Рішення № 51018355, 17.09.2015, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 351/598/14-ц

Провадження № 22-ц/779/1650/2015

Категорія 44

Головуючий у 1 інстанції Собко В.М.

Суддя-доповідач Малєєв А.Ю.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 вересня 2015 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючого - Малєєва А.Ю.,

суддів: Васильковського В.М., Меленко О.Є.,

секретаря Мельник О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника ПАТ КБ «ПриватБанк» на рішення Снятинського районного суду Івано-Франківської області від 22 грудня 2014 року по справі за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2, третя особа ОСОБА_3 про виселення з житлового будинку, та за позовом ОСОБА_2 до ПАТ КБ «ПриватБанк», третя особа ОСОБА_3 про визнання договору іпотеки недійсним, -

в с т а н о в и л а :

У березні 2014 року позивач Публічне акціонерне товариства комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2 про виселення. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідно до укладеного договору від 20.03.2008 ОСОБА_3 отримав кредит в розмірі 176 750 грн у вигляді кредитної лінії, з кінцевим терміном повернення 20.03.2018. В забезпечення виконання зобов'язань, Банк та ОСОБА_2 20.03.2008 уклали договір іпотеки, відповідно до умов якого в іпотеку було передано нерухоме майно, а саме - житловий будинок загальною площею 64,90 кв.м., житловою площею 44,50 кв.м., який знаходиться в АДРЕСА_1. В порушення умов кредитного договору позичальник свої зобов'язання належним чином не виконував, внаслідок чого утворилася заборгованість. Рішенням Апеляційного суду від 18.11.2013 звернуто стягнення на предмет іпотеки шляхом його продажу. Таким чином відповідач та усі інші мешканці підлягають виселенню з вищезазначеного житлового будинку.

Просило задовольнити позов, виселити відповідача та інших осіб, які зареєстровані та проживають у будинку, стягнути судові витрати (т.1 а.с. 2-4).

В квітня року ОСОБА_2 звернулася до суду із позовною заявою про визнання іпотечного договору від 20.03.2008 таким, що припинив свою дію з 10.01.2012, з моменту укладення Додатоковї угоди від 10.01.2012 (т.1 а.с. 83-87).

Ухвалою Снятинського районного суду від 18 квітня 2014 року позовну заяву ОСОБА_2 повернуто позивачу для подання до належного суду (т.1 а.с. 100).

Ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 19 червня 2014 року ухвалу Снятинського районного суду від 18 квітня 2014 року скасовано і передано питання на новий розгляд суду першої інстанції (т.1 а.с. 125-126).

Ухвалою Снятинського районного суду від 21 серпня 2014 року вищезазначені позови об'єднано в одне провадження (т.1 а.с. 162).

У вересні 2014 року представник ОСОБА_2 подав заяву про уточнення позовних вимог. Просив визнати іпотечний договір таким, що припинив свою дію з 10.01.2012. Визнати припиненими з 10.01.2012 року зобов'язання за іпотечним договором від 20.03.2008. Зняти заборону на відчуження квартири АДРЕСА_1, яка належить ОСОБА_2 на праві приватної власності (т.1 а.с. 166-167).

Рішенням Снятинського районного суду від 22 грудня 2014 року в задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк» відмовлено. Позов ОСОБА_2 задоволено. Визнано договір іпотеки від 20.03.2008 таким, що припинив свою дію з 10.01.2012, з моменту укладення Додаткової угоди від 10.01.2012. Визнано припиненим з 10.01.2012 зобов'язання за договором іпотеки від 20.03.2008, укладеного між ЗАТ КБ «Приват Банк» (ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 в забезпечення кредитного договору від 20.03.2008, укладеного між ЗАТ КБ «Приват Банк» (ПАТ КБ «ПриватБанк») та ОСОБА_3 Знято заборону на відчуження трикімнатної квартири, яка належить ОСОБА_2 на праві приватної власності, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1.

Представник ПАТ КБ «ПриватБанк» (далі - Банк) на вказане рішення подав апеляційну скаргу, оскільки вважає, що воно ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права, за невідповідності висновків суду обставинам справи та чинному законодавству. Зі слів апелянта, після прийняття рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Таким чином, відповідач та всі інші мешканці підлягають виселенню зі спірного житлового будинку. Суд першої інстанції не застосував ст.ст. 5, 212, 215, 217, 236, 632, 651 Цивільного кодексу України, які підлягають обов'язковому застосуванню, та дійшов до неправильного висновку. Також судом не було застосовано строк позовної давності. Позивач-відповідач зазначає, що зміни умов договору в частині відсоткової ставки були закладені ще спочатку. Первісний відповідач, зі свого боку погодився з такими умовами договору, підписавши кредитний договір особисто. Також 18.11.2013 Апеляційним судом ухвалено рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки, що підтверджує законність та чинність самого договору іпотеки.

Просив скасувати рішення суду першої інстанції, ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги Банку задовольнити у повному обсязі, у зустрічному позові відмовити в повному обсязі.

Рішенням Апеляційного суду Івано-Франківської області від 25 лютого 2015 року скасовано рішення Снятинського районного суду від 22 грудня 2014 року і ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено в повному обсязі. Виселено ОСОБА_2 із квартири АДРЕСА_1, Івано-Франківської області, загальною площею 64,90 кв.м., житловою площею 44,50 кв.м., без надання іншого житла. У задоволенні позову ОСОБА_2 до ПАТ КБ «ПриватБанк», третя особа - ОСОБА_3 про визнання договору іпотеки недійсним, відмовлено (т.1 а.с. 230-233).

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 червня 2015 року касаційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково, вищевказане рішення Апеляційного суду Івано-Франківської області в частині задоволення позову ПАТ КБ «ПриватБанк» про виселення з житлового будинку - скасовано, а справу в цій частині передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції (т.2 а.с. 23-25). Згідно з Ухвалою, при вирішенні питання про виселення відповідачів, суд апеляційної інстанції не застосував до спірних правовідносин норми ст. 109 ЖК Української РСР та дійшов до передчасного висновку про обґрунтованість позову банку про виселення.

У судовому засіданні апеляційного суду представник апелянта вимоги апеляційної скарги підтримав, просив її задовольнити з указаних у ній мотивів.

ОСОБА_2 проти доводів апеляційної скарги заперечила, просила її відхилити.

Заслухавши представника позивача, відповідача, сторін, суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу належить задовольнити частково з наступних мотивів.

Згідно із ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1)чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, 3) які правовідносини випливають із встановлених обставин, 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Цим вимогам закону рішення суду в повному обсязі не відповідає.

Згідно матеріалів справи, 20.03.2008 ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_3 уклали Договір про іпотечний кредит № IFA0GI0000006141 (далі - Кредитний договір) у вигляді кредитної лінії у розмірі 176 750 грн зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 15 % річних. Кредит надається строком погашення не пізніше 20.03.2018 на: поліпшення якості окремої квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 (т. 1 а.с. 7-12, 90-93).

В забезпечення виконання вищезазначеного зобов'язання 20.03.2008 між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 було укладено Іпотечний договір № IFA0GI0000006141 (далі - Іпотечний договір), згідно з яким відповідач надав у іпотеку нерухоме майно, а саме - квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 64,90 кв.м., житловою площею 44,50 кв.м. Балансова вартість предмету іпотеки становить 23615 грн (т.1 а.с. 13-18, 94-96).

Майно належить відповідачу ОСОБА_2 на праві власності на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом. Відповідно до даних з Реєстру прав власності на нерухоме майно (т.1. а.с. 185 - зворот).

Відповідно до копії Додаткової угоди № 1 до Договору про іпотечний кредит № IFA0GI0000006141 від 20.03.2008, укладеної між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_3 тіло кредиту було збільшено до 263961,92 грн та збільшено відсотки до 30% річних (т.1 а.с. 97-99).

Рішенням Апеляційного суду Івано-Франківської області від 18 листопада 2013 року скасоване заочне рішення Снятинського районного суду від 20.08.2013 та ухвалено нове рішення. Позовні вимоги ПАТ КБ «Приват Банк»до ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог - ОСОБА_3, про звернення стягнення задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь Банку 279 266,07 грн заборгованості за кредитним договором, звернувши стягнення на заставлене майно - квартиру загальною площею 64,9 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, шляхом продажу вказаного предмету іпотеки ПАТ КБ «Приват Банк» з укладенням від свого імені договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, а також наданням ПАТ КБ «Приват Банк» всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу (т.1 а.с. 19-25).

10.02.2014 ПАТ КБ «Приват Банк» на адресу відповідача направлялася письмова вимога про добровільне звільнення житлового приміщення, на яку звернуто стягнення як на предмет іпотеки, у тридцяти денний строк з дня отримання даної вимоги, що підтверджується копіями реєстрів поштових відправлень та повідомленням про вручення поштового відправлення (т.1 а.с. 27-30).

Згідно Акта обстеження матеріально-побутових умов сім'ї за адресою: АДРЕСА_1 мешкає ОСОБА_2 та ОСОБА_3 і його донька ОСОБА_7 (т.1 а.с. 188).

Згідно з приписами ч. 4 ст. 338 ЦПК України висновки і мотиви, з яких скасовані рішення є обов'язковими для суду апеляційної інстанції при новому розгляді справи.

Оскільки ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 червня 2015 року рішення апеляційного суду Івано-Франківської області від 25 лютого 2015 року в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_2 до ПАТ КБ «ПриватБанк», третя особа ОСОБА_3 про визнання договору іпотеки недійсним залишено без змін, то відмова у позові банку щодо виселення відповідача з підстав визнання поруки недійсною є необґрунтованою.

Колегія суддів вважає, що позов ПАТ КБ «ПриватБанк» про виселення з житлового будинку не підлягає до задоволення з іншої підстави.

Частиною першою ст.40 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.

Нормою, яка встановлює порядок виселення із займаного житлового приміщення, є ст. 109 ЖК України, у частині першій якої передбачені підстави виселення.

Частина третя статті 109 ЖК України регулює порядок виселення громадян.

Зі змісту ч.2 ст. 40 ЗУ «Про іпотеку» та ч.3 ст. 109 ЖК УРСР після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Відповідно до ч. 2 ст. 109 ЖК УРСР громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

Таким чином, ч. 2 ст. 109 ЖК УРСР встановлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення.

Відтак, аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців на підставі ч.2 ст. 39 Закону України «Про іпотеку» підлягають застосуванню як положення ст.40 цього Закону, так і норма ст. 109 ЖК УРСР.

Отже, за змістом цих норм особам, які виселяються з жилого будинку (жилого приміщення), яке є предметом іпотеки, у зв'язку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки, інше постійне житло надається тільки в тому разі, коли іпотечне житло було придбане не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла. Спірна квартира не була придбана за рахунок кредитних коштів, отриманих позичальником.

Таким чином, оскільки у даній справі в іпотеку була передана спірна квартира, яка була придбана не за рахунок отриманих кредитних коштів, колегія суддів приходить до висновку про відсутність передбачених законом підстав для виселення мешканців із зазначеного будинку без надання їм іншого постійного житла. Така позиція висловлена в постанові Верховного Суду України від 18 березня 2015 року у справі №6-39 цс15, яка відповідно до 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів.

За таких обставин рішення суду першої інстанції в частині відмови у виселенні з житлового будинку не може залишатися в силі і підлягає до скасування з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову ПАТ Комерційний Банк «ПриватБанк» про виселення з іншої підстави.

Керуючись ст. ст. 209, 307, 309, 313, 314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів, -

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу представника ПАТ КБ «ПриватБанк» задовольнити частково. Рішення Снятинського районного суду Івано-Франківської області від 22 грудня 2014 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про виселення з квартири АДРЕСА_1 скасувати, ухваливши нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про виселення.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий А.Ю. Малєєв

Судді: В.М. Васильковський

О.Є. Меленко