тому у позивача виникло право вимоги тільки вказаних сум заборгованості. Крім того, із довідки розрахунку заборгованості вбачається, що позивачем пред'явлено вимогу про стягнення заборгованості за період з 2008 року по березень 2015 року. Однак, судом першої інстанції не застосовано строк позовної давності.

Також вказує, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні зустрічного позову. При цьому судом не враховано, що грошовою одиницею України є гривня і всі зобов'язання сторін мають бути виражені саме в гривні. Проте, на момент укладення кредитних договорів сторонами було досягнуто домовленості щодо повернення боржником суми кредиту та сплати процентів у валюті, що відповідає валюті кредиту, тобто в іноземній валюті - доларах США. Разом з тим, позивачем не представлено доказів наявності у банку на момент укладення кредитного договору індивідуальної ліцензії, яка передбачена ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».

Не взято судом до уваги і доводи ОСОБА_2 про те, що при оформленні кредитних договорів не дотримано вимог законодавства щодо умов та порядку кредитування. Зокрема, йому, як споживачу фінансових послуг в галузі споживчого кредитування не надано в письмовій формі повну інформацію про умови кредитування, орієнтовану сукупну вартість кредиту тощо.

Посилаючись на зазначені обставини апелянт просив рішення суду скасувати, ухваливши в цій частині нове рішення, яким задовольнити його зустрічні позовні вимоги. В решті рішення суду залишити без змін.

В засіданні апеляційного суду представник апелянта ОСОБА_2 та ОСОБА_3 - ОСОБА_4 доводи скарги підтримав з наведених у ній мотивів.

Представник ТОВ «КЕЙ-КОЛЕКТ» Матієвський С.В. доводів скарги не визнав посилаючись на обґрунтованість висновків суду.

Задовольняючи частково позовні вимоги ТОВ «КЕЙ-КОЛЕКТ» суд першої інстанції виходив з того, що боржник неналежно виконував взяті на себе зобов'язання по кредитних договорах, тому з нього на користь банку підлягає стягненню заборгованість за кредитним договором № 11365209000 від 10.07.2008 року у сумі 148 697,58 доларів США, що згідно курсу НБУ станом на 05.05.2015 року еквівалентно 3 140 434,08 грн. та заборгованість за кредитним договором №11400706000 від 03.10.2008 року у сумі 86 487,69 доларів США, що еквівалентно 1 827 692,03 грн. Разом з тим, оскільки порука ОСОБА_3 припинилась внаслідок закінчення строку її дії, відповідно відсутні підстави для покладення на неї солідарного обов'язку з погашення цієї заборгованості. Що стосується зустрічного позову, то в рішенні суду відсутні мотиви відмови у його задоволенні. Крім того, у мотивувальній частині рішення зазначено про відмову у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 про визнання недійсним договору факторингу.

Вислухавши доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Однак, рішення суду першої інстанції цим вимогам закону в повній мірі не відповідає виходячи з наступного.

Як правильно встановлено судом та вбачається із матеріалів справи, 10 липня 2008 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 укладено договір про надання споживчого кредиту №11365209000, згідно якого банк надав останньому кредитні кошти (кредит) на споживчі потреби в іноземній валюті, в сумі 77 600,00 доларів США, що дорівнює еквіваленту 375 591,76 грн. за курсом НБУ на день укладання договору з кінцевим терміном погашення - 09 липня 2015 року на умовах сплати за користування кредитних коштів протягом перших 30 календарних днів, рахуючи з дати видачі кредиту, процентної ставки в розмірі 15% річних (а.с.6-12 т.1).

18 лютого 2009 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 укладено додаткову угоду №2 до цього договору, якою змінено графік погашення кредиту (а.с.15-16 т.1).

Також згідно договору про надання споживчого кредиту з правилами №11400706000 від 03 жовтня 2008 року, укладеного між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2, останній отримав кредит в сумі 45 000,00 доларів США, що дорівнює еквіваленту 218 767,50 грн. за курсом НБУ на день укладення договору, строком до 02 жовтня 2015 року зі сплатою відсотків у розмірі 16 % (а.с.17-25 т 1).

За змістом ст. 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою боржник і поручитель відповідають перед кредитором, як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором в тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

З метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитними договорами між банком та ОСОБА_3 укладено договори поруки: 10 липня 2008 року №11365209000-П та 03 жовтня 2008 року №232449, відповідно до п.1.3 яких поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і Боржник, за всіма зобов'язаннями останнього за основним договором, включаючи повернення основної суми боргу (в т.ч. суми кредиту, регресу), сплату процентів, комісії, відшкодування можливих збитків, сплату пені та інших штрафних санкцій, передбачених умовами основного договору (а.с.27,28-30 т.1).

Відповідно до п.1 ч.1 ст.512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, в тому числі, й переданням ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

За положеннями статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі та умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 517 ЦК України первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні.

З матеріалів справи вбачається, що 12 грудня 2011 року ПАТ «УкрСиббанк» та ТОВ «КЕЙ-КОЛЕКТ» уклали Договір Факторингу №1, згідно якого одночасно із відступленням права вимоги до Фактора переходять усі права Клієнта за усіма договорами забезпечення. Обсяг (сума) прав вимоги на дату укладення цього договору визначений у Додатку 1 до цього договору (а.с.164-166 т.1).

При цьому сторони домовились, що права вимоги - права грошової вимоги, існуючі або майбутні, Клієнта до Боржників і Гарантів щодо погашення (стягнення, повернення) заборгованості, що виникли на підставі Первинних договорів і Договорів Забезпечення. Зокрема, Права Вимоги включають право вимагати: повернення суми кредиту, сплати процентів за користування кредитом, сплати сум комісійної винагороди за надання та користування кредитними коштами.

Відтак, твердження апелянта, що позивач має право вимоги тільки на суму заборгованості, яка передана відповідно до умов договору факторингу, не заслуговує на увагу.

Встановлено, що в перелік первинних договорів, наведених у Додатку №1 до Договору Факторингу №1 від 12.12.2011 року, включено кредитні договори ОСОБА_2 та договори поруки ОСОБА_3 (а.с.197,198 т.1).

Як вбачається з п.3.2. договору факторингу відступлення прав вимоги засвідчується складанням Сторонами акта приймання-передачі прав вимоги за відповідною формою, що і було проведено сторонами (а.с.210 т.1).

В ході розгляду справи місцевим судом було оглянуто оригінали цих письмових документів (копії яких знаходяться в матеріалах справи). Відповідно доводи апелянта про відсутність в матеріалах справи доказів відступлення права вимоги є надуманими.

Аналогічно не можуть бути прийняті до уваги і твердження апелянта про те, що відповідач не був повідомлений про відступлення права вимоги, тому не має жодних зобов'язань перед позивачем. Натомість матеріалами справи підтверджується факт повідомлення боржника у встановленому законом порядку про відступлення прав вимоги за кредитними договорами (а.с. 200,201-202 т.1 ).

З матеріалів справи видно, що боржник належним чином не виконував умови кредитних договорів, у зв'язку із чим станом на 25 березня 2015 року допустив заборгованість за кредитним договором № 11365209000 від 10.07.2008 року у сумі 148 697,58 доларів США, з них: заборгованість за кредитом - 72 028,61 доларів США, заборгованість за відсотками - 76 578,97 доларів США; заборгованість за кредитним договором №11400706000 від 03.10.2008 року у сумі 86 487,69 доларів США, з них: 38 570,55 доларів США - заборгованість по кредиту, 47 917,14 доларів США - заборгованість по відсотках (а.с. 225-232 т.1 ).

Перевіряючи розмір заборгованості апеляційним судом з'ясовано, що відповідно до квитанції №54 від 05 грудня 2011 року для погашення заборгованості за кредитом ОСОБА_2 внесено на рахунок НОМЕР_1 кошти у сумі 2 200,00 доларів США (а.с.136 т.1). Однак, дана сума не включена у розрахунок заборгованості.

Згідно умов розділу 7 договору про надання споживчого кредиту № 11365209000 від 10.07.2008 року сторони домовились, що при порушенні позичальником термінів виконання будь-якого із своїх зобов'язань за цим договором позичальник доручає банку, починаючи з дати прострочення виконання будь-яких із таких зобов'язань, здійснювати на користь Банку договірне списання коштів позичальника з поточного рахунку позичальника у національній та/або іноземній валюті: НОМЕР_2, НОМЕР_3, НОМЕР_2, НОМЕР_4 код Банка (МФО) 351005 та з будь-яких інших рахунків, відкритих позичальником у майбутньому в Банку (а.с.8 т.1)

В засіданні апеляційного суду представник ТОВ «КЕЙ-КОЛЕКТ» визнав, що вказану суму помилково не було враховано банком на погашення заборгованості, у загальний розмір грошового зобов'язання за кредитним договором станом 12.12.2011 року та відповідно у додаток №1 до договору факторингу. Тому зважаючи на умови цього договору кошти у сумі 2 200,00 доларів США слід зарахувати на погашення заборгованості по відсотках.

Щодо зарахування цих коштів на погашення заборгованості по відсотках по договору про надання споживчого кредиту № 11365209000 від 10.07.2008 року не заперечив і представник апелянта ОСОБА_4

Разом з тим, доводи представника апелянта про внесення ОСОБА_6 на виконання умов договорів інших грошових коштів, які банком безпідставно не зараховано, а звідси неправильно визначено загальну суму заборгованості, то такі не заслуговують на увагу. Як вбачається із оглянутих в засіданні апеляційного суду оригіналів квитанцій № 59 від 26 серпня 2008 року, №25 від 23 квітня 2009 року, № 54 від 18 вересня 2009 року (а.с.119,124,126 т.1), виписок з особових рахунків по договорах (а.с. 97,98 т.2) та розрахунку заборгованості (а.с.225-232 т.1) зазначені кошти було зараховано на погашення заборгованості.

Відтак, розмір заборгованості станом на 25 березня 2015 року становить: за кредитним договором № 11365209000 від 10.07.2008 року у сумі 146 407,58 доларів США, що згідно курсу НБУ станом на 05.05.2015 року еквівалентно 3 093 884, 98 грн., з них: заборгованість за кредитом - 72 028,61 доларів США, що еквівалентно 1 522 108,59 грн., заборгованість за відсотками - 74 378,97 доларів США, що еквівалентно 1 571 776, 39 грн.; за кредитним договором №11400706000 від 03.10.2008 року у сумі 86 487,69 доларів США, що відповідно до курсу НБУ станом на 05.05.2015 року еквівалентно 1 827 657,86 грн., з них: 38 570,55 доларів США, що еквівалентно 815 072,86 грн. - заборгованість по кредиту, 47 917,14 доларів США, що еквівалентно 1 012 585,00 грн. - заборгованість по відсотках. Тому саме така сума і підлягає стягненню з відповідача.

При цьому колегія суддів виходить із передбаченого законом принципу відповідності мотивувальній частині рішення його резолютивної частини, яка повинна містити вичерпні, чіткі, безумовні й такі, що випливають із встановлених фактичних обставин, що висновки по суті розглянутих вимог і залежно від характеру справи повинні містити відповіді на інші питання, зазначені у статтях 215-217 ЦПК України, та конкретно визначеного позивачем розрахунку заборгованості згідно умов договорів.

Надуманими є також і доводи апеляційної скарги щодо пропуску позовної давності.

Згідно зі ст. ст. 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Як вбачається із матеріалів справи договір факторингу №1 укладено 12.12.2011 року, із позовом про стягнення заборгованості ТОВ «КЕЙ-КОЛЕКТ» звернулось 30.11.2014 року. А тому загальну позовну давність товариством не пропущено.

Що стосується судового рішення в частині зустрічного позову ОСОБА_2, то колегія суддів враховує наступне.

Як вбачається зі змісту оскарженого рішення відмовляючи у задоволенні зустрічного позову про визнання договорів про надання споживчого кредиту недійсними місцевим судом жодних мотивів такої відмови не наведено. Натомість, мотивувальна частина рішення стосується відмови у задоволенні позову про визнання недійсним договору факторингу, хоча такі позовні вимоги ОСОБА_2 до суду не заявлялися.

Обґрунтовуючи свої вимоги за зустрічною позовною заявою ОСОБА_2 посилався на те, що при укладенні кредитних договорів банком порушено положення діючого законодавства щодо визначення валюти грошового зобов'язання в доларах США, що ці договори не містять достовірної інформації про банківські послуги, суперечать ряду норм чинного законодавства, зокрема, Закону України «Про захист прав споживачів» щодо письмового повідомлення про кредитні умови, детального розпису загальної вартості кредиту для споживача тощо.

Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня. При цьому Основний закон держави не встановлює якихось обмежень щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.

Відповідно до ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій НБУ. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральної ліцензії) на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до п. 2 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».

Вимога щодо необхідності отримання індивідуальної ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями встановлена п. «в» ч. 4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», якщо терміни і суми кредитів перевищують встановлені законодавством межі. Однак в подальшому такі терміни і суми кредитів в іноземній валюті законодавцем не визначено.

Згідно з п. 1.5 Положення про порядок видачі НБУ індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого постановою Правління НБУ від 14 жовтня 2004 року № 483, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 09 листопада 2004 року за № 1429/10028, використання іноземної валюти як засобу платежу без індивідуальної ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких НБУ видав йому ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями).

Таким чином, за відсутності нормативних умов для застосування індивідуального ліцензування щодо вказаних операцій єдиною правовою підставою для здійснення банками кредитів в іноземній валюті згідно зі ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» є наявність у банку генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, отриманої у встановленому порядку.

Згідно зі ст. 192 ЦК України законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до ч. 3 ст. 533 ЦК України використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Згідно п. 1 глави 3 розділу 2 Положення про порядок та умови торгівлі іноземною валютою, затвердженого постановою правління НБУ від 10 серпня 2005 року № 281, резиденти мають право купувати, обмінювати іноземну валюту з метою виконання зобов'язань (у тому числі власних операцій суб'єктів ринку) за винагороди, неустойки тощо) в іноземній валюті на підставі кредитних договорів та ін.

Відповідно до ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» договір про надання споживчого кредиту укладається між кредитодавцем та споживачем, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов'язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов'язується повернути їх разом з нарахованими відсотками.

Перелік інформації, яку зобов'язаний зазначити у кредитному договорі кредитодавець, визначений у ст. 11 цього Закону.

З метою захисту прав споживачів під час укладання договорів про надання споживчих кредитів Національним банком України встановлені Правила надання банками України споживачу інформації про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджені постановою Правління НБУ від 10 травня 2007 року № 168, які регулюють порядок надання банками споживачу повної, необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про сукупну вартість споживчого кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов'язань споживача, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням та погашенням кредиту.

Згідно з вимогами статті 3 зазначених Правил, кредитний договір повинен містити графік платежів у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов'язань споживача за кожним платіжним періодом. У графіку платежів має бути докладно розписана сукупна вартість кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх супутніх послуг та інших фінансових зобов'язань споживача, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і погашенням кредиту, а також зазначити її в процентному значенні та в грошовому виразі у валюті платежу за кредитним договором.

Відповідно до ч.1 ст.19 Закону України «Про захист прав споживачів» нечесна підприємницька практика забороняється.

Нечесна підприємницька практика включає: вчинення дій, що кваліфікуються законодавством як прояв недобросовісної конкуренції; будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною.

Перевіряючи доводи ОСОБА_2, які містяться у зустрічній позовній заяві, а також його представника в ході розгляду справи колегією суддів не встановлено жодних правових підстав для визнання оскаржуваних договорів недійсними. Відтак, у задоволенні зустрічного позову слід відмовити.

З відповідача на користь держави також слід стягнути 1 827,00 грн. несплаченого за подання апеляційної скарги судового збору.

В частині відмови в задоволенні позову до поручителя ОСОБА_3 рішення суду сторонами не оскаржено, а тому колегією суддів не переглядається.

Керуючись ст.ст. 307, 309, 313-314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів,-

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення Тлумацького районного суду від 05 травня 2015 року в частині задоволення позову та відмови у задоволенні зустрічного позову скасувати.

Ухвалити в цій частині нове рішення, яким позов Товариства з обмеженою відповідальністю «КЕЙ-КОЛЕКТ» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «КЕЙ-КОЛЕКТ» заборгованість за кредитним договором № 11365209000 від 10.07.2008 року у сумі 146 407,58 доларів США, що згідно курсу НБУ станом на 05.05.2015 року еквівалентно 3 093 884, 98 грн., з них: заборгованість за кредитом - 72 028,61 доларів США, що еквівалентно 1 522 108,59 грн., заборгованість за відсотками - 74 378,97 доларів США, що еквівалентно 1 571 776, 39 грн.; заборгованість за кредитним договором №11400706000 від 03.10.2008 року у сумі 86 487,69 доларів США, що відповідно до курсу НБУ станом на 05.05.2015 року еквівалентно 1 827 657,86 грн., з них: 38 570,55 доларів США, що еквівалентно 815 072,86 грн. - заборгованість по кредиту, 47 917,14 доларів США, що еквівалентно 1 012 585,00 грн. - заборгованість по відсотках.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «КЕЙ-КОЛЕКТ» про визнання недійсними договорів про надання споживчого кредиту № 11365209000 від 10.07.2008 року та № 11400706000 від 03.10.2008 року відмовити.

В решті рішення суду залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави (р/р 31212206780002, отримувач - Управління Державної казначейської служби України у м. Івано-Франківську Івано-Франківської області, код ЄДРПОУ отримувача-37952250, банк отримувача - Головне управління Державної казначейської служби України в Івано-Франківській області, код банку отримувача (МФО) - 836014, код класифікації доходів бюджету - 22030001) судовий збір у розмірі 1 827,00 грн.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий Г.П. Мелінишин

Судді: О.В. Пнівчук

В.М. Соколовський