Ухвала суду № 51016035, 18.12.2014, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

18 грудня 2014 року м. Полтава Справа № 816/4464/14

Полтавський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Ясиновського І.Г.,

за участю: секретаря судового засідання Петренко О.В.,

представника позивача ОСОБА_1,

представника відповідача ОСОБА_2,

представника третьої особи Публічне акціонерне товариство "Імексбанк" - ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання Державного підприємства "Інформаційний центр" Міністерства юстиції України про закриття провадження у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Весо" до Державного підприємства "Інформаційний центр" Міністерства юстиції України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Публічне акціонерне товариство "Імексбанк", ОСОБА_4 про визнання рішення недійсним та зобов'язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В:

11 листопада 2014 року позивач звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Державного підприємства "Інформаційний центр" Міністерства юстиції України, третя особа - Публічне акціонерне товариство "Імексбанк" про визнання рішення недійсним та зобов'язання вчинити дії.

Ухвалами Полтавського окружного адміністративного суду від 03 грудня 2014 року провадження у справі за даним адміністративним позовом відкрито, закінчено підготовче провадження та призначено до судового розгляду, а також залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - ОСОБА_4.

17 грудня 2014 року до суду надійшло клопотання Державного підприємства "Інформаційний центр" Міністерства юстиції України про закриття провадження у справі, відповідно до якого зауважив, що не здійснює будь-яких управлінських функцій, не приймає будь-яких управлінських рішень, а діє виключно для задоволення суспільних потреб шляхом систематичного здійснення господарської діяльності на основі державної власності. Отже, вважає, що відповідач не є суб'єктом владних повноважень, а тому дана справа не може розглядатися в порядку адміністративного судочинства.

В судовому засіданні представник позивача заперечував проти задоволення даного клопотання, посилаючись на його безпідставність та зауважуючи на обґрунтованість звернення останнього з даним позовом до адміністративного суду.

Представник третьої особи у судовому засіданні проти задоволення даного клопотання не заперечував, покладався на розсуду суду при його вирішенні.

Вирішуючи клопотання про закриття провадження по справі, суд виходив з наступного.

Відповідно до частин 1-2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Пунктом 1 частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що справа адміністративної юрисдикції (далі - адміністративна справа) - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до частини першої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму.

Вжитий у цій процесуальній нормі термін "суб'єкт владних повноважень" відповідно до пункту 7 частини першої статті 3 цього Кодексу, означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі при виконанні делегованих повноважень.

Необхідною та єдиною ознакою суб'єкта владних повноважень є здійснення цим суб'єктом владних управлінських функцій щодо іншого суб'єкта, який є учасником спору.

Наявність у суб'єкта владних управлінських функцій означає, що він наділений адміністративною правосуб'єктністю, яка реалізується через певний обсяг конкретних прав і обов'язків (повноважень), необхідних для здійснення управлінської діяльності в тій чи іншій сфері публічної влади.

Таким чином, до юрисдикції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка правильності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб) при здійсненні ними владних управлінських функцій.

Відповідно до підпункту 1.6 пункту 1 Статуту державного підприємства "Інформаційний центр" Міністерства юстиції України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України № 80/5 від 02 серпня 2005 року (надалі - Статут) Державне підприємство "Інформаційний центр" Міністерства юстиції України є підприємством державної форми власності, що засноване Міністерством юстиції України на підставі наказу від 09 грудня 1997 року № 76/5 "Про утворення державного підприємства "Інформаційний центр" Міністерства юстиції України" та діє відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 14 липня 1999 року № 1272 "Про державне підприємство "Інформаційний центр" Міністерства юстиції України".

Відповідно до змін до статуту державного підприємства "Інформаційний центр" Міністерства юстиції України", затверджених наказом Міністерства юстиції України № 2593/5 від 22 жовтня 2010 року, пункт 1.6 Статуту державного підприємства "Інформаційний центр" Міністерства юстиції України, викладено у наступній редакції "Державне підприємство "Інформаційний центр" Міністерства юстиції України є державним комерційним підприємством, що засноване Міністерством юстиції України на підставі наказу від 09 грудня 1997 року № 76/5 "Про утворення державного підприємства "Інформаційний центр" Міністерства юстиції України" і діє відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 14 липня 1999 року № 1272 "Про державне підприємство "Інформаційний центр" Міністерства юстиції України" та згідно законодавства є адміністратором: Державного реєстру обтяжень рухомого майна та інш."

Пунктом 1.4 Положення про Єдиний реєстр заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 09 червня 1999 року № 31/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України від 18 серпня 2004 року № 85/5), зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 10 червня 1999 року за № 364/3657 (надалі - Положення про Єдиний реєстр) передбачено, що адміністратором Реєстру заборон (надалі - Адміністратор) є державне підприємство "Інформаційний центр" Міністерства юстиції України, що має повний доступ до електронної бази даних і відповідає за її технічне та технологічне створення та ведення, матеріально-технічне та технологічне забезпечення, за збереження і захист даних, що містяться в Реєстрі заборон.

Відповідно до п. 1.5 Положення про Єдиний реєстр реєстраторами Реєстру заборон (надалі - Реєстратор) є: державні нотаріальні контори, державні нотаріальні архіви, приватні нотаріуси, які уклали відповідні договори з Адміністратором і мають повний доступ до Реєстру заборон через комп'ютерну мережу; державне підприємство "Інформаційний центр" Міністерства юстиції України та його регіональні філії. Реєстратори приймають заяви про реєстрацію обтяження об'єкта нерухомого майна від державних нотаріальних контор та приватних нотаріусів, які не є Реєстраторами, судів, слідчих органів та інших осіб, визначених цим Положенням; уносять та вилучають записи до (з) Реєстру заборон про заборони, арешти щодо нерухомого майна; отримують (видають) витяги з Реєстру заборон. Реєстратори також уносять та вилучають до (з) Реєстру заборон відомості про тимчасові застереження щодо нерухомого майна.

Статтею 2 частиною 1 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" від 01 липня 2004 року № 1952-IV (далі - Закон № 1952) визначено поняття держаної реєстрації, а саме: державна реєстрація речових прав на нерухоме майно (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; - державний реєстр речових прав на нерухоме майно (далі - Державний реєстр прав) - єдина державна інформаційна система, що містить відомості про права на нерухоме майно, їх обтяження, а також про об'єкти та суб'єктів цих прав.

З аналізу викладених норм, суд дійшов до висновку, про те, що Державному підприємству "Інформаційний центр" Міністерства юстиції України відповідно до норм Закону № 1952, Наказу Міністерства юстиції України №76/5 від 09 грудня 1997 року, Постанови Кабінету Міністрів України № 1272 від 14 липня 1999 року, статуту зі змінами та доповненнями, делеговані повноваження щодо реєстрації речових прав на нерухоме майно. Державне підприємство "Інформаційний центр" Міністерства юстиції України є також адміністратором реєстрів, створення та забезпечення функціонування яких належить до компетенції Міністерства юстиції.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Таким чином, суд приходить до висновку, що даний спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, а тому клопотання відповідача - задоволенню не підлягає.

Керуючись пунктом 1 частини 1 статті 157, частинами 3, 7 статті 160, статтею 167 Кодексу адміністративного судочинства України, -

У Х В А Л И В:

В задоволенні клопотання Державного підприємства "Інформаційний центр" Міністерства юстиції України про закриття провадження у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Весо" до Державного підприємства "Інформаційний центр" Міністерства юстиції України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Публічне акціонерне товариство "Імексбанк", ОСОБА_4 про визнання рішення недійсним та зобов'язання вчинити дії - відмовити.

Ухвала набирає законної сили з моменту постановлення та оскарженню не підлягає. Заперечення проти неї може бути викладено в апеляційній скарзі на судове рішення за наслідками розгляду справи по суті.

Повний текст ухвали виготовлено 22 грудня 2014 року.

СуддяІ.Г. Ясиновський